Закарпаття відносяться до палеоліту ..........

 Найперші люди на території сучасного Закарпаття осіли 1 млн. 100 тис. років тому біля  Королево , Рокосово, Ужгород, печера Молочний камiнь (Тячiвський район). Найдавніші знахідкиЗакарпаття відносяться до палеоліту (старий камінь), який подiлявся на перiоди: нижнiй палеолiт (2 млн. р. до н. е. — 40 тис. р. до н. е.) і верхнiй палеолiт (40 тис. р. до н. е. — 12 тис. р. до н. е.).

Первісні люди мали знаряддя працi з каменю, кiсток, дерева — рубила, скребці, наконечники, рiзцi, чопери, ножi. У цей час в горах був теплий клiмат,  а в низовинi плюскотало море, про що свiдчать знахiдки черепашок вимерлих молюскiв. Пiзнiше клiмат став холоднiшим i сухiшим, у горах росли сосна, береза, горiх, граб, бук, смерека) у низовинi — степовi трави. Вже було винайдено спосiб добування вогню, з’явився перший одяг, першi житла у печерах. Люди займалися мисливством на мамонтів, гiєн, печерних ведмедiв, збиральництвом (корiння, дикi плоди, трави).

У час мезоліту (середній камінь, 12 тис. р. до н. е. — 5 тис. р. до н. е.) знаходимо древні стоянки біля Кам’яниці, Дiброви. Саме тоді до мисливства, збиральництва додається риболовля. Люди мезолiту жили в землянках. Вони вже мали значно кращі знаряддя праці: тесла, долота, рiзноманiтнi наконечники, лук i стрiли, гарпун. У цей час формуються племена. Людина поступово переходить до осiлого способу життя, приручає тварин, розпочинає торгувати.
У  5 тис. р. до н. е. — 3 тис. р. до н. е./неоліт/ з’явилися нові способи обробітку каменю (шліфування, сверління) знаряддя працi (сокири, гачки, пряслицi), ткацтво, гончарство (розмальована керамiка). Поступово людина виходить з залежностi вiд природи,  живе в землянках, напiвземлянках, поблизу рiчок. У кутках житла появилися глинянi печi.  Відбувся подiл на землеробiв та скотарiв. Скотарство сприяло заселенню гiрських районiв, про це свiдчать дуже давні назви урочищ, які згодом стали назвами відповідних поселень:Волове, Воловець, Скотарське, Бичків, Чабанiвка. Разом iз скотарями переселялися їх сiм’ї, будувалися гiрськi хати-колиби.

Археологiчнi знахiдки мiдно-бронзового вiку (3 тис. р. до н. е. — 1 тис. р. до н. е.) на територiї Закарпаття — це поселення, могильники, кургани, скарби-пам’ятки.  У період ХІІ-VІІІ ст. до н.е. Закарпаття було одним з центрів середньоєвропейського бронзоливарного виробництва. Культури мiдно-бронзового вiку: Нiршег-Затiн, Схiдно-Словацька, Отомань, Станово, Вiттенберг.
Кельти принесли на Закарпаття найбiльш розвинуту культуру тодiшньої Центральної Європи. Бiля Мукачева знаходився найбiльший металургiйний центр, другий у Європi, опiдум-городище Галiш-Ловачка, тут робилися монети, тут же знайдено близько тисячі iнструментiв, майстернi (ювелiрнi, кузнi), ножицi для стрижки овець, оковки гiрських човнiв, коси, зернотерки, мечi, млинки, наковальнi, щити, фiбули, срiбнi монети.
У 107 р. утворюється провiнцiя Риму, Верхня Дакiя, “Dacia Superior” (пiвнiчний кордон по р. Самош). Закарпаття входило у безпосередню контактну зону з Римською iмперiєю.
У IV ст. до Панонії прийшли гуни. На середину V ст. у межирiччi Дунаю i Тиси утворюється полiтичний центр гунiв на чолi з легендарним вождем Атiлою. Під час великого переселення народів у Потиссi з’явилися племена гепiдiв, вандалiв, бургундiв, остготiв, лангобардiв, слов’ян. Пiд владою аварського каганату наш край опинився під кiнець VII ст. Щодо появи на Закарпатті слов’янського населення, то можна виділити такі етапи розселення слов’ян у Верхньому Потиссi:
1. Перша половина I тис. н. е. — поява перших слов’янських груп (пшеворська, пряшiвська культури).
2. V-VII ст. — масове заселення Закарпаття носiями празької культури. Тоді ще не було подiлу на схiдних, захiдних, пiвденних слов’ян, тобто iснував загальнослов’янський свiт.
3. VIII-IX ст. — формування на схiднословянських землях давньоруської культури, поширення назви “Русь” на територію хорватського населення Верхнього Потисся.
Частина хорватів потім переселилася на Балканський півострів, а частина залишилася у Карпатах, створивши об’єднання Велика Хорватiя. У IX столітті тут з’являється новоутворене слов’янське князівство, очолюване легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Болгарським царством.  Відбулося поширення християнства на Закарпаттi. Вже у 80-90 рр. IX ст. вигнанi з Великої Моравiї учнi Кирила i Мефодiя приходять на Закарпаття, де засновують монастирi в ідеальній неприступній гірській місцевості. У цей час Закарпаття потрапляє у сферу впливу Київської Русі.
За хронiкою Анонiма, у 903 р.  угорцi на чолі з вождем Арпадом захопили фортеці Унг, Вари. У цей період  край називався “res nullis” — нiчия територiя, або “terra indagines” — буферна зона.Спершу тут зберігалася влада місцевої

Закарпаття.Історична пам"ятка.

слов’янської знаті. А починаючи з ХІ і завершуючи ХIII ст., Закарпаття поступово увійшло до новоутвореної європейської держави, королівства Велика Угорщина. У документах наш край згадувався, як“Marchia Ruthenorum”.

Так вважалося до наших часів.

Однак останнім часом виявилось ,що  це не так. На підставі археологічних даних вимальовується зовсім інша картина. На момент ймовірного приходу угорців укріпленого пункту на замковій горі ще не було. Імовірне розташування городища Унґ у селі Горяни, що під Ужгородом, де розташована славнозвісна церква-ротонда, яку деякі дослідники, аби пояснити існування городища Унґ, датують ІХ–Х ст. н.е. З результатів розкопок стало зрозуміло, що ніякого городища в Горянах узагалі не було і про існування тут центру князівства також говорити не можна, а тому «захоплене» угорцями городище Унґ є міфічним.

Інший укріплений пункт – Боржава, за даними Анонімуса, був здобутий військами Арпада, сина Алмоша, у 903 році після кількаденної облоги. Однак результати розкопок доводять, що Боржавське городище було зведено лише наприкінці ХІ ст. н.е. Тож і Боржаву угорці не могли здобути бодай лише тому, що в 903 році її просто не існувало.
А це значить, що описаний в угорській хроніці збройний конфлікт між угорцями та слов’я­­нами надуманий, а князь Лаборець – легендарна особа, яка має залишатися виключно у міфах і художній літературі.

Не підтверджено І сам факт проходження угорців на чолі з Алмошем наприкінці ІХ ст. н.е. через територію Закарпаття. Імовірний маршрут, яким скористався вождь кочовиків, – це Дунайський коридор (територія між Південними Карпатами і Дунаєм), який номади використовували споконвіків.
Міф про подолання племенами Алмоша Верецького перевалусерйозно спотворив історію. Адже загальноприйнятним стало зараховувати всі городища до слов’янських, а всі поховання кочовиків приписувати давнім уграм. Насправді це не так. Усі одиничні поховання і могильники номадів, які відносили до часів проникнення військ Алмоша на територію Закарпаття, виявилися щонайменше на 80 років старішими. У комплексах поховань наявні речі, яких аж ніяк не могли мати угорські воїни, тому що знайдені артефакти були виготовлені набагато пізніше, як, наприклад, арабські монети – дірхеми другої половини Х ст. н.е. Їх знаходження, призначення, а головне – датування і походження свідчать про належність цих знахідок не угорцям, а печенігам, які наприкінці Х ст. н.е. рухалися з Причорномор’я. Причому це було не просто переселення, а втеча від погрому доволі непопулярним маршрутом через незручний для кочовиків гірський перевал.
Саме печеніги, а не угорці в Х ст. оселяються на території від Братислави до Закарпаття. Зарубіжні вчені у своїх роботах відзначають, що пам’ятки з цих земель характеризуються чимось неугорським, і пов’язують їх із кабарами, які приєдналися

Верецький перевал.

до племен Алмоша наприкінці ІХ ст. н.е..  Знайдені  поховання кочовиків змушують переглянути ці тези й усвідомити, що ніякого переходу ні давніх угорців, ні інших племен через Верецький перевал у цей час не було, а пам’ятки, які увійшли в наукову літературу як суто угорські з початку Х ст. н.е., належать печенігам кінця цього самого сторіччя.
Отже, на території Закарпаття у VІІІ–ІХ ст., незважаючи на значне слов’янське заселення, державне утворення (князівство) сформоване ще не було, а люди вели спокійний, розмірений спосіб життя до приходу печенігів. Відповідно не було й переходу угорських племен на чолі з Алмошем через Верецький перевал. Територія сучасного Закарпаття увійшла до складу Угорського королівства вже в ХІ ст., і угорська колонізація, ймовірно, відбувалася із заходу, а не зі сходу.

В ХІІ ст. король Гейза II, запросив сюди з Рейнської областi саксонцiв, які вирощували виноград i добували в горах золото, а дружина короля Ендре I, Анастасiя (дочка київського князя Ярослава Мудрого), на думку деяких учених, сприяла заснуванню монастиря на Чернечiй горi, де жили ченцi з Києво-Печерського монастиря. Поступово на цих територіях утворюються нові територіальні структури угорського королівства: у 1214 р. оформився Ужанський комiтат, у 1262 р. — Угочанський комiтат, у 1263 р. — Березький комiтат, а у 1303 р. утворився Марамороський.

У 1241 р. армiя жорстоких завойовників прорвала оборону у Карпатах і монголо-татари хана Бату перейшли через Верецький перевал. Вони захопили і зруйнували Мукачево, Ужгород, Тячiв, Солотвино, багато сіл.  У 1242 р. стався раптовий вiдхiд татаро-монголiв з Угорщини. У 1254 р. угорський король Бейла IV запросив нiмецьких та iталiйських виноградарiв i виноробiв (вiнцелерів) на спустошенi монголами землi Закарпаття. Деякий час частина Закарпаття входила до складу Галицько-Волинської держави. Та вже у 1308 р. до влади приходить нова династiя в Угорщинi, Анжуйська.

Наприкiнці XV ст. у комiтаті Унг нараховувалося 205 поселень, у комiтаті Берег —122, у комiтаті Угоча — 76, у комiтаті Марамарош — 128. Загальна чисельність населення нашого краю була близько 100-115 тисяч чоловiк. Цікаво те, що у селах Липча, Iза, Довге, Драгово, Бедевля, Вишково, Вiльхiвцi, Кричево, Чумалево, Угля, Колодне, Вонiгово проживали вільні селяни-немешi. А ось мiське право мали Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Севлюш, Вари, Бiлки, Вишково, Тячево, Вилок, Косино, Чинадiєво і т.д. Всього на Закарпатті тоді було близько 20 мiст. Серед майстрів були найбільш поширенні такі професії, як: каменярi, кравцi, шевцi, пекарi, столяри, цирюльники, гончарi, золотарi, колiчники, ковалi, кушнiри.  У гірській місцевості, розпочалася з дозволу угорських королів галицька колонiзацiя: лемки заселяли комітати Унг, Берег, бойки — Берег, Унг, а гуцули — Марамарош.
У 1376 р. королева Угорщини та Польщi, Ержибет, надала Мукачеву статус привiлейованого міста, а також дала дозвiл користуватися власною печаткою. І ось у 1394 році на Закарпаття з Литовсько-Руської держави прибув відомий подільський князь Федір Корятович, який  заснував монастир на Чернечій горі, а вже у 1440 р. було засновано окреме Мукачiвське єпископство. У 1514 р. відбулося велике селянське повстання куруцiв-хрестоносцiв в Угорщинi пiд проводом Дьордя Дожi (у повстанні брало участь близько 100 тисяч чоловiк). Повстанці неодноразово нападали на Ужгород, Мукачево, Хуст, Королево.  У 1526 р., відбулася битва при річці Могач, де угорцi зазнали поразку вiд туркiв і втратили свого короля Лайоша II, останнього з династiї Анжу. Угорське королівство було розділене на три частини:
1.Трансильванське князівство — васал турецької iмперiї.
2.Центральна Угорщина — під владою турецької імперії.
3.Західна і Північна Угорщина — під владою австрійських Габсбургів.
У 1526 р. Янош Заполяї, стає князем Трансильванiї-Семигородщини до складу якої увiйшли наші комітати Берег, Угоча, Марамарош. У 1566 р. повторився похiд туркiв на Закарпаття i Словаччину. Вкотре пограбовано Берегово, Севлюш, Вари, Мочола, Кiдьош, Астень, Дiдово, Буча, Бiгань, Береги, Косино, Квасово, Гута, Бене.

Пізнє середньовіччя ознаменувалося такими подіями в суспільному і господарському житті краю:
а) початок промислового вирощування грецьких горiхiв, яблук та шовковицi. Поширення промислових посадок кукурудзи та конюшини;
б) масове створення мануфактур, особливо у Березькiй жупi, тут було близько 100 підприємств. У Береговi проживало 11 кравцiв, 19 чоботарiв, 5 бондарiв, 4 гончарi, 5 ковалiв, 5 кушнiрiв — усього 8 цехiв. Ужанська жупа мала: залiзоробнi мануфактури (Ремети, Анталовцi, Лумшори), 20 лiсопилень, мануфактури по виробництву поташу i селiтри. Жупа Марамарош славилася обробкою дерева i залiза (Вишково, Крива, Буштино, Бичкiв), домнами i ливарництвом (Косiвська Поляна, Бутфалва), лiсопильнями (Ясiня, Бичкiв, Усть-Чорна), виробництвом взуття (Хуст). В жупі Угоча знаходився найбiльший бондарний цех;
в) використання мiнеральних вод. У спецiальних заглибинах у скелях нагрiвали розпеченим камiнням мiнеральну воду, в якій лікувалися. Це були прообрази перших санаторіїв-курортів.
г) у краї вже налічувалося 700 сiл, де дiяло близько 40 шкiл. А мiста поділялися на: приватновласницькi — Мукачево, Берегово, Береги, Косино, Вари, Севлюш, Свалява, Нижнi Ворота; казеннi — Ужгород, Перечин, В. Березний; короннi — Вишково, Тячево, Хуст.
24 квiтня 1646 р. проголошено Ужгородську унiю. В Ужгородському замку 63 православнi священики визнали об’єднання з католицизмом. Таким чином сталося утворення нової, греко-католицької церкви на Закарпаттi. Вже у 1689 р. вийшов едикт папи Олександра VIII про приєднання католицьких общин iсторичного Закарпаття до Ватикану.
У 1690 р.  усе Закарпаття увійшло до складу Австрiйської iмперiї. Та вже у 1703 р. почалася визвольна вiйна угорцiв проти Австрiї пiд проводом князя Ференца II Ракоцi.  7 червня 1703 р. відбулася перша пам’ятна битва куруцiв бiля села Довге, потім 15 лютого 1704 р. повстанці захопили замок у Мукачеві.
У 1728 р. Мукачiвсько-Чинадiївська домiнiя перейшла до рук графiв Шенборнiв (всього перейшло 152 села, 4 мiста, 15 присiлкiв, 14.000 людей) Почалася нова хвиля нiмецької колонiзацiї. Приїхало понад 200 ремiсникiв та спецiалiстiв з виноградарства, вони заселили села Коропець, Березинку, Кучаву, Шенборн, Грабово, Пузняківці.
На Закарпатті почав розвиватися капіталістичний уклад, хоча і в рамках феодалізму, з’явилися перші фабрики. 27 березня 1848 р. в Ужгородi, у час угорської буржуазної революції та повалення монархії, проголошено Закон Угорщини “Про скасування крiпосного права та феодальних повинностей селян”.
У 1849 році Ужгород став центром Руського округу — нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже в 1850 році його було ліквідовано. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. У 1897 році з’явився перший телеграфний зв’язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році здано в експлуатацію першу в краї — Ужгородську електростанцію.  У 1865 р. закладено першу вугiльну шахту в селі Iльниця. У 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi. У 1896 р. на Закарпаттi було 123 поштовi вiддiли i жодного телефону.
Перша світова війна значно загальмувала  розвиток  краю. У вересні 1914 р. стався прорив росiйських вiйськ поблизу Ясiня, Рахова, Ужка, те ж повторилося наприкінці жовтня 1914 р. у напрямі на Ужок i Яблунецький перевал. Було захоплено 15 сiл — Волосянка, Ужок, Стужиця, Ставне, Люта, Воловець, Ялове, Гукливе, Скотарське, Студене і т.д.
10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович. Місто Ужгород стало адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки Закарпаття отримало сучасну архітектурну і культурну довершеність: у 1921 році Ужгород отримав лiцензiю на демонстрацiю кiнофiльмiв, у 1927 році тут створено єдину в Європi ромську школу, у 1929 році збудовано перший на Закарпатті аеропорт (в Ужгородi). До речі, 29 лютого 1920 р. у конституцiї Чехословаччини з’явилася назва Пiдкарпатська Русь. У 1920-i роки на Закарпаттi було 60 газет, з яких: 22 видавалися угорською мовою, 10 росiйською, 9 руською, 5 єврейською, 4 чеською, 4 українською та 6 мовно змiшаних. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 р. частина Закарпаття була передана Угорщині. В іншій частині 15 березня 1939 р. було проголошення нове державне утворення — Карпатська Україна, з центром у місті Хуст, а першим її президентом став Августин Волошин. На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.
До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла нашому краю яких-небудь істотних зруйнувань, хоча привела до значних змін у структурі населення Закарпаття. Причиною цього було приєднання краю до Угорщини. У воєнних діях приймали участь частини 4-го Українського фронту під командуванням генерала Петрова, які восени 1944 року завершили визволення краю. У боях за Закарпаття загинуло понад 10 000 радянських солдат. Пам’ять про них бережуть багаточисельні пам’ятники.