Зламано голку.
Відкинуто п’яльця.
Ляже в долоні трави
Попіл троянди,
розтертий у пальцях, –
Ніжний. Легкий. неживий.
Змито малюнки.
Зітерто всі грані.
Тиша затерпла. Либонь,
Краще за довге
сумне помирання
Світлий крилатий вогонь.
Вікна прочинено,
Вітер гортає
Вперше німі сторінки.
В дзеркалі тане
останнім із таїнств
Спалах - мов помах руки.
Ти, кого звала,
трояндою бувши,
Знаєш: я більше не зву.
Просто - з долоні здмухни,
усміхнувшись,
Попіл троянди в траву.

Де купався Іван – да на дно поринав…
Да на дно поринав – білих квіток нарвав.
Білих квіток нарвав – всім дівчатам роздав…

Вона чарівна - ця ніч... Навіть якщо не шукати цвіт папороті.

Вінки з духмяного зілля на гарненьких дівочих голівках...

Безтурботні забави на зелених луках...

Купальське багаття, що іскрами зривається в небо...

Квітучі острівці на воді, осяяні пломінчиками свічок.

Ніжні пестощі теплої води...

А на березі, може, і доля вже чекає.

Як ухопить, умикне - і лише верболози знають, що там далі. Неймовірні чари липневої ночі заплетуть, заворожать і подарують казку...

Пісню співали, вінки заплітали…
День поцілунків. Ніч на Купала.

Пристрасть і шал на вустах закипали.
День поцілунків. Ніч на Купала.

Із одежини – вінки та коралі…
День поцілунків. Ніч на Купала.

Іскри сміялися.  Зорі шептались.
День поцілунків. Ніч на Купала

Дів умикали – матусь не питали.
День поцілунків. Ніч на Купала.

Неба замало… Багаття замало…
День поцілунків. Ніч на Купала.

Медики говорять: це корисно. Сексологи говорять: це необхідно. Але ми-то знаємо: це просто прекрасно - поцілунки! Нехай їх буде багато-багато, найрізноманітніших - ніжних і пристрасних, дружніх і не зовсім... Давайте виявляти свою любов! Це робить світ прекрасниішим і яскравішим... 

Море моє чекає –
на повертання таїнство.
Море у снах про мене
бачить мене – щасливу.
Знають усі закохані:
прагнеш – то дочекаєшся.
Знають всі подорожні:
прийдеш – лиш будь сміливим.

Тож у неспиннім ритмі
берег цілує хвилями:
Що вже – але терпіння
морю не позичати.
Є на нестерпну тугу
чайки – нехай поквилять.
Є на прийдешню радість
сонце – мене стрічати.

Доти ж скарби прийдешні
охороняють мушлі.
Доти глибінь прозора
навіть без сліз солона.
Море мене чекає.
Отже, летіти мушу.
Ти не сумуй: він мертвий,
кокон мого полону.

Скрикну, відчувши радісно:
руки стаються крильми.
І заплететься в берег
піни легка мережка…
Море мене дочекається.
Море мене обійме.
І прошепоче втішено:
«Ось ти й прийшла - нарешті».

Продовжую ділитися тим, як світ реагує на наші бажання, питання, почуття... Пісенька імені сьогодні... 

Не знаю, як у вас, а в мене іноді таке буває: вмикаєш радіо (на улюбленій хвилі, звісно), і перша ж пісня - точнісінько про тебе. І закрадається приємна підозра, що, напевно, все в твоєму житті іде правильно. Навіть якщо сьогодні все ще не так, як би тобі хотілося. Словом, музика в тему допомагає жити, ще й як! 

Найцікавіше, що не так уже й важливо, фанат ти цього стилю, напряму чи вперше прослухав подібну пісню від початку до кінця ))). Ділюся музикою цього ранку, яка в моєму випадку поцілила "в яблучко". Можливо, не тільки в моєму? Словом, всім, хто поки що не разом з коханими - присвячується!

Мало не забула: велике "Дякую!" вам, "Тартак" і Катя Сhili!

Знайомтеся: Джейсон Тейлор (Jason de Caires Taylor). Він створив перший у світі підводний парк скульптур, що складається з 68 статуй у затоці Молінье (Карибське море). Це було в 2006 році. Зараз же, недалеко від популярного курорту в Мексиці – Канкуна, в Карибському морі, Джейсон Тейлор створює найбільший підводний парк скульптур в світі.

Всю свою юність він займався скульптурою, але не був відомий доки не вирішив поєднати два свої улюблені хобі в одне.

Він вирішив помістити свої скульптури на дно моря, чим привабив дуже багато дайверов, які вже вдосталь надивилися на красу підводного світу і яким хотілося чогось більшого.

Інформація про незвичайний підводний світ швидко розлетілася по всьому світу, Тейлор став відомий, а острів Гренада (Карибське море), поблизу якого скульптор розташував свої твори, – став першим місцем у світі, де можна побачити підводний парк.

У 2009 році Джейсон Тейлор створив 400 скульптур зі сталевого дроту і спеціального бетону, які не руйнуються під водою. На початку 2010 року ці скульптури помістили на дно Карибського моря, поблизу курорту Канкун у Мексиці.

 

У Канкун щороку приїжджає 300 тисяч туристів. Карибське море славиться барвистими коралами і різними видами риб, які приваблюють дайверів зі всього світу.

Ясна річ, всю цю красу назбирала в нетрях Інету. Від себе додам - відколи вперше дізналася про існування такого дива - відчуваю непереборне бажання там побувати. Віднедавна - знаю, кого прихоплю з собою, щоб було з ким ділитися враженнями. Канкун чекає! Ти знаєш, сонце . Ну і хто хоче з нами - гайда, на нас чекає яскрава й незабутня мандрівка!

Ось такий саундтрек до німого кіно.
Ледве чутний мотив із повітря ловлю.
Трішки дивно: мажор огортає мінор.
Дай подумати хвильку: напевно ми – блюз?

І мовчання пливе. І чи час говорить?
Може, просто мовчати і слухати час?
Уривається подих. Ламається ритм.
Дай подумати, сонце. Напевно ми – джаз?

Агресивно сміється недбалий мотив.
Озивається скриками пристрасть сліпа.
Повний безлад думок і хаос почуттів…
Дай подумати (спробую): може ми – панк?

А в сусідів над нами камлає Кобзон.
А із прасок усіх долітає попса…
Ми – вся музика світу, коли ми разом.
Так, напевно, вони і звучать – небеса.