То ли это туман, то ли в белый закутана дым Тишина пепелища былого веселья и смеха И натянуты струны предчувствия ждущей беды Сон бессилия, фатум, бессмысленность, некуда ехать. Никуда не сбежать, от себя никуда не сбежишь И навечно закат, расплавляющий заревом окна напротив И среди одиночества изредка может быть лишь Твой мерцающий призрак. И этот мотив, Эта музыка с неба, а может из окон напротив.

Із дитинства все думав Я про сутність життя Хто й для чого придумав Це буття й небуття? Це безвихідне коло Тьму, яка зветься - світ, І навіщо навколо Стільки горя і бід? Та якого це біса Ми усі тут взялись? Не було тут колись нас І не буде колись. Може бог і не добрий? Стільки мук і страждань Просто так, ні до чого Стільки досвіду, знань? Це не кара ні іспит? І на наші мольби Всюдисущий пройдисвіт Десь сміється собі? Де він – бог? В чому правда? В релігійних книжках? Доки...

Читати далі...