Хтось одіває її кожного ранку, хтось уже звик до неї і не знімає, а хтось намагається жити без неї...

Ми прихдимо до дому, або друзів, знімаємо маску, відпочиваємо, аби сповненими сил зному надіти її з ранку.

Чи можливо прожити без маски? -Напевно ні. Хочемо ми того, чи ні, всеодно прийдеться її одіти. Можливо тільки змінити час та місце перебування у ній.

Серед товпи "радісних" лиць, ми можемо зустріти людину, яка  зовсім не така як інші. Зразу виникає почуття відрази, та відторгнення. Це нормальна людська реакція. Але задамося питанням: Чи правильне це почуття?.

Можливо ви пам'ятаєте, у школі в кожному класі була людина, яку всі вважали невгамовною або не такою?До неї було зовсім інше ставлення, вчітелі нам нав'язували відноситися до них зі зневагою. А можливо, у той час як ми були підкорені одній системі ,нав'язаній нам суспільством, вони просто були самими собою?

Так бути самим собою у суспільстві -це тягар, чи істинне щастя?

Інколи твердження "бути без маски" або "Бути самим собою" люди сприймають як виділення чимось і автоматично перетворюються на ще одну спільноту, схожу на ту від якої відділились.Так виникають суб культури, які в наш час стали не зрозуміло чим.

У кожної людини своя маска.Яку він вибрав собі сам. 

То яку ти одягнеш маску на ранок?

У вас коли небудь бувало відчуття, що це кінець?

У мене, наприклад, в житті бувало: і коли я стрибав з дерева вниз головою, і коли падав з криші, і коли ледве не задохнувся при зануренні за раками, і коли на мене напали наркомани( дякую своєму ротвейлеру Шерифу, шкода його вже нема), і коли пробився резиновий човен посеред Дніпра, і сьогодні...

Був спокійний вечір, як завжди було тихо у нашому передмісті.Батьки попросили мене пофарбувати газову трубу, що перед двором, а самі повезли кота до ветеринара. Я вправався швидко...години за 3, як завжди весь у фарбі, про те з почуттям виконаного боргу і пішов до майстерні. 

Я вилив залишки фарби у банку, розливши при цьому майже все, замочив кісточку у розчиннику і замочив коробку з якої я красив, та відставив їх у сторону. Побачивши що я багато розлив фарби, вирішив її випалити...Налив на форбу розчинник, та підпалив, вогонь здійнявся великий але потім став затухати. Сам тим часом пішов шукати ганчірку, аби вимити себе, як завжди замріявся, як завжди вивернув коробку з розчінником де була кісточка- собі на ногу.Не звернув на це цваги і почав дивитись , як горить фарба. Аж раптом розчінник з банки підтік до вогню і все навколо запалало! А ще більше запалала моя нога,ось тут мене навістило те зловіщще почуття. Зі своєю палаючою ногою, зачепив і іншу банку з розчинником, запалало ще сильніше. Я почав бігати по двору, поки не добіг до ванни, яка стояла у саду,(ми використовували її для поливу квітів), і засунув туди ногу, при тому верхня частина досі палала, поки я не вліз у ванну весь.Не звертаючи уваги на жахливий біль, я побіг тушити двері майстерні та ділянку навколо їх. Наносивши пару відер води я нарешті затушив. Весь мокрий, з порожнім відром та лисою ногою, я просто сів на землю...

Ось така історія трапилася зі мною годину назад.

P.S. Тепер на мене будуть всі дівчата на пляжі звертати увагу, хтож не подивиться на хлопця у якого одна нога волохата а інша лиса?=))

Ну ось нарешті я вирішив створити свій власний блог!

Якось ніколи не звертав на них уваги, доки не зіштовхнувся з блогами одного з друзів. Мене це зацікавило, тому вирішив розпитати його про них, виявилося це ще цікавіше).Ось простим літнім вечором за чашкою кави згадав про цю тему і вирішив не гаяти часу, а швидше реєструватись.

У своїх блогах хочу бути як наймога відвертішим, сподіваюсь що читацька аудиторія тут гарна , тому буде з ким що обсудити, а теми блогів в мене будуть в основному такими, які заставляють подумати та висказати свою точку зору. Хоча я егоїст і частіше роблю так як я хочу, але навіть невеликий переконливий висказ може зміти мої думки.

Тож сподіваюсь що у найближчий час надрукую щось цікаве.