Сьогодні в Івано-Франківську на площі Шептицького розпочався VIII міжнародний фестиваль ковальського мистецтва «Свято ковалів - 2010». 
Як передає кореспондент УНІАН у фестивалі беруть участь представники 23 країн, а також представники різних ковальських шкіл України. 
Майстри цього року виготовлятимуть спільну декоративну композицію «Круговерть ковальських міст», яка стане подарунком до Дня міста. 
Минулого року кожна делегація викувала свій елемент до загальної скульптури під назвою «В рамках ковальських традицій», яку сьогодні урочисто відкрили. 
Також у програмі фестивалю - ярмарок кованих речей та демонстрація ковальського мистецтва. Глядачі зможуть побачити духове горно, відвідати Козацький намет львівського коваля Василя КАЧМАРА. Працюватиме школа традиційного ковальства Богдана ПОПОВА з Києва, пройде семінар «Постіндустріальне ковальство», презентація традиційного ковадла та ручних ковальських інструментів. Окрім цього глядачі зможуть спостерігати за відливанням сувенірних ковадл «Свято ковалів». Окрім традиційної виставки «Орнаментальне ковальство» відкриється виставка «Сакральний знак в творах ковальства». 
Родзинкою фестивалю стане виступ бельгійської команди ковалів – переможців Чемпіонату світу з ковальства 2009 року.За його словами, учасниками «Свята ковалів» будуть майстри ковальського мистецтва з 23 країн світу: Австралії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Ізраїлю, Італії, Ліхтенштейну, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, США, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції, о. Кюрасао, Росії, Білорусі, Латвії та Литви.
Також братимуть участь у фестивалі ковалів представники міст-побратимів «Кільця європейських міст»: Донецька, Ачіреалє (Італія) та Ібзіц (Австрія). Як зазначив Сергій Полуботько, у 2009 році до «європейського кільця» приєднався Івано-Франківськ, ставши 16-им ковальським містом світу.
Цікавинкою цьогорічного ковальського свята стане майстер-клас школи традиційного ковальства Богдана Попова з Києва «Мистецтво ковадла та молотка». Також проведе майстер-клас уродженець Івано-Франківська – громадянин Ізраїлю Урі Хофі. Відбудеться ярмарок кованих виробів, виготовлених майстрами України й іноземними гостями. 
8 травня у рамках фестивалю «Свято ковалів» виступлять рок-гурти «Стан афекту», «Листопад» і «Перкалаба». 
Відкриття міжнародної виставки «Орнаментальне ковальство» відбудеться 9 травня о 10.00 у виставковій залі обласної спілки художників України.
 

Майже десять тисяч студентів львівських вузів зібралася у центрі міста на акцію протесту проти перебування на посаді міністра освіти та науки Дмитра Табачника
Учасники мітингу вишикувались в колону й попрямували до будівлі Львівської облради. В руках вони тримають плакати "Геть Табачника!" і партійні знамена "Нашої України", "За Україну!", Народного Руху та УНП.
Студенти роздають листи до Табачника, в якому просять міністра добровільно піти з посади і не змушувати студентів вдаватися до масових акцій протесту.
"Ми, українські студенти, щиро просимо вас звільнити крісло міністра, яке не заслуговує такої одіозної фігури. На цій посаді ми хочемо бачити принципову людину, професіонала, не заплямовану кримінальними справами, що пов’язані з розкраданням національної спадщини. Зрештою, патріота, а не провокатора" - йдеться в листі.
Учасники акції закликають викладачів та ректорів львівських вишів не боятися репресій з боку міністр, відпустити студентів на акцію протесту проти Табачника, а також, виступити проти міністра.
Координатор "Антитабачної" кампанії Андрій Бень заявив, що вони не збираються відступати і будуть надалі проводити акції громадянської непокори, поки Табачник не буде звільнений.
"Ми будемо вдаватися до всіх адекватних дій, поки не доб’ємося відставки такого міністра і поки на його місце не буде призначений професіонал", – сказав Бень.

В Івано-Франківську відбулася святкова хода на честь 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Згідно з планом проходження колони, комуністи зібралися на Вічевому майдані і мали урочисто пройти центральною вулицею Івано-Франківська – вулицею Незалежності до Меморіального кладовища на вулиці Лепкого та провести мітинг.
Але вулицю Незалежності на відстані 100 м від початку перекрили для руху щільними шеренгами близько 100 представників Івано-Франківської міськорганізації "Свобода"
Вони тримали партійні прапори і гасла "Бандера і Шухевич - наші герої", "Бандера і Шухевич - Почесні громадяни Івано-Франківська", "Сталін = Гітлер", "Комуністів - на смітник історії", "Партія регіонів - п'ята колона Москви". При цьому вони скандували "Бандера - наш герой!", "Шухевич - наш герой!", "Комуно-фашизму - ні!", "Чемодан, вокзал, Росія!", "Не дамо комуністам пройти центральними вулицями Івано-Франківська!" . У результаті колона, в якій йшли понад 300 представників КПУ, Партії регіонів, Народно-демократичної партії, ветеранів Великої Вітчизняної війни, у супроводі бійців підрозділу "Беркут" та міліціонерів змінила маршрут і пройшла вулицями Франка, Грушевського, Гаркуші до Меморіального цвинтаря.
Співробітники підрозділів УМВС перекривали прилеглі вулиці, щоб представники "Свободи" не змогли перешкодити проходженню.
На початку колони їхав "УАЗ" часів Великої Вітчизняної війни, в якому сиділи четверо юнаків та дівчат у польовій формі червоноармійців. З динаміків, встановлених на машині, лунав голос диктора Юрія Левітана, з привітанням радянського народу з перемогою у Великій Вітчизняній війні, а також пісня "День Перемоги".
Учасники ходи несли вінки і квіти, два державних прапори і партійні прапори Комуністичної партії, Партії регіонів і Народно-демократичної партії, а також гасло "Пам'ять про радянських солдатів Великої Вітчизняної війни - визволителів України - священна!".
На Меморіальному кладовищі учасники ходи поклали вінки і квіти до могил загиблих під час звільнення Івано-Франківська солдатів Радянської Армії і провели мітинг.
У своїх виступах ветерани, зокрема, наголошували на ролі Радянського Союзу у війні, висловлювали сподівання, що радянська влада повернеться, жалкували про те, що в Івано-Франківську перейменували кілька вулиць, названих на честь визволителів міста від фашистів.
Більше конфліктів не виникало
Представники Івано-Франківської міськорганізації "Свобода" пройшли ходою до Меморіального скверу, де запалили свічки біля Хреста жертвам сталінських репресій.
Як повідомлялося раніше, 8 травня в Івано-Франківську відбулися обласні заходи з нагоди 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, організовані Івано-Франківської облдержадміністрацією.
Одночасно національно-патріотичні сили провели молебень близько Хреста жертвам сталінських репресій.
Івано-Франківська облорганізація КПУ в цих заходах участі не брала, а вирішила провести святкування Дня Перемоги окремо, 9 травня.

Під забудову має відійти близько 28 га на схилах урочища «Саржин яр». Ділянка, безумовно, становить комерційний інтерес для забудовників та інвесторів, адже поряд центр міста і транспортні шляхи. Не останнє місце посідає і живописний  пейзаж. Неподалік славнозвісна канатна дорога. Вклавши певні кошти з неї можна зробити популярний рекреаційний об’єкт. А відтак, успішність спорудження розважальних комплексів і житла не піддається сумніву. За оцінкою експертів, ціна ділянки може сягати 250 мільйонів долларів.

Природоохоронці стверджують, що реалізація запланованого проекту стане порушенням мінімум 10 Законів України і низки міжнародних конвенцій. Крім того, ботсад є територією природно-заповідного фонду України і знаходиться під охороною держави.

Крім того, вилучення земель зі складу природно-заповідного фонду можливе лише при наявності відповідного наукового обґрунтування. Таке обґрунтування має аргументувати, що територія втратила природну цінність і не виконує покладених на неї функцій. Але це не так.

Прибічники забудови, в числі яких є і директор ботанічного саду Олександр Альохін, опираються на те, що територія захаращена, здичавіла, не огороджена, на її благоустрій не вистачає коштів. Головні функції ботанічних садів – природоохоронна, наукова і рекреаційна. Наукова функція стосується лише спеціальної наукової частини ботсаду. Отож рекреаційна і природоохоронна. Природоохоронні організації наполягають, що саме рекреаційну функцію і виконують, в першу чергу, землі Саржиного яру, задовольняючи потреби харків’ян у відпочинку на природі. На території Харкова не така велика кількість місць, де можна відпочити на природі. Втрата ще однієї такої ділянки погіршить умови життя мешканців Дзержинського та Київського районів міста. Крім того, Саржин яр є частиною екологічної мережі та місцем мешкання диких тварин, багато з яких охороняються міжнародним угодами та конвенціями.

У Відділі моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології стверджують, територія Саржиного яру не може бути виключена зі складу ботанічного саду, адже як територія природно-заповідного фонду та зона відпочинку, цілком виконує всі покладені на неї функції. Наукового обґрунтування втрати нею природної цінності просто не може бути.

Враховуючи заповідний статус земель ботсаду, питання землевідведення, відчудження або передачі земель може вирішувати лише Харківська обласна рада. За твердженням Арсена Авакова, голови Харківської облдержадміністрації, обласна рада ніколи не підтримує це землевідведення, адже вважає його безпрецедентним і протизаконним. Крім того, цей проект суперечить встановленому міським головою Харкова М.Добкіним курсом «Зберігати паркові зони!». Самостійно ж, університет не має повноважень відвести землі.

«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова — один із найзахопливіших і найнезбагненніших фільмів ХХ століття, уже протягом сорока років незмінно вражає глядачів, стає відкриттям для кожного нового покоління, лишаючись поза часом у своїй вічній актуальності. Лише за ці сорок років фільм отримав такі нагороди:

1965 Рік - премія "Південний Хрест", премія ФІПРЕССІ Юрію Іллєнку за операторську роботу - Міжнародний кінофестиваль у Мар-дель-Плата (Аргентина) , 1965 - Кубок фестивалю - Міжнародний кінофестиваль у Римі , Премія Британської кіно академії 1966 - за найкращий зарубіжний фільм, 1966 - Золота медаль Сергію Параджанову - Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція).

Шедевр українського кінематографу творили аси: режисер – Параджанов, сценарист – Іван Чендей, оператор – Юрій Іллєнко, композитор – Мирослав Скорик. Була надзвичайно вдало підібрана плеяда акторів – Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Спартак Багашвілі. Фільм ніс певне культурне, психологічне, історичне і, зважаючи на суспільний ажіотаж, навіть політичне навантаження на свідомість глядача. Прем’єрний показ відбувся навесні 1964 року у Києві. Концепція фільму була переповнена національним колоритом, традицією. Гуцули – не міфічний, вимерлий народ, а жива гілка української нації. Влада сприйняла показ фільму як черговий виступ дисидентів. Нова хвиля арештів покотилася Україною. Самому Параджанову від вищого партійного керівництва було оголошено догану. Але ніщо не могло спинити суспільну реакцію. Фільм відразу почав обростати легендами. Якийсь певний підсвідомісний код, можливий для прочитання на рівні лише національної свідомості, був закладений. Це – протистояння християнської і язичницької культур, політеїзм релігійного виховання предків українців, гармонія у відносинах світу людини і світу природи, дуже етичний показ фізичного кохання. Для нової радянської моралі це був виклик. В країні, де «вільно дихає людина», не було місця пережиткам минулого, релігійним забобонам і сексу… Актуалізація міфологічних мотивів на кіноекрані була не випадковою. Звідки ж взялася невичерпна емоційна хвиля, безмежне смислове багатство фільму? Параджановські «Тіні» – це унікальне поєднання кінематографічного новаторства, індивідуальної неповторності режисерського і операторського стилю з глибиною та універсальністю смислу, яка зближує фільм з міфом і фольклором, нагадує про надособстісний аспект художньої творчості, її одвічний зв’язок зі сферою родової пам’яті, архетипами колективного несвідомого.

Якщо розглядати картину з наукової точки зору, можна знайти в ній місце працям Юнга і Фрейда. У фільмі відчувається неймовірна пластична експресія, могутня насиченість кольору, органічний зв’язок музики і руху, граничне зменшення ролі слів (акцент на мелодійність народної мови гуцулів, звуки природи) . Все це недвозначно апелює не так до свідомості, як до несвідомої сфери одвічних праобразів. За історією Івана і Марічки на інтуїтивному рівні прочитується світ архетипів, що обертаються навколо універсального досвіду життя і заново актуалізуються в наступ Проблеми співвідношення особистого і загального в картині Параджанова має особливий аспект. Кохання Івана до Марічки — це таїнство, незрозуміле односельцям. них поколіннях. Дуже символічний у стрічці показ фізичного кохання. Молоді Іван та Марічка, пасучи овець, по-дитячому бавляться. Іван, обійнявши Марічку, зриває з її грудей хреста. Для задоволення природної потреби, герої таким вчинком намагаються переступити через релігійні обмеження і заборони. За Фрейдом, людина, яка відлучена від радостей статевого життя, стає агресивною і піддатливою під будь-якого роду суспільні провокації. Іван просто відійшов від суспільного життя. Його агресія вилилась у світі смерк і високих гір. І саме це врятувало Івана від божевілля і повної особистісної деградації.

Параджановський фільм належить до творів патріотичного виховання українців. Дивує те, що цю картину в тих її національних аспектах, створила людина, яка була за своїм походженням аж надто далекою від України і її проблем. Довгий час фільм тримався на харизмі великого режисера, а зараз, можна сказати, навіть – навпаки. «Тіні забутих предків» належить до скарбнички українського кінематографу. А прізвище Параджанова вписане в українську історію. Цього року картина переживає свій сорок другий день народження. І можна помітити з низки запланованих заходів, що суспільний інтерес до параджановського феномену з кожним поколінням українців не стає меншим, а навпаки - зростає.

Нещодавно Британія, одна з найконсервативніших країн світу, оголосила про швидке зростання випадків кривавих сутичок, з використанням холодної зброї, між учнями шкільних закладів. Такі самі події були зафіксовані не так давно у Фінляндії, Швеції і інших європейських країнах, не кажучи вже про США, де вони почали ставатися занадто часто. Зброя почала потрапляти у школи, ножі і газові пістолети вже є буденністю у шкільних закладах. Насилля стало невід’ємною часткою шкільного і молодіжного життя.

Але чому це сталося?

Існує багато причин і факторів, але розглянемо деякі з них:

Маса ,тобто натовп, захопив усі аспекти життя. Усі, напевно, чули такий вислів з телеекранів, що сучасна культура це “масова культура”, тобто культура натовпу. Маса не визнає ніяку опозицію, ніяких інакомислячих ( принцип “ роби як я”), ось чому школярі так презирливо називають розумніших за себе “ботан”, а тих які поводяться трохи інакше, м’яко кажучи не помічають. Маса це синонім анархії і деградації ( хоча анархія ідеальний стрій, але лише для ідеального народу). Тому не дивуйтесь, що школярі не знають ні фізики, ні математики, ні історії, ні астрономії, ні української мови, ні інформатики і т.п. Така тенденція по всьому світу. Сучасна культура працює на натовп. Подивіться телевізор. Що ви бачите? Насилля, кров, зґвалтування і т.п. Чому? Тому що сучасна культура не спроможна створити щось більше. Тому що ніхто цим не займається, нікому нічого зараз не потрібно. Що легше створити, бойовик з м’язистим хлопцем, який повбиває інших м’язистих хлопців чи щось дійсно гарне і чуттєве, але на яке потрібно розум, здібності і час? Звичайно бойовик. Пів року на зйомку і цукерка готова. А на інше потрібен час, інше не дасть такої швидкої віддачі у грошах, потрібно підібрати акторів, а не зайти у перший ліпший спортзал. Культура це дзеркало, душа народу. Яка культура такий і народ. Вульгаризм це ознака не здорової нації, це отупіння. І ось зараз телебачення ( яке перебрало на себе функції театру, опери, газет, загалом це монополіст сучасного життя, сучасної культури) б’є по самому найболючішому місці, по наступному поколінню. Дитина зараз не грає на подвір’ї, вона дивиться телевізор, або грає на комп’ютері у стрілянину, звичайно, з ріками крові. Вона не сформована особистість, вона вбирає інформацію як губка. Дитина чистий папір, тому не дозволяйте, щоб хтось бруднив його і самі цього не робіть. Є така приказка:” З вовками жити по вовчі вити”. Так само дитина, в якому оточенні вона росте, такою вона і буде. Але Ви можете зауважити, що це не завжди так і навіть навести приклади. Звичайно, будуть і такі, але їх чекає знущання і в кінці, як у фільмі, кривава розправа. Але головна наша проблема це не телебачення і т.п., а ми з вами.

Втрачено авторитети і цінності… Раніше такими були церква, науковці, якісь громадські організації, зібрання і т.п. Нічого не стримує. Яка повага до іншого? Яка повага до закону? Чому Я повинен зважати на когось? Чому Я повинен щось інколи робити що мені не до вподоби? Я маю на це право! Маю право на…. А чи, дійсно, Ви маєте на це право? Чи, дійсно, Ваше Я найголовніше? Раніше право на… заслуговували).

Добре, Ми живемо у суспільстві і маємо багато прав на… А щодо наших обов’язків перед суспільством? Права є у всіх, а обов’язків?

Занадто багато свободи. Свободи від… обов’язків, громадських інститутів, авторитетів, законів і т.п. Зовсім недавно ще був авторитет країна, партія, батьківщина. Зараз цього не має. Слово патріот викликає сміх і зневагу. Покоління що росте буде зовсім не таким як попереднє, навіть вже є не таким (звичайно, кожне покоління не таке як попереднє(еволюція), але саме це, що росте, разюче відрізняється від вас, покоління попереднього).

Також бідність, сімейні негаразди, страх перед майбутнім (світ такий великий, а Я такий маленький) і т.п. впливає на те, що дах зносить молодим ( хоча жити було у будь-які часи тяжко).

Людина є товаром. Відкрийте газети. Так читаймо:” вік від … до… Комунікабельний, веселий і т.п.”. Навіть наші внутрішні якості, наш характер є товаром. А якщо ти не такий (комунікабельний і веселий як батарейка Енерджайзер), то ти не такий як ми, ти м’яко кажучи дивний. Тобі не має місця серед нас. Сучасне суспільство не терпиме, ніколи не було і, мабуть, ніколи не буде. І тут у декого визрівають плани помсти зі зброєю в руках, у іншого просто розвага, щоб красиво померти, дехто не бачить сенсу у житті і т.п. Насилля і вбивства оточують нас. Тому нічому не дивуйтесь.

Як з цим боротись?

Не знаю і не хочу. До цього діла не маю.

Дуріють усі. Вбивство і насилля це тепер круто. Вульгаризм і тупість це тепер style (стиль) нашого життя.

Микола Гоголь свого часу написав однойменну повість, Микола Лисенко – оперу, а молоді гурти от уже в одинадцяте пишуть запальну та драйвову музику. Так виходить трилогія, ім’я якій міжнародний рок-фестиваль «Тарас Бульба».

Впродовж 18-20 липня місто Дубно, що розташоване на мальовничих берігах Ікви, під мурами Дубенського замку князів Острозьких та Любомирських перетворилось на справжній світ рок-музики. Саме там впродовж трьох днів відбувався міжнародний фестиваль «Тарас Бульба», саме там на три дні розкинулось наметове місткечко з майже пів тисячами палаток, саме там виступало майже два десятки гуртів практично з кожного куточка України, саме туди з’їхалась „енна” кількість молоді та понад пів сотні журналістів, щоб виствілювати події з одинадцятого міжнародного фестивалю „Тарас Бульба-2008”, який був зініційований у далекому 1991 році і є однолітком незалежної України. З того часу багато змінювалось як у державі Україна та і у рок-країні „Тарас Бульба”, проте залишалися незмінні речі: якісний рок, безкомпромісне журі та... львів’яни володарі гран-прі (львівський гурт вже вчетверте завоював найвищу нагороду фестивалю). Впродовж трьох років рок-гурти зі Львова отримував найвищі нагороди фестивалю („Кожному своє”, „Анна”, „Ніагара”), і як не дивно цьогоріч львівський гурт теж поїхав додому з гран-прі фестивалю. Представником львівської рок-культури став гурт „Полинове поле”, але про усе по черзі.

Свято починається

Що цікаво, святкувати фест молодь розпочала ще задовго до прибуття в Дубно. З усіх усюд (Львова, Луцька, Києва, Рівного) у маленьке містечко Рівненської області прибувала молодь потягами, електричками, маршрутками чи автостопом. Мені „пощастило” добиратись у Дубне електричкою. Переповнені вагони молоді з наплічниками за спиною та пивом у рукам тихо котились в сторону славного міста Дубно, яке цими вихідними перетворилось на серце рок-музики України. Жваві розмови, наведення „марафету” (фанатичне зловживання чорними фарбами на обличчі), приведення волосся в порядок (плетіння дредів), зовсім не оригінальні плани на усі дні фесту, що зводились до розпивання спиртного, цікаві спогади з фестів минулих років... Ось така атмосфера панувала дорогою до головної події цих вихідних і не побоюсь за свої слова, однієї зі знакових подій української рок-музики.

Цікавими були спогади про участь у минулих фестах: у когось вкрали усі речі, хтось загубив черевики, а хтось - дівчину, когось затримали правоохоронці, хтось побив правоохоронця... Так, згадувати справді було що, адже „Тарас Бульба” – найстаріший рок-фестиваль в Україні, одноліток незалежної України і що не дивно, ровесник великої частини цьогорічних учасників фесту.

Свято, ще не розпочалось, проте пасажири електрички встигли двічі скористатись послугами міліціонерів, щоб ті вгамували фестивальну молодь. Так, за розмовами та гальбами пива молодь прибула до свого місця призначення: хто виходив, а кого й виносили.Тож свято ще не розпочалось, проте чи то від алкоголю, чи то від адреналіну в крові, чи у передчутті чогось грандіозного у місті ставало все гарачіше....

 

Крізь терні до зірок

П’ятниця... Перший день фесту. Приспаними літньою мрякою вуличками Дубного снували ватаги представників найрізноманітніших молодіжних субкультур у пошуках житла, їжі, пива, веселощів та пригод. А тим часом журі фесту в складі львів’янина Юрія Шаріфова – музиканта з багаторічним стажем і багатющим досвідом, Сергія Шишкіна – першого українського барда-піаніста, композитора, поета, художнього керівника фестивалю «Володимир», що вже вп’ятнадцяте відбуватиметься у Володимирі-Волинському, Серго Чантурія – української рок-легенди, відомого рокера і музиканта, а також Віталія Міщука – автора ідеї фесту «Тарас Бульба» вирішували долю конкурсантів. Саме їм випала доля виокремити «пшеницю від кукіля».

Як жартувало журі: «За що уважаємо панків, так це за короткі пісні. Відлабав щось там і зі сцени». А тим часом під краплі дощу на сцену виходили гурти із символічними назвами «Краплі Морzу» (Володимир-Волинськ) та «Обійми дощу» (Київ). А далі гурт із назвою «Серцевий напад» у сценічній формі лікарів у білих халатах орудували на сцені зовсім не скальпером та пенцетом, а своїми гітарами піднімали адреналін, настрій, тиск та імінітет молоді. А далі… А далі молоді набридло слухати гурти, які були вже надто схожими один на одного, тож усі розбрелися хто куди.

Нагадаємо, за підсумками відбору на фестиваль потрапили дев’ятнадцять гуртів, які представляли майже всі регіони нашої держави. Що правда, на сцену у п’ятницю вийшло лише 17 гуртів (два гурти не з’явились). Отож українську рок-традицію на дубновецькій сцені представляли гурти з Володимира-Волинського, Луцька, Чернівців, Фастова, Києва, Дніпропетровська, Сумів і звісно Львова.

Що цікаво, цьогоріч Львів мав у резерві лише одне місце, адже вже кілька років поспіль львів’яни збирали більшість нагород і гран-прі фестивалю. Тож на „Тарас Бульба-2008” Львів гордо представляв лише один гурт, що не завадило львів’янам вже вчетверте забрати з фестивалю найвищу нагороду. „Полинове поле” попри усі закиди про неабияку симпатію до гурту одного із журі фесту, відомого львівського ді-джея Юрія Шаріфова, впевнено довели тезу про Львів як колиску рок-музики України

І на другий день створив Фестиваль... перможців

Два дні команди змагались за перемогу. Поза конкурсом другого дня глядачів порадували гості фесту гурт „Етно XL” та неперевершений львівський рок-гурт «Анна» (до речі, володарі гран-прі фестивалю «Тарас Бальба-2006»). Після потужного драйвового годинного концерту «Анни» журі після не менш запеклих перемовин, що не обійшлися «без крові» та інших атрибутів судівства винесло свій вердикт. Отож, дипломантом фесту став гурт «Краплі Морzу», третє місце посіли запальні хлопці з Луцьку (гурт Slap), срібло отримали кияни „Гапочка”, перша нагорода фесту дісталась хлопцям з міста Суми (ЕТС), ну і гран-прі уже традиційно повезли до Львова.

Як розповів „Газеті” один із члені журі Серго Чантурія, він єдиний був проти присудження гран-прі „Полиновому полю”, бо, за його словами, виступили вони гірше, ніж він їх знає. „Але потім журі зійшлось в одноголоссі присудити гран-прі саме їм, бо вони на фесті вже вдруге, тож після перемоги вже не їздитимуть”, - жартував відомий український гітарист, про якого кажуть: продав дияволові душу на гітару.

Репутацію „Тараса Бульби” підмочив лише дощ

Третього дня під час гала-концерту фестивалю ще раз „рвали” публіку переможці та гості фестивалю: дві українські рок-легенди, журі фесту Серго Чантурія та Сергій Шишкін, гурти „Ніагара”, „Кожному своє”, „Аут край”, „Спралені вітрила” та хедлайнер фестивалю – шлагман української рок-музики гурт „ВВ”.

Цьогрічний фест у Дубно відбувся на диво миролюбно та спокійно. Жодного суїциду, як минулоріч чи вбивста не трапилось, якихось серйозних правопорушень не зафіксовано. Правда, лише після одного суботнього дня було вивезено п’ять вантажівок сміття та затримано майже пів сотні гіперактивної молоді.

Запальна музика та дощ теж робили свою справу і добряча частина молоді була схожа на головних героїв фільмів жахфів: розтерта чорна туш по запалілому обличчі та найрізноманітніші наряди усіх відтінків чорного. До речі, щодо одягу та стилю. Чого тільки не можна було побачити на фесті: макіяж у стилі „місіс Адамс”, зелені, червоні, рожеві голови, проколювання у всіх можливих та неможливих місцях, вишиванки, футболки, топлес і навіть костюм Супермена та Діда Мороза.

„Фестиваль – це не тільки те, що робиться на сцені та біля сцени, а й за кілометр чи десять від неї”, - сказав свого часу відомий київський бард, лідер гурту „Вій” Дмитро Добрий-Вечір. А за кілометр від сцени традиційно продавали спиртні напої, найрізноманітніші другі страви та гарніри, футболки та горнятка з логотипом фесту, вишиванки та інші різноманітні дрібнички.

Своїм життям жило наметове містечко. Я навідалась туди в обідню пору другого дня фенстивалю. Спокій сонного царства наметового містечка порушували в’ялі сновиди, яких цікавили тільки дві життєвоважливі речі: „Маєш пити і курити?”.

Дуже доречною, як на мене, стала акція організована Дубенським міським центром соціальних служб для молоді та Дубенською міською поліклінікою. Впродовж одного фестивального дня усі охочі мали можливість пройти безкоштовне та анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію та СНІД. Як стверджують організатори, таке обстеження здійснили пів сотні молоді.

Невід’ємною окрасою фесту став його ведучий київський ді-джей та рок-музикан Віктор Зеленюк. Експронтом він видавав такі цікаві речі, що публіка шаленіла. Як от наприклад: „Поплавський – вічноцелюлітний бетмен” чи „І обовязково почитайте Гоголя, а то й далі думатимете, що Тарас Бульба то тільки фестиваль”.

До речі, наступний фестиваль „Тарас Бульба” планують організувати в межах святкування 200-річчя від дня народження творця однойменної повісті Миколи Гоголя. А ще організатори оголосили анафему усіляким там Поплавським, Веркам Сердячкам та Тінам Каролям, оголосивши сентенцію: «На Євробачення через Дубно!» (Руслана свого часу теж розпочинала з перемоги на «Тарасі Бульбі»). І не дивуйтесь чому рок-музика не популярна, адже як сказав хедлайнер фесту, неперевершений Олег Скрипка: «Чим краща музика, тим її менше». Тож вибір за вами.

Довідка „Газети”

На фестиваль «ТАРАС БУЛЬБА» приїздили учасники та гості не тільки з України, а й з-за кордону. У Дубні звучала «жива» музика з Австрії, Росії, Словаччини, Німеччини, Канади, Бельгії, Польщі, Франції, Молдови та Білорусі.

Тут виступали: Віктор Павлік та гурт Анна Марія, Василь Жданкін та гурт Плач Єремії, Руслана та гурт Чорні Черешні, Ольга Юнакова та гурт Пліч-о-Пліч, Олександр Тищенко та Ніна Матвієнко, Сергій Чантурія та Жанна Боднарук, Віктор Зінчук та Стефко Оробець, Сергій Шишкін та гурт Вій, Люба Білаш та Олександр Богуцький, Марійка Бурмака та гурт Еней, Лері Він та Каріна Плай, гурти Мертва Зона, Білий Загін, Святий Сон та багато інших.

Творчий шлях багатьох із цих знаних нині виконавців починався на сцені «ТАРАС БУЛЬБИ». Дубенчани та гості міста неодноразово ставали безпосередніми свідками народження нових зірок українське естради. Фестиваль обіймає три жанрові категорії: рок-, поп- та етнічна музика.

21 серпня у „Софії Київській” відбулося підведення підсумків та нагородження переможців Всеукраїнської акції «7 Чудес України». 

Нагадаємо, що акція стартувала в березні поточного року. На звання семи чудес України претендувало 100 пам’яток з усіх регіонів України, запропонованих регіональними оргкомітетами. На другому етапі акції поміж цих об’єктів через опитування членів оргкомітету акції, регіональних оргкомітетів, істориків, фахівців у сфері туризму було відібрано 21 пам’ятку. Саме вониі з 7 липня змагалися за звання семи чудес України.

В інтернет-голосуванні, яке проводилося на офіційному сайті акції www.7chudes.in.ua, взяли участь близько 77 тис. користувачів. Виникало чимало питань щодо об’єктивності цього голосування та репрезентативності його учасників, були спроби накрутки голосів і навіть призупинення голосування та обнулення голосів... Однак акція завершилася.

За підсумками інтернет-  і експертного голосування визначено такі 7 чудес України (за балами):

- Софіївка та Києво-Печерська Лавра (по 39 очок)

- Кам"янець (37)

- Хортиця (36)

- Херсонес Таврійський і Софія Київська (по 33)

- Хотинська фортеця (27)

Бали в інтернет- і експертному опитуванні нараховувалися однаково та визначалася із розрахунку: перше місце – 21 бал, друге, відповідно, – 20, ...останнє – 1 бал.

Окрім цього, Оргкомітет вирішив нагородити спеціальними відзнаками акції такі об’єкти:

- номінація "Визначна пам’ятка сучасної України" - «Музей «Писанка»;

- номінація "Визначна пам’ятка духовної України" - Острозький замок та Академія;

- номінація "Визначна пам’ятка новітньої історії" – Лівадійський палац-музей.

Україна – примарний Клондайк для іноземних інвесторів. З одного боку, Україна – це майже напахане поле із економікою, яка розвивається швидкими темпами, з іншого – досить ризикований об’єкт для інвестування через певну недосконалість та нестабільність правової бази. Таке, або схоже уявлення про нашу країну є досить поширеним серед іноземних інвесторів.

Можливо дана картина й відповідає реальності, але досить велика частина полотна – це міф. На початку листопада межі реальності та міфу проводили представники українського бізнесу та культури, які представляли Україну австрійським інвесторам на форумі країн зовнішньої економіки Австрії (AWO) під назвою „Економічний та інвестиційний партнер Україна".

Цей форум пройшов з 6 до 9 листопада 2006 року в чотирьох містах Австрії (Грац, Іннсбрук, Лінц, Відень) за ініціативи зовнішньої економіки Австрії (AWO) австрійської комерційної палати. Місцем проведення форуму обрано саме Австрію, бо ця країна є третім важливим інвестором України. Метою форуму було представлення України та її бізнес потенціалу. Окрім того, всі учасники форуму мали змогу дізнатися про можливості регіонів України та про інвестиційні проекти та низку послуг, які надаються в цих регіонах, із перших рук, адже на форумі було встановлено понад 20 стендів із представниками українських фірм та організацій, а також владних структур (Л. Кравчук, А. Кінах). Також на форумі були присутні представники юридичної галузі України, серед яких слід згадати адвоката компанії „Арцінгер та Партнери” Тимура Бондарєва, який виступав із доповіддю на тему „Правові аспекти придбання нерухомості в Україні”.

Програма форума складалася із панельної дискусії стосовно рамкових умов інвестування в Україні, а також декількох паралельних семінарів.

Головними темами панельних дискусій та семінарів були такі:

- регіони та їхнє просування;

- інвестування в промисловість та інші економічні галузі;

- інвестування на ринку нерухомості;

- інвестування в галузі туризму.

Окрім власне форуму, його учасники мали можливість насолодитись всеохоплюючою культурною програмою, яка надала їм можливість познайомитися із Австрією із неекономічного боку. З українського боку на форумі були присутні представники культурної еліти, серед яких письменник А.Курков, художник Г. Покотило та гурт „Брати блюзу”.

Цей форум було проведено за часткової фінансової підтримки австрійської наступу інтернаціоналізації Go International. Go International є ініціативою федеративного міністерства економіки та праці та комерційної палати Австрії. Ця ініціатива спрямована на усі підприємства, які або розпочинають експортну діяльність, або хочуть вийти на нові ринки збуту.

З моменту проголошення Незалежності щось дивне відбувається у нашій
спільній домівці, як у владному Олімпі, так і поруч, у буденному житті.
Втрачена можливість на початку 90-х років піти шляхом прибалтійських
країн і вже сьогодні опинитися в омріяній єдиній європейській державі;
нав’язувана впродовж 19 років необхідність продовжувати бути в ролі
молодшої сестри її величності Росії; запроваджений силою принцип ведення
господарства в державі – переважна більшість бідує задля життя у
розкоші жменьки олігархів; розвалена вщерть економіка держави; соціальні
гарантії народу, столітні надбання духовності вміло кимось підмінені
дешевими одноразовими товарами з Китаю та чисельними церквами і
молитовними домами невідомих досі релігій, чисельність котрих сягає
кількості жителів. 

Чому так? Хіба цього прагнули наші предки, віддаючи себе історії за
краще життя своїх нащадків?  

Попробуємо дати просту відповідь, оцінивши ситуацію, що склалася на
даний час в найбільш політизованій частині держави, – на Тернопільщині.
Область настільки депресивна, що з часів Незалежності жодного разу
дохідна частина місцевого бюджету не перевищувала розхідну. Стабільно не
працює жодне велике підприємтсво. В умовах світової фінансової кризи
рівень життя населення наближається до прожиткового в Гаїті після
землетрусу. Єдине, що тримає народ на "плаву" - масове заробітчанство, -
валюта, що надходить від неоостарбайтерів в регіон, за розмірами
перевищує бюджети усіх західноукраїнських областей. 

Характеризуючи Тернопільську область новітніх часів, неодмінно потрібно
зауважити, що цей регіон за рівнем корупції і, певною мірою,
організованої злочинності донедавна міг сперечатися з "передовиками" -
Сицилією, Марселем чи Чікаго. Масонська ложа, представлена в регіоні
начальником управління внутрішніх справ Віталієм Максимовим, головою
апеляційного суду Лідією Деркач, прокурором області Юрієм Голубом,
керівником КРУ Ігорем Романківим та начальником ДПА Валерієм Щербиною,
виступала своєрідним тіньовою виконавчою, законодавчою і судовою владою в
області. Злочинні корупційні , в
яких були задіяні одні представники цієї ложі, вміло прикривалися
другими. Особливою нахабністю і відсутністю поваги до Закону і народу
виділявся Віталій Максимов, тіньові схеми отримання надприбутків якого
давали змогу красти з державного бюджету до 1 млн грн на місяць. Тут і
злочинна діяльність різноманітних фондів допомоги правоохоронцям, і
відверте протизаконне здирання з населення коштів під час проходження
державного технічного огляду і в системі ВГІРФО. Зрозуміло, що потерпав
від діяльності цього злочинного угруповання, в першу чергу, простий
народ. Цікаво, що функціонування цього масонського згромадження
відбувалося під протекторатом БЮТ. Своєрідним зв'язковим виступав голова
обласного осередку даного партійного блоку Василь Деревляний.  

Наприкінці 2007 року в область на очільництво обласною державною
адміністрацією та управлінням СБУ були призначені, відповідно, Юрій
Чижмарь та Олександр Радецький. Постаті в сучасній українській історії,
не дивлячись на молодий вік, достатньо були на той час вже відомі.
Чималу ведмежу послугу у цьому надали всюдисущі заздрісники та
потенційні злочинці у владі, змальовуючи вказаних осіб у якомога
чорніших барвах. Однак, з часом, громадськість побачила, що вказані
молоді керівники приносять набагато більше користі краю, ніж
корупціонери, сховані за лаштунками БЮТ. Отож, минулий 2009 рік пройшов в
регіоні під знаком запеклої боротьби знахабнілих хабарників у владі,
які заручилися прикриттям біло-сердечної покровительки, з представниками
молодого покоління української еліти, які бачать свій життєвий шлях,
перш за все, в утвердженні торжества справедливості та Закону.

Виважена, державницька позиція Ю. Чижмаря та О.Радецького неодноразово
дозволяла уникнути суспільних негараздів, припиняла радикальні настрої в
окремих верств населення, попереджала значні політичні конфлікти, що їх
намагалися розв’язати екстремістськи налаштовані прихильники БЮТ,
забезпечити верховенство Закону та прав і свобод громадян. 

Багато у чому завдяки принциповій позиції голови ОДА та начальника
Управління СБУ вдалося реалізувати конституційне право громадян на вибір
влади під час березневих 2009 року виборів до Тернопільської обласної
ради. Заколот, тобто, зрив виборів, який готувався керівництвом
місцевого осередку БЮТ та УМВСУ в області, було зупинено саме завдяки
оперативному втручанню та відповідному правовому реагуванню керівництва
обласної державної адміністрації та органу СБУ. За аналогією,
громадський спокій і терпимість під час візиту в область Патріарха
Московського і всія Русі, предстоятеля РПЦ Кирила, також став наслідком
професійних дій керівництва області та регіонального СБУ. 

Принагідно слід зазначити, якими методами пробютівські сили в особі
Віталія Максимова намагалися порушити законодавство, внести в суспільний
спокій елементи нестабільності і анархії. Напередодні згаданих виборів
2009 року до Тернопільської обласної ради начальник УМВСУ за власним
підписом розповсюдив серед органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, державних підприємств, установ і організацій області
нібито наявну в міліції інформації про наміри кримінальних елементів з
Закарпаття (! Недвозначний натяк на причетність до цього голови ОДА
Ю.Чижмаря, вихідця з Закарпаття) фальсифікувати результати виборів або,
взагалі, зірвати їх проведення у разі поразки Єдиного Центру (знову ж
таки, Ю.Чижмарь асоціювався з цією політичною силою). Аналогічно,
Віталій Максимов розповсюдив в області неправдиву інформацію про
організацію О.Радецьким заходів масової непокори та заворушень під час
приїзду до краю московського патріарха Кирила. Від цієї "акції"
очільника обласної міліції разило спробою розвязати релігійний конфлікт в
області, що міг спричинити непередбачувані проблеми на міжнародній
арені. 

Такого спротиву діяльності з боку новопризначених керівників ОДА і УСБУ
вищезазначеному тернопільському ОЗУ його члени ще не відчували.
Зрозуміло, що такі принципові люди, як Ю.Чижмарь та О.Радецький, одразу
відчули спротив переважної більшості керівників установ та організацій
області, здебільшого, підконтрольних БЮТ. Останніми були організовані
потужні інформаційні атаки на вищезазначених людей та їх підлеглих,
спрямовані, в першу чергу, на дискредитацію особи керівників ОДА та УСБУ
області та, в цілому, дій та позиції Служби безпеки України та
Президента держави.  

Проте, молоді керівники вийшли з цієї непростої ситуації, не опустившись
до аналогічних принизливих дій у відповідь. Рішення ГПУ про зміну
керівництва обласної прокуратури на більш виваженого і законопослушного
І.Мельничука завдало відчутного удару по злочинцях при владі, вирівняло
сили правди і брехні, дало змогу повноцінно вести боротьбу зі злом. 

Загалом, з часу приходу на керівну посаду в один з ключових
правоохоронних органів області О.Радецький почав системно руйнувати
схеми беззаконня і безнаказаності, що впродовж тривалого часу
укорінилися та існували в певних органах влади та установах області,
передусім, управлінні внутрішніх справ. Чималі результати роботи
колективу управління СБУ неодноразово були озвучені засобами масової
інформації, викликали неабиякий резонанс як в регіоні, так і державі.
Під час проведення виборів Президента України 2010 року, як і у березні
2009 року, УСБУ в Тернопільській області стало єдиною структурою, не
заплямованою у причетності до будь-якої політичної сили. Лише цей
правоохоронний орган діяв виключно у межах Конституції та Закону,
захищаючи права та свободи громадян. Зазначене дістало високу оцінку
політичних сил в області, які зазнавали утисків та протиправних дій з
боку домінуючої на той момент в регіоні партії. 

Проте, після президентських виборів ми побачили споконвічне українське
лихо – «благодарність влади». Люди, котрі почали красти і вбивати
тільки-но побачивши світ Божий; котрі змолоду паплюжили саму українську
ідею з її духовними цінностями; для котрих українська мова і
національний колорит призводять до серцевих приступів і астматичних
проявів черговий раз надійно прийшли у владу, насправді, не віддаляючись
від неї з часів проголошення Незалежності. А справжні патріоти, для
яких високі слова завжди залишалися на останніх місцях, а діло було
основним доводом у справах, традиційно залишилися в забутті в очікуванні
на чергову їх потрібність владі, за умов, коли роботу потрібно
виконувати не пригаданими комуністичними лозунгами і популістськими
гаслами про споконвічну єдність народів, а справжніми справами.

На наше глибоке переконання, у молодої української еліти досить сил та
енергії, знань і досвіду, патріотизму і професіоналізму, щоб у межах
своїх повноважень допомагати діючій в Україні владі втілювати в життя
ідеї демократії, свободи та верховенства права. Перебуваючи на будь-якій
керівній посаді вони здатні оперативно та ефективно реагувати на усі
виклики, що стоять на даному етапі перед Україною.