Росія, яка перебуває у затяжному стані кризи, розв’язала збройну агресію проти України. Її мета полягає у продовженні імперської політики щодо України іншими засобами. Кремль намагається отримати низку стратегічних переваг для реалізації такої своєї політики.

По-перше, збройною агресією Росія фактично підтримує існуючий автократичний режим в Україні, щоб його ж руками запобігти необхідним для побудови національної української держави перетворенням.

По-друге, війною, а як її наслідок — і переговорами у форматах, що контролюються нею, Москва знищує легітимність органів державної влади руками самої української влади.

Два приклади, що підтверджують наведені твердження. Перший — Банкова примушує Конституційний суд України не визнавати стану війни, що існує об’єктивно через воєнні дії та анексію Криму, щоб отримати формальний дозвіл на внесеннязмін до Конституції, продиктованих Москвою та формально запропонованих президентом України. Другий — Банкова примушує парламент негайно внести зміни до Регламенту Верховної Ради, щоб отримати можливість ігнорувати норми ст. 155 Конституції.

На першому етапі свою конституційну легітимність втрачає не лише Банкова, що дозволяє собі тиснути на суддів Конституційного суду (в країнах, у яких панує демократична модель урядування, здійснення незаконного впливу на суддів є достатнім приводом для початку процедури імпічменту), а й сам Конституційний суд, судді якого постановили завідомо неправосудне рішення від 30 липня 2015 року щодо децентралізації влади.

На другому етапі легітимність втрачає парламент, який своїм існуванням покликаний забезпечувати легітимність усіх органів виконавчої влади.

Спираючись на українських можновладців, Москва знищує інституційну спроможність українського суспільства здійснювати свою владу. Адже єдиним носієм влади є народ. Він здійснює свою владу через органи державної влади, які він для цього обирає і тим самим їх контролює. Вибори до органів державної влади, здійснення демократичного контролю за їх діяльністю — це і є механізм реалізації суверенітету. Якщо втрачена легітимність органів державної влади, то суспільство втрачає суверенітет, тобто держава перестає існувати.

Демократична держава, щоб бути такою не тільки формально, але й фактично, при виконанні своїх функцій спирається на право, чітко узгоджує всі свої дії з ним і орієнтується у своїй діяльності на нього.

Перемога у війні, яку розв’язала і веде Росія проти України, буде неможливою без повернення діяльності всіх без виключення органів державної влади у русло всеосяжної і безумовної легітимності.

Тому наведені нижче кроки, що їх має невідкладно здійснити парламент України, є фундаментом перемоги України. Верховна Рада має розпочати процес відновлення у повному обсязі права народу України на суверенітет, на власну національну державу, що має постати як демократична правова соціальна європейська держава.

Вісім кроків до перемоги і справедливого миру, на підставі всеосяжного суверенітету народу України

1. Верховна Рада має визначитися з правовим статусом конфлікту, що точиться на Сході та Півдні України, виходячи з об’єктивного стану речей та подій, що там відбуваються.

Це визначення має бути зроблене, виходячи із засад конституціоналізму, норм Конституції та законів України, зокрема, закону «Про оборону України».

Процес визначення правового статусу конфлікту на Сході та Півдні України має включати його оцінку та дефініцію з точки зору Міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Конвенції ООН про захист цивільного населення під час війни, Конвенції ООН про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі, Конвенції ООН про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, Женевської конвенції про поводження з військовополоненими та визначення агресії, схваленого резолюцією 3314 (ХХІХ) Генеральної асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року.

Для прискорення процесу визначення правового статусу конфлікту на Сході та Півдні України Верховна Рада має невідкладно створити міжнародну експертну комісію, до роботи якої залучити експертів із міжнародного права, що мають належну акредитацію при одному з шести головних органів ООН — Міжнародному суді ООН та Міжнародному кримінальному суді.

2. Верховна Рада має негайно і беззастережно ратифікуватиРимський статут Міжнародного кримінального суду.

3. Верховна Рада повинна створити парламентську комісію, до складу якої мають увійти експерти з міжнародного права, що акредитовані (визнані такими) при Міжнародному суді ООН, щодо визначення правового статусу так званих Мінських угод, наслідків та легітимності їх імплементації.

4. Виходячи з трагічного досвіду зловживання владними повноваженнями, у тому числі в частині застосування насилля проти мирних протестів, Верховна Рада має невідкладно прийняти відповідну постанову, якою запровадити мораторій на застосування сили проти мирних протестів в Україні, хай би в якій формі ті були організовані, якщо вони мають на меті засвідчити політичні вимоги суспільства до органів державної влади.

Постанова про мораторій на застосування сили має містити чітке і однозначне посилання на конституційний обов’язок, покладений на Верховну Раду, щодо здійснення парламентського та демократичного (тобто через забезпечення легітимності уряду) контролю за діяльністю усіх, у тому числі й так званих силових органів та підрозділів виконавчої влади.

Ця постанова має вказати на неприпустимість та незаконність будь-яких вказівок чи розпоряджень органам виконавчої влади, у тому числі й силовим, з боку президента України чи його адміністрації, уряду, відомств, установ чи служб держави, що не узгоджені з Верховною Радою та не дозволені через належні процедури здійснення конституційної функції демократичного контролю парламенту.

5. Парламент має офіційно, шляхом прийняття постанови Верховної Ради, звернутися до президента України, повноваження та обов’язки якого визначені Конституцією, з вимогою неухильного дотримання ним самим та персоналом його адміністрації вимог ст. 19 Основного Закону України щодо обов’язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також вказати на неприпустимість порушення її приписів.

У цій постанові Верховна Рада має повернути до належної процедури розгляду та прийняття усіх законів, ухвалених парламентом упродовж 2014–2016 років, оприлюднених та підписаних президентом, тексти яких відрізняються від тих, що розглядалися на засіданні Верховної Ради. У першу чергу це стосується законів про вибори, про бюджет, про внесення змін до Конституції.

Президент має відкликати з розгляду всі законопроекти, що стосуються внесення змін до Конституції, та не ініціювати нових доти, доки не буде остаточно встановлено міжнародно-правовий характер воєнних дій на Сході та Півдні України та легітимність так званих Мінських угод.

У випадку, якщо він негайно не відкличе всі свої законодавчі ініціативи щодо внесення змін до Конституції та імплементації Мінських угод та блокуватиме належну правову, в тому числі й міжнародно-правову, оцінку об’єктивного стану війни з Росією та визначення міжнародно-правового статусу Мінських угод, то Верховна Рада має згідно з ст. 111 Конституції негайно розпочати процедуру імпічменту.

6. Спираючись на засади конституціоналізму та норм Конституції, Верховна Рада визнає, що парламентаризм є основою легітимності уряду. Для реалізації цього конституційного обов’язку парламент має визначитися з наявністю необхідної для забезпечення легітимності уряду урядової більшості. Для цього Верховна Рада має упродовж нинішньої сесії проголосити та провести процедуру конструктивного вотуму недовіри, що спиратиметься на поіменне голосування всіх депутатів, обраних до складу парламенту VIII скликання.

Уряд або має підтвердити наявність у Верховній Раді урядової більшості, чого вимагають засади конституціоналізму та норми Конституції для продовження його роботи та легітимності, або має бути створена нова урядова більшість.

При цьому процедура формування та легітимація такої урядової більшості має спиратися виключно на засади конституціоналізму та норми Конституції, де до складу уряду можуть увійти лише депутати Верховної Ради, що отримали мандат у результаті виборів у жовтні 2014 року. Сама урядова коаліція може бути сформована виключно без урахування позафракційних депутатів, що випливає зі ст. 83 Конституції.

7. Виходячи із визнання того факту, що через систематичні порушення президентом, урядом і парламентом України засад конституціоналізму та норм Конституції і законів, легітимність демократичних процедур парламентаризму в Україні майже маргіналізовано, а судовий конституційний контроль знищено як такий, Верховна Рада має ухвалити постанову про добровільний мораторій на будь-які законодавчі ініціативи з боку народних депутатів, приймаючи на розгляд у відповідності до належних і легітимних процедур лише ті законопроекти, що внесені на її розгляд урядом, який підтвердив свою легітимність через належну процедуру конструктивного вотуму (не)довіри.

8. Виходячи з повноважень парламенту визначати засади зовнішньої політики (ст. 85 Конституції), Верховна Рада до моменту встановлення правового характеру воєнного конфлікту з Росією, міжнародно-правового статусу так званих Мінських переговорів та легітимності імплементації їхніх результатів має прийняти постанову про негайне та безумовне відкликання української делегації та членів так званої контактної групи з перемовин у Мінську.

Верховна Рада має прийняти постанову про необхідність виведення переговорного процесу щодо воєнного конфлікту з Росією на рівень міжнародної мирної конференції, що має відбутися у Женеві або Гаазі на засадах міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Сторонами, що мають скликати таку конференцію, на боці України мають стати насамперед ті держави, що підписали Будапештський меморандум 1994 року, чим підтвердять свій намір дотримуватися своїх обов’язків, що витікають з цього акту міжнародного права.

Одним із результатів такої конференції має бути утворення міжнародного суду (трибуналу) з розгляду воєнних злочинів та актів агресії з боку СРСР та Росії, або, якщо Росія буде визнана цим судом правонаступником СРСР, то тільки Росії за аналогією з Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії (МТКЮ), що був створений Радою Безпеки ООН 25 травня 1993 року.

У зв’язку з цим Верховна Рада має невідкладно створити комісію, до роботи в якій запросити експертів з міжнародного права, що мають належну акредитацію при одному з шести головних органів ООН — Міжнародному суді ООН. Мета — надати належну міжнародно-правову оцінку усім угодам, що були укладені Україною, та підписаних урядом або президентом в її імені документів після розпаду СРСР, особливо Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року, Договору про скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1991 року, підписаного Україною 25 травня 1992 року.

Результатом роботи цієї комісії має стати текст офіційного позову до Міжнародного суду ООН про визначення правового статусу країни, що від 25 грудня 1993 року носить назву Російська Федерація, з урахуванням того факту, що 12 червня 1990 року З’їзд народних депутатів РРФСР прийняв Декларацію про державний суверенітет цієї республіки.

За результатами роботи цієї експертної комісії, Верховна Рада має невідкладно прийняти постанову про спрямування позову до Міжнародного суду ООН про визначення міжнародного-правового статусу Росії, правомірності її членства в ООН та органах ООН, зокрема у Раді Безпеки ООН та необхідності беззастережного і всеосяжного відновлення дії Статуту ООН в частині процедури набуття членства в ООН, що змушує підтвердити членство Росії в ООН на загальних, передбачених Статутом ООН умовах.