Заспокойтесь

Після вчорашніх докладних коментарів Тенюха і Гайдука, "очних ставок" в телефірі міністра оборони з невдоволеними кримськими військовими ситуація прояснилася. Перепрошую, що піддався загальній істерії і гнав на командування. Як виявилося, докладні накази всім військовим частинам і кораблям давно віддані, зв'язок з усіма командирами підтримується. Факти такі: військам (більшості) у Криму наказано захищати кораблі й частини, в разі спроб штурму застосовувати зброю. Там, де наказ виконують чітко й рішуче, у т.ч. беруться за зброю, роблять попереджувальні постріли, відкидають ультиматуми окупантів, кораблі і частини залишаються в наших руках. І нема ніякого "кривавого місива", "винищення беззахисних моряків" тощо. Там, де здаються без бою - росіяни захоплюють об'єкти. Щодо сімей військових - командування давно запропонувало вивезти їх усіх на материк, проти практично всі сім'ї відмовилися, а деякі військові не хочуть виконувати наказ (чи навіть приймають присягу Росії), посилаючись на загрозу родинам. Так це провина командування чи перетворення армії в якийсь дистадок? Усі звернення, в яких кримські військові вимагають від Києва "віддати наказ", означають насправді не відсутність наказу, а небажання терпіти складні умови воєнного часу. По суті, вони вимагають евакуювати їх з Криму, що командування вважає на цьому етапі (доки армія нарощує сили в межах усієї країни) - недоцільним. І позиція командування видається цілком логічною: є військова служба, присяга, воєнна ситуація, наказ, який є частиною стратегічного задуму. Треба або його виконувати, або не звинувачувати Київ у неіснуючих гріхах.

Піднята лавиноподібна істерія про "відсутність наказів", "солдат зливають", "їм нічого не пропонують" і т.д. - яскравий приклад інформаційної війни. Сьогодні цю істерію підхопила маса людей, і про нібито "відсутність наказів" і "небажання командування рятувати героїв" пишуть більше, ніж про дії російських окупантів. При цьому ці твердження базуються або на домислах, або на відвертій неправді, або взагалі невиконання солдатами чіткого наказу ставлять їм ледь не в заслугу, а тим, хто наказ віддав - у провину. Міноборони і генштаб мають цілими днями відбиватися від у 90% випадків безглуздих звинувачень, замість того, щоб займатися справою. Тому ще раз кілька думок про Крим військових.
1) Безумовно, перші години і дні програні. Саме тому заблоковано кораблі, літаки і найважливіші частини. Але це було ще до формування нинішнього керівництва армії і флоту. Ворог скористався коротким періодом зміни влади, у т.ч. в армії.
2) Наступна тактика оборони об'єктів без пострілів і уникнення провокацій була правильною і дозволила виграти час для підвищення обороноздатності всієї країни. Активні бойові дії з боку України були б самогубством. 
3) Відданий після загибелі українського військового наказ захищатися зі зброєю - також правильний. Звісно, нікому не хочеться воювати, але якомога довше збереження наших частин у Криму відповідає державним інтересам. Від часу віддання наказу братися за зброю ніхто з наших військових у Криму не загинув, кораблі й частини, де дійсно бралися за зброю при спробі атаки - не здалися. Ті, хто наказ порушив, не мають нарікати, що їм дали якісь нечіткі чи нереальні вказівки. 
4) Перехід українських військових на бік ворога - бо комусь не сподобалися накази, хтось не витримав тиску, когось привабила зарплата, хтось не хоче втрачати житло - можна зрозуміти по-людськи, але це класична військова зрада, і звинувачувати в ній командування у Києві - щонайменше дивно. 
5) Майже всі, хто пишуть, що у солдатів в Криму "нема чіткого наказу" мають насправді на увазі, що у них нема наказу про відступ на материк (є правда й такі, які вважають, що має бути наказ про наступ, але неадекватів не коментуємо) При цьому майже ніхто з критиків генштабу не дає собі звіт, наскільки поміняється ситуація після здачі позицій нашої армії в Криму - наскільки слабшою буде міжнародна позиція України, беззахиснішим - цивільне населення Криму, на яке переключиться увага окупантів і т.д. 
Словом, давайте аналізувати факти, не забувати, що таке взагалі армія, для чого вона існує, як і чому має діяти, перш ніж ставати жертвами й інструментами інформаційної війни.