- А сенс? - Його нема. Життя пусте, а ми наповнюємо його нічим… - Та ні! Ти що?! Не так! Сенс є!.. А як же ж небо і блакить його безкрая, без кінця! Як море й океан, вони живі, то не пустота! В них істина уся! А пам’ятаєш, літом, у траві, того маленького жучка? Він жив, хотів, кудись спішив, зметнув і полетів! Він ж полетів у небо… там краса… Або тоді, ти не забув, тоді ти йшов вночі… один додому… дорогу освітляли тільки ліхтарі … Ти пам’ятаєш, як тоді на землю падав сніг? Як танцювали...

Читати далі...

вітер… подув легенький вітер… хитнув гілкою і зірвав з неї пелюсток цвіту… ніжно-білий, може не білий, сніжно-рожевий… підняв в повітря і опустив… а цвіт не падав, а як хмарка в небі, я кораблик посеред океану плив собі… один, нікому не потрібний, самотній… а тоді відчув земне тяжіння і почав повільно опускатись… як сніжинка з неба опускається на землю… пролетіла бджілка… пелюсток закружляв в повітрі, а потім… легко опустився у твої простягнуті долоні… ми дивились на нього, як на дорогоцінний...

Читати далі...