Дякуємо вам за Перемогу!

Лише восьмеро ветеранів 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації змогли прийти цього року на урочистості з нагоди Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні.  Сумно і з якимось німим докором стояли на плацу бригади порожні стільці, які авіатори поставили для  кількох десятків запрошених. І дивно, але саме вони здались мені тим мірилом і наочним показником того, як ідуть від нас у вічність ті, хто здобував Перемогу. Навпроти цих ветеранів в урочистому строю стояли їхні внуки і правнуки. Є багато високих та ажурних слів, щоб завуалювати їхні відчуття, коли вони дивились у вічі цим сивочолим нескореним героям, котрі опирались на милиці… Але, здається, це зайве.

         Регламент мітингу розписаний по хвилинах, Гімн, виступ командира,         святковий наказ, слова подяки від ветеранів та офіцерів, нагородження – все це визначено в наказах та відточено багаторічною практикою. Та є те, що залишається за лаштунками – просте людське спілкування. А в армії для спілкування не обов’язкові слова. Я бачив, з якою гордістю та відчуттям власної офіцерської гідності піднімали ці офіцери-ветерани руку, віддаючи військове вітання парадному строю, що проходив на їхню честь. Як вони дивились на цих молодих людей, що йшли повз них, чітко вбиваючи в асфальт плацу кроки… Відчувши це, ви зрозумієте, навіщо ці люди стільки років, як найдорожчий скарб, бережуть у своїх шафах власні «дембельські» мундири, які вдягають лише раз на рік – на свято 9-го травня.  Ви зрозумієте, що, вдивляючись у цих юнаків, вони бачать себе тими 20-тирічними юнаками, які ось так ішли і самовіддано вірили в майбутнє світле життя. І відчуєте, як гірко бачити їм те, що з кожним роком їх, ветеранів, у строю все менше і менше. Однак вони приходять. Вони прагнуть передати нам отой скарб знань, який вони набули за життя. І найвища подяка для них – це не нагороди та грошові премії, а наше визнання їхнього грандіозного, буремного, важкого, але водночас щасливого життя. Де було місце і війні, і коханню, і військовому братерству.

Низько вклоняюсь вам, усі мої діди і прадіди, і дякую вам за те, що я і всі ми сьогодні радіємо життю і можемо віддати вам цю дрібну жменьку нашого шанування. З Перемогою вас!

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа центр Міністерства оборони України.