Перший медик

Перший медик

Позиції цього підрозділу наших морських піхотинців знаходяться за лічені сотні метрів від ворога. За противником хлопці часто спостерігають не застосовуючи жодних оптичних приладів. Ворог постійно обстрілює наші позиції з забороненого озброєння. Чи не щодня відбуваються бойові зіткнення. Тому сподіватися нашим морпіхам доводиться лише на себе, бойових побратимів та… на завжди усміхнену дівчину Юлю. Саме на неї покладені обов’язки по збереженню здоров’я цих кремезних чоловіків.

Життя дівчини в підрозділі, який займає позиції на передових лініях оборони може здатись для чималої частини прекрасної половини людства  дуже аскетичним і суворим. Адже тут неможливо створити для неї, якісь особливі умови. Військовий медик має своє ліжко в бліндажі поруч з іншими. Тут немає окремої вбиральні чи душової кабіни. Так само як інші вона їсть вже такі набридлі макарони з тушонкою, і п’є  чай зі згущеним молоком. Проте, все ж таки відмінності є. На її ліжку лежить подарована волонтерами м’яка іграшка, а полички збоку все ж таки заставлені парфумами. Бо дівчина, навіть під постійним ворожим вогнем залишається дівчиною.

-                     Не можу сказати, що відчуваю якісь шалений дискомфорт, - поділилась Юля. – Так спочатку виникали деякі незручності, але хлопці в моєму підрозділі дуже тактовні, і завжди ставляться уважно до моїх потреб і прохань. Я всіх їх дуже поважаю, бо вони справжні чоловіки.

Слід сказати, що повага взаємна, адже хлопці знають, що за потреби тендітна Юля з важкою медичною валізою, за лічені хвилини опиниться на першій лінії оборони  в самій         гущині подій.  І її ніякі ворожі обстріли її не зупинять…

         …Про той випадок Юля розповідає, ковтаючи сльози.

-                     Тривожний сигнал поступив з позицій, які щойно обладнали наші хлопці. Двое «трьохсотих» - накрило під час обстрілу. Відразу схопила свою валізу, накинула бронік, взяла автомат, - розповідає дівчина. – Прикривати мене пішов командир роти. Бій був у розпалі. Але… в такі хвилини не думаєш про себе. В голові була лише думка, як там наші? Встигнути, допомогти…

Коли потрапили на позиції, то побачили, що поранені  хлопці були без свідомості. Відразу ж почала надавати першу медичну допомогу. Найважчого пораненого відразу евакуювала в тил, потім повернулась за іншим.

-                     Коли почали евакуацію другого пораненого, по рації передали, що перший мій поранений помер, - з сумом каже Юля. – Це був для мене шок. Адже важко собі це уявити. Я намагалась зробити все. Але… Я молю Бога, щоб цей випадок був в мене єдиним.

Родом Юля з мальовничого села Ульянівка Миколаївської області. Стати медиком вирішила для себе ще вглибокому дитинстві. А от чому вона замість білого халату одягнула каску і однострій?

-Чому я військова? – перепитала Юля. –А хто, як не я буде рятувати хлопців. Хтось же має робити і цю роботу. В решті решт хто має боронити нашу державу? То чому я маю лишатись осторонь.

На думку командира роти морської піхоти старшого лейтенанта Петра Олексюка,  присутність в його підрозділі дівчини – медика значно дисциплінує всіх. Бо хлопці намагаються слідкувати за собою. Не вживати лайливих слів, бути охайними тощо. А ще - новачкам просто соромно бути боягузами,  бо коли вони бачать, як Юля хоробро під вогнем противника виходить на позиції в них так би мовити «відкривається друге дихання». Та головне, що всі вони впевнені – у випадку чогось Юля їх врятує.

Тарас ГРЕНЬ