Коли не шкода частинки серця і теплоти душі

   Кожного дня одні і ті ж самі стіни, вікна. Кожного дня одні і ті ж люди поруч. І кожного вечора нескінченні дитячі мрії про батьківське тепло. Про те, якими ніжними можуть бути мамині руки, яким мужнім і надійним може бути тато. А зранку… зранку знову розпорядок дня, вчителі, вихователі, і велике незрозуміле життя, що вирує там, десь поруч, десь за парканом. Таким є життя дітей дитячих будинків та шкіл-інтернатів.

 Колись директор Івано-Франківської школи-інтернату для дітей позбавлених батьківської опіки Наталя Гаврилюк сказала мені такі слова:

– Відверто кажучи, в наших дітей добре забезпечення державою. Вони мають все, що стосується матеріального.  Дуже мало одного і дуже важливого – відвертого, живого спілкування з людьми. Тому ми завжди раді тим, хто приходить до нас в гості, цікавиться нашим життям. І дітям навіть не обов’язково потрібні якісь подарунки. Достатньо просто поговорити з ними.

  Це добре знають і кожного разу відчувають на собі військовослужбовці 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації, які часто навідують своїх підшефних. От і цього разу вони прийшли до дітей, і як завжди не з порожніми руками. Цього разу, до вихованців цієї школи-інтернату завітав ляльковий театр, який нещодавно організувався в частині. З захопленням і подивом маленькі глядачі спостерігали за тим, як на знайомій їм сцені немов за волею якогось доброго чарівника виростає цілий казковий світ. Година промайнула непомітно. І виплескуючи невеликими дитячими долоньками цілком дорослі овації, маленькі глядачі не відпускали зі сцени і лялькових героїв, і їх живих керманичів. Та саме цікаве було вже потім. Адже так дивно коли можна самому взяти в руки ляльку, змусити її жити в своїх руках. Коли можна просто приміряти справжню авіаційну фуражку! І нехай вона ще поки не за розміром, і падає то на очі то на вуха… але ж!

-         Ми дуже раді, що наша вистава так сподобалась нашим маленьким глядачам, - розповіла учасниця лялькового театру бібліотекар бригади Віра Соловей. – Адже ніщо в житті не замінить їх непідкупної щирості!

-         Ми намагаємось заходити до наших підшефних кожного разу, як випадає така нагода, - розповів заступник командира бригади з виховної роботи підполковник Олександр Кухарук. – І дуже приємно, що наші зустрічі завжди виходять за рамки традиційних привітань, і ми можемо подарувати нашим дітям частинку власного серця, та душевного тепла.

На прощання авіатори запросили дітей до себе в гості, відвідати справжній військовий аеродром, побачити потужний і красивий винищувач, та цікави машини і пристрої які допомагають літаку підкорювати небо. А головне поспілкуватись з «найсправжнісінькими» пілотами та авіаторами.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.

Фото майора Олега Перепелиці.