Звірі говорять українською

Останнім часом з подивом відзначаю, що в українських письменників та журналістів звірі заговорили російською мовою: свині – захрюкали, коти – мявкають, жаби – квакають.

Українська свиня завжди РОХКАЛА та КУВІКАЛА, вона не здатна була вимовити «хрю», а виключно РОХ та КУВІ.

А коти? Коти НЯВЧАТЬ, можуть ще НЯВКАТИ, але мявкати  ніколи не вміли.

Кожен народ, кожна нація олюднює тваринні звуки по своєму, притримуючись властивих окремо взятій мові законів та граматичних приписів. Жодна нація не приймає добровільно звуконаслідування звуків тварин з іншої мови і тим паче не тиражує їх мільйонними екземплярами. Освячене віками «балакання» звірів українською мовою доносять до нас казки та думи, легенди та міфи, перекази та літописи. І українською говорять не лише домашні тварини, а й автохтонні (тобто місцеві) дикі звірі.

Отак буде українською:

- кози мекають, ме-е-е:

- вівці мекають, ме-ке-ке:

- барани бекають, бе-ке-ке:

- корови мукають, му-у-у:

- собаки гавкають, гав-гав:

- соловей тьохкає, тьох-тьох:

- сороки скрекочуть, скре-ке-ке:

- вовки виють, у-у-у:

- гуси ґелґочуть, ґе–ґе–ґе:

- курі кудкудакають, куд-куди та ко-ко-ко:

- півні кукурікають, ку-ку-рі-ку:

- жаби кумкають, кум-кум:

- лисиці дзявкають, дзяв-дзяв:

- горобці цвірінчать, цвірінь-цвірінь, ців-ців:

- коні іржуть, і-го-го.

Гадюка і та СИЧИТЬ українською мовою. Сова кричить, а лев гарчить, їжак чмихає, а рись пирхає.

Та й відзиваються звірі і тварини на інші звуки, а не на ті, які використовують журналісти.

Котам треба казати – киць-киць і птруськи:

- собакам- сю-сю, на-на та пішловон:

- курям – ціп-ціп і киш:

- гусям – гиля, качкам – вуть-вуть:

- козам – козь козь, коням – кось-кось:

- коровам – гейди!, телятам – минь-минь.

Неважко запам’ятати говірки тварин, треба лише уважніше читати й слухати та не допускати русизмів чи й просто помилок. І хай кумкають та нявчать брати наші менші, рохкають майбутні ковбаси і  герої байок, та бекають по своєму всі наші барани.