"Записки українського самашедшого" Л. Костенко – обзор рецензий

Если быть объективным, то в "Записках" Л.В.Костенко сюжета нет как такового вообще, а основная часть текста – подборка политических новостей позавчерашнего дня, сопровождающиеся причитаниями в стиле "О Боже, що ж це коїться!" и национал-свидомым морализаторством, что в устах ее героя – 35-летнего "программиста" выглядит абсолютно неправдоподобно


Если быть объективным, то в "Записках" Лины Костенко сюжета нет как такового вообще, а основная часть текста – подборка политических новостей позавчерашнего дня: "Росіяни бомбили Грозний. Полковник Буданов зґвалтував і задушив чеченку. На Балканах бої. В Руанді різанина. Скрізь по світу конфлікти, сутички, протистояння. Навіть з найгуманнішою
метою – покласти край насиллю на Балканах, і то було скинуто бомби, а бомби, як відомо, сліпі. В Індії землетрус. У Туреччині землетрус. В Румунії прорвало дамбу. В Дніпропетровську провалився будинок. Отакий був рік, що минає.", сопровождающиеся причитаниями в стиле "О Боже, що ж це коїться!", "Україна у багні" и национал-свидомым морализаторством, что в устах ее героя – 35-летнего "программиста" выглядит абсолютно
неправдоподобно.

Добролюбов о Гончарове "Избранное" стр. 45: "Начиная читать его, находишь, что многие вещи как будто не оправдываются строгой необходимости, как будто не соображены с вечными требованиями искусства. Но вскоре начинаешь сживаться с тем миром, который он изображает, невольно признаешь законность и естественность всех выводимых им явлений, сам становишься в положение действующих ли и как-то чувствуешь, что на их месте и в их положении иначе и нельзя, да как будто и не должно действовать".

Читая же "Записки українського самашедшого", герою этих "записок" не веришь.

"Взяв я до рук роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого". Ідеться в ньому не про поета, не про художника чи якогось іншого митця, а про звичайного собі... програміста. "Ба, скрізь нові життєві форми", як писав колись Микола Холодний, – от і Ліна Костенко, мабуть  вирішила  не  відставати  від  епохи  й  осучаснити  свого героя. От тільки щось дивне вийшло у неї з цим героєм-програмістом – не пише він програми на С++, на Паскалі чи бодай на якому-небудь Бейсику, не тішить своїми творіннями геймерів, блогерів та інших юзерів. А що ж він робить? А от що: прочитує всі газети, які може роздобути, потім дивиться всі новини, які є в телевізорі, а далі хапається за голову і кричить: ой боже, що ж це коїться! "Батальйон наших миротворців вилетів у Сьєрра-Леоне... Дружину Гонгадзе нарешті допустили до опізнання "таращанського тіла", але воно не надається до опізнання. На орбітальній станції "Мир" нештатна ситуація – станція кружляє навколо Землі безконтрольно. Росія вперше визнала, що Валленберг був жертвою політичних репресій..." – і такі пасажі подибуються практично на кожній сторінці", – Леонід Кононович, письменник, перекладач http://bookvoid.com.ua/digest/2011/01/27/102510.html

"Суцільне божевілля! У такому стані живе головний герой роману Ліни Костенко, 35-річний програміст з Києва. Його мозок не витримує перевантаження від негативної інформації, яка щодня ллється на нього зливами зі шпальт газет та екрана телевізора. Убивства і теракти, повені і пожежі, автомобільні аварії і авіакатастрофи... Чорною ниткою через усі людські
та природні катаклізми проходить жорстоке убивство журналіста Георгія Гонгадзе, з яким Україна перетнула "міленіум". Герой роману записує (у буквальному розумінні цього слова) усі новини, які день за днем вибивають його з колії, не дають спокійно спати і дихати на повні груди. На сторінці 50-ій уже й у читача від такого інформаційного "передозу" голова йде обертом. Підсвідомо хочеться закрити книгу, бо ж і сам живеш у подібному новинному буревії... Але робиш зусилля – і продовжуєш читати. У пошуках "меседжа".

Читаючи, лише мимоволі отямлюєшся, що все це, за сюжетом твору, мали б бути думки 35-річного чоловіка (з образом цього героя в уяві читача узагалі раз у раз спрацьовує, за
Станіславським, "не верю!" – якийсь він уже надто неправдоподібний). Як не крути, перед очима стоїть образ Ліни Костенко. І кожна теза сприймається не інакше як саме її моральні настанови", – Галина Гузьо http://bookvoid.com.ua/digest//2011/02/03/080627.html

У львівському "Кабінеті" літератори Кучерявий і Котик обсудили "Записки українського самашедшего" Ліни Костенко:

Игорь Котик: "Образ оповідача, на жаль, вийшов психологічно непереконливим (про це вже писав Леонід Кононович) – у його письмі присутнє не-чоловіче (неодноразові твердження про чоловічу слабкість: "мужчини зникають як явище" (с. 10) і т. п.), не-програмістське (літературні дискусії). Лише наштовхуючись на форми чоловічого роду дієслів, читач згадує, що це треба розуміти як голос програміста, а не самої Ліни Василівни. Але неможливо переконати себе, що риторика твору є риторикою молодого чоловіка – це риторика шістдесятницька, поетично-високопарна: "Ми статисти духовної пустелі" (с. 15); "Як настане цей роковий час, цей урочистий момент в історії людства всі ми зупинимось перед його порогом, витремо порох своїх підошов і оновимося душею" (с. 21); "Апокаліптичні коні б'ють копитом" (с. 149); "Приснився дятел, що клює націю в скроню" (с. 191) і т. д. (До речі, ви можете уявити собі цей останній образ?)

Не вірю я цьому "програмістові" – його свідомість має тільки один вимір: суспільно-політичний.

Десь між іншим цей безіменний персонаж нарікає, що невідомо, про що говорять між собою президенти за зачиненими дверима, під час спільної трапези. Те саме мені хочеться сказати і щодо нього самого, "програміста" з голосом Ліни Костенко: невже він завжди спілкується з дружиною і тещею на такому рівні: "Як ти думаєш, чому українці ніяк не можуть ідентифікувати себе як націю, навіть уже у власній державі?"

В общем, Лина Костенко своими "Записками українського самашедшого" наглядно показала, насколько увлечение политической публицистикой пагубно для поэта. И надо откровенно признать, что ее дебют в прозе вышел крайне неудачным, как бы ей ни славословила та же Галина Гузьо, называющая Лину Костенко "одним із найбільших моральних авторитетів
українців, совістю нашої нації".

Зато о Майдане Лина Костенко под конец текста написала от души. И если бы она изложила свои "Записки українського самашедшого" от первого лица, неправдоподобность ее героя-программиста никому бы не резала глаз.

Как  выпускница Московского Литинститута, Лина Костенко наверняка читала Н.Добролюбова, который раскритиковал Достоевского за то, что его герои и героини говорят языком автора, и Достоевский эту критику с пониманием принял. Лина Костенко же на обоснованные замечания рецензентов по ее тексту так разобиделась, что прервала свои презентационные туры по Украине.

"Силлогизмы Наташи поразительно верны, как будто она им в семинарии обучалась. Психологическая проницательность ее удивительна, постройка речи сделала бы честь любому оратору, даже из древних. Но, согласитесь, ведь очень приметно, что Наташа говорит слогом г. Достоевского? И слог этот усвоен большею частию действующих лиц", – Н.Добролюбов о романе Ф.Достоевского "Униженные и оскорбленные".

Добролюбов, писавший в свое время о "Кобзаре" Тараса Шевченко: "Стихотворения Шевченка именно тем и отличаются, что в них искусственного ничего нет", в гробу бы
перевернулся, почитав силлогизмы "программиста" Лины Костенко.

"У більшості погоджуєшся із вердиктами, які письменниця виносить сьогоденню. Але деякі її оцінки, як-от відкрита симпатія, навіть більше – неприхований пієтет на адресу Віктора Ющенка, якого Ліна Костенко називає "нашим нетиповим прем'єр-міністром" (за часів президентства Леоніда Кучми), викликають підсвідомий супротив. І тут розумієш, у чому
основний прокол роману – у його неактуальності. Він уже навіть не про вчорашній, а про позавчорашній день", – Галина Гузьо http://bookvoid.com.ua/digest//2011/02/03/080627.html

Дифирамбы Лины Костенко в адрес Ющенко в ее "Записках" просто поражают своей слепотой: "Прем'єр-міністр і заходився робити реформи. Щоправда, для цього довелося розгрібати такі авгієві стайні, розворушити такий гадючник, що в суспільстві уже зовсім немає чим дихати.

...Наш нетиповий Прем'єр, такий незвичний на наших політичних пейзажах, звертається до совісті громадян, каже, що "кожен повинен сам з собою поговорити...

Я хочу обрати нашого нетипового екс-Прем'єра. Ось на кого я не вказав би кісткою кенґуру. Та й то. Що я знаю про нього? Мені він подобається.

А нашому кандидату я вірю. Навіть не так його програмі, у них у всіх гарні програми, і не його аргументації в цих дебатах, навіть не його мучеництву через те отруєння, а тому, що одного
разу він якось, ніби мимохіть, прохопився: "Куди мені йти з моєю правдою в Україні?" От це мене вразило, дійшло до самого серця. Бо й мені ж нема куди йти з моєю правдою в Україні. І самій Україні нема куди йти зі своєю правдою у світі".

В "помаранчевом" 2004-ом такие строки еще бы как-то воспринимались, но когда вся страна уже воочию убедилась, кем оказался предавший Майдан Ющенко, писать сегодня о "нетиповом екс-Прем'єре", взывающем к совести сограждан, – это моветон.

Л.Костенко "Записки українського самашедшого": "Куди там той фільм про сицилійську мафію "Спрут"?! У нас тут спрут суцільний, всюдисущий і невидимий. Достоту чудовисько Амброза Бірса, мав рацію Лев, інвертований на пустелю.

Ну, баритони, мене вже дістали. Сьогодні співає: "Україно моя, світанковий розмаю, Щоби славу твою та й понесли у світ!" Яка слава, який розмай?! Колись Довженко написав "Україна у вогні". Пора вже писати "Україна у багні".

В том, что сегодня "Україна у багні", с Линой Костенко трудно не согласиться...

11.02.2011 11:23

Александр Ковалевский

Народные блоги

Я согласна с этими рецензиями, потому не буду их повторять. От себя хочу добавить.

Вчера (21.02.2011) по телеканалу "Культура" я посмотрела передачу - "Лина Костенко. Позиция." Если ее повторят, рекомендую всем посмотреть, хотя и придется потратить около 2-х часов, но оно того стоит...   Уважаемая поэтесса, совесть нации говорила о необходимости уважения людей друг к другу, что я, конечно, поддерживаю, но... Буквально через несколько минут Лина Васильевна плюнула в значительную часть народа Украины, обвиняя его в шовинизме и тут же пнула ненавистную ей УПЦ МП,  прихожанами которой является громадное кол-во не только этнических русских украинцев, но и этнических украинцев.
 
Хочу напомнить  свой комментарий 20 в моем блоге на публикацию о презентации "Записок" Л.В.Костенко: "Совесть нации": "Я только сегодня скачала ее книгу и уже успела прочитать около 1/6 ее части. И там были все ее мысли в отношении тех же вопросов, кот. я обсуждала с шиншилой на этой ветке. Прикол в том, что все мои высказывания на 99 % совпали с с ее мыслями, так что мои ответы этой барышне оказались моей проекцией ее ответов на те же вопросы..." (http://blog.i.ua/community/2956/640334/?p=1#comments)

Сегодня, когда я одолела этот роман, я могу с сожалением сказать, что 1 % моего несогласия с Л.В. заключается в ее русофобии и нетерпимости ко всем инакомыслящим - типичный симптом фанатичной укр. националистки. Уже один факт, что ее поддерживает И.Фарион  говорит сам за себя, увы...