На фото – я – падлюка (повість).................9

9.

Класна назва предмету  і цікаві художні твори – ще не велика радість: посидівши на такій парі, починаєш втрачати будь-які дитячі мрії про ідеали. І куди я спускаю свій час? Як люди можуть в мене викрадати дорогоцінні хвилини життя? Я б використав ці хвилини, які плавно й не дуже плавно переростають у години, а потім не встигаєш опам’ятатися, як втрачено роки, так от, я б їх використав  на багато продуктивніше, навчаючись самостійно, але спробуй це поясни батькам. Уявляю розгублені очі мами і вже чую, як вона говорить: «Льошику, ти не правий, знову щось химерне придумуєш. Краще не починай розмову про це з татом». Треба, до речі, татові якусь книжку забігти купити.

-      Ти поспішаєш?

Замість відповіді я подивився скоса на Світлану. Є такі люди, яким по приколу, щоб їх гнобили й морально опускали. Дивно те, що всі мої вибрики ображають Світлану й вона прекрасно розуміє, що я знущаюся, але чомусь продовжує шукати спілкування зі мною. Тут може бути два варіанти: або вона симпатизує мені, що відпадає, судячи з її орієнтації, або їй зовсім самотньо й не вистачає спілкування. Можливо також, що вона мазохіста, можливо навіть вона сама про це не знає, тому підсвідомо шукає собі покровителя. Це погано, що я постійно на своїй хвилі. Треба було поспостерігати, із ким та як вона дружить у групі. У неї сьогодні колосок заплетений, такий тугий дуже, і їй так досить непогано, як-то кажуть, личить, хм..

-      Агов! Здається, я не забула зняти капелюха-невидимку.

-      Ти читаєш книги взагалі?

-      Ти зациклений на книжках?

-      Бути начитаним – один із кращих недоліків. Я просто в книгарню зараз. Якщо немає чим зайнятися, можеш зі мною піти.

-      Це нічого, якщо я іноді клацатиму тебе на фоторушницю? – привітно всміхається.

-      Домовилися.

Мене пройняла раптово ідея-фікс залізти в самі нетрі душі цієї дівчини, зрозуміти, чим вона живе, за що переживає, про що мріє, хто вона і яка загалом. Я без усякого сорому розглядав її, кожну дрібничку. Так усе натурально, ніяких емоцій: вона мені не подобалась і не викликала жодних негативних емоцій, я сприймав її як людину в цілому. Як говорять дзен-будисти, коли ти миєш чашку, мий чашку. Так от, розглядаючи Світлану, я розглядав Світлану. Раптом уявив її мармуровим пам’ятником, чомусь оголеною, і коси, підібрані до верху, вільно спадали кучерявими пасмами.

-      Про що ти думаєш?

-      Ні про що. Я роздивлявся тебе просто.

-      І що?

-      І все.

-      Не вірю.

 читать эту часть дальше http://blog.i.ua/note/edit/551233/