Кличко готов сотрудничать с регионалами
- 02.08.12, 13:30
- Твоя Україна
Кличко готов сотрудничать с регионалами
Важливі замітки
Останні статті
- Від Майдану на антимайдан
05.11.2015, 01:51 - Британские депутаты
10.12.2013, 23:01 - Теперь Путин три в одном
23.11.2013, 16:53
«Золота доба Катерини ІІ» та українське питання
- 28.07.12, 13:59
- Твоя Україна
Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитись з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно - безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...”
(з настанови Катерини ІІ князеві В’яземському при вступі його на посаду генерал-губернатора, 1764 рік).
«За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів-повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий наш довірений в нашу відсутність.
Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. З огляду ж на надмірні та надзвичайні витрати, що при цьому званні мають бути, наймилостивіше надаємо йому, графу Румянцеву, зверх належної на його чин платні, з тамтешніх прибутків по 4000 рублів харчових грошей на рік та на генерал-губернаторський уряд село Кучерівку Кучерівського відомства з належними до нього селами й хуторами та село Серединну Буду”.
(з указу Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії, 1764 рік)
«Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами”.
(з указу Катерини ІІ про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні, 1783 рік). Два виміри катерининського часу
Воно й справді наче так: адже Російська імперія за 34 роки правління цієї імператриці приєднала величезні території у Європі, взявши участь у трьох поділах Речі Посполитої, завоювавши Північне Причорномор‘я, анексувавши Кримське ханство, взявши під опіку Східну Грузію, ба, навіть ствердившись у Північній Америці. Росія стала одним із чільних гравців на геополітичній арені, визначною військовою й економічною потугою. Ба більше: за все XVIII століття в Росії було надруковано 9500 книг, з яких близько 85% припадає на царювання Катерини II. Отож не дивно, що чимало люду не лише в сучасній Росії, а і в Україні вважає, що варто пам‘ятати добром та шанувати публічно цю визначну державну діячку.
Проте існує й інша думка, корені якої сягають доби самої Катерини ІІ, - думка, яка існувала і в Росії, і в Україні, і в Західній Європі. І вона також має під собою не менші, якщо не більші підстави. Адже доба Катерини Великої (таке ймення плюс звання “Матері Вітчизни” підніс їй за життя призначений нею ж імперський Сенат) – це доба тотального закріпачення селянства, коли статус кріпака де-факто вже не відрізнявся від статусу раба. У тодішніх «курантах», як звалися газети, можна було прочитати численні оголошення щодо продажу кріпосних душ, чи сім‘ями, а чи вроздріб. Знущання власників із своїх селян, аж до вбивств, були нормою. Водночас то були «золоті часи» для дворянства, яке, на відміну від доби Петра І з обов‘язковою службою державі, одержало право служити на власний розсуд – чи у війську, чи на цивільній службі, - або взагалі не служити. Але служити було вигідно: імператриця масово дарувала дворянам землі та селян на загарбаних територіях. Буйним квітом ряснів фаворитизм: своїм численним коханцям та їхнім рідним Катерина ІІ щедро надавала привілеї, давала в управління цілі губернії та крізь пальці дивилася на їхнє хабарництво та розкрадання казенного майна.
Крім того, Катерина ІІ, яка листувалася з Вольтером та Дідро і прагнула мати імідж «освіченої монархині», водночас жорстоко розправилася з першими російськими дисидентами Новиковим та Радищевим. І не випадково потім Олександр Пушкін наголошував, що голос обдуреного Вольтера не врятує імені Катерини ІІ від прокляття Росії.
Таким був інший бік правління Катерини ІІ в Російській імперії. Це загальні, так би мовити, характеристики цього часу, та не забуваймо: щодо України та ряду інших загарбаних імперією країн цариця мала спеціальну програму дій, що полягала в їхньому упокоренні та асиміляції. Тож детальніше подивімося на реалізацію імператрицею програми приборкання норовливої Малоросії.
Як імперія укоськувала Гетьманщину і Слобожанщину
Уже на третій рік свого правління Катерина ІІ змусила гетьмана Кирила Розумов¬сь¬кого зректися булави, а через вісім місяців скасувала і саму посаду гетьмана. Того ж року імператриця наказала стратити онука генерального бунчужного мазепинських часів підпоручника Василя Мировича, який на чолі загону солдатів захопив Шліссельбурзьку фортецю і намагався проголосити імператором Івана VI.
1765 року імператриця ліквідувала полковий устрій на Слобожанщині і створила там Слобідсько-Українську губернію. 1768 року вона розпорядилася за-арештувати всіх учасників Коліївщини на чолі з Іваном Гонтою та Максимом Залізняком, Гонту стратити, а Залізняка заслати на каторгу до Нерчинська у Сибіру. Тоді ж Катерина наказала довічно ув’язнити митрополита Ростовського і Ярославського Арсенія Маціє¬вича (за походженням – волинського шляхтича) за його про¬тес¬ти проти конфіскації державою монастирських маєтностей.
1775 року за наказом Катерини російська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній. Кошовий суддя Павло Головатий та військовий писар Іван Глоба були заслані до Сибіру, кошовий отаман Петро Калнишевський – на Соловки, а само слово «запорожці» було заборонено. Після руйнування Січі Катерина роздала близько 4 мільйонів десятин земель Війська Запорозького своїм фаворитам. Нові землевласники на місці козацьких господарств фер-мерського типу запроваджували латифундії, засновані на праці кріпаків.
1778 року за наказом цариці з Криму, окупованого російською армією, до Північного Приазов’я були депортовані 40 тисяч вірмен, греків та болгар. 1781 року Катерина ліквідувала полковий устрій і на території Гетьманщини, натомість запровадила там Малоросійське генерал-губернаторство із загальноім-перським адміністративним устроєм.
Іншими словами, Катерина ІІ насильницьки перервала органічний розвиток Гетьманщини та інших українських земель, які входили до Російської імперії, де вже існував своєрідний шляхетський парламент – Генеральні збори, де останній гетьман Кирило Розумовський вів мову про загальну освіту для всіх суспільних станів, де розвивалася інтегрована із Західною Європою ринкова економіка, де, зрештою, існувало місцеве самоврядування, засноване на Магдебурзькому праві та власних правових традиціях. Зміни зводилися до підганяння більш розвиненої України до загальноімперського рівня, до різкого звуження сфери побутування товарно-грошових стосунків та запровадження напівнатурального поміщицького господарства.
Принагідно: саме за часів Катерини ІІ було завершене знищення власної української фінансової системи, створеної ще за Богдана Хмельницького та модернізованої за Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Ще за владарювання Петра І було ліквідовано державну Скарбницю Гетьманщини, примусово вилучено з обігу українські й іноземні монети, натомість в обіг випущені російські монети нижчої якості. Остаточно процес ліквідації українських фінансів був завершений 1774 року.
Та головне з того, що зробила Катерина ІІ на українських землях, - це впровадження там кріпаччини у всій її повноті. Ось як був зроблений вирішальний у цьому плані крок.
Закріпачення України і його історичні наслідки
Пік активності Катерини ІІ щодо України припав на 1783 рік. 19 квітня во¬на видала маніфест про приєднання Криму до Російської імперії. 14 травня її указом на Лівобережжі було запроваджено кріпацтво, яке там було скасоване ще під час Хмельниччини. 9 липня за наказом імператриці на Лівобережжі були розформовані козацькі полки. Тоді ж викладання у Києво-Могилянській академії було переведено на російську мову, а через два роки українська мова була заборонена в школах і в церкві. Ще 1769 року за ініціативи Катерини Києво-Печерській лаврі було заборонено друкувати букварі українською мовою, а ті, що вже були у населення, підлягали вилученню.
1786 року Катерина провела секуляризацію церковних земель, тим самим підірвавши основу незалежності церкви від держави. 1791 року вона остаточно закріпила так звану «межу осілості» єврейського населення, обмеживши проживання євреїв на території Російської імперії білоруськими та польськими землями, Правобережжям та Полтавською і Херсонською губерніями. 1792 року Катерина розпорядилася переселити Чорноморське козацьке військо, сформоване з колишніх запорожців, із земель між Бугом і Дністром на Кубань. 1795 року вона ліквідувала на Правобережжі греко-католицьку церкву та ініціювала примусове навернення греко-католиків на православ’я.
Останніми значними військово-політичними акціями Катерини ІІ стали ІІ і ІІІ поділи Польщі, в результаті яких Російська імперія, серед іншого, захопила Правобережжя та Волинь.
Ось так. Насильницьке переселення народів чи їхніх частин, державний антисемітизм, нищення української (і не тільки української) культури, терор проти інакодумців в останнє десятиліття правління, зрештою, намагання силою придушити європейську революцію з її гаслами свободи, рівності та братерства, - все це доба Катерини ІІ. Вона на загал продовжувала політику Петра І: модернізація війська та державного апарату без модернізації соціуму та економічних відносин; загарбання нових земель замість раціонального облаштування тих, що вже є; одне слово, екстенсивний шлях розвитку, а не інтенсивний, ба більше – знищення чи притлумлення всього, що могло спричинитися до реальної, а не позірної європеїзації Російської імперії.
Та все ж головне тут – закріпачення, а якщо реально, враховуючи можливість продажу людських душ, - обернення в рабський стан більшості українців.
У другій половині ХІХ століття визначний російський мислитель Олександр Герцен – той самий, котрий вважав, що «історію Катерини ІІ при дамах читати вголос не можна», стільки в ній бруду та розпусти, - так от, Герцен вважав, що саме у ту добу, які інші звуть «золотою», була унеможливлена перспектива співжиття України та Росії в одній державі, навіть якщо ця держава і буде демократичною:
«Що буде, коли Україна, яка пам‘ятає всі утиски з боку москалів: і кріпацтво, і рекрутчину, і безправ‘я, і грабунки, і батіг, не захоче бути з Московією? На мою думку, питання це розв‘язується дуже просто. Україну треба в такому випадку визнати вільною і незалежною країною, і судячи по тих стражданнях які вона отримала від нашого деспотизму, можемо чекати, що при першій можливості Україна відійде від нас».
Так воно і сталося – перший раз у 1917-18 роках, удруге – у 1990-91-му. Хоча сьогодні в Росії ці слова Герцена, схоже, геть забули, бо ж знов і знов ведуть мову про «золоту добу Катерини», наче спільну для всіх східних слов‘ян.
(з настанови Катерини ІІ князеві В’яземському при вступі його на посаду генерал-губернатора, 1764 рік).
«За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки і виконання законів-повинен він поступати як губернатор, тобто як особливий наш довірений в нашу відсутність.
Запорізькій Січі, яка була під управлінням гетьмана, бути тепер підвладною цьому малоросійському урядові. З огляду ж на надмірні та надзвичайні витрати, що при цьому званні мають бути, наймилостивіше надаємо йому, графу Румянцеву, зверх належної на його чин платні, з тамтешніх прибутків по 4000 рублів харчових грошей на рік та на генерал-губернаторський уряд село Кучерівку Кучерівського відомства з належними до нього селами й хуторами та село Серединну Буду”.
(з указу Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії, 1764 рік)
«Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами”.
(з указу Катерини ІІ про остаточне закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні, 1783 рік). Два виміри катерининського часу
 |
| Катерина ІІ |
| (public domain) |
Проте існує й інша думка, корені якої сягають доби самої Катерини ІІ, - думка, яка існувала і в Росії, і в Україні, і в Західній Європі. І вона також має під собою не менші, якщо не більші підстави. Адже доба Катерини Великої (таке ймення плюс звання “Матері Вітчизни” підніс їй за життя призначений нею ж імперський Сенат) – це доба тотального закріпачення селянства, коли статус кріпака де-факто вже не відрізнявся від статусу раба. У тодішніх «курантах», як звалися газети, можна було прочитати численні оголошення щодо продажу кріпосних душ, чи сім‘ями, а чи вроздріб. Знущання власників із своїх селян, аж до вбивств, були нормою. Водночас то були «золоті часи» для дворянства, яке, на відміну від доби Петра І з обов‘язковою службою державі, одержало право служити на власний розсуд – чи у війську, чи на цивільній службі, - або взагалі не служити. Але служити було вигідно: імператриця масово дарувала дворянам землі та селян на загарбаних територіях. Буйним квітом ряснів фаворитизм: своїм численним коханцям та їхнім рідним Катерина ІІ щедро надавала привілеї, давала в управління цілі губернії та крізь пальці дивилася на їхнє хабарництво та розкрадання казенного майна.
Крім того, Катерина ІІ, яка листувалася з Вольтером та Дідро і прагнула мати імідж «освіченої монархині», водночас жорстоко розправилася з першими російськими дисидентами Новиковим та Радищевим. І не випадково потім Олександр Пушкін наголошував, що голос обдуреного Вольтера не врятує імені Катерини ІІ від прокляття Росії.
Таким був інший бік правління Катерини ІІ в Російській імперії. Це загальні, так би мовити, характеристики цього часу, та не забуваймо: щодо України та ряду інших загарбаних імперією країн цариця мала спеціальну програму дій, що полягала в їхньому упокоренні та асиміляції. Тож детальніше подивімося на реалізацію імператрицею програми приборкання норовливої Малоросії.
Як імперія укоськувала Гетьманщину і Слобожанщину
Уже на третій рік свого правління Катерина ІІ змусила гетьмана Кирила Розумов¬сь¬кого зректися булави, а через вісім місяців скасувала і саму посаду гетьмана. Того ж року імператриця наказала стратити онука генерального бунчужного мазепинських часів підпоручника Василя Мировича, який на чолі загону солдатів захопив Шліссельбурзьку фортецю і намагався проголосити імператором Івана VI.
 |
| Максим Залізняк |
1775 року за наказом Катерини російська армія зруйнувала Запорозьку Січ на ріці Підпільній. Кошовий суддя Павло Головатий та військовий писар Іван Глоба були заслані до Сибіру, кошовий отаман Петро Калнишевський – на Соловки, а само слово «запорожці» було заборонено. Після руйнування Січі Катерина роздала близько 4 мільйонів десятин земель Війська Запорозького своїм фаворитам. Нові землевласники на місці козацьких господарств фер-мерського типу запроваджували латифундії, засновані на праці кріпаків.
1778 року за наказом цариці з Криму, окупованого російською армією, до Північного Приазов’я були депортовані 40 тисяч вірмен, греків та болгар. 1781 року Катерина ліквідувала полковий устрій і на території Гетьманщини, натомість запровадила там Малоросійське генерал-губернаторство із загальноім-перським адміністративним устроєм.
Іншими словами, Катерина ІІ насильницьки перервала органічний розвиток Гетьманщини та інших українських земель, які входили до Російської імперії, де вже існував своєрідний шляхетський парламент – Генеральні збори, де останній гетьман Кирило Розумовський вів мову про загальну освіту для всіх суспільних станів, де розвивалася інтегрована із Західною Європою ринкова економіка, де, зрештою, існувало місцеве самоврядування, засноване на Магдебурзькому праві та власних правових традиціях. Зміни зводилися до підганяння більш розвиненої України до загальноімперського рівня, до різкого звуження сфери побутування товарно-грошових стосунків та запровадження напівнатурального поміщицького господарства.
Принагідно: саме за часів Катерини ІІ було завершене знищення власної української фінансової системи, створеної ще за Богдана Хмельницького та модернізованої за Петра Дорошенка та Івана Мазепи. Ще за владарювання Петра І було ліквідовано державну Скарбницю Гетьманщини, примусово вилучено з обігу українські й іноземні монети, натомість в обіг випущені російські монети нижчої якості. Остаточно процес ліквідації українських фінансів був завершений 1774 року.
Та головне з того, що зробила Катерина ІІ на українських землях, - це впровадження там кріпаччини у всій її повноті. Ось як був зроблений вирішальний у цьому плані крок.
Закріпачення України і його історичні наслідки
Пік активності Катерини ІІ щодо України припав на 1783 рік. 19 квітня во¬на видала маніфест про приєднання Криму до Російської імперії. 14 травня її указом на Лівобережжі було запроваджено кріпацтво, яке там було скасоване ще під час Хмельниччини. 9 липня за наказом імператриці на Лівобережжі були розформовані козацькі полки. Тоді ж викладання у Києво-Могилянській академії було переведено на російську мову, а через два роки українська мова була заборонена в школах і в церкві. Ще 1769 року за ініціативи Катерини Києво-Печерській лаврі було заборонено друкувати букварі українською мовою, а ті, що вже були у населення, підлягали вилученню.
 |
| Прапори Чорноморського війська |
| (public domain) |
Останніми значними військово-політичними акціями Катерини ІІ стали ІІ і ІІІ поділи Польщі, в результаті яких Російська імперія, серед іншого, захопила Правобережжя та Волинь.
Ось так. Насильницьке переселення народів чи їхніх частин, державний антисемітизм, нищення української (і не тільки української) культури, терор проти інакодумців в останнє десятиліття правління, зрештою, намагання силою придушити європейську революцію з її гаслами свободи, рівності та братерства, - все це доба Катерини ІІ. Вона на загал продовжувала політику Петра І: модернізація війська та державного апарату без модернізації соціуму та економічних відносин; загарбання нових земель замість раціонального облаштування тих, що вже є; одне слово, екстенсивний шлях розвитку, а не інтенсивний, ба більше – знищення чи притлумлення всього, що могло спричинитися до реальної, а не позірної європеїзації Російської імперії.
Та все ж головне тут – закріпачення, а якщо реально, враховуючи можливість продажу людських душ, - обернення в рабський стан більшості українців.
У другій половині ХІХ століття визначний російський мислитель Олександр Герцен – той самий, котрий вважав, що «історію Катерини ІІ при дамах читати вголос не можна», стільки в ній бруду та розпусти, - так от, Герцен вважав, що саме у ту добу, які інші звуть «золотою», була унеможливлена перспектива співжиття України та Росії в одній державі, навіть якщо ця держава і буде демократичною:
«Що буде, коли Україна, яка пам‘ятає всі утиски з боку москалів: і кріпацтво, і рекрутчину, і безправ‘я, і грабунки, і батіг, не захоче бути з Московією? На мою думку, питання це розв‘язується дуже просто. Україну треба в такому випадку визнати вільною і незалежною країною, і судячи по тих стражданнях які вона отримала від нашого деспотизму, можемо чекати, що при першій можливості Україна відійде від нас».
Так воно і сталося – перший раз у 1917-18 роках, удруге – у 1990-91-му. Хоча сьогодні в Росії ці слова Герцена, схоже, геть забули, бо ж знов і знов ведуть мову про «золоту добу Катерини», наче спільну для всіх східних слов‘ян.
Лукашенко призначив наступником семирічного сина
- 30.06.12, 14:21
Лукашенко призначив наступником семирічного сина
Молодшому синові Лукашенка вже доводилося бувати на військових парадах, засіданнях кабінету міністрів, зустрічатися з державними лідерами. Армійських генералів зобов’язали віддавати дитині честь.
Фото independent.co.uk
Президент Білорусії Олександр Лукашенко під час візиту до Венесуели зробив заяву про те, що семирічний син Коля може стати його наступником на посту керівника країни, пише The Independent.
«Тут знаходиться мій син Микола, і це говорить про те, що ми серйозно і надовго заклали основи співпраці, і є кому перейняти естафету років через 20-25», — сказав Лукашенко під час зустрічі з президентом Венесуели Уго Чавесом.
«Поки президенти розмовляли, Коля в сірому костюмі з відливом і при краватці, світле волосся зачесане „під рибу“, стояв прямо, але на пропозицію Чавеса виступити з промовою відповів відмовою», — пише журналіст видання Шон Уокер.
Видання повідомляє, що у Лукашенка є два старших сина від дружини, з якою він розлучився. З чуток вона живе на фермі в білоруському селі. Особа матері Коли не розголошується.
Молодший син президента в свої сім років зовсім не новачок на протокольних заходах. Йому вжедоводилося бувати на військових парадах, засіданнях кабінету міністрів, зустрічатися з державними лідерами. За словами Уокера, «армійських генералів зобов'язали віддавати дитині честь».
На вихідних Лукашенко їде дивитися фінал Євро-2012 в Києві. Глави європейських держав, за винятком президента Польщі (однієї з приймаючих сторін чемпіонату), на знак протесту проти тюремного ув'язнення Юлії Тимошенко від відвідування цього матчу відмовилися. «Якщо на недільній фінальній грі Лукашенко виявиться єдиним гостем-президентом у VIP-ложі, ця картина може доставити незручність президенту України Віктору Януковичу», — зазначає The Independent. 
За матеріалами: Би-би-си, Inopressa
Януковича "замочили" за "изнасилование"
- 29.06.12, 15:39
- Твоя Україна
Януковича "замочили" за "изнасилование" Конституции
Gazeta.ua
Фото: Андрей Шматов
Сегодня утром возле Администрации президента организации "Коалиция участников оранжевой революции" и "Черный комитет" провели акцию "Изнасилование 16-летней "Конституции".
Активисты держали в руках плакаты с надписями "Не трогай чужую свободу - не избавишься своей", "Конституция - не проституция. Она не продается" и другие.
Актриса Татьяна Лиходеева выполняла роль "Конституции". Она была одета в короткую красную юбку, белую рубашку, рваные черные колготки. На ее лице была размазана тушь. На голове - заплетенные бантик. "Конституция" прочитала заявление о совершении преступления.
"Я – "Конституция" Украины, несовершеннолетняя, заявляю о многократном совершении в отношении меня преступлений, которые являются грубым надругательством над моей честностью и достоинством путем насильственных действий - изнасилование, которые заключались в произвольном обращении с моими статьями, которые гарантируют права украинскому народу ... Требую совершить суд над насильниками и надлежащим образом наказать преступников", - сказала она.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Януковичу рассказали об изнасилованной 16-летней "Конституции"
После этого председатель правления "Коалиции участников оранжевой революции" зачитал приговор народного трибунала, который постановил: "Признать... Чивокуня В.Ф. виновным в изнасиловании несовершеннолетней "Конституции" Украины, совершенном повторно по предварительному сговору группой лиц. Осудить подсудимого насильника Чивокуня В . Ф. к исключительной мере наказания - публично замочить его".
Сергей Мельниченко из водного пистолела несколько раз "выстрелил" в портрет президента Виктора Януковича, который держала в руках "Конституцию".
Затем они пытались пройти на территорию Администрации президента, однако 10 милиционеров перекрыли им дорогу, требуя показать документы и проводить митинг возле Администрации. Лиходеева показала "паспорт", в котором была вклеена фотография Конституции Украины, а также указана дата ее "рождения" - 28 июня 1996 года.
Мельниченко заявил "Буркуту", что имеет право применять оружие для самообороны.
"Это даже не огнестрельное оружие, а водяное. Но я его использую", - сказал он.
Когда его пытались задержать, он начал отстреливаться водой. После этого семь "беркутовцев" потянули лидера КУПР и актрису в автозак и повезли в Печерский РОВД Киева.
Как сообщил Мельниченко Gazeta.ua, в райотделе их продержали три часа. Ему и Лиходеевой грозит до 15 суток заключения.
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
Виталий Кличко: «Янукович может сесть еще раз»
- 26.06.12, 11:58
- Твоя Україна
Виталий Кличко: «Янукович может сесть еще раз»
Тимошенко віддає перше місце у списку Кличку
- 25.06.12, 10:24
- Твоя Україна
Тимошенко препочтет Яценюку Кличко и отдаст ему свое первое место в списке
1/3
Дмитрий ДЖАНГИРОВ
1/3Факт переговоров между "объединенной оппозицией" под брендом "Батькивщины" и партией УДАР Виталия Кличко секретом не являются. По официальной версии стороны успешно согласовывают единых кандидатов в мажоритарных округах. Однако, по сведению из информированного источника, близкого к руководству "Батькивщины", это – лишь верхушка айсберга. На самом деле стороны близки к достижению соглашения об объединении – в единый список. И условия этого соглашения могут существенно перекроить политическую карту Украины.
Собственно говоря, эта информация только в первый момент производит впечатление сенсации. На самом деле такой исход – вполне логичное продолжение большой политической игры, в которой Юлии Тимошенко в нашей стране нет равных...
Для начала, закономерный вопрос – в чем интерес "информированного источника" сдавать информацию политическому врагу (т.е. – мне)? Ответ прост – данный "источник" окажется в проигрыше в случае удачного исхода объединительного процесса, – он вылетает из проходной и, даже, полупроходной части списка.
Следующий момент – имеются ли объективные подтверждения данной субъективной информации? Да, имеются. Прежде всего, сам Виталий Кличко публично заявлял, что находится в переписке с узницей качановской колонии. Понятно, что в жанре личной переписки между политическими "тяжеловесами" обсуждаются проблемы много серьезнее, нежели единые кандидаты в мажоритарных округах.
Очень гармонично в данный пазл укладывается недавнее интервью Романа Безсмертного журналу "Країна", в котором руководитель штаба партии УДАР в числе прочего, заявил о неизбежности президентства Юлии Тимошенко. На первый взгляд несколько странно, что "мозговой центр" Виталия Кличко, имеющего собственные далеко идущие амбиции, рассуждает на эту тему. Но этой странности имеется вполне разумное объяснение.
Дело в том, что формирование политического стиля и Роман Безсмертного, и Юлии Тимошенко происходило в "эпоху Кучмы", когда авторизованная политиком газетная публикация рассматривалась в качестве убедительного сигнала (возможному) политическому партнеру. Не нужно забывать, что тесное политическое сотрудничество Юлии Владимировны и Романа Петровича началось еще в бытность последнего представителем Президента Леонида Кучмы в Парламенте и не прерывалось даже в моменты максимального обострения отношений между Президентом Виктором Ющенко и Юлией Тимошенко.
Поэтому интервью Романа Безсмертного в "Країне" (а, точнее, его часть посвященная Юлии Тимошенко) – это не личная самодеятельность начальника штаба партии УДАР, а его вполне конкретный, публично зафиксированный ответ от имени Виталия Кличко на предложения Юлии Тимошенко. Ключевой посыл – Юлия Владимировна неизбежно станет президентом, "будет это через одну каденцию, или две – неважно" (эту формулировку мы еще вспомним ниже).
Еще стоит отметить свежий факт вступления в "Батькивщину" партий "Гражданская позиция" Анатолия Гриценко и "Европейская партия" Николая Катеринчука. Конечно, по сравнению с Арсением Яценюком это фигуры второго ряда, но сам факт размывания позиций бывшего "Фронта змин" внутри "объединенной оппозиции" – налицо. И, что самое главное, создан прецедент.
Можно, конечно, вспомнить, что Виталий Кличко неоднократно повторял тезис о том, что объединение его партии УДАР с "Батькивщиной" и "Фронтом Змин" приведет к электоральным потерям. Но не нужно забывать, что в политике всегда существует пресловутая "цена вопроса".
В данном случае цена вопроса представляет собой загадку только на первый взгляд. Когда же она названа – первое место для Виталия Кличко в списке объединенной оппозиции (под брендом "Батькивщины") – все становится на свои места. Причем, произойдет это в режиме блицкрига – на предвыборном съезде в конце июля – начале августа, когда плачущим от умиления делегатам (абсолютное большинство которых контролируется Александром Турчиновым и Андреем Кожемякиным) зачитают соответствующее обращение Лидера из Качановской колонии.
А как быть с Арсением Яценюком? Он останется на обещанном ему 2-м месте списка, а кандидаты партии УДАР пойдут по квоте "Батькивщины"! А то, что он планировал (после отказа "преступного режима" регистрировать в качестве кандидата заключенную Юлию Тимошенко) переместиться на первую позицию, – это его личная политическая драма. Ведь, формально, Юлия Владимировна уступает Виталию Владимировичу свое 1-е место списка. Почему своим его считал Арсений Петрович? – этот вопрос, поднятый публично, не добавит в глазах избирателей плюсов к моральному облику лидера "Фронта змин".
С точки зрения здорового макиавеллизма (либо – политического цинизма), Юлия Тимошенко уже получила от Арсения Яценюка все, что хотела, – согласие стать при ней №2, рейтинг "Фронта Змин" и партийную инфраструктуру (какая была). Арсений Петрович вроде как формально получил, что просил, но он не получит того, о чем мечтал, и что вытекало из духа (но не буквы!) заключенных соглашений.
Разумеется, речь идет о политическом "кидке" Арсения. Но кидке, как это обычно бывает при договоренностях с Юлией Владимировной, тонком и изящном. Настолько, что если оставшийся в дураках временный попутчик попробует предъявить претензии, он будет сам выглядеть негодяем и "зрадныком".
В данном же случае, и Юлия Тимошенко, и Виталий Кличко остаются в несомненном политическом выигрыше. Г-жа Тимошенко становится общепризнанным лидером объединенной оппозиции (без кавычек!), а политическая повестка дня Украины возвращается в формат "Тимошенко против Януковича". Такой расклад будет буквально вынуждать Брюссель и Вашингтон усиливать давление на Киев, добиваясь освобождения главной "жертвы политических репрессий", а сама Юлия Владимировна станет бесспорным единым кандидатом от оппозиции на президентских выборах 2015 года. В рамках данной политической повестки, если власть к тому времени не выпустит г-жу Тимошенко, то "назначенный" ею кандидат (на сегодня – скорее Виталий Кличко, нежели Арсений Яценюк) под главный лозунг кампании "Я освобожу Тимошенко!" получит весь ее электорат – сторонников объединенной оппозиции. И, независимо от исхода президентских выборов 2015, Юлия Тимошенко – главный кандидат от оппозиции в 2020 году (см. цитату из Романа Безсмертного!).
Что касается Виталия Кличко, то возглавив список объединенной оппозиции под брендом "Батькивщина", он делает качественный рывок в своей политической карьере, становясь "местоблюстителем лидера" и "полевым командиром" оппозиции. (В первой ипостаси Виталий выглядит намного надежнее Арсения Петровича, во второй – намного убедительнее). Более того, именно в этой роли (и с неплохими шансами на успех!) он, скорее всего, пойдет на президентские выборы, если, конечно, Юлия Владимировна будет оставаться за решеткой.
Александр Турчинов и Андрей Кожемякин не только сохранят, но и упрочат свое влияние в "Батькивщине" – от них зависит не только наполнение бюджета избирательной кампании (что дает им возможность формировать часть списка), но и проведение в жизнь договоренностей, в т.ч. – неформальных, между Юлией Тимошенко и Виталием Кличко. Последнее, в числе прочего, предполагает нейтрализацию неизбежного недовольства Арсения Яценюка и его немногочисленной команды.
Главным проигравшим будет, разумеется, Арсений Петрович, потому что быть в объединенной оппозиции "вторым после Тимошенко" и "вторым после Кличко" – колоссальная политическая разница, ставящая г-на Яценюка на грань вылета из высшей политической лиги. И это – еще меньшее из возможных зол, потому как попытка пойти самостоятельно (для чего ему, как минимум, необходимо заново вступить во "Фронт Змин" и с нуля разворачивать партийные структуры!) будет заклеймена как "зрадництво" и может привести к полному политическому фиаско. Впрочем, как цинично пошутил источник в "Батькивщине", комментировавший переговоры: "А куда Арсению Петровичу так спешить? В нашей стране он еще лет двадцать будет молодым и перспективным политиком!"
В рамках данной заметки еще два момента могут быть отмечены вкратце. Вхождение партии УДАР в единый список объединенной оппозиции не приведет к суммированию рейтингов. Однако, на данном этапе лидеры – Тимошенко и Кличко – считают, что их личные политические выгоды от объединения выше, нежели электоральные потери. Кроме того, они рассчитывают, что в ходе избирательной кампании за счет синергетического эффекта им удастся эти потери с лихвой компенсировать.
Дмитрий ДЖАНГИРОВ
-
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
