Анекдот від Королівської.

  • 21.02.13, 01:33

"Українці можуть чекати підвищення мінімальної зарплати доmoney EUR 1000, а пенсії - доmoney EUR 500. Про це перед засіданням Кабінету міністрів сказалаdraznilka міністр соціальної політики Наталія Королівська.

"Чекати, безумовно, варто. Ми повинні зараз зробити все для поліпшення, для підвищення пенсій і зарплат", - сказала вона, відповідаючи на питання журналістів.

Пані Королівська також відмітила, що, в першу чергу, хоче забезпечити соціальний захист для усіх українців."

P.S.Ось так поталанило українцям!sila ura А за що ж так жорстоко обійшлися з росіянами, євреями, поляками і іншими народностями, що мешкають в Україні?tears Єдине,що забула сказати Королівська,так це те,що ті названі суми виплачуватимуть не за місяць,а за рік.smehvkaskeОсь такий жарт в Королівської. lol

І один в полі воїн.

Щоб вшанувати загиблих побратимів, старий упівець виклав на горі Тризуб. Державний символ України виклав на схилі карпатської гори колишній упівець Анастасій Козак. Тризуб видно з космосу. Про це йдеться у матеріалі журналістів телеканалу ZIK.

90-річний гуцул самотужки вирубав чагарі на горі неподалік села Остриня Тлумацького району на Івано-Франківщині, кілька місяців носив каміння та садив дерева. І ось результат – на схилі біліє Тризуб.

Як пояснив Анастасій Козак, таким чином він вшановує пам’ять своїх загиблих побратимів з Української Повстанської Армії.

Каміння на гору Козак носив власноруч у звичайній господарській сумці, де поміщається 10-12 кілограмів найбілішого гірського мергелю. Від кар’єру до схилу, де мав бути тризуб, треба подолати майже кілометр. За літо колишній упівець виніс на гору більше вантажівки каменю.

Закінчивши викладати камінь, уздовж контуру тризуба пан Анастасій посадив смерічки та туї. Щодня поливав дерева, щоби не всохли. Воду носив руками. Старенький не приховує – було важко. Та образливо – від байдужості односельців: «Мій сусід говорив, що я гору псую,... худоба йшла, м’яла Тризуб, я сварився».

Аби його творіння було довговічним, пан Анастасій викопав на схилі своєрідний фундамент для Тризубу – канави, щоб каміння не змістилося.

Обране упівцем місце – напрочуд вдале. Державний символ видно не лише з усіх околиць Острині, але й з траси «Івано-Франківськ – Київ». І навіть з космосу – завдяки рівним лініям і вражаючому розмірові білий кам’яний тризуб добре проглядається на електронних картах.


Чи здатна "Батьківщина" захистити свою лідерку?

Лідер партії "Громадянська позиція" Анатолій Гриценко вважає, що бабусі, що стоять на підтримку Юлії Тимошенко, отримують за це гроші.


Політик завірив, що із-за Яценюка  " Батьківщина" втрачає довіру у людей, через що партія вимушена використати проплачені мітинги.

"А якби діяли, не чіплялися за мандати і швидке розділення посад і кабінетів, йшли попереду людей - вони б нам вірили! І тоді не було б проплачених мітингів. І не стояли б 150 бабусь, за гроші, з плакатами на захист Тимошенко при тому, що тільки в її партії числяться 600 тисяч чоловік і десятки тисяч депутатів", - відмітив Гриценко.

Опозиціонер вважає, що в партії лише кілька чоловік хоче свободи Тимошенко, інші імітують боротьбу за її звільнення.

"Людей 20-25 дуже сильно переживають і абсолютно щиро підтримують Юлію Тимошенко, вони стовідсотково хотіли б, щоб Юля вийшла на свободу. Інші, на мій погляд, швидше імітують боротьбу за її звільнення. Включаючи і керівництво фракції і партії", - переконаний Гриценко.

(с)

Відрижка диктатури.

Волгоград готується відсвяткувати 70-річчя перемоги у Сталінградській битві. На час урочистих заходів місто буде перейменовано на Сталінград, по вулицях курсуватимуть скандальні "сталінобуси". Що це, повзуча реабілітація Сталіна? - запитують західні оглядачі. Росія досі не дистанціювалася від диктатора і не підвела риски під минулим: ушанування Сталіна - образа пам'яті полеглих на війні та жертв сталінізму.

Гітлер, Сталін і Муссоліні знову замиготіли в заголовках новин, нарікає оглядач The Times Бен Макінтайр у статті під заголовком "Муссоліні, Сталін і великі стрибки назад". "Ця похмура трійця тиранів ХХ століття кидає виклик свідомості Європи, вимагає нової оцінки способами, які більш красномовно свідчать про нинішній час, а не про минуле", - пише журналіст.

"Німеччина, Італія і Росія сильно страждали за диктатури, але тільки Німеччина цілком підвела риску під своїм минулим. Невипадково, що з-поміж цих трьох країн Німеччина найменшою мірою лякає своїх сусідів: вона - маяк економічної та політичної стабільності", - вважає автор статті. Меркель прямо пов'язала це з готовністю Німеччини тверезо дивитися на прикру правду про своє минуле. Навпаки, в Італії і Росії "політична невизначеність і економічна нестабільність дозволяють політикам редагувати минуле заради зиску в сьогоденні", йдеться в статті.

Реабілітація Сталіна в Росії набирає обертів, вважає автор. Подейкують про перейменування Волгограда на Сталінград: це "чергова фаза повзучої реабілітації" Сталіна, вважає журналіст. Терор, ГУЛАГ і Голод применшують, оспівують лідера, який модернізував СРСР і переміг Німеччину. "Його гріхи, як і гріхи Муссоліні, все частіше іменуються "помилками", - пише автор. Прихильники Муссоліні і Сталіна грають на ностальгії за напівміфічною добою стабільності і статусом наддержави.

Навпаки, в Німеччині уроки історії засвоєно: "жоден політик не посміє стверджувати, ніби жахи фашизму були лише помилками". Ніхто в Німеччині не стане купувати календарі з Гітлером, навіть якщо їх продаж дозволять, вважає автор.

"Готовність тверезо поглянути на своє минуле - ознака впевненості в собі на політичному, економічному і культурному рівні. Намір приховати або переписати історію - ознака страху, нестабільності і грубого націоналізму", - підсумовує автор.

Ніхто стільки не говорить про Другу світову війну, як британці... Якщо не вважати росіян, зауважує в блозі International Herald Tribune британський історик Олівер Буллоу.

"Що більше віддаляється в минуле Друга світова війна, то, здається, більш грандіозні торжества влаштовують росіяни в пам'ять про неї", - вважає автор. Звання "Герой Радянського Союзу" колись було рідкісною почестю. "Сьогодні в Росії майже будь-якому, як здається, дають медаль. Колишні чеченські інсургенти стають Героями Росії тільки за те, що у відповідний момент перейшли на інший бік. Росія спробувала поширити "зорепад нагород" на британців, запропонувавши медаль Ушакова британським ветеранам, які дожили до наших днів", - йдеться в статті.

"Для Росії прославляння Другої світової і дипломатична ізоляція, здається, йдуть рука об руку. Багато британських "яструбів" хотіли би, щоб Британія зайняла схожу позицію", - вважає автор.

Західні видання відгукуються на новину про те, що в Росії прийнято рішення про тимчасове перейменування Волгограда на "місто-герой Сталінград" у пам'ятні дати, пов'язані з Другою світовою війною.

"Сталін воскресає!" - вигукує в заголовку статті журналіст іспанської ABC Рафаель М. Манюеко. Йосип Сталін перетворив СРСР на величезний цвинтар, проте й далі має в Росії велику повагу і шану. 70-річчям закінчення Сталінградської битви скористалися, щоб ще раз возвеличити фігуру кровожерливого комуністичного диктатора, вважає він.

На думку автора, престижний статус Сталіна в сучасній Росії - справа рук президента Путіна. "З нагоди знаменної дати автобуси з портретом Сталіна знову вийдуть на маршрут не тільки у Волгограді, а й в інших містах країни. У деяких з цих автобусів проїзд буде безкоштовним", - стверджує автор.

Правозахисники і російська опозиція обурюються, зазначає видання. Омбудсмен Володимир Лукін заявив, що рішення мерії образило полеглих. Тим часом КПРФ стверджує, що разом з пропутінською "Профспілкою громадян Росії" зібрала не менш як 100 тис підписів за остаточне перейменування Волгограда на Сталінград.

Як пише Ельке Віндіш у німецькій Tagesspiegel, ініціатива комуністів щодо остаточного перейменуванню Волгограда на Сталінград має шанси на успіх: "Росія досі не дистанціювалася від Сталіна остаточно".

Представники правозахисної організації "Меморіал", за словами журналістки, критикують той факт, що "російське суспільство по-справжньому не осмислило злочини Сталіна". Так, представник "Меморіалу" Ян Рачинський каже, що дії Сталіна на посту головнокомандувача Червоної армії призвели до безглуздої загибелі сотень тисяч солдатів. Уповноважений з прав людини Володимир Лукін також засудив рішення, назвавши його "образою пам'яті полеглих під Сталінградом" і заявивши, що "вони, безумовно, заслуговують на пам'ять, але не в такій формі".

Як зазначає московський кореспондент The New York Times Ендрю Рот, деякі ідеї навколо святкування річниці Сталінградської битви викликали негативні відгуки з боку російських лібералів. "Одна з них - "сталінобуси", тобто міські автобуси з героїчними портретами вождя - так розлютили Сергія Митрохіна, що він пообіцяв зафарбувати їх", - повідомляє автор статті.

Видання наводить дані опитувань, які показали зростання популярності радянського диктатора. Опитування "Левада-центру" 2012 року продемонструвало, що лише 22% росіян вважають, що Сталін відіграв "негативну роль" у розвитку країни, порівнянні з 60% у 1998 році.

Французькі видання публікують репортажі з Волгограда, де проходять основні урочистості в пам'ять про визволення міста від фашистських військ. Так, кореспондент Le Monde Марі Жего поспілкувалася з волгоградськими ветеранами і молоддю. Найбільше 90-річний фронтовик Костянтин Дуванов шкодує про те, що місто змінило назву в ході десталінізації, розпочатої Хрущовим: "Треба повернутися до Сталінграда, тому що це Сталін виграв війну, а не Путін і не Медведєв". "Путін - гідний спадкоємець Сталіна, але він занадто м'який, - журиться ветеран. - Ми перемогли у 1945-му завдяки нашому вождю. Щоб усе виходило, одна людина повинна говорити, а всі інші - слухати".

При цьому молоде покоління майже не цікавиться приготуваннями до святкових заходів і не надихається ідеєю перейменування міста на Сталінград. На думку опитаних молодих людей, у місті є більш насущні проблеми, наприклад, дороги, які "у Волгограді гірші, ніж у сусідніх регіонах", або боротьба з корупцією. "Росії потрібні глибокі зміни. Патерналістська модель віджила своє, як і промислова інфраструктура. Тут люблять красиві фасади, але за ними - порожнеча", - зазначає 22-річний Борис.

Росія відзначає 70-річчя Сталінградської битви, але місцева німецька громада змушена триматися віддалік від урочистостей, пише П'єр Авріль у статті, опублікованій в газеті Le Figaro.

Рішення про тимчасове перейменування Волгограда на Сталінград було сприйнято нащадками німецьких колоністів, запрошених на Поволжя ще Катериною II як образа пам'яті їхніх предків. За указом Сталіна їхніх родичів насильно депортували в Казахстан через два місяці після вторгнення гітлерівських військ у Радянський Союз, повідомляє автор статті.
(с)

Спільні риси загарбників.

Чи не забагато співпадінь?


Імперський прапор Росії


Прапор Німеччини.

Вибори-2013, Київ.


   Наближається головна політична подія року.

    На минулих парламентських виборах Київ чітко продемонстрував своє негативне, навіть ненависне ставлення до окупаційної влади. Регіонали з тріском програли вибори у столиці, незважаючи на масові фальсифікації та адміністративний тиск.
Об'єднана опозиція «Батьківщина» та ВО «Свобода» разом набрали майже 50%голосів виборців. І це без УДАРу. Це означає, що на майбутніх виборах мера і Київради саме ці дві політичні сили візьмуть більше половини депутатських мандатів і приведуть до перемоги свого єдиного узгодженого кандидата в мери.
   Переконлива перемога опозиції в столиці може стати каталізатором повалення режиму Януковича вже в 2013-му році.Безумовно, зараз ще немає тієї революційної складової, яка могла б вивести сотні тисяч людей на вулицю, але є надія,що найближчим часом все зміниться. Соціально-економічна ситуація в країні катастрофічна. Невиплати зарплат і пенсій, прихована інфляція, штучне стримування курсу долара,безробіття, падіння ВВП, злочинне ухвалення Бюджету-2013 та інші негативні показники роботи «праффессіаналів» уряду Азарова спливуть назовні. Адже, тепер вже нічого не спихнеш на
« папєрєднікав » , бо Азаров сам « папєрєднік » . Ну , а якщо взяти до уваги новопризначений уряд Януковича з представниками « родини стоматологів » ,Табачником, мадам « 500Є пенсія-1000 Є зарплата » і Ко, то це відверте знущання над усіма українцями.
У зв'язку з цим можна сміливо стверджувати, що вибори в Києві будуть головною подією 2013-го року, що може повністю змінити політичну ситуацію в Україні.Зараз ще складно говорити про те, як відбудеться «розгойдування» людей, але цей процес невідворотний. Януковича і його «донецьких» васалів,
посаджених в київські крісла, кияни ненавидять. Вони готові їх «рвати» і гнати «мітлою» вже зараз. Але для цього потрібен «гніт» (фітиль). Тому дуже важливо вже зараз об'єднати зусилля всіх опозиційних сил і громадськості в підготовці до київських виборів. Це надзвичайно важливо. Адже за цими виборами стежитиме не лише вся Україна, а й увесь світ.
   Немає сумнівів, що після переконливої перемоги опозиційного мера і формування абсолютної більшості в Київраді, протестні настрої в столиці зростуть, а впевненість людей у можливості реального повалення режиму Януковича зміцниться. Якщо Київ вийде на вулиці, Янукович піде, без сумнівів.

(с)

"Подарунок Хрущова". Як Україна відбудувала Крим.

   Жодного "подарунка Хрущова" не було. 19 лютого 1954 року на прохання Кремля Україна взялася рятувати украй занедбаний Російською РФСР Крим - із розваленою економікою і депортованим населенням.

Здавалося б, політичні діячі, які не мають ніяких стосунків зі спеціалістами з психіатрії, не повинні серйозно перейматися проблемами, на яких історія і саме життя вже давно поставили крапку.

У таких випадках люди зважають на нову історичну ситуацію. З врахуванням її вони і намагаються опікуватися реальними земними справами, перш за все дбати про добробут та благополуччя у своїх оселі, селі, місті і загалом у державі.

Незважаючи на юридичну бездоганність оформлення передачі в 1954 році Кримської області Україні та цілу низку міждержавних і міжнародних угод та експертиз, питання про легітимність цього акту продовжує хвилювати російських політиків.

Викликає подив, що деякі проросійськи налаштовані депутати кримського парламенту (а вони, до речі, є теж громадянами України і мали б опікуватися інтересами держави, у якій вони живуть і яка їх годує), аби підняти свій підупалий політичний рейтинг у суспільстві, продовжують експлуатувати акт приєднання Криму до України у 1954 році.

Намагаючись посіяти розбрат та неспокій у суспільстві, збурити кримське населення, яке тільки почало оговтуватися від політичних і етнічних протистоянь, вони знову нав'язують своїм виборцям думку про неправомочність рішень вищих законодавчих органів СРСР, РРФСР та УРСР стосовно приєднання Кримської області, називають це "подарком Хрущёва", якого виставляють не те що симпатиком, а затятим українським націоналістом.

   Аби внести певну ясність у це питання і покласти край політичним провокаціям, інсинуаціям, спекуляціям і пліткам ще раз повернемося до визначної події, яка відбулася у лютому 1954 року - прийняття рішення про введення Кримської області до складу Української РСР.

Ми свідомо не використовуємо авторитетні джерела, вирішивши поглянути на проблему зсередини, тобто із самого Криму. Для цього нам довелося вдатися до вивчення регіональних статистичних матеріалів та проглянути кримську пресу, що видавалася напередодні передачі області, тобто упродовж всього 1953 року і з початку наступного 1954-го до самого травня.

Опрацювавши ці джерела, дійшли висновку, що витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році.

Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч.

Якщо говорити образно, то всіх післявоєнних мешканців Криму можна було зібрати на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії.

Уже в перші дні і місяці після визволення Криму від фашистських окупантів сільське господарство, занедбане війною, зазнало величезних збитків. Сталінсько-беріївські опричники, ніби навмисне, приурочили виселення кримських татар до розпалу весняних робіт, коли повинні були закладатися основи майбутнього урожаю.

У більшості кримських сіл уже влітку не було кому зібрати й мізерні дарунки землі. По моторошно безлюдних, понищених та пограбованих татарських селищах та садибах бродили лише зголоднілі коти та собаки.

Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не принесла бажаних наслідків. Люд із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гірської місцевості.

Ще важче переселенцям давалася вельми складна й специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше у своєму житті.

Якщо в 1940 році площа посівів у Криму становила 987,4 тисячі гектарів, то у 1950-му вона зменшилась майже на 100 тисяч (881,9 тис. га).

До війни степовий Крим спеціалізувався на вирощуванні високоякісних сортів цінних пшениць. Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі (257,5 тис. га). Значно скоротилися площі і технічних культур (72,9 тис. га в 1940 році і 53,6 тис. га в 1950 році).

Навіть досить побіжне ознайомлення зі статистикою для кожної неупередженої людини переконливо покаже справжню причину "щедрого дарунку Хрущова".

Отже, наберімося терпіння, аби осмислити ці унікальні статистичні дані:

В 1913 році середній урожай зернових культур на кримській землі складав 11,2 ц/га, в 1940-му - 10,7, а в 1950 році - 3,9 ц/га. Відповідно, врожайність провідної зернової культури - озимої пшениці становила 13,1 ц/га в 1913 році, 11,5 ц/га в 1940-му і 4,4 ц/га в 1950 році.

Ще до революції кримські селяни в середньому по регіону в посушливому степу одержували по 5 ц/га соняшнику. В 1940 році, за колгоспно-радгоспної системи господарювання, спромоглися підвищити цей показник лише на 0,8 ц/га. А в 1950 році врожайність соняшнику в Криму становила 1,7 ц/га.

Порівняно з довоєнним періодом вдвічі зменшилась урожайність тютюнових плантацій (з 7 ц/га до 3,3 ц/га), картоплі (з 68 ц/га до 35 ц/га), овочів (з 120 ц/га до 61 ц/га) і в 2,5 раза - винограду (з 26,1 ц/га до 11,5 ц/га).

Істотно знизилась і врожайність садів. У сприятливому для садівництва 1950 році середня врожайність кримського саду становила 42,7 ц/га, а в 1940-му цей показник складав 53,6 ц/га. В наступні роки врожай фруктів у кримських садах зменшився майже вдвічі і варіював у межах 20 - 22 ц/га. В дореволюційні часи майже такий урожай у приватних садах збирали з одного - двох дерев кримських Синапів.

Аби можливі опоненти не звинуватили нас у перебільшенні господарських негараздів Криму, спробуємо на економічний стан регіону у післявоєнні роки подивитися очима самих мешканців області. Для цього погортаємо пожовтілі від часу сторінки "Крымской правды" - органу Кримського обкому КПРС.

У жовтні 1958 року Рада міністрів України вирішила будувати найдовшу у світі тролейбусну лінію Сімферополь-Алушта-Ялта. Перша черга цієї лінії, Сімферополь — Алушта, довжиною 52 км, була побудована та здана в експлуатацію в рекордні терміни — за 11 місяців. Її будували фахівці більш ніж 80 підприємств із 10 міст України.

На фото з Вікіпедії - відкриття лінії на Алушту

Не будемо аналізувати весь період, а зосередимо увагу лише на 1953 році, що віддзеркалює стан економіки, зокрема сільськогосподарського виробництва, напередодні передачі області до складу України.

І зупинимося лише на деяких галузях: виноградарстві, садівництві та овочівництві...

Перший секретар Ялтинського міськкому партії С. Медунов у газеті "Крымская правда" від 1 вересня 1953 року повідомляє:

"Переважна більшість виноградників посаджена багато років тому. Так, у радгоспі "Гурзуф" 80 га виноградників закладено 80 - 100 років тому, а в радгоспі "Гірський" - 60 - 70 років тому. Ці насадження безсистемні, сильно зріджені.

Урожайність таких виноградників - 12 ц/га. Незважаючи на це, в районі реконструйована лише десята частина площі. Виноградарство ведеться по-старому. Не всі насадження поставлені на шпалеру. Виноградні кущі уражені мільдью та оїдіумом".

Про рівень догляду за виноградниками свідчить і професор П. Т. Болгарєв: "Після садіння рослини лишаються беззахисними від худоби та сільськогосподарських шкідників. Не приділяли належної уваги і догляду за ними. Тому посаджені рослини гинули, державі і колгоспам завдавалося великої шкоди. Темпи посадки попередніх років не можна визнати задовільними" ("Крымская правда", 8 жовтня 1953 рік).

Майже половину продукції заводи Кримського винтресту змушені були виготовляти з привізного виноматеріалу, оскільки власного винограду в господарствах вирощували дуже мало.

Зазначені автори пишуть:

"Упродовж останніх років радгоспи збирають вельми низькі врожаї і погано забезпечують сировиною заводи. Нові плантації розширюються повільно, а старі скорочуються та зріджуються.

Замість оновлення плантацій трест пропонує радгоспам списувати старі виноградники як економічно збиткові. В радгоспі "Сонячна долина" списано 30 га виноградників, у радгоспі "Феодосійський" заплановано списати 24 га занедбаних плантацій.

Повільно створюються нові плантації. Замість 210 га по тресту їх посаджено лише 31 га. У радгоспі "Сонячна долина" одержали лише 16,1 ц/га винограду, тоді як до війни вирощували по 60 ц/га сонячних ягід. У господарстві низька культура агротехніки. На 316 га міжряддя плантацій зовсім не оброблені. Старі безсистемні насадження взагалі не обробляються" ("Крымская правда" від 7 червня 1953 р.).

До війни алуштинські виноградники славилися високими врожаями і забезпечували виробництво унікальних марочних вин. Проте упродовж десяти післявоєнних років нові господарі так і не спромоглися відродити цю галузь.

"Минулої осені, як і раніше, виноградарі та садівники району не порадували Батьківщину й себе достатком винограду і фруктів. Майже всюди урожай був досить низький...

В колгоспі ім. Маленкова сад посаджено давно. Минулої осені мали б зібрати перші плоди, а їх зовсім не було. Та й чи можна сподіватися на виконання плану і тепер, якщо сад перетворено у випас для худоби" ("Крымская правда", 16 січня 1954 р.).

Навіть через десять років після війни овочівництво в Криму не досягало довоєнних показників і було неспроможним задовольнити потреби місцевого населення. Газета "Крымская правда" у передовій статті 14 серпня 1953 року, аналізуючи стан галузі, писала:

Як же оцінювала стан сільського господарства області в перші післявоєнні роки обласна партійна організація і яку роль відігравала вона у відродженні галузі?

Якщо оцінювати діяльність партійних і господарських органів за кінцевими результатами, то слід визнати, що внесок обласної "керівної і спрямовуючої сили" у той час у розбудову сільського господарства був досить низьким, а діяльність її - малоефективною.

Виявилася безперспективною орієнтація обласного керівництва на поновлення трудових ресурсів регіону лише за рахунок переселенців з Росії. Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозумілим, що у цьому вельми складному і примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися лише люди з степовою землеробською культурою.

Сьогодні нинішній головний редактор незалежної від совісті та історичної правди газети "Крымская правда" Михайло Бахарєв та його "боевая подруга" Тетяна Рябчикова, безнадійно хворі на українофобію, намагаються переконати довірливого читача в тому, що "украинское нашествие на Крым" започаткував 1954 рік.

Про історичні українські корені на цій землі не варто дискутувати з фахівцями такого ґатунку. Але ж теперішній шеф "Крымской правды" мав би читати видання своїх попередників. Їх рідна "Крымская правда" 12 січня 1954 року - ще до передачі Криму Україні - писала:

"Глибокої осені 1952 року в колгосп ім. Калініна Зуйського району прибули переселенці. Їх було 86 сімей, всі з України, з Чернігівщини. Тривалий час у колгоспі не ладилося з тваринництвом. Для худоби не вистачало приміщень, кормів, на фермі дуже низькою була трудова дисципліна. Потрібно було вживати рішучих заходів".

Найрішучішим заходом, виявляється, стало переселення у Крим працьовитих українських селян.

"За два роки, - пише кореспондент цієї газети І. Поляков, - у колгоспі здали в експлуатацію свинарник та телятник, кожний на 100 голів, і корівник на 120 голів". "Тепер корівники колгоспу, - захоплюється кореспондент, - являють собою світлі теплі приміщення. На фермах діють підвісна дорога, автопоїлки, працює кормокухня".

На жаль, така ідилічна картина спостерігалася не на всіх фермах і не в кожне кримське село в 1952 році переселяли сотні сімей українських селян. Цей процес значно пожвавішає впродовж весни 1954 року і триватиме в 60 - 70-ті роки.

Шлюз на Північно-кримському каналі (1960-ті). Гігантська іригаційна споруда, побудована у 1961-1971 рр, постачає дніпровську воду з "материку" у Крим - в степові райони, в Сімферополь, Феодосію, Керч, Судак...

На початку 90-х років, коли розбурхані Москвою сепаратистські пристрасті досягли апогею, а Крим став яблуком розбрату між Україною і Росією, знаного журналіста Олексія Аджубея певні шовіністичні сили намагалися використати в обґрунтуванні вигадок про "хрущовський дарунок Україні".

На їхнє замовлення в часописі "Новое время" № 6 за 1992 рік він видрукував статтю з тенденційною назвою "Как Хрущёв Крым Украине отдал". Правда, досвідчений журналіст увів ще й другу назву - "Воспоминания на заданную тему".

Олексій Аджубей цією публікацією, на мій погляд, зробив ведмежу послугу замовникам, оскільки в ній фактично підтверджує економічну вимушеність передачі Криму. Кримська дійсність 1953 року, зображена ним, просто вражає своєю безнадійністю.

За словами Аджубея, найбільше ошелешили, схвилювали і обурили Хрущова галасливі натовпи російських переселенців, які торпедували машину Першого секретаря. Люди скаржилися на нестерпні умови життя, погане житло, нестачу харчів, вимагали допомоги.

"Це зараз я пишу: приїхали, - зазначає Аджубей, - а вони кричали: "Нас пригнали". З натовпу лунали і зовсім істеричні крики: "Картопля тут не росте, капуста в'яне". Або раптом вкрай сумне: "Блощиці заїли".

"Чого ж ви їхали у Крим?" - питав Хрущов. - І натовп заволав: "Нас обманули".

За свідченням Олексія Аджубея, Хрущов у той же день терміново виїхав до Києва. По приїзді у Маріїнському палаці він мав тривалу розмову з керівництвом республіки. Головною темою її стало кримське питання та неприємні враження від поїздки в Крим.

Користуючись своїм величезним авторитетом серед київського керівництва, Микита Сергійович умовляв українців допомогти відродженню кримської землі. "Там южане нужны, кто любит садочки, кукурузу, а не картошку", - переконував він.

Безперечно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до УРСР було породженням колективної думки вищого керівництва партії та уряду СРСР. Без участі старої сталінської гвардії - Маленкова, Молотова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна - воно б не відбулося.

Позиції Хрущова в партії і державі на той час ще не були настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону, як Крим. А тому намагання деяких російських політиків і місцевих кримських сепаратистів перекласти відповідальність на Микиту Хрущова з наукової точки зору не витримують критики і є кон'юнктурно-спекулятивними.

Не існує жодного документа, який би підтверджував вирішальну роль Хрущова у кримському питанні 1954 року, а тим більше намагання зробити якусь послугу Україні. Все це брутальні шовіністичні вигадки.

Як людина, що найбільше зналася на сільському господарстві і відповідала за його стан, він справді міг запропонувати шляхи виходу Криму з економічної кризи. В Кремлі добре знали про тісну інтеграцію Криму з економікою України.

Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними.

Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

Це сьогодні керована україноненависником Михайлом Бахарєвим "Крымская правда" галасує про утиски та жахливе пограбування Криму київськими "дядьками". Але ж були часи, коли ще до передачі області Україні та ж "Крымская правда" постійно вшановувала український народ за його величезну допомогу півострову.

Ось що писала ця газета 17 січня 1954 року:

"Не остаются в долгу и украинцы. Они деятельно помогают крымчанам строить прекрасные города и курорты, развивать промышленное производство. На стройки города-героя Севастополя, курортной Ялты непрерывным потоком идут с Украины мощные отечественные механизмы и оборудование.

Столица Украины - Киев шлет сюда мощные механические погрузчики, автоматические дозаторные устройства для бетонных заводов; Харьков дает башенные и электромостовые краны, тракторы; Николаев - транспортеры для бетонных заводов, бульдозеры; Днепропетровск и Дебальцево - корытные мойки для предприятий, производящих флюсовый известняк; Осипенко (Бердянск) - дорожные машины; Кременчуг - асфальтно-бетонные смесители; Прилуки - раствороносы для механизации штукатурных робот; Мелитополь присылает компрессоры последних выпусков".

На підставі вивчення наявних матеріалів доходимо висновку, що рішення про передачу Кримської області Україні у вищого керівництва СРСР визріло наприкінці 1953 - на початку 1954 року. Впродовж цього періоду велася напружена підготовча робота. Проводилася також інтенсивна ідеологічна робота з підготовки кримчан до перемін.

Саме в цей час на сторінках кримської преси замайоріла й українська тематика. Так, тільки в січні 1954 року "Крымская правда" присвячує українській темі такі матеріали, як "Торжество дружбы народов великой Родины", "Нерушимое братство", "Навеки вместе", "Советский Киев" (подається світлина Хрещатика).

А в номерах за 17 та 19 січня газета подає спеціальні добірки під рубрикою "Цвети, Советская Украина". Зазначені публікації в друкованому органі іншої республіки переконливо засвідчують про початок підготовки громадської думки.

Січневий пленум Кримського обкому теж був складовою частиною розробленої в Кремлі програми вирішення кримської проблеми. Ще в 1953 році одна із престижних центральних вулиць міста була перейменована у бульвар Івана Франка.

Про існування відповідної програми у вищого керівництва країни свідчить і довідка під грифом "Секретно" "О состоянии сельського хозяйства Крымской области" від 4 січня 1954 року, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ О. І. Кириченка. Її порівняно недавно знайдено у Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України. Ф-1-ОПЗО. Спр. 3590. Арк. 109 - 110).

Вже сама назва, а тим більше зміст цього надзвичайно цінного документа переконливо засвідчують справжню причину перепідпорядкування Криму.

Дата надходження доповідної записки першій особі в республіці є доказом серйозного підходу керівництва СРСР до вирішення кримської економічної проблеми. Тому про якісь спонтанні рішення однієї, хоч і досить високої посадової особи у державі не може бути й мови.

Шкода, що цей важливий документ до цього часу лишається маловідомим. Запитаймо у нинішніх недолугих кримських політичних крикунів та розповсюджувачів міфу про "подарок
Хрущёва": для чого б це першому секретарю ЦК КПУ забивати голову інформацією про ганебний стан сільського господарства у Кримській області, яка підпорядкована Російській РФСР?

Навіщо Олексію Кириченку опікуватися чужою бідою, коли й у власній хаті проблем було достатньо? У зазначеній довідці у концентрованому вигляді і без ідеологічної тріскотні висвітлено справжній катастрофічний стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Криму напередодні передачі області Україні.

Загалом довідка підтверджує всі раніше названі кризові проблеми кримської економіки.

Тож на підставі цього документа маємо можливість з'ясувати, що ж "дарувало", а точніше, нав'язувало кремлівське керівництво Україні та яким, за висловом сучасних політиків, був цей "орден на грудях планети" у 1954 році?

З довідки дізнаємося, що в 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня.

За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року.

Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки.

В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь.

У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.

Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Через це Рада Міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 млн. крб.

Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області.

Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць.

Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі" (ЦДАГО: Ф-1-ОП 52. Спр. 490. Ар. 9. Цит. за Василем Чумаком, 1993). Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій.

"Минуло десять років після закінчення війни, - говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (1954 року) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсеєв, - трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови?

В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир... Багато з цих питань неодноразово ставилися перед вищими організаціями - Радою Міністрів РРСФР і міністерствами. Але..." (ЦДАГОУ: Ф.1. - Оп. 52. - Спр. 4990. - Арк. 125).

"Хто відбудовує Кіровський район Керчі - центральну частину міста? - запитував з тієї ж трибуни секретар міськкому Смородін і сам же відповідав: - Ніхто! Нема такого будівельного тресту... Такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста...".

Відповідні рішення (доповідач наводить конкретні приклади) були прийняті урядами РРСФР та СРСР ще в 1952 - 1953 рр., та ось "уже 1954 рік", а будівництво багатьох об'єктів, зокрема "морського вокзалу, молокозаводу та ін. так і не розпочато" (там же. Арк. 115 - 116). (Цитата з книги М. Лукінюка, с. 193).

Ознайомившись із цими приголомшливими документами, добре поміркуймо ось над чим: є передача Кримської області до складу УРСР "щедрим дарунком" чи накинутим економічним ярмом?

Досвідчені політичні шулери й інтригани, які пройшли багатолітній вишкіл у "сталінських університетах", добре розуміли, що під передачу Криму необхідно було підвести надійне ідеологічне підґрунтя. Ним став досить вигідний і зрозумілий радянським масам ювілей - 300-ліття Переяславської ради, яку пропагандистська машина як царської, так і більшовицької імперії представляли як возз'єднання України з Росією.

Цю дату вирішили гучно і широко відзначити на державному рівні. Передача Кримської області до складу України напередодні грандіозного свята "вечной дружбы двух братских народов" чудово вписувалася в добре підготовлений кремлівський сценарій.

Подальші події показали, що такого гучного пропагандистського шоу, влаштованого в Криму в другій половині травня 1954 року з нагоди 300-ліття возз'єднання, мабуть, не було в жодній з українських областей, навіть у Переяславі.

16 травня 1954 року, згідно з постановою виконкому Кримської обласної і Сімферопольської міської Рад депутатів трудящих, відбулася об'єднана ювілейна сесія, присвячена 300-літтю возз'єднання України з Росією.

Засідання відбувалося в обласному театрі ім. Горького. 24 травня 1954 року "Крымская правда" писала: "Как большой радостный праздник встречают трудящиеся Крыма знаменательную дату - 300-летие воссоединения Украины с Россией".

В обласному театрі впродовж травня - червня з величезним успіхом йшла п'єса О. Корнійчука "Богдан Хмельницький". 23 травня на центральній площі міста відбувся багатотисячний мітинг.

Після цього грандіозне дійство було перенесене на стадіон "Харчовик". Про його масштаби можна судити з того, що лише чисельність зведеного хору міста Сімферополя та Таврійського військового округу складала 1000 осіб. Ця потужна громада співаків серед інших пісень виконала і "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка.

 

   Як відомо, з юридичної точки зору передача Криму зі складу РРФСР до складу УРСР здійснена бездоганно. Сьогодні на підставі наявних матеріалів є можливість простежити процедуру вирішення цього питання, яке деякі російські політики, позбавлені історичної пам'яті, піддають ще й нині сумніву.

Всіх їх відсилаємо, аби подолали історичну безграмотність, до відповідних документів, а "гаспадина" Бахарєва - до архівних підшивок, зокрема до газети "Крымская правда" від 19 лютого 1954 року. Нехай випускник київської ВПШ надолужує змарнований там час та виправдовує гроші українських платників податків.

Після належного проходження "кримського питання" по всіх інстанціях в РРФСР та в УРСР і ретельного обговорення його на засіданні Верховної Ради СРСР Президія Верховної Ради СРСР 19 лютого 1954 року одноголосно ухвалила Указ "О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР".

"Учитывая общность экономики, территориальную близость и тесные хозяйственные и культурные связи между Крымской областью и Украинской ССР, Президиум Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик постановляет: утвердить совместное представление Президиума Верховного Совета РСФСР и Президиума Верховного Совета УССР о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики".

У пресі, в тому числі і кримській, його було опубліковано 27 лютого. Наступного дня, 28 лютого 1954 року, газета "Крымская правда" вже вийшла як орган Кримського обкому КПУ.

Проте остаточна законодавча ухвала Указу про передачу Криму Україні відбулася лише через два місяці, 26 квітня 1954 року. Згідно з існуючим законодавством, рішення про зміну існуючих кордонів між республіками за їхньою згодою могла ухвалити лише Верховна Рада СРСР. Закон було прийнято у такій редакції:

"О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской ССР.
ЗАКОН ВЕРХОВНОГО СОВЕТА СССР

Верховный Совет Союза Советских Социалистических Республик постановляет:

1. Утвердить Указ Президиума Верховного Совета ССР от 19 февраля 1954 года о передаче Крымской области из состава РСФСР в состав Украинской Советской Социалистической Республики.

2. Внести соответствующие изменения в статьи 22 и 23 Конституции СССР".

Наприкінці березня 1954 року в Києві відбувся XVIII з'їзд КПУ. Виступаючи на ньому, перший секретар Кримського обкому Д. С. Полянський зазначив:

"Сегодня на съезде мне хотелось бы кратко доложить вам о самой молодой области Украинской республики - Крыме. Решение Верховного Совета СССР о передаче Крымской области в состав Украинской республики является свидетельством дальнейшего укрепления единства и нерушимой дружбы русского и украинского народов в великой и могучей семье народов Советского Союза.
Крым и Украину роднит, помимо общности экономики, территориальной близости, тесных хозяйственных и культурных связей, еще и общность многовекового исторического развития.

Передача Крыма в состав Украинской республики, безусловно, положительно скажется на всестороннем и более быстром развитии Крымской области и будет содействовать дальнейшему развитию экономики Украины.

Трудящиеся Крымской области с исключительным удовлетворением встретили заявление секретаря Центрального Комитета Коммунистической партии Украины тов. Кириченко о том, что со стороны правительства Украинской республики и Центрального Комитета Коммунистической партии Украины будет уделено должное внимание дальнейшему развитию народного хозяйства Крыма и повышению материального благосостояния трудящихся области. В этом трудящиеся Крымской области убеждены".

Безперечно, Дмитро Полянський не помилився, сподіваючись на економічну підтримку Кримської області Україною. Треба відверто визнати, що вона, за рахунок зменшення фінансування інших областей та капіталовкладень в інші регіони України, була всебічною і величезною.

Якщо говорити образно, у 1954 році на зруйновану війною Україну Кремль накинув, повторюся, ще одне економічне ярмо, змусивши відбудовувати ще й вкрай занедбаний Російською РФСР Крим.

Швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва вже в перше десятиліття після передачі Криму Україні - найвагоміший доказ вирішального внеску українського народу в післявоєнне відродження півострова.

Тож орденом "на грудях планети", за висловом Пабло Неруди, він став уже в складі України.

Джерело: "Кримська світлиця"

Петро Вольвач
Старший науковий співробітник ВІКЦ в м. Сімферополі.
Голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка.
Академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим

Чи зламає собі зуби Сашко стоматолог?


Фото Игорь Коломойский: «Кандидатуры Семина и Райкарда уже не актуальны»

Захар Чистяков, керівний партнер агентства конфліктного PR - PR i Z, заявив, що, за деякими даними, у відповідь на можливість захоплення " Аеросвіту" сином президента Олександром Януковичем олігарх Ігор Коломойський пригрозив обвалити курс української гривни за допомогою свого Приватбанку.              "З'явилася інформація про те, що Ігор Коломойський погрожує бвалить гривну у разі, якщо нападки на його бізнес триватимуть. Варто відмітити, що Коломойський, мабуть, єдиний олігарх в Україні такого рівня, чиї інтереси мало представлені в законодавчій і виконавчій владі, силових структурах. Проте він єдиний з олігархів, чий вплив на економіку країни може бути найвідчутніше. Приватбанк є найпотужнішою фінансовою структурою України, і які-небудь щонайменші зміни в його роботі можуть істотно скоректувати ситуацію в країні.Може йтися як про обвал курсу гривни, так і про радикальніші заходи: одномоментне закриття відділень Приватбанку і збій в роботі банкоматів можуть менш ніж за добу перевести Україну в "воєнний стан". Проте до таких радикальних заходів явно не дійде, але нинішній владі необхідно мати це на увазі, коли вони підміняють державні інтереси своїми особистими", - відмітив Чистяков.

Олігарх Ігор Коломойський спеціально пішов на банкрутство авіакомпанії " Аеросвіт", щоб уникнути її захоплення структурами старшого сина президента Олександра Януковича.Про це заявив український економіст Олег Соскин.
"Коломойський однозначно займається махінаціями, штучно банкротя " Аеросвіт". Але це відбувається вимушено, він захищається від спроб Сім'ї забрати у нього ці компанії. Не секрет, що і " Донбасаеро", і " Аеросвіт" хотів у Коломойського забрати старший син Януковича. Така ж ситуація з компаніями Пінчука. Коломойський здійснив кваліфіковане банкрутство, він профі в цій справі, просто штучно банкрутить компанію, щоб її активи перекласти на свої ж компанії і уникнути того, щоб їх забрала Сім'я", - сказав співрозмовник агентства.

"Він залишив з носом сина Януковича. Але коли пани б'ються, у українців чуприна злітає. Тобто, постраждали у результаті прості громадяни, їм ніхто гроші за відміну рейсів не поверне. Коломойський - чистий прагматик, президент Єврейського конгресу, і йому все одно, чи лежать українці в аеропортах по всьому світу, чи ні. Він не живе тут, тому йому "по барабану", - міркує експерт.

"Постраждав також і авторитет України, адже це - безпрецедентний випадок, коли на свята в аеропортах залишилися тисячі сімей, ніхто не забезпечив їх повернення вчасно. Заяви Азарова про те, що їм щось компенсують, що будуть санкції, - усі порожні слова. Це нічим не закінчиться. Але на цьому війна Сім'ї і Коломойського не закінчиться теж", - прогнозує Соскин.

(с)

Пам"ятай та виконуй.

  • 06.01.13, 14:14
Пояснення 10 Заповідей Божих

Напевно ні для кого не є таємницею той доконаний факт, що Бог є Любов. Але, на жаль, не всі розуміють ту істину, що Люблячий наш Отець дає нам Свої Заповіді – не як тягар чи обузу, а як милосердя. Щоб, виконуючи їх, людина мала успіх у цьому земному житті, і вічне щастя у Небесній Батьківщині. Саме тому не зайвим буде нагадати багатьом людям ці, такі знані, і в той же час, не досконало зрозумілі Божі Заповіді.

Закон Божий – Десять Заповідей Божих, у яких міститься норматив відносин між людиною і Богом – у перших трьох; у решті семи – між людиною і ближнім.

Вони написані не випадково саме в такому порядку.


1. Я Господь, Бог Твій: не матимеш інших богів крім Мене.

Ніщо і ніхто не повинен стояти на перешкоді у твоєму наближенні до Творця. Пам`ятай слова, славної пам`яті Степана Бандери: „Мета життя людини – це наближення до Бога!". Твоє серце повинне на 100% належати Богові. Не дозволяй ворогові (сатані) заволодіти твоїм серцем через світові спокуси, бо „що може людина дати за душу свою навзамін?” Ця – перша, найголовніша Заповідь у Законі Божому, бо з неї випливають три основні богословські чесноти – ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ.

Грішать проти цієї Заповіді також ті, хто з пустої цікавості чи через брак віри Богові, звертається за допомогою до різних екстрасенсів, відьом, ворожок, чаклунів, гороскопів та поза Христовою Церквою, збудованою на Св. Апостолі Петрі, іде уприємнювати собі слух до різних сект, на зразок „свідєтєлєй ієгова”, „мормонів”, „адвентистів сьомого дня”, „п`ятидесятників”, „благовєстєй” та інших єретичних угрупувань, створених людьми, а не Господом нашим Ісусом Христом.


2. Не взивай намарне імені Бога Твого.

Ще раз нагадаю, що не можна без потреби і без належної Творцеві поваги і любові, вживати у розмові Його Святе Ім`я. „Бо не вважатиме Господь безвинним того, що призиває Його ім`я надаремно.” (Вих.20,7) Мають провину проти цієї Заповіді також ті, хто склавши гідно, на Біблії чи за допомогою імені Божого, військову Присягу, не виконує її або порушує.


3. Пам`ятай День святий святкувати.

Ця Заповідь зобов`язує нас взяти активну участь (в Неділі і свята) у Святій Божественній Літургії та не робити важкої праці без важливої потреби і поглибити свої знання правд православної віри. Адже записано: „шість днів працюй, а сьомий день віддай Богові твоєму”.

Але оскільки деякі заблукані єретики спекулюють словами зі Святого Письма (Біблії), кажучи, що Бог призначив сьомим днем Суботу, а не Неділю, то мушу пояснити, що так, як ці людці, говорять лише ті, хто лишився людиною „вчорашнього дня” і чекає на свого власного, нового месію та зрікається Господа Нашого Ісуса Христа і Дня Його Воскресіння.


4. Шануй батька й матір твоїх, щоб тобі добре було і щоб довго ти прожив на землі.

Розглянувши перші три найголовніші Заповіді Божі, переходимо до першої із семи, що стосуються нормативу відносин між людьми. Ці сім Заповідей плекають у кожному з нас любов до ближнього. І початком любові до ближніх є саме ця – 4 Заповідь. Адже почуття любові кожна людина плекає в собі ще з лона матері своєї. І хоча джерелом любові – є Господь, Бог наш, але дитина вчиться тієї любові через посередництво своїх батьків, які, на той час, заміняють для неї Бога, правдиве джерело любові. Ми ж, як діти, зобов`язані цією Заповіддю віддавати батькам належну їм шану і повагу, послух і любов, за їхню співдію з Творцем у творенні життя.

Ця Заповідь також зобов`язує нас любити свою Батьківщину, свою українську націю, мову, культуру, звичаї, традиції і при потребі навіть віддати своє життя за них. „Бо немає, - каже Ісус Христос, - більшої любові понад ту, як хто життя своє віддасть за друзів своїх”.

Вона також зобов`язує задля Бога коритися світській владі, але якщо влада не зловживає і Закони Держави не мають протиріч з Законом Божим, бо у протилежному випадку такі закони не зобов`язують християн їх виконувати.


5. Не вбивай.

Оскільки саме життя в земному тілі є найбільшим Божим даром, мати буття в собі, на основі якого базуються всі інші Божі дари, то відповідно, ніхто не має права, окрім Творця, забрати життя, тобто його знищити. Отже порушниками цієї Заповіді є не лише ті, хто відбирає життя в ближніх, але й ті, хто вкорочують у будь-який спосіб своє власне життя - самогубці. Також грішать проти цієї Заповіді ті, хто чинить аборт, або призводить чи намовляє когось до нього, або вживає контрацепції з метою вбити зародок людського життя. Важчим гріхом за цей є лише духовне вбивство, тобто вбивство душі – згіршення ближнього.

Ісус Христос застерігає нас, кажучи: „А хто спокусить одного, з тих малих, що вірують у Мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию, і він був утоплений у глибині моря”. Саме тому не грішить цим гріхом дівчина, в якої відбирають честь, убиваючи нападника. І саме тому наші „прадіди великі” воліли вмерти на полі бою з шаблею в руці, ніж все життя плазувати рабами у загарбників. Вони честь і гідність свою та свого народу ставили вище, ніж земне життя біля повного корита.

Знову ж мушу застерегти від багатьох сектантів, які спокушають необізнаних зі Словом Божим та Його Заповідями „малих людей” і кажуть, що „не можна брати зброю до рук і вбивати нападників”, мотивуючи це тим, що це порушує 5 Заповідь. Таких треба цуратися, бо кара на них вже здавна не бариться...

Кожна людина має право захищати своє життя, і навіть шляхом вбивства нападника. І якщо можна боронитися проти божевільного, який посягає на життя і здоров`я твоє чи твоїх ближніх, то тим більше проти ворога.

Що ж до обов`язку захищати життя ближніх, то батьки зобов`язані захищати своїх дітей, а воїни всіх людей, їх здоров`я духовне і фізичне та майно. Було б наївно думати про Івана Хрестителя, що він не знав Заповідей Божих, коли повчав воїна, що той має робити: „Сумлінно виконуй свій обов`язок, задовільняйся своєю платнею і не ображай вдів і сиріт”.


6. Не чини перелюбу.

Запам`ятай, що хто приходить до Бога і єднається з Ним у Тайні Святої Євхаристії, той стає з Ним одним цілим, оскільки ми всі частинкою своєї душі становимо єдине Тіло Христової Церкви, а хто приходить, (добровільно), і єднається з перелюбницею, той стає з нею одним тілом.(І Кор.6,16-18) Ні в якому іншому грісі людина не занечищує так власного тіла, як у перелюбі.

У своєму тілі вона має прославляти Творця. Нагадую, що ми, тобто наші тіла – є посудиною, в якій Дух Святий перебуває, отже не можна бруднити у перелюбі те, що Бог створив від початку чистим на Свою прославу.

У Псалмах читаємо: „Людина у Правді не встоїться, пристане до скотів нерозумних і стане подібною до них”. Ісус Христос викупив нас з під влади гріха і смерті, бо гріх тягне за собою смерть. Отже людина має силу, завдяки Христу. І за Його допомогою вона повинна перебороти в собі тваринне бажання віддаватися пристрастям і зберігати себе чистою від гріха перелюбу.

Отже, потрібно уподібнюватися Сину Божому, Ісусу Христу, щоб стати дітьми Божими. Не можна бути "худобою”, яка не здатна стримувати своєї похоті і через те належить дияволу, бо диявол грішить від початку.

Вибір, через вільну волю, як дар Божий, належить нам. Що ми оберемо? До кого уподібнимося? Де перебуватимемо? З ким? Не помилися у своєму виборі, щоб потім не довелося гірко страждати.

Цим гріхом грішать люди, які служать не Богові, а є рабами своїх низьких пристрастей і похоті. Бо хто ким переможений, той тому й раб. Всі сексуальні стосунки поза церковним шлюбом є порушенням цієї Заповіді.


7. Не кради.

Це гріх проти власності, бо кожна людина має право користуватись дочасними благами, придбаними і заробленими чесним шляхом, щоб утримувати себе, свою родину і чинити з того милосердя та милостині. Оскільки крадіжка противиться чесноті справедливості, а ми знаємо, що всяка несправедливість – є зло і беззаконня, тож не можна чинити зла, від якого ми всі страждаємо. До порушення цієї заповіді належить також:

1. Крадіжка (злодійство, тихо привласнена чужа річ).

2. Грабунок (розбій, напад, відкрито із застосуванням сили (зброї).

3. Лихва (відсотки в банку з чужого добра).

4. Вандалізм (нищення чужої власності).

5. Ошуканство (шляхом обману заволодіння чужим добром (на вазі, якості і т. д.).

6. Затримання заробітної плати (цей гріх кличе про помсту до Неба).

7. Захланність або скупість – це гріх супроти Бога (бо все, що ми посідаємо, тобто маємо у власності, матеріальне чи духовне, належить виключно Йому і від Нього ми все одержали в дар). Вона противна милостині. Святий Іван Золотоустий, повчаючи нас, дає таку пораду:” Велике діло – милостиня, полюбімо її, вона не має нічого собі рівного. Вона може змити гріхи й охоронити від засуду. Ти мовчиш, - а вона стоїть і охороняє тебе. Що більше, тоді, як ти мовчиш, тисячі уст дякують за тебе”.

Порушення цієї Заповіді тягне за собою обов`язок реституції, тобто повернення чужої власності – власникові речі. Добрий приклад дає усім злодіям митар Закхей. Розкаявшись, він каже: „...а кому завинив, віддам учетверо...”.


8. Не свідчи неправдиво на ближнього твого.

Цей гріх язика, яким людина може спілкуватися з ближнім, славити і прославляти Бога, або обмовляти, очорнювати, осуджувати, гостро критикувати, принижуючи честь і гідність свого ближнього, проклинати, богохулити і т. д. Через те, що людина слабка і схильна більше до зла, як до добра, то для неї дуже повчальною є приказка: „Мовчання золото, а слово серебро”. А мудрий, іспанський богослов, Хосе Ескріва, каже: „Коли не маєш чого доброго сказати про людину, - промовчи. Вже ж тебе те слово не розірве”.

Цей гріх, як і попередній, теж тягне за собою обов`язок реституції, тобто повернення відібраної честі і гідності ближнього. Як ми вже згадували у п`ятій Заповіді, Честь і Гідність – дані нам в дар від Творця для Його, Божого прославлення, і саме тому людина має плекати і берегти свою честь і гідність від малку і до смерті, але й ніколи, в жодний спосіб не відбирати їх у ближнього.

Коли йде війна, воїн має право вбивати під час бою ворогів, але ніколи не має права відбирати честь і принижувати гідність ворога, оскільки він теж людина, і як кожна людина, створена на образ і подобу Божу.


9. Не пожадай жінки ближнього твого.

Ісус Христос каже: „Хто пожадливо подивиться на жінку, той вже вчинив із нею перелюб у своєму серці”. Ця Заповідь застерігає нас від нечистих думок, оскільки наші думки і помисли мали б належати Богові і про Боже думати. Бо де твої думки – там і ти сам.

Саме тому, що людина слабка, а диявол підступний, Ісус Христос, перебуваючи на Оливній горі, застерігає учнів: „Моліться не перестаючи, бо ходить довкола вас, ніби лев ревучий, і дивиться кого пожерти...”. Саме молитва є тим добрим засобом проти нечистих думок нашіптуваних дияволом у нашому розумі. Господь виразно каже: „Спротивтеся йому, і він втече від вас”.


10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Ця Заповідь застерігає нас, забороняючи мати лихі думки проти чужої власності. Вона тягне за собою отруйне почуття – заздрість, яка роз`їдає і нищить душу людини і в підсумку людина має замість спокою і радощів – неспокій і журбу...

Істиною є те, що жодна людина ще не втекла і ніколи не втече від власної совісті. Де б ти не пішов, де б не сховався, всюди твоя брудна совість тебе знайде і про себе нагадає отруйною гадиною. Навіть безбожники й ті відчувають угризіння нечистої совісті і лишаючись з нею один на один, невимовно страждають. Про яке ж тоді щастя можна говорити, коли така біда обсяде людину і ніде не дасть їй спокою, якого прагне всією своєю душею і ніколи не зможе заспокоїтися, доки не знайде.

Людина, назагал, крізь все життя послуговується своїми бажаннями і прагненнями, намагається віднайти і зробити те, чого хоче, і якщо їй щось із того не дається, вона гірко сумує, і, все ж, далі намагається осягнути свої мрії.

А тепер, уяви, що все, чого ти бажав, прагнув, хотів і про що мріяв – є марнота, абсолютно непотрібна для твоєї душі, яка спонукала, через твої бажання, віднайти Єдиного Бога – Творця, який тебе створив для Себе і тільки в Ньому душа віднаходить мету усіх своїх бажань-прагнень. Бо поза Ним, лише ненаситна безодня пристрасних бажань, які ніколи не можна вгамувати.

Отже, людина мусить зробити вибір, тобто скористатися Божим даром – вільною волею вибору: все життя ганятися за вітром, годувати ненаситну утробу пристрастей і тваринних бажань і, врешті, пожати страждання, скрегіт зубів і сльози; чи віднайти, прийти, і поєднатися з Творцем і мати повноту своїх прагнень та заспокоєння душі. Бо як влучно сказав Св. Августин: „Неспокійна душа моя, доки не поєднається з Богом”.

Бо увесь сенс людського життя на землі полягає в тому, щоб послуговуючись Заповідями – уподібнитися Сину Божому, Ісусу Христу, і через уподібнення Йому та за Його допомогою – відновити втрачену гідність бути Божою дитиною. І тоді вже, як дитина, сподіватися на спадок від Отця – Царство Небесне.

Головне ж що потрібно запам`ятати, що Люблячий нас Творець дає ці Десять Заповідей нам зі Свого великого милосердя, через любов до нас немічних. Не як обузу і непотрібний тягар, а як інструмент для осягнення щастя і Царства Небесного. Не випадково Ісус Христос наголошує на цих словах: „Хто любить Мене, той заповіді Мої зберігає”. В іншому місці Євангелія читаємо: „А Заповіді Мої не важкі..., бо тягар Мій легкий і ярмо Моє любе...”, „Заповіді, які дають життя тому, хто їх виконує...”.