Про два листи (ОБОВ'ЯЗКОВО читати ВСІМ дорослим)!

Прохання знайти час і ознайомитись з УСІЄЮ інформацією!

Лист мамі:

Але "фініта ля комедія" могла бути і зовсім іншою (це до УВАГИ дітей)! ...

Інший варіант ...

Самогубство школярки: хто винен і що робити?

Смерть 11-річної шестикласниці шокувала Івано-Франківськ. Мати дівчинки звинувачує однокласниць, знайомі родини натякають на негаразди в сім’ї, педагоги захищаються зручною версією про ненавмисний суїцид. Психологи впевнені: самогубство дитини було криком про допомогу, якого ніхто так і не почув – ні вчителі, ні мати.

У той день, 1 квітня, нічого начебто не віщувало біди: Ілона пішла до школи підготовлена – на першому уроці отримала 12 балів. А потім вдома старший брат знайшов її повішеною в шафі-купе.

За основною версією правоохоронців, шестикласниця вкоротила собі віку через конфлікт із старшими школярками. Це не єдина версія. За словами начальника відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх обласного УМВС Алли Лемчак, слідство ще триває і правоохоронці не відкидають інших варіантів подій. Наразі відкрите кримінальне провадження за фактом доведення дитини до самогубства.

Нерідний тато чи нещасливе кохання?

Найбільш ймовірною причиною самогубства Ілони слідчі вважають конфлікт з двома восьмикласницями. Ті протягом тривалого часу збиткувалися з дівчинки. Чергова суперечка сталася і в день смерті Ілони.

За словами Алли Лемчак, покійна і одна із старших школярок були закохані в одного хлопця. Причиною неприязні між дівчатами стало те, що Ілона обмовила суперницю: мовляв, бачила, як та цілувалася з тим юнаком. Коли ці чутки дійшли до конкурентки, вона, заручившись підтримкою подруги, взялася тероризувати Ілону. «У день смерті дівчинки було опитано шестеро дітей, які стверджують, що вона дуже болісно переживала ці конфлікти і боялася вийти зі школи. Восьмикласниці тягали її за волосся, обзивали нецензурними словами. І сама дівчинка, як розповідають вчителі, була складною дитиною, лідером, збирала навколо себе слабохарактерних дітей», - розповідає Алла Лемчак. Про конфлікт у школі свідчить і переписка з однокласницями, яку правоохоронці знайшли в речах дівчинки. У записках подруги радили Ілоні розповісти про конфлікт у школі матері. Ілона відповідала, що з неї будуть сміятися, якщо мама прийде розбиратися.

Після розмови з матір’ю правоохоронці виявили, що про стосунки дитини в школі вона нічого не знала. «Не могла назвати друзів дитини, мобільного телефону класного керівника. Дуже прикро, коли батьки не надають цьому значення. Хоча класний керівник сказала, що мати цікавилася навчанням дитини, постійно ходила на батьківські збори», - розповідає Алла Лемчак.

Про конфлікт із старшими школярками вчителі нібито не знали. Педагоги запропонували версію, що дитина вкоротила собі віку ненавмисне. Мовляв, у школі поширена розвага, так званий «собачий кайф», коли підлітки досягають стану ейфорії, придушуючи сонну артерію. Версія зручна: практично звільняє вчителів від відповідальності.

Втім, такі припущення правоохоронці відкинули. Відомо, що у цій небезпечній грі беруть участь, як мінімум, двоє. Однак коли брат Ілони прийшов додому, то двері були зачинені зсередини на ключ. Судово-медична експертиза також встановила, що сторонніх слідів на тілі загиблої немає. «Перекладина у шафі розміщена на рівні росту дитини. Якщо б дитина хотіла врятуватися, навіть якщо б це був «собачий кайф», їй досить було піднятися на ноги і вона могла запросто припинити це», - пояснює начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС в області.

Правоохоронці також вивчають стосунки у сім’ї покійної. Батько Ілони перебував на заробітках в Росії. Її мама знайшла іншого чоловіка, який саме планував переїхати у однокімнатну квартиру, де вона проживала з двома дітьми. «Можливо, дівчинка була проти цих стосунків. Зараз допитані сусіди та родичі Ілони, і поки що тривожних сигналів немає», - говорить Лемчак.

Втеча у віртуал

За статистикою ВООЗ, майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Думки про суїцид, кажуть психологи, - часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків. За словами Алли Лемчак, найчастіше причинами дитячої депресії є втрата батьків, їх розлучення, нерозділене кохання, сімейні негаразди чи конфлікти в школі. До суїциду схильні діти замкнуті, з неблагополучних сімей чи позбавлені нормального спілкування.

«В нас батьки зайняті, вони вважають, якщо вони дитині створили нормальні умови для життя і навчання, то не треба з ними спілкуватися, - пояснює Алла Лемчак. - Батьки гадають, що матеріальними благами можуть замінити виховання».

На сторінці Ілони у соцмережі Вконтакті останній запис з’явився вже після її смерті. Мати погрожує, що кривдниці дівчинки ніколи не будуть мати спокою на цьому світі. Алла Лемчак підтвердила, що запис на сторінці покійної справді залишила мати. Адже дівчинка заходила в соцмережу через мамин телефон, де зберігся пароль. Шкода тільки, що жінка звернула увагу на дописи самої Ілони, які могли б багато їй сказати про переживання доньки, вже після її смерті. Якщо діти вже «оселилися» у соцмережах, батьки теж зобов’язані там зареєструватися, наполягає Алла Лемчак.

Психолог, голова громадської організації «Центр допомоги людині» Наталія Чаплинська нагадує батькам аксіому виховання: треба якнайбільше спілкуватися з дітьми. «Треба досягнути такого рівня довіри, щоб дитина сама розповідала, куди вона ходить, що вона робить, що вона хоче, з ким вона спілкується і чим вона цікавиться. Діти самі хочуть мати дорослого наставника. Чи це самі батьки, чи це родичі, чи педагоги», - каже Чаплинська. - Коли цього нема, дитина починає шукати свою референтну групу, тобто групу, в якій почуває себе комфортно. Ця група може бути не дуже здоровою, не дуже порядною, підштовхувати дитину до закритості. Сьогодні тенденція така, що цією закритою групою стають соцмережі». На думку психолога, немає нічого поганого, якщо батьки реєструються у соцмережах і відстежують, чим живуть їхні діти у віртуалі.

Необхідно також звертати увагу, як діти спілкуються зі своїми однолітками, родичами, сусідами. Чаплинська зазначає, що у підлітковому віці діти, як правило, копіюють близьких їм людей. «Діти є нашим дзеркалом. Немає поганих дітей, є погані дорослі, які показали поганий приклад», - констатує психолог.

Батьки зобов’язані допомогти дитині наповнити життя змістовними заняттями. Школа, підготовка домашнього завдання, гуртки, відпочинок, фізичне навантаження – дитині потрібен зрозумілий розпорядок дня, нагадує психолог.

Якщо ж батьки чи педагоги помітили, що в дитини труднощі, вони мають не засуджувати її, а допомогти вирішити проблеми. «Будь який осуд призводить до протесту. А протест у підлітковому віці може бути різний – від крику і викличної поведінки до втечі з дому», - застерігає Чаплинська. Зрештою, психолог радить батькам забути, що дітей має виховувати школа, й затямити: нинішня школа дає знання, а виховання - це відповідальність батьків.

Не мовчати

Франківська трагедія, як і подібні випадки по всій Україні, вимагає серйозної суспільної дискусії про саму систему шкільного виховання, її відповідність сьогоднішнім викликам. Насильство і конфлікти у школах поволі стають звичним явищем, зведена до набору формальностей система виховання просто не здатна з цим впоратися. Фактично втрачено зв’язок між світом дорослих і світом дітей, який подекуди виявляється настільки шокуючим і непривабливим, що і педагоги, і навіть батьки воліють не помічати його. Простіше і комфортніше грати соціальні ролі вчителів і батьків, ніж справді бути ними.

«На жаль, організація навчально-виховного процесу в школах сьогодні значною мірою – фікція», - зазначає психолог за фахом, головний спеціаліст із зв’язків з громадськістю обласного апеляційного суду Людмила Безусова-Попович. «У школах начебто є психологи й соціальні працівники. Але коли до нас у клас на батьківські збори прийшла психолог і з листочка прочитала якусь лекцію!.. Хіба ж це рівень практичного психолога? Вона навіть не заїкнулась про клімат в класі, про проблеми, жодна дитина не пам’ятає її в обличчя, хоча є такі, яким ой як потрібна допомога. Система не працює», - ілюструє прикладами з власного досвіду психолог.

Батькам, яким справді не байдужа доля їхніх дітей, рано чи пізно доведеться самостійно ініціювати глибоку ревізію шкільного навчально-виховного процесу, впевнена Людмила Безусова-Попович. «Коли в радянській армії від дідівщини гинули молоді хлопці, - нагадує психолог, - солдатські матері створили свої громадські організації і захищали дітей хоча б тим, що оприлюднювали страшні випадки і не давали їх приховувати, наполягали на відкритих розслідуваннях, і, зрештою всі визнали, що проблема дідівщини існує і її якось треба вирішувати». Подібно треба діяти й сьогодні: першим реальним кроком до вирішення проблеми має стати чесне, відверте її обговорення у суспільстві.

http://gk-press.if.ua/node/8933

Цитата з тексту вище і посилання до теми:

Насильство і конфлікти у школах поволі стають звичним явищем ...

Шкільні розборки: дівчата ледь не вбили школярку, повісивши її на шарфі. Відео

http://life.pravda.com.ua/society/2013/04/15/126633/

Лист доньці:

Письмо Чарли Чаплина дочери
25 марта 2013

Нет любви бескорыстней и безусловней, чем любовь родителей к своим детям.

Чарли Чаплин, отец 12 детей, в 1965 году, будучи умудренным стариком 76 лет, написал письмо своей двадцатиоднолетней дочери Джеральдине, ищущей себя в танце на парижской сцене. Письмо эмоциональное, глубоко личное, но в то же время подходящее каждому из нас.

Это пример отцовской любви и заботы, грусти и радости, гордости и переживаний, накопленной мудрости и сохранившегося в нем детства. «Я никогда не был ангелом», писал гений кинематографа, «но я всегда стремился быть человеком. Постарайся и ты».

Прочитайте это письмо и подумайте, чему научили вас ваши родители, и чему вы хотели бы научить ваших детей.

«Девочка моя!

Сейчас ночь. Рождественская ночь. Все вооруженные воины моей маленькой крепости уснули. Спят твой брат, твоя сестра. Даже твоя мать уже спит. Я чуть не разбудил уснувших птенцов, добираясь до этой полуосвещенной комнаты. Как далеко ты от меня! Но пусть я ослепну, если твой образ не стоит всегда перед моими глазами. Твой портрет — здесь на столе, и здесь, возле моего сердца. А где ты? Там, в сказочном Париже, танцуешь на величественной театральной сцене на Елисейских полях. Я хорошо знаю это, и все же мне кажется, что в ночной тишине я слышу твои шаги, вижу твои глаза, которые блестят, словно звезды на зимнем небе.

Я слышу, что ты исполняешь в этом праздничном и светлом спектакле роль персидской красавицы, плененной татарским ханом. Будь красавицей и танцуй! Будь звездой и сияй! Но если восторги и благодарность публики тебя опьянят, если аромат преподнесенных цветов закружит тебе голову, то сядь в уголочек и прочитай мое письмо, прислушайся к голосу своего сердца. Я твой отец, Джеральдина! Я Чарли, Чарли Чаплин! Знаешь ли ты, сколько ночей я просиживал у твоей кроватки, когда ты была совсем малышкой, рассказывая тебе сказки о спящей красавице, о недремлющем драконе? А когда сон смежал мои старческие глаза, я насмехался над ним и говорил: «Уходи! Мой сон — это мечты моей дочки!»

Я видел твои мечты, Джеральдина, видел твое будущее, твой сегодняшний день. Я видел девушку, танцующую на сцене, фею, скользящую по небу. Слышал, как публике говорили: «Видите эту девушку? Она дочь старого шута. Помните, его звали Чарли?» Да, я Чарли! Я старый шут! Сегодня твой черед. Танцуй! Я танцевал в широких рваных штанах, а ты танцуешь в шелковом наряде принцессы. Эти танцы и гром аплодисментов порой будут возносить тебя на небеса. Лети! Лети туда! Но спускайся и на землю! Ты должна видеть жизнь людей, жизнь тех уличных танцовщиков, которые пляшут, дрожа от холода и голода. Я был таким, как они, Джеральдина. В те ночи, в те волшебные ночи, когда ты засыпала, убаюканная моими сказками, я бодрствовал.

Я смотрел на твое личико, слушал удары твоего сердечка и спрашивал себя: «Чарли, неужели этот котенок когда-нибудь узнает тебя?» Ты не знаешь меня, Джеральдина. Множество сказок рассказывал я тебе в те далекие ночи, но свою сказку — никогда. А она тоже интересна. Это сказка про голодного шута, который пел и танцевал в бедных кварталах Лондона, а потом собирал милостыню. Вот она, моя сказка! Я познал, что такое голод, что такое не иметь крыши над головой. Больше того, я испытал унизительную боль скитальца-шута, в груди которого бушевал целый океан гордости, и эту гордость больно ранили бросаемые монеты. И все же я жив, так что оставим это.

Лучше поговорим о тебе. После твоего имени — Джеральдина — следует моя фамилия — Чаплин. С этой фамилией более сорока лет я смешил людей на земле. Но плакал я больше, нежели они смеялись. Джеральдина, в мире, в котором ты живешь, существуют не одни только танцы и музыка! В полночь, когда ты выходишь из огромного зала, ты можешь забыть богатых поклонников, но не забывай спросить у шофера такси, который повезет тебя домой, о его жене. И если она беременна, если у них нет денег на пеленки для будущего ребенка, положи деньги ему в карман. Я распорядился, чтобы в банке оплачивали эти твои расходы. Но всем другим плати строго по счету. Время от времени езди в метро или на автобусе, ходи пешком и осматривай город.

Приглядывайся к людям! Смотри на вдов и сирот! И хотя бы один раз в день говори себе: «Я такая же, как они». Да, ты одна из них, девочка! Более того. Искусство, прежде чем дать человеку крылья, чтобы он мог взлететь ввысь, обычно ломает ему ноги. И если наступит день, когда ты почувствуешь себя выше публики, сразу же бросай сцену. На первом же такси поезжай в окрестности Парижа. Я знаю их очень хорошо! Там ты увидишь много танцовщиц вроде тебя, даже красивее, грациознее, с большей гордостью. Ослепительного света прожекторов твоего театра там не будет и в помине. Прожектор для них — Луна.

Вглядись хорошенько, вглядись! Не танцуют ли они лучше тебя? Признайся, моя девочка! Всегда найдется такой, кто танцует лучше тебя, кто играет лучше тебя! И помни: в семье Чарли не было такого грубияна, который обругал бы извозчика или надсмеялся над нищим, сидящим на берегу Сены. Я умру, но ты будешь жить. Я хочу, чтобы ты никогда не знала бедности. С этим письмом посылаю тебе чековую книжку, чтобы ты могла тратить сколько пожелаешь. Но когда истратишь два франка, не забудь напомнить себе, что третья монета — не твоя. Она должна принадлежать незнакомому человеку, который в ней нуждается. А такого ты легко сможешь найти. Стоит только захотеть увидеть этих незнакомых бедняков, и ты встретишь их повсюду. Я говорю с тобой о деньгах, ибо познал их дьявольскую силу. Я немало провел времени в цирке. И всегда очень волновался за канатоходцев.

Но должен сказать тебе, что люди чаще падают на твердой земле, чем канатоходцы с ненадежного каната. Может быть, в один из званых вечеров тебя ослепит блеск какого-нибудь бриллианта. В этот же момент он станет для тебя опасным канатом, и падение для тебя неминуемо. Может быть, в один прекрасный день тебя пленит прекрасное лицо какого-нибудь принца. В этот же день ты станешь неопытным канатоходцем, а неопытные падают всегда. Не продавай своего сердца за золото и драгоценности. Знай, что самый огромный бриллиант — это солнце. К счастью, оно сверкает для всех. А когда придет время, и ты полюбишь, то люби этого человека всем сердцем. Я сказал твоей матери, чтобы она написала тебе об этом. Она понимает в любви больше меня, и ей лучше самой поговорить с тобой об этом. Работа у тебя трудная, я это знаю.

Твое тело прикрыто лишь куском шелка. Ради искусства можно появиться на сцене и обнаженным, но вернуться оттуда надо не только одетым, но и более чистым. Я стар, и может быть, мои слова звучат смешно. Но, по-моему, твое обнаженное тело должно принадлежать тому, кто полюбит твою обнаженную душу. Не страшно, если твое мнение по этому вопросу десятилетней давности, то есть принадлежит уходящему времени. Не бойся, эти десять лет не состарят тебя. Но как бы то ни было, я хочу, чтобы ты была последним человеком из тех, кто станет подданным острова голых. Я знаю, что отцы и дети ведут между собой вечный поединок. Воюй со мной, с моими мыслями, моя девочка! Я не люблю покорных детей. И пока из моих глаз не потекли слезы на это письмо, я хочу верить, что сегодняшняя рождественская ночь — ночь чудес.

Мне хочется, чтобы произошло чудо, и ты действительно все поняла, что я хотел тебе сказать. Чарли уже постарел, Джеральдина. Рано или поздно вместо белого платья для сцены тебе придется надеть траур, чтобы прийти к моей могиле. Сейчас я не хочу расстраивать тебя. Только время от времени всматривайся в зеркало — там ты увидишь мои черты. В твоих жилах течет моя кровь. Даже тогда, когда кровь в моих жилах остынет, я хочу, чтобы ты не забыла своего отца Чарли. Я не был ангелом, но всегда стремился быть человеком. Постарайся и ты.

Целую тебя, Джеральдина. Твой Чарли. Декабрь 1965 г."

З коментарів:

Валентина Жолудева 19 февраля 2013 11:24 Хорошее письмо. Видно, что написано мудрым человеком и от сердца. Сейчас, к сожалению, детей принято учить куда менее мудрым вещам, типа "ты самый-самый" и "порви их всех".

5
Николай Сизиков 24 февраля 2013 16:37 Верю вам. Многих рвет от Моцарта и Бетховена. Первый комментарий был как раз об этом. И это не "открытое письмо", оно было опубликовано позже, хотя, думаю, вы в это все равно не поверите. Некоторым людям трудно поверить в то, что можно писать такие письма не на публику.

http://www.adme.ru/vdohnovenie-919705/pismo-charli-chaplina-docheri-469055/

І не про листи:

Сын: Я хочу ХВОХ
Мама: Зачем?
Сын: Я буду играть. Это здорово. Там можно двигаться.
Мама: А почему у тебя все еще его нет?
Сын: Потому что ты не покупаешь!
Мама: А почему я не покупаю?
Сын: Потому что у тебя денег нет.
Мама: Совсем-совсем нет?
Сын: Есть, но на ХВОХ ты их не потратишь
Мама: А почему?
Сын: Потому что ты их тратишь на другие вещи.
Мама: На какие?
Сын: Наверное, на более нужные.
Мама: Что может изменить ситуацию?
Сын: Если мы будем меньше тратить?
Мама: От чего ты готов отказаться ради ХВОХ?
Сын: От кино и конфет
Мама: Можешь посчитать, сколько за месяц сэкономишь таким образом?
Сын: Около тысячи
Мама: Сколько месяцев будешь так копить на ХВОХ?
Сын: Полтора года.
Мама: Можешь подождать полтора года? Пожить полтора года без кино и конфет?
Сын: Нет
Мама: Есть еще идеи?
Сын: Я пойду работать?
Мама: Куда тебя возьмут в 11 лет работать? Кто тебе будет платить?
Сын: Никуда. Не знаю.
Мама: Пока ты этого не знаешь, пока не придумал, как зарабатывать деньги, что еще ты можешь предложить для достижения цели?
Сын: Тебе надо больше зарабатывать.
Мама: Прекрасно. Можешь подсказать, как мне больше зарабатывать?
Сын: Больше работать.
Мама: А где мне взять на это время?
Сын: Что-то другое не делать.
Мама: Например? Не спать, не есть, не отдыхать я не могу. Куда еще уходит мое время?
Сын: Ты еще ходишь в магазин, готовишь, моешь посуду.
Мама: Что еще?
Сын: Еще пылесосишь
Мама: Что из этого я могу не делать? Кто будет делать это вместо меня?
Сын: Я могу пылесосить, мыть посуду.
Мама: Супер! Я как раз собиралась покупать посудомойку. Она стоит столько же, как ХВОХ. Но если посуду будешь мыть ты, то посудомойка мне не нужна. Ты готов мыть посуду каждый день, если мы купим ХВОХ?
Сын: Конечно!
Мама: Ты готов мыть полгода посуду, пока снова не накопим на посудомойку?
Сын: Готов.
Мама: А если ты не выполнишь договоренность? Если я куплю ХВОХ, а ты откажешься мыть посуду? Как мне тогда поступить?
Сын: Ну, будет честно, если ты заберешь у меня ХВОХ
Мама: А если ты наиграешься за два дня, ХВОХ тебе надоест и ты перестанешь мыть посуду? У меня тогда не будет ни денег на посудомойку, ни чистой посуды. Что я буду чувствовать? Что бы ты почувствовал на моем месте?
Сын: Что меня обманули.
Мама: Ты будешь дальше продолжать верить человеку, который тебя обманул?
Сын: Нет.
Мама: Будешь дальше с ним о чем-то договариваться, что-то для него делать?
Сын: Нет.
Мама: У тебя будут еще какие-то желания, после того, как ХВОХ получишь?
Сын: Конечно.
Мама: То есть, ты понимаешь, что если ты, получив ХВОХ, нарушишь условия нашей договоренности, то дальнейшие твои желания я не буду стараться выполнить? Ты понимаешь, что в твоих интересах выполнять условия договора?
Сын: Конечно.
Мама: Что может помешать тебе выполнить условия?
Сын: Я могу устать.
Мама: Как предлагаешь решать проблему?
Сын: Давай у меня будет выходной от посуды в воскресенье
Мама: Хорошо. Договорились?
Сын: Договорились.

Сравните с другим диалогом:
Сын: Я хочу ХВОХ
Мама: Давай я куплю, но за это ты всегда будешь мыть посуду в течение года, кроме выходного дня. А если не будешь, то я тебе больше никогда ничего не куплю.

Вроде бы договоренность по факту та же самая. Но результат – разный. Во втором случае условия ребенку навязаны взрослым. В первом случае — ребенок сам (с помощью наводящих вопросов) пришел к договоренности, а значит уровень осознанности и ответственности за соблюдение условий договора будет выше. И еще ребенок получил опыт решения жизненной задачи.

(c) психолог Анна Быкова

Коментарі

Медик

13.06.13, 00:10

Повчально! Є над чим замислитись...

Дякую. Особливо за лист Ч.Чапліна.

uraha

229.06.13, 22:42

Прохвесор

329.06.13, 23:11

Леоніде, дякую за посилання - справді важлива стаття і дуже повчальний випадок.
Хоч і надзвичайно сумний.....

Трохи давніше була статистика : http://goo.gl/Xr3Yg
то ця стаття - прямі наслідки ситуації....

Лише з одним я не згоден - з уривком "... нинішня школа дає знання ..."

Маючи двох школярів, і час від часу спілкуючись з іншими батьками з різних шкіл, я би переформулював цю фразу так: "... нинішня школа перевантажує дітей непотрібною і непрактичною інформацією, культивуючи у них почуття власної неповноцінності ..."

Лесь Кавун

41.07.13, 18:47

Не гроші - головне, головне - це ЛЮБОВ !!! Тому батьки мусять знайти час ЛЮБИТИ, а діти мусять вчитися ЛЮБИТИ !!!

Без любові немає справжньої української сімї !!!

Korsar-K

51.07.13, 19:33

Дійсно що ситуації є різні,але головне це сімейні цінності ,батьки і діти це постійне питання і постійний пошук відповіді,ось коли ти виростив повноцінну людину,як громадянина,патріота ,люблячого сина чи дочку це великий подвиг.

Кривовус

61.07.13, 23:19

71.07.13, 23:20Відповідь на 3 від Прохвесор

gelo66

82.07.13, 07:23

Кислица

92.07.13, 07:56

Гість: misanthrope!

102.07.13, 14:47

интересно...
но только мне кажется..корень зла в отсутствии культуры...она была уничтожена еще в годы революций..а оранжевая революция добила эту культуру совсем ...уничтожив русский...
когда нация направлена на потребление..где нет места индивидуализму,и уважения к отдельной личности...ни какое воспитание не поможет...коллективная матрица убъет любые зародыши экзистенциализма...вот и не в нашей стране места человеку,а лишь полуживотному...

At

Про два листи (ОБОВ'ЯЗКОВО читати ВСІМ дорослим)!

Останні статті

Коментарі