Накатило...

Давно мене так не привантажувало, як після атаки на ОхМатДит.

Не зрозумійте невірно - загибель кожного цивільного (а з нашого боку і військового - так само) - справжня трагедія.

Декілька номерів з мого списку контактів вже ніколи мені не відповість. Вони ніколи не збиралися пов'язувати своє життя з війною, яку хуйло нав'язало нам.

Але одна справа, коли ти розумієш ризик та ігноруєш повітряну тривогу, та зовсім інша справа - коли ти не маєш змоги відреагувати адекватно - знаходишься у операційній, або проводиш діаліз, або пеклуєшься про дитину. Свою, чи ні - не  має значення.
Можете кидати у мене каміння, але дійсно - тут є певна різниця.
І коли гинуть ті, хто не мав змоги сховатися... Або навпаки - мав змогу, але не міг цього зробити через відповідальність за здоров'я та життя тих, хто від тебе залежить - це і є справжній героїзм.

Привантажило.

Але не так, як на це сподівається хуйло. Це не страх. Це ненависть. Бійтеся, подонки. Це не минулі сторіччя, які можна було через недосконалість історичної пам'яті замести під килим. У сучасності кожна секунда ваших злочинів документується. Часто - документується з декількох ракурсів одночасно.

Мій світогляд зробив оберт майже на 180 градусів останніми роками, й цього не сталося б, якби хуйло не вважав себе останньою інстанцією.

Мої дівчатка та їх діти, та діти їх дітей до кінця свого життя не пробачать - обіцяю.