Випадок з життя. Як нас бомбили.

Cлужив я у Амурській обл. у  ППО. Наш комбат (командир батареї) був абсолютно  Якось, перебуваючи на полігоні (полігон Завітинського учбового центру, 2-й за розмірами у СРСР після полігону Емба у Казахстані), повів нас на сопку та змусив викопати капітальні окопи повного профілю, укріплені дошками і тепе. Заради чого - десь 100 м від нас знаходилися мішень для авіації -  споруда з бетону.  Він нібито домовився з ними, аби нас «обстріляти». Типу, щоб якщо щось, не лякалися ворожої авіації… Ну от ми приїхали, позалізали у ті окопи... Що було потім - ппц. Більшого жаху у житті не відчував.  Спочатку всі хорохорились, стояли у окопі, дивились у той бік, звідки мало прилетіти. А похмуро було, низька хмарність... І от, нарешті, характерний «гвинтокрильний» звук. "Крокодили" парами пішли. Поки летіли ще нічого. А як почали шмаляти НУРСами  Повне відчуття, що ракета йде тобі у середину лоба!

Попадали на дно окопа… Над головою щось шипить/свистить та гуп! гуп! гуп! Потім затихло. Ми ще трохи полежали – повилазили. Страшно було сильно, але це ще були квіточки. Питаємо комбата: «Ну що все? Ні, ми все зрозуміли, може у табір поїдемо?» «Зараз, - каже. Щаз іще винищувачі – це більш цікаво». Ага, цікаво… От уявіть собі, низькі хмари, сонця не видно… По контрасту після розривів НУРСів абсолютна тиша… І у цій тиші, без жодного звуку, із хмар вивалюється пара МіГ – 23.  Ще встигла промайнути думка, що «Міраж» - це дуже влучна назва для винищувача.  Потім під крилами з’явився вогонь і я впав у окоп. БАБАХ! Ой, мамо! І навалюється дике ревіння і ще один здвоєний БАБАХ найбільшої потужності за всіх попередніх. Відчуваються поштовхи, як при нехилому землетрусі, сопка танцює. Знайшов у собі сили трохи повернутися та подивитися з дна  окопа вгору. Незабутнє видовище! Винищувач вертикально набирає висоту (називається «кабрирування»). Дивлюсь йому майже прямо у сопло – вражає. Абсолютно дике ревіння двигуна на форсажі, аж вітер задуває! Помічаю, що з-під фюзеляжу щось випадає. Миттєво пику у землю, і знов БАБАХ!!!

Потім з'ясувалося, що винищувачі виконували таку вправу: на бойовому розвороті випадали з хмар, давали по ракеті, потім переходили в кабрирування і скидали бомбу по мішені.

Свої відчуття я не можу описати детально. Можу тільки сказати, що це було ДУЖЕ страшно. Якось відчувалася неможливість власної присутності у даний момент у даному місці. Дуже хотілося кудись побігти, і дуже швидко. Дякувати Богу, ніхто нікуди не побіг, бо по за окопом хто знає, що могло трапитись? Скільки це продовжувалося теж не скажу. Було враження, що десь з годину. Потім той хворий комбат, казав, що винищувачів було 10 – 12, тобто 5 – 6 пар. Не знаю … Важко сказати. Що більше 3 пар то точно…

Коротше, по кінцівці хворий комбат досяг свого. Хотів, аби не лякалися? Чудово! Якщо раніше я про всі ці штуки і не замислювався, то тепер знав точно – бачиш винищувач – тікай від тієї довбаної гармати

як найшвидше! Доречі, це правильна позиція, бо з зенітною гарматою воювати з сучасним винищувачем, це те саме, що йти з рогаткою на тигра.