Мандруємо до найвищого водоспаду. Гідроманія 2

       Пропоную коротеньку  подорож до найвищого водоспаду Українських Карпат. Висота  падіння води 26 метрів, висота над рівнем моря 1050 метрів. Він поки що не має власної назви (???) але  має адресу: ур. Ялин, поблизу  села  Ділового, Рахівський район, Закарпатська  область
.
     Мушу визнати, що з цього приводу мене роздирають два почуття. Я горда, що цей водоспад-чемпіон знаходиться на околиці мого рідного села, з іншого боку, мені соромно, що проживши майже півстоліття поряд з цим дивом, я тільки зараз відкрила його для себе. Про його існування я чула  з оповідань мами, але не сприймала це, як щось серйозне і надзвичайне. Швидше, як схильність мами до перебільшення речей, пов'язаних з її дитинством. Водоспад маловідомий в селі не тільки мені, про нього майже нічого не знає більшість місцевих жителів. Його немає на туристичній карті району, він не є об'єктом  інших туристичних довідників. На туристичному маршруті, що веде до Піп Івана Марамороського, а це  саме той напрям, немає вказівників, які б вказували на доріжку, що веде до водоспаду, чи інформаційного стенду про нього. Як виявилося, зацікавлені туристи добираються туди завдяки "усній народній творчості" місцевих жителів та  інформації з GOOGLE. Добре, якщо той місцевий, виявиться  людиною  достатньо обізнаною, правильно розставить акценти, опише маршрут і тривалість маршруту. З мого досвіду спілкування з місцевим "Сусаніном" можу сказати, що результат не завжди бажаний і наш перший похід до водоспаду закінчився нічим. Ми не дійшли до нього десь близько кілометра, а замість доріжки пологим схилом нас спровадили на досить стрімкий підйом.
   Тому, повернувшись, розчаровані безрезультатним пошуком, "зазирнули" в GOOGLE. І вже завдяки цій інформації  http://geoinfo.if.ua/?page_id=533 зрозуміли, яке диво ми не побачили. Тому вже через тиждень зробили другу спробу.
     Для того, щоб потрапити на водоспад, Вам спочатку треба доїхати до села Ділового, знаменитого тим, що на його околиці знаходиться Центр Європи. В центрі села, навпроти школи, звертаємо в сторону річки Тиса. Переїхавши міст, одразу повертаємо біля кафе "Марія" і двох церков направо, на дорогу, що веде вздовж річки Білий Потік. Цією дорогою пролягає туристичний  маршрут до г. Піп Івана Марамороського. Проїхавши три кілометри, ви зупиняєтеся біля лісопилки (місцева назва Фірес), щоб залишити за умовну плату машину під охорону сторожа. 
     Далі, приблизно через триста метрів є вказівник "Карпратський заповідник". Тут, відразу за дерев'яним мостом, розходяться  три дороги і туристичні стежки. 
Якщо Ви хочете підніматися пологим схилом, але дещо довшою дорогою, перед мостом звертаєте вліво. Якщо Ви любите "експрес" підйом, проходите через міст і дорогою вздовж р. Білий Потік йдете близько двох кілометрів.. Там, біля вказівника "Урочище Ялин. Місце відпочинку " лавкою через потік вліво повертаєте на вгору на стежку, якою також можна піднятися до водоспаду. Але ця стежка стрімка.
      Ми не переходили через міст, а пішли  маркованим маршрутом стежкою, прокладеною пологим схилом. Вона починається біля місця відпочинку з альтанкою.Жодної інформації про маршрут до водоспаду немає. Найбільше  на що стало розуму лісників втішити написати інформацію про себе і  вліпити на стовпа красиву  табличку  про місце для  багаття.Пожежник буде  втішений. Турист має включити інтуїцію і надіятися, що він іде правильно. Ми ж, поінформовані в  GOOGLЕ, ідем на маршрут. Спочатку, хвилин двадцять, стежка піднімається не дуже стрімкими серпантинами в старий буковий ліс, а далі, майже полога,  йде  цим лісом по горі паралельно р. Білий Потік, що увесь час  шумить десь там внизу справа
. 
Доріжка, колись возова, зараз вужча, місцями пошкоджена  вивертами, підмита дрібними струмками, але в цілому іще пристойна. По дорозі всюди зустрічаємо буки і ялиці - велети, і навіть інформаційну табличку лісництва.
Тут достатньо часу щоб зайняти  голову  філософськими роздумами про життя. Адже  довкола, як  в житті, під великими кронами могутніх велетів жевріють малі, тонесенькі  дерева, здавалось би без шансу продертися  вверх. 
Але ж ні, і велети, що піднялися вище до сонця, забирають собі  все найкраще, пишно зеленіють і грубшають, перші падають коли настає буря, даючи дорогу іншим, настирливим. 
Їх грубе  і могутнє тіло стає лише тимчасовою  перешкодою. Вікторе Федоровичу, сходи в ліс, подумай. (пардон занесло)
         Далі доріжка заведе в лісосіку, що заросла малинником (місцева назва Чапаш).
Треба трохи продиратися через колючі зарості, але опісля знову виходимо на нормальну стежку і зовсім скоро з неї буде видно Піп Іван Марамороський. 
По дорозі немає великих потічків, лише дрібні струмочки, а тому перший більший потічок, на який вас заведе доріжка, опускаючись згори вниз, це і є потік, в який  десь там вверху впадає водоспад.
 
Перейшовши цей потічок і пройшовши з десяток метрів, ви опинитеся перед двома порослими мохом брусами, що залишилися від давнього містка. 
В цьому місці можна звернути ліворуч, і підніматися вздовж потічка вверх по лабіринту незрозумілих стежок, але це не найкращий маршрут. Він не маркований. Краще пройти іще метрів 80 - 100, і там на поляні, яку легко впізнати по годівниці для оленів, повернути вверх на марковану стежк
у
Тут, на стежці, є місце для відпочинку ( дві лавки) і джерело питної води.
Спочатку стежка веде вверх, а потім повертає вліво до потоку. Там, над потоком треба забути про хорошу стежку і пробиратись як попало. Це останній відрізок шляху, що веде прямо під скелю, з якої спадає наш водоспад. Тут довкола, як на картині Шишкіна, лиш ведмедів
 бракує.
 
Але якихось пів години шляху, і ми на місці. Місце не широке, вологе  і трохи моторошне. Потік буквально витікає з кам'яної пастки. А вже тут, нарешті, є інформаційна табличка, де вказані параметри водоспаду. 
Тут ми й зупинимось, для того щоб здійснити омріяне спілкування з найвищими водоспадом Карпат. 
Він був не дуже шумний через засуху в горах і брак води, але достатньо холодним, щоб при "спілкуванні" з ним трохи "пойойкати" і "повавкати". Але на то він і горянин, щоб обливати крижаною водою.
Доповнює  декількома  новими  фотографіями з подорожі 10  травня 2013  року
Вид  зверху
Шлейф
Вид  на  котел  з  південно  східного збоку
Вид  на  котел і  шлейф  з  зіхідного боку

Чомусь знову не вийшло "макро" яким так хотіла  втішити  моїх друзів - ботаніків.
Отож доведеться обійтися місцевими жучками. 
Пошкодували, що не взяли з собою сокирку і саперну лопатку, бо і те і те дуже потрібне в таких подорожах. Тут зробили невеличкий благоустрій  водоспаду, причесали русло від сміття і  виклали з каміння невеличкий оглядовий майданчик. Вся неспішна мандрівка туди і назад зайняла трохи більше чотирьох годин. А повернувшись вниз , знову  отримуєш бонус. Можливість скупатися в кришталевих водах Білого Потоку.
Отож удачі Вам і незабутніх вражень, панове.
Фото з нової порожі тут http://photo.i.ua/user/2780480/369664/
також  можна  поглянутиhttp://www.youtube.com/watch?v=fC_uvTQb_6c
     
    

Моя гідроманія

  • 08.08.12, 23:14
      Мандри на свидовецькі  озера

     Літо скоро  закінчиться,  вересень принесе  з собою дощі  і холодні ночі тому, не дивлячись на  спеку, вирішили пройтися на вихідні в гори. Де краще  витрясеш  солі із зашлакованого організму і  пусті  думки з темних закутків голови? Отож, вибрали дводенний  маршрут вздовж свидовецького хребта, десь близько 35 км,  з ночівлею біля озера Ворожеска  та продовженням подорожі наступного дня до льодовикового озера Герешаска .
    Своєю машиною під'їхали до автостоянки на початку дороги, що веде на  Драгобрат.

Зафіксували час і  гайда 9 км до Драгобрату під гору  Стіг. Добрих чотири кілометри маршрут пролягає  біля  великого потоку майже рівною без підйому дорогою. Маю нагоду частенько їздити тут на  машині  і ніколи не встигаю роздивитися  нависаючі над стрімким потоком кам'яні  кручі від яких аж мурашки.
Адже  висота цього кам'яного тортика десь біля 50 ти метрів. 
 Робимо першу  невеличку зупинку у кінці пологої частини маршруту  біля  турбази "Мікропроводу". 
Тут мене зачепила одвічна "любов" наших лісників до природи і  оцей стенд. На кінці  речення  бракувало тільки ціннник написати, адже  ведмедів, і не тільки, вони ж таки тут вистріляли майже до ноги.
   Але пора  йти далі, попереду  5 км підйому до  Драгобрату. Вже й Близницю видно. 
Вверх не розженешся і не тільки тому  що круто, а  тому що довкола  дороги звисає малина, ожина, чорниця. Але найбільшою спокусою для  подорожуючого є не ягода, а транспорт з туристами  який  із завидною частотою проїжджає повз, особливо коли за кермом співчуваючі  знайомі. Не здаємось. Ми ж протрястися і випробувати свою стару двоногу ходову. За три години ми біля готелю "Оази" назва якого вказана  як орієнтир на туристичних картах. Не буду  вдаватися  в опис літніх краєвидів "курорту  Драгобрат", бо це  дратуюче  видовище  неохайного будівельного майданчика і покаліченої  природи, яскравий  ображчик українського  жлобства . Покажу  лишу  один недобуд.
Тут мав бути чийсь водозабір. Інші  водозабори подібні, а про чистоту  води і  акуратність довкола  краще не говорити.
   Неподалік "Оази"  ми зробили невеличкий  спочинок. Я необачно розклалася з бутербродами і яблуками. Все скоро зникло в зубах  овечок і  вівчура . Зрештою, це був лише зайвий  вантаж. 
Звідси  далі можна  мандрувати на гору  Близницю ( на території заповідника)  або рухатися  в сторону  гори Стіг  туристичним маршрутом в  строну Усть Чорної.
  
Позаду  Драгобрат
 Нам в напярку гори Стіг. Вона впізнавана, бо зусібіч обліпленої гірськолижними витягами. Економлячи сили, ми вирішили не підніматися на саму гору а оминути її дорогою довкола.  По часу це одне і те ж. Дорогою  повз нас  безперервно шастає чотириколісний  і двоколісний  транспорт. Народу  багатенько. Піднімаємося  до хребта  і любуємось першими масштабними краєвидами Свидовецького масиву.



Тут воно все  як  на  якомусь зеленому  Марсі. Видно звідси   і далекий  Чорногірський  масив, над яким розстилає  свої чорні шати гроза. Вона пізніше  рухатиметься  в сторону  до нас і нажене добрячого страху..
       А довкола ні деревця.Тут гори майже безлісі, і чи не найбільші в  Карпатах безлісі полонини. Вони вкриті практичною лише травою  і невисоким  суцільним  ягідником, тільки де не де кущі ялівцю та вільхові  зарості .Рухаємося в сторону  Ворожески, а це близько 7 -ми кілометрів від гори  Стіг.  Фотоапарат  весь час  в роботі. Краєвиди  один кращий за  інший.
Уже  не оминаємо  гори  а ліземо вверх, щоб  оглянути краєвиди в  сторону гори Хомяк.,  та  Піп  Івана  Марамороського.
 
Хоч  тут заблукати важко, бо весь  час  хтось  іде  назустріч, ми трохи зблудили, і трохи було не злізли  в  глибочезну  долину  з малюсіньким озерцем, яке прийняли за Ворожеску. Слава Богу,  схил був  такий  страхітливий, що  від самої перспективи злізти туди мені  стало зле.
 
       Іще один підйом  на  вершину  Великого Котла і  ми майже біля цілі. І тут знову розчарування,  внизу  видно малесеньке  озерце. Невже це і є Ворожеска? 
    Але скоро вечір  і мусимо спускатися, по любому, бо час  іде, запасу води уже немає,  а довкола її ніде не набереш. Крім того, там, в глибокому  котлі долини вкритої  ялівцем, вільхою, і окремими   ялицями,  можна  набрати сухостою для  дров.
     Нам  сюди  під цю моторошну  гірку  Ворожеску
     Перші десятки метрів  спуску  мені довелося  сповзти на п'ятій  крапці опори. Мої сандалі  були заслизькі  для мокрого, майже  вертикального глиняного схилу. Але, як виявилося  пізніше, побачене того вартувало. Пройшовши іще  трохи по схилу  під нависаючою над головою горою Ворожеска, ми побачили нарешті  справжнє озеро Ворожеска у  всій його красі.
     
     І вже  зовсім несподіваною була "густозаселеність" берегів  озера. Внизу,  в цьому  грандіозному  котлі, в  оточенні 150-200-метрових гір і  прямовистих хребтів почуваєш себе  як  мишка  в банці.
     Тут, внизу, зразу ж починаєш міркувати як  звідси вибратись в інший спосіб ніж спустився.  На західному  схилі  котла, помічаємо   нормальну доріжка  наверх. Хоча,  можна  продовжити мандрівку вниз, до  стійла овець і ферми,  а  далі  кудись в  сторону  Чорної Тиси.


    Сказати що  озеро гарне -нічого не сказати. Озеро живить тоненький  струмочок  крижаної водички, що дрібонько дзюркотить по камінчиках  з під гори Ворожеска. Весною на  цьому місці найдовше лежить сніг. 
 На  озері  вирує життя. Три  дрібнесенькі  качечки, комічно перевертаючись,
безперестанку пірнають під воду  і  щось ловлять в  абсолютно чистій  воді, а біля  берегів,  ніби на вертодромі,  шумлять крильцятами здоровенні  зелені  стрекози.  З озера  витікає  струмок  і впадає  в менше, також чисте  озерце. 
Довкола озера  чисто, не має куп  пластику   та  іншого непотребу. Приємно,  що туристи не ламають  ялівцю  на дрова, а чемно визбирують  сухе гілля, хоча  воно тут далеченько.
      Гріх не скупатися.
      Отож готуємося  до ночівлі, ділимося  припасами з місцевим "пастухом".  

    Вечір  з своїм  шармом.
      Ніч була  повномісячна,  хоч  засмагай під світилом. Оскільки  акустика  в цій долині  біля  озера просто фантастична то, усі нічні  звуки чути за сотні метрів. Літаки  гуділи  майже  над головою, а ближче  до  світанку розпищалися летючі  миші, не залишаючи  жодного шансу  заснути. Отож, спання нема, п'ємо ранкову  каву, чай. Попереду  стрімкий 200 метровий підйом
на  гору Ворожеску (певно українською звучало б  Ворожбитська). Вона  і справді  трохи моторошно стирчить  волохатим  лезом  над долиною.
 .
  Прощай  Ворожеско


      А далі  хребтом в сторону гори Герешаска. Звідси чудові  краєвиди . 
По дорозі туди на  одній  із  далеких полонин  побачили неймовірне видовище. Майже  півкілометровим (теркатим  поворозом гуц.)  рябим шнурочком вівці піднімалися з долини на 
денне пасовисько.
 
      Хоч  озеро було зовсім поряд , достатньо було трохи  опуститися,  ми вирішили пройтися  довкола нього, щоб намилуватися видом  з гори Герешаска, що височіє над ним. З двох сторін цієї гори великі долини, на яких починається водозбір двох закарпатських річок Кісви і  Шопурки.
Озеро Герешаска сховалося  під самою горою,  а далі від озера блискучою змійкою тече   потічок широкою полониною,  який,  десь там  внизу,  впадає у  Кісву.
Знову  робимо стрімкий  спуск і  ми біля  озера.
 
Озеро,  гора, табун коней все чудово , але ....Тут  багато машин, брудно, пляшки недоїдки, занадто гамірно. Якась дурнувата  потвора  притягнула  колонку  і  крутить на  всю полонину  попсу.  Отож робимо невеличкий  зупинку, купаємось 
 і гайда  17 км додому .


  
       
     
    



Фотоподорож на Піп Іван Марамороський

        Для тих хто іще вирішує лежати чи іти невелика подорож   у гори.
Піп Іван Марамороський  знаходиться на кордоні України і Румунії і тому вихід туди потребує реєстрації у місцевій прикордонній службі. Але багато хто не реєструється і не попадає на очі  прикордонникам, але все ж таки  паспорт громадянина слід  з собою мати, а при зустрічі не слід  поводитися як контрабандист. 
    З центру села  ми проїхали десь  біля 3 км. машиною і за символічну плату залишили її на зберігання на місцевій лісопилці. Далі пішком грунтовою дорогою  вздовж потоку Білий Потік. Цей маршрут виявився найбільш прийнятний для спокійного підйому. Не дивлячись на жару у руслі потоку було прохолодно,  та і сам потік  вражає своїми красивими перекатами водоспадами скелями. 
Зрештою все на фото
Дорога з обох сторін оточена заростями і пахощами кремени і девятисилу,
Кремезною кременою можна скористатися як  брилем

Тут справжній ресторан для всієї кольорової  братії  від якої аж мрехтить в очах
Оманоманія
Тут в урочищі Ялин можна відпочити. Отак
А можна  насолоджуватися потоком, що тече поряд
А можна просто покайфувати в кришталевій  воді
Буквально кожен поворот дороги - це  нові водоспади  і чудові  перекати
Отакий "маленький" камінець щось скинуло зверху. Може Довбуш?
В цьому місці можна повернути вправо на стрімку доріжку по хребту вверх,
 а можна обрати більш спокійний підйом серпатинами
 
Перший привал на дорозі вверх. Хоча будинок  засмічений,  як і все де немає газди, але тут можна переночувати при потребі. Є  ліжка і навіть декілька матраців
Проходимо біля невеликого стійла овець.Вперше на підйомі відривається вид  на мету походу Піп Іван
Западло на маршруті. Застряли на пів години, ледве одірвалися
Позаду тригодинний підйом і гора  Берлибашка. Прямуємо  до підніжжя

Полонина Лисичий у підніжжі Піп Івану. Тут ночуватимемо
НА хребті полонини розкриваються чудові панорами На сході наша гордість - наші двотисячники. 
Вечір підкрався  як злодій. Сонце втекло спати до Європи
4,20  . В горах світає.  Привіт Чорногоро
4.50 Аргумент "Вставай  українцю маскаль вже годину не спить", не діє бо
хтось звечора випив весь запас  і пиво теж
Ще спимо але таки йдемо
Насолоджуємося  ранішніми  краєвидами. Привіт станіславщина.
За відсутності вказівників напрямку згодиться і такий . Нам туди
А позаду, під білою ковдрою,  в долині Тиси спить моя рахівщина
Позаду Петрос малий  в Петросі великому
А попереду неймовірна краса скелястих марамороських гір
Десь там  внизу сніжники але я туди ні-ні
Ще трохи. І що приємно тут не як на вокзалі, або на Говерлі. Тільки ти і тиша
Трохи більше години неспішної ходи і ось він Піп Іван

Любуємось аборигенами
Дивуємось ромашкам
цілуємо терлич
Пора вниз. Ідемо  хребтами доріжкою по кордону в сторону полонини Струнги та гори Щербан
Над дорогою нависають стрімкі схили гори Щербан та альпійські луки 
Скелясті виступи
На полонині
Позаду гора Щербан і  один із можливих спусків з хребта
  

Вічна пам'ять друже ДІДУ

  • 03.07.12, 16:28
Добро в світі відкриваю в міру того, як сам стаю кращим.
Завжди здається, що нас люблять за те, що ми хороші. 
І не здогадуємося, що люблять нас тому, що хорошими є ті, хто нас любить. 
Ось таким запамятаємо
Останні квіти  від Антона для всіх нас

Про лицемірство політиків і кривосуддя правоохоронців

Арештували просту дівчину, та коли дізналися що це журналістка!… – , під конвоєм відвезли у п’ятизірковий готель, заплатили за номер, і зникли.

У цій системі кожний з нас має шанс закінчити як Індил, але і кожен з нас повинен розуміти  відповідальність за те, кого виховує в своїх дітях, кому подає руку.
 Всі ці сволочі у погонах мають батьків і друзів.


Харків не купити

Отаку листівочку роздають бабульки в громадському транспорті Харкова. Хороша ідея. Правда не знати чи узгоджена з автором) 
Ты – быдло. Тупое и безмолвное. Да, именно так я считаю. Я тебя оцениваю в кулек гречки, пачку чая, банку сгущенки и кулёк конфет. Даже не шоколадных.

За эту подачку ты должен отдать за меня свой голос, благодаря чему я на пять лет буду народным депутатом.

Я буду получать социальный пакет: зарплата плюс депутатские более 30 тысяч в месяц. Бесплатные перелеты по стране. Бесплатное пользование залом официальных делегаций – чтобы случайно не столкнуться с таким быдлом, как ты, в аэропорту. Бесплатное проживание в Киеве. Лечение в "Феофании" – тоже подальше от быдла.

Я буду неприкосновенным лицом, и даже если я собью на дороге быдло, подобное тебе, мне ничего не будет, пока мои коллеги не лишат меня иммунитета.

О таком приятном завершении жизни, как быть похороненным на Байковом кладбище, я даже не буду вспоминать.

Но эти льготы – ерудна. Благодаря голосам быдла я в течение пяти лет буду причастен к распределению бюджета самой большой страны в Европе.

Я смогу получить государственную дотацию для своего предприятия. Я смогу пропихнуть свою фирму на тендер. Я смогу получить пару миллионов за принятие лоббисткого закона. Я смогу оформить льготный кредит в государственном банке. Я смогу ходить к премьеру и президенту, решая вопросы своего бизнеса. Я смогу прийти к генпрокурору и руководителю Печерского суда, отмазывая друзей. Я смогу войти в список миллионеров "Форбс", обзавестись частным самолетом и недвижимостью в Австрии или на Лазурном берегу, а детей отправлю учиться в Лондон...

А про тебя, быдло, я вспомню через пять лет, когда придет время опять раздавать тебе гречку.

Покулічена паска

      Пробуючи відповісти на один з коментарів до моєї фотографії ( а я всегда думала  что паска - это по-украински, а кулич - та же паска но по-русски http://photo.i.ua/user/2780480/311506/8963113/?p=4#comments)  залізла в НЕТ і зробила для себе відлкриття від яких голова обертом. Здається, Вікіпедія записалася в туж партію що і Колісніченко  і морочить голову пересічному українцю? Вона як і він з легкої подачі укладача займається не розясненням понять, а запутуванням, мішаниною з окремих цитат, які ніяк не можливо зліпити в одне блюдо. Не знаю чи відбувається це зумисно чи по принципу „патамушто гладіолус” , але наслідок один –одурманення. Зрозумілим є  і те здивування  яке викликали мої  паски які багатьом здалися чуть не кулінарними  шедеврами, хоча є тільки  звичайними традиційними обрядовими хлібами. Більшість горожан купують цей обрядовий виріб в  супермаркетах, а там він  втратив своє національне обличчя перетворився в мультикультурний гламурний крендель.

Так  ПАСКА чи куліч КУЛІЧ? Оскількиосновновним джерелом інформації для сучасної людини є інтернет то почитайте,  що  їй пропонує проковтнути українська та російська версія Вікіпелі  http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%87

Кулич — русский обрядовый хлеб, непременный атрибут пасхального стола Это дрожжевое изделиеразличной степени сдобности и различное по величине и форме, но всегда высокое.У католиков, кроме дрожжевых куличей, готовили и песочные, так называемые «бабы».Делается в форме цилиндра из тестачасто с изюмом,сверху украшается сахарной пудрой или глазурью. В качестве специй применяются: ваниль,кардамон, мускатный орех.

Куличи вместе с пасхой (?) и с окрашенными в Великий четверг яйцами  освящают в церкви (обычно это происходит в Великую субботу), а потом ими разговляются 

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D1%85%D0%B0_(%D0%B1%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BE)

Пасха (творожная пасха, на церковнославянском — «млеко огустевшее», то есть творог)  особое блюдо из творога, которое по русской традиции готовится только один раз в году — на праздник Пасхи.Оригинальная форма пасхи — усечённая пирамида,

символизирующая Гроб Господень. Традиционно для приготовления пасхи использовалась специальная разборная деревянная форма — пасочница. 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0

Паска (грец. )  великодній хліб в Україні та місцях проживання українців. Виготовляється із сирого чи вареного сиру. Зазвичай пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику — для всіх. Прикрашають її візерунками з тіста — подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. Інколи замість візерунків верх паски заливають збитим білим цукром і посипаного різнокольоровим «пшоном». У давнинупаска називалася Великодньою Бабкою, і разом з розписом писанок була невід'ємним атрибутом весняного Великодня[1]. Інколи паска буває спресована у формі обрізаної піраміди, що символізує гріб Господній, та з літерами «ХВ», що має означати перемогу Христа над смертю та його Світле Воскресіння. У росіян аналогом паски є куліч Для випікання пасок є спеціальні форми — керамічні пасківники (зараз використовують і звичайні каструлі). Пасківники змащують смальцем або вершковим маслом, на третину наповнюють тісто і дають «підійти». Потім оздоблюють прикрасами з тіста. Садовлять паску івиймають її зпечі з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд

Раніше процес приготування паски займав цілу добу. Так, в середу ввечері готували опару для паски. ( Так сир чи опара ??? авт) Яйця завчасно вбивали в окремий посуд ізалишали трохи постояти. Тоді жовтки червоніли і паска була жовтішою. Замішену опару ставили на ніч в тепле місце, а вночі прокидалися й дивилися, чи досить вона тепла, чи гарно росте.

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B0

Паска — в украинской и бессарабской (молдавской) кухне пасхальный хлеб.

У русских известно основное название обрядового хлеба: «кулич». Название кулич церковного происхождения, пришедшее в русский язык из греческого, в котором оно означает «крендель». [1]

Традиционно как на украинском, молдавском и цыганском языках, так и на южном диалекте русского языка, некогда бытовавшем в Бесарабии и Украине, пасхальный хлебец именуется паской. Соответственно песочные формочки называются пасочками или пасками, а не куличиками как в русских диалектах. Паски обычно выпекают для каждого члена семьи, разных размеров, и обязательно одну большую — для всех. Украшают её узорами из теста — двойными крестами, решётками, веночками. Этим украинская паска отличается от русского кулича, который не украшают узорами, а просто заливают белой сахарной глазурью и посыпают разноцветным «пшеном».

http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/47626/

РЕЦЕПТ ПАСКИ ВІДОМОЇ ЗА ЧАСІВ МАЗЕПИ КОЗАЦЬКОЇ РОДИНИ КОЧУБЕЇВ ЗНАЙШОВСЯ НА ПОЛТАВЩИН  Зрештою я перелопатила іще  добрих два десятки регіональних інтернет сторінок але і вони вносять не багато ясності в питання кулічової паски або паскового куліча. Якщо на Заході України культурні і релігійні  традицію люди зберігали і підтримували наперекір  радянської благодаті то на сході релігійні традиції були втрачені  на довгі роки,  а традиції „випікання” хлібних виробів коректували голодоморами, колгоспними раздолбаями, і бутафорською шароварщиною. Глобалізація ж привела до нового повороту в  наступі на культурні цінності.  Зараз і ті і ті вражені новою культурною пошестю – супермаркетно телевізійною монокультурою. Питання про те якою має бути традиційна  для України паска; більш подібна до традиційного короваю,  чудо-виромом  із сиру, чи кулічовим „крендельом”, який заполонив полиці супермаркетів, залишилося відкритим і до певної міри геополітичним? Хотілося б якось почути чи має для вас якесь значення збереження автентичності, відмінності, оригінальності, чи це архаїчні маразми  провінційних селюхів які нікого не турбують, бо заважають іти вперед, в світ глобального споживання. Наостаток цікавий погляд на деякі  процеси , повязані з нашими традиціями , що були теж свого роду глобалізацією http://drevoroda.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=139:2012-03-21-22-06-39&catid=11:2011-08-24-07-15-32&lang=uk&Itemid=

Готуємо закарпатський сир для великоднього кошика

       Зараз, напередодні Великодня, саме час готувати  головні традиційні складові обрядового кошика - паску, крашанки або писанки,сир, ковбасу. А також не забути за дрібніші - сіль, масло, хрін з гичкою, зелений часник. В різних регіонах України цей набір в кошику буде відрізнятися кількістю складових, їх виглядом і смаком.У моєму регіоні, а це закарпатська гуцульщина на межі з мараморощиною, в кошику з’явиться кусень шовдри (шовдра - це відварена ціла свинна нога холодного копчення) і масляний баранець.

    Сьогодні  хочу розказати про приготування сиру, який готують тільки тут, по крайній мірі, я не маю відомостей про те, що іще десь на Україні готують такий сир. Зараз він став майже делікатесом, адже газдів, що тримають коров, все менше, а собівартість такого сиру, якщо купувати домашнє молоко, доволі висока (близько 50- ти гривень). Він, чомусь, не має своєї окремої назви. Можливо це через те, що це єдинний вид сиру з коровячого молока, який тут варили в домашніх умовах. Творог і традиційну для Галичини плесканку тут  не готували раніше, не готують і зараз. Хоча не можу цього стверджувати гарантовано, бо не досліджувала цієї теми, а покладаюся на свої власні спостереження, що  на моїй пам'яті.

.

     Я усвідомлюю, що серед моїх інтернет- друзів мало хто має можливість спробувати приготувати такий сир, але нехай хоч хтось спробує приготувати цей воістину смачний продукт. Почну із смакових та інших характеристик сиру. Цей  сир зовсім не подібний до овечого або змішаного з коровячим сиру, що готується з гльиком (ферментом) на полонині. По консиситенції він швидше подібний до пресованого творогу, але на відміну від традиційної плесканки, він має солодкуватий маслянистий смак, доволі однорідну ніжну пружну структуру, тому  не кришиться, що дає можливість його нарізати скибками, він не кисне і може зберігатися в холодному місці два - три тижні.

       Вживають його  нарізавши невеликими скибками і чуть – чуть посоливши. Можу зауважити, що вже декілька раз готувала такий сир у свекрухи на Львівщині. На гостині його змітають дуже швидко зі столу, а хто скуштував -замовляє грудку такого сиру. Хоча  мушу визнати, що є не найкращим фахівцем в тій справі і в багатьох місцевих газдинь він виходить смачнішим. Зрештою, смак залежить не тільки від вміння, а і від якості самого молока, крім того раз на раз не випадає.

     Отож, для приготування такого сиру (грудки вагою-600-700 гр) нам необхідні дві головні складові:

-   солодке коров'яче молоко 3,5- 4 літри ; (може бути як свіжовидоєне так і таке, що вже постояло деякий час, але звариться, останнє навіть краще) -  кисле коров'яче молоко 2,5 - 3 літри;.( не дуже молоде, але і не надто старе).
         Може бути  співідношення цих складників і  50х50. Зрештою 
 
            Виливаємо солодке молоко в 7 літрову каструлю, або казанок, в якому молоко не підгорить, і на слабкому вогні доводимо до кипіння. Слідкуємо щоб не підгоріло. Поки воно гріється, готуємо тару для зціджування. Берем іще одну посудину - на 6 літрів, кладемо на неї друшляк, в друшлак настилаємо марлю розміром хоча б 80х80 см.  
           І от молоко почало кипіти. В КИПЛЯЧЕ!!! молоко  додаємо  пів чайної ложки солі, тоді беремо посудину з кислим молоком і черпаком повільно накладаємо (саме накладаємо) не розмішуючи кисле молоко у кипляче солодке. Молоко перестає кипіти, а ми і далі перекладаємо кисле молоко в посуду з солодким, злегка згрібаючи черпаком від країв докупи масу, що починає утворюватися. Можна добавити в масу ложку-дві цукру (буде солодше).
        Як тільки сир відділився від молока і сироватка почне діставати жовтувато-зеленуватий колір і очищатися, тут же знімаємо  з вогню. Тут важливо не перетримати, бо сир може вийти тугим як гума, як і не дотримати, бо тоді сир не відійде і його вийде мало. Якщо кисле молоко було занадто молоде, то сироватка погано відділяється і тоді можна добавити трохи оцту (щоб врятувати дорогий продукт), але цього не повинно статися.

             

       Як тільки посудину з варивом зняли з вогню, беремо черпак, і, не розмішуючи, перекладаємо масу на марлю, а при кінці легенько зливаємо, допомагаючи стекти сироватці. Зціджений сир звязуємо в марлю і підвішуємо над посудиною для стікання. Сир має стікати 2-3 години. Якщо буде висіти довше стане занадто сухим. Готовий сир вибираємо з марлі і кладемо на тарілку.  Якщо має зберігатися довше краще тримати в марлі, щоб не висихав.

     Мушу зауважити, що процес не завжди буває 100% вдалим і зварити два рази одинаковий сир не вдається. То залежить і від жирності молока і від густини, від швидкості кипіння - від багатьох неуловимих моментів, які інколи не можливо пояснити.

                          

      Жинтиця (сироватка) яка залишається після приготування сиру, дуже смачна, солодка, поживна і є прекрасним продуктом для людей з нездоровим кишечником,  довго не скисає, а влітку є чудовим прохолоджуючим напитком, навіть якщо трохи прокисне і стане мов квас. Раніше (коли не було всього цього упакованого непотребу) така жинтиця була незамінна на косовиці, бо прекрасно втамовувала спрагу.


44%, 4 голоси

0%, 0 голосів

56%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Чергове здирництво від президента Януковича.

«За проведення розтину тіла майже в усіх областях України працівники судмедекспертиз офіційно встановили оплату цієї специфічної «послуги» — 1500 гривень. Щоправда, Міністерство юстиції через свою прес-службу заявило, що вимоги такої оплати незаконні. Та гроші з родичів за розтин так і беруть. Неофіційно людям доводиться платити ще й за кожен день перебування трупа у морзі. Платять родичі померлих і за те, щоб розтин проводили лише «на папері», бо ніхто не хоче спотворювати тіло загиблого», — пишуть на шпальтах видання «Високий замок». На Закарпатті таку інформацію спростовують. Та й особливо щось коментувати не прагнуть.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА

Звісно, додалося складнощів, роботи відповідним експертам, а родичі померлих, крім свого горя, ще й мають бюрократичні питання вирішувати. Ми провели опитування на сайті Rionews і запитали в читачів, як вони ставляться до обов’язкового розтину після смерті вартістю 1,5 тисячі гривень. 64,7% опитаних відзначили, що це чергове здирництво від президента Януковича. 21,6 % вказали, що «це знущання над покійним». 11,8% проголосували за варіант «Для чого робити розтин 85-річній бабусі?». 2% переконані у варіанті «звісно, нехай роблять! Треба знати точну причину смерті». І ніхто не проголосував за відповідь «влада знає, що робить». За 2 дні проголосували 50 читачів.

Якщо торкнутися законодавства, то відповідно до Закону України «Про поховання та похоронну справу» всі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті, що може бути виражене у згоді чи незгоді на проведення патологоанатомічного розтину.

79%, 11 голосів

21%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Левеш з кльоцками

     Як готувати левеш не розкажу, тому що це одне з найбільш поширених блюд. Левеш - то бульйон (по- -львівськи розсіл). 
    Прошу також не ухмилятися довкола слова кльоцки, це дуже навіть пристойне слово. В даному випадку це заварені в бульйоні ( метані) галушки з манки. Хоча  рецепт приготування дуже простий, але зварити їх то ціла хитрість і не завжди вдається навіть досвіченій господині.


      Перш ніж готувати кльоцки доводимо  левеш до кипіння а даля скручуємо, щоб ледве кипів. Для того щоб приготувати  кльоцки  розбиваємо у глибоку посудинку яйце , або два ( в залежності від кількості левешу), і досипаємо туди манку, з розрахунку 3 столові повні (але не з високою гіркою) ложки манки на одне яйце. Далі 1-2 хвилини взбиваємо  вилкою масу. Вона не повинна текти але не має бути занадто густа. Як тільки маса збита чайною ложкою легенько накладаємо масу в бульйоном, що кипить. Правильна кльоцка не повинна розпадатися коли попадає в каструльку, а легенько розходитися і набухати. Варимо хвилин 5-10. Якщо погано вгадати з пропорцією манки, часом взбивання і інтенсивністю кипіння кльоцка може не наваритися, а залишаться маленькою і твердою. Тоді вона неправильна . Якщо все таки тільки частково набухла,  поможіть їй поділіть в каструлі на двоє, троє.
    Але якщо вони (кльоцки) вам вдалися, то це просто розкішне, ніжне, вишукане блюдо. 
    В чому перевага кльоцки перед лакшиною :
                                    1. Приготувати легко і швидко.
                                    2 Їх заварюють прямо в бульйоні,
                                   3. Після варки вони уже більше  не набухають 
                                    у бульйоні, як локшина,  і залишаться такими і день і два.