Профіль

Zuzan

Zuzan

Україна, Херсон

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Останні статті

Свіжі фотографії

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

Zuzan

Zuzan

О Золотой Орде и Киевской Руси, почему Маркса не издавали в СССР

  • 23.12.14, 10:46
НА РОССИЙСЬКОМ ЯЗЫКЕ, дабы учили историю свою.
Нет, не целиком. Одну книжечку не издавали. Не издавали. Не переводили. Не упоминали.
Одну, но знаковую. Ту, в которой Маркс проанализировал историю России. Что же он там такого ужасного написал, что ее в совке (!!!) не издавали?


«Чудь и чудь кругом», — написал он. — Россия – это Московия, которая возникла после распада Золотой Орды.

Он написал, что колыбель Московии — «кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов» (©).

Он написал, что политика России продолжала политику Орды, а не политику Руси.

Что Московия (будущая Россия) была правопреемницей не Руси, а Золотой Орды.

Проще говоря, он обнаружил вранье имперских историков, о чем и написал.

Эта книга называется «Секретная дипломатия XVIII века».
Marx Karl. Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899

Отрывок на русском и ссылка на полный текст с переводом.
Но давайте обо всем по порядку.

ПОЯВЛЕНИЕ РУСИ
Русь — как государство с центром в Киеве — создали племена полян.
Поляны давно жили на правом берегу среднего течения Днепра.
И Киевскую землю (землю полян) задолго до создания государства называли Русью. Полянские города: Киев, Чернигов, Переяслав.
Со временем поляны объединись с другими славянскими племенами.
Поляны, древляны, северяны, дреговичи, радимичи, вятичи, кривичи, ильменские словены. Объединившись, ассимилировавшись, эти восемь племенных союзов, стали основой Руси. Вот эту общую народность позже и стали называть русинами. Русы или русины были основой Руси, с центром в Киеве.
Как бы теперь сказали, это была титульная народность Руси.

РУСЬ ИМПЕРСКАЯ
Русь с центром в Киеве была своего рода имперским государством.
Был центр (Киев и Киевщина) и были колонии, платившие русинам дань.
Среди тех, кто платил дань, были и литовские племена, и финно-угорские.

Из летописи Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных»

Все завоеванные земли тоже считались Русью. Но население этих колоний не было этнически русинами. И сами себя они русинами не считали. Они были «руськими людьми» только в том смысле, что дань Руси платили. Ну и веры одной были (церковь общая) стала после того как Русь эти племена завоевала. Культурное влияние было, да.
Русью в узком смысле долго считалась только Киевщина. Потом еще Черниговщина и Переяславщина этнически стали Русью. И намного позже (в конце XII века) русинами стали жители Галичины и Волыни. Потом Русью стали именовать Галицко-Волынское княжество. Больше русинов нигде не было. И никакой другой Руси больше не было.

ЧУДЬ (ФИННО-УГОРСКИЕ ПЛЕМЕНА)
Финно-угры, платившие Руси дань, проживали между Волгой и Окой и в Приуралье. На Руси эти территории называли Залесьем. Это центральная часть современной России. Залесье к Руси присоединили где-то в X-XI веке. На то время Русь уже век-два как существовала. И русины сформировались как этнос.
Точных данных о завоевании Залесья нет. Известно только, что не сразу его завоевали, а когда Русь окрепла. Когда «завоевалка» появилась.

В конце XI века в Залесье образовалось отдельное княжество: Ростово-Суздальское. В нем было два центра: Ростов и Суздаль. В XII веке появился еще один центр: Владимир. Именно это земли в литературе XIX века называют Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Русью.
Но нет и не было в летописях многих Русей: Киевской, Северной или Серобуромалиновой. Тем более Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Руси.

Это историки Российской империи в XIX веке понапридумывали.
«Киевская Русь» — такое же искусственное название, как и «Россия».
Русь была только одна. И она так и называлась «Русь». Вот так просто.

ФОРМИРОВАНИЕ МОСКОВИТСКОГО (РОССИЙСКОГО) ЭТНОСА

В X веке Ростово-Суздальская земля была в основном заселена финскими племенами. На этих землях и начал формироваться этнос современного российского народа.

Как любая метрополия, Киев влиял на завоеванные народы. Славянские переселенцы на Залесье, конечно, перемешались с финскими племенами.
И, конечно, финно-угры и прочие племена со временем обрусинились.
И язык они перенимали, и веру православную. Но до сих пор российская глубинка хранит историю финно-угров, а не славян. Вот здесь об этом писали, и здесь, и здесь, и здесь.

Российский народный костюм ничего общего со славянской одеждой не имеет.

Фольклор московитский тоже нетипичный для славян.
Выдумки «самом славянском» первом и главном русском народе просто смешны.

Города на финно-угорских землях порой назывались на руський манер.
Тем не мене речки и большинство поселений до сих пор сохранили финские названия.

Например, куча речек и приток имеет финское окончание (-ва, что значит «вода»).

Залесье, можно сказать, находилось на задворках Руси.
Народности, населяющие его, из-за непростых условий жизни бедовали.
Торговых путей почти не было. Кругом леса и болота.
Поэтому Киевские князья не считали эти земли «лакомым куском».
На них долго не обращали почти никакого внимания.
Русины со своих богатых и теплых краев в Залесье толпами не валили.
Переселенцев-русинов было мало.

В общем, Русь в Московию массово никогда не переезжала.
И Московия изначально не была руськой, а московиты не были русинами.
Московитский этнос сформировался где-то во второй половине XII века.
Русины как этнос с отдельным государством и названием существовали с X века.

То есть современные россияне – это самый молодой восточно-славянский этнос.

Не старший, а младший. Не брат, а сосед.
Россиянка в комментах мне как-то сказала, что «нет, наши предки не угро-финнами, потому что у что этих народов совсем другое строение скелета».

Железный аргумент! А теперь посмотрите на фото современных финнов.
Угадайте: кем были их предки? Да не может быть!

РУСЬ И ЧУДЬ
Сами финно-угры (чудь) Русью себя не называли.
Они себя в своих летописях напротив противопоставляли Руси.
Какая колония не противопоставляла бы себя чуждой ей метрополии?
В Лаврентиевской летописи и в Ипатеевской хорошо видно это противопоставление.

А в них описаны события XII-XIII века.
То есть даже в XII веке и в начале XIII века Новгород-Суздальская земля не считалась Русью.

Ни Ростово-Суздальская земля, ни Рязань, ни Смоленщина, ни Владимирская земля.

Русью была только земля полян, то есть метрополия на Киевских землях.
И да, Киев – мать городов руських; мать Руси – земли полянской.
И других городов расширяющейся Руси, которые будущей Московии никогда не принадлежали.

Россияне же считают… внимание:
что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами.
…и что это было именно их государство.
Как так вышло, напишу ниже. Пока про татар два слова.

ЗАВОЕВАНИЕ РУСИ ТАТАРАМИ
В начале XIII века из-за междоусобных войн Русь ослабела и пала под натиском татар.
Татары завоевали и Русь, и Польшу, и Венгрию, и северные Балканы.
Вернувшись из победоносного похода, татары создали свое государство.
Так появилось государство Золотая Орда, на нижней Волге.
Земли Руси не вошли в Золотую Орду, как часть государства, а стали его вассалами.
Теперь Русь сама была вынуждена платить дань.
Распад Руси еще больше отделил земли Руси и Залесья друг от друга.
И культурно, и этнически, и политически.

МОСКОВИЯ, ИЛИ МОСКОВСКОЕ ГОСУДАРСТВО
Откуда же взялась Московия?
Финно-угры сначала были под Русью, потом под татарской Ордой.
Частично под влиянием Руси они обрусинились, а под влиянием Орды – отатарились.

Причем, отатарились они очень сильно.
Но влияние Руси российские историки умышленно преувеличивают. А влияние Орды – умышленно преуменьшают.
Доходит до смешного: практически отрицают влияние Орды на Московию.
И это при том, что под Золотой Ордой московитские земли были почти 300 лет.

Что нам эти 300 лет? Ха-ха! Мы и не заметили! Так вот. Только после распада Золотой Орды, образовались:
Московское княжество
Казанское ханство
Касымовское ханство
Крымское ханство
Астраханское ханство
Сибирское ханство

Москва как небольшое поселение с этим финским названием упоминается в сохранившихся письменах только с середины XII века.
В XVI веке это название распространилось на все Московское княжество.
Обычное дело для тех времен: город Рим дал название Римской империи, Москва – Московской.

Собственно, тогда и само Московское княжество появилось на международной арене.

Только в XVI веке. Это и есть начало российской государственности.
Большинство народов Европы, как пишет Евгений Наконечный, начинают свои историю с появления их независимых государств в IX-X веке.
Россияне, наверное, единственные считают, что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами.
Но было иначе: сначала московитский этнос появился во второй половине XII века.

Потом, в XV века появилось Московское государство, а в XVI – показалось соседям.

О чем и писал Маркс (в сети есть переведенные отрывки): «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана III едва замечавшая существование Московии, стиснутой между Литвой и татарами, – была ошеломлена внезапным появлением огромного государства на ее восточных границах» ©

Итак, Москва, Московия, Московское государство.
Правил им князь, а первый царь московский появился в XVII веке.
То есть сначала татарского хана заменил князь, а позже князя сменил царь.

Центр перенесли в Москву.

Но. Знать при московском князе осталась почти в полном составе татарской.
Земли Московия завоевали ордынские.
И политика Московии была продолжением политики Орды.
О чем, собственно, и писал Карл Маркс.
И Маркс, и Гумилев, и Платонов. Многие писали на самом деле.
Потом Екатерина II просто переписала историю (точнее: продолжила это дело).
А у тех историков, которые писали правду, была очень печальная судьба.

ГУБА, РАСКАТАННАЯ НА ПОЛМИРА
Московское княжество было приемником Владимиро-Суздальского княжества.
Которое само почти 300 лет было в составе Золотой Орды.
Если Московия и была чей-то преемницей, то преемницей Золотой Орды.
Московия не была и не могла быть преемницей Руси.
Какая Русь? Каким боком?
Трубецкой:
«Московское государство возникло благодаря татарскому игу. Московские цари, далеко не закончив еще „собирания Русской земли“, стали собирать земли западного улуса Великой монгольской монархии: Москва стала мощным государством лишь после завоевания Казани, Астрахани и Сибири. Русский царь явился наследником монгольского хана. „Свержение татарского ига“ свелось к замене татарского хана православным царем и к перенесению ханской ставки в Москву» ©

Вот так вот.
С одной стороны Московия собирала ордынские земли, а с другой – земли Руси.

До сих пор собирает.

Крым – это тоже земля бывшей Золотой Орды.

Так что Московия объявила себя преемницей и Руси, и Золотой Орды.
Раскатала царскую губу на полмира, до сих пор подобрать не может.

КАК ПОЯВИЛАСЬ «РОССИЯ»?

До 1721 года официально употреблялось только название «Москва» или «Московское государство».

До этого времени официально не было России, якобы наследницы Руси.
Потому, что до того времени московиты еще не успели украсть ни имя, ни историю Руси.

Потом сознательно имя московского государства изменили.
В 1721 году Московское царство захватило земли Руси, имя Руси и историю Руси.

Сделали ребрендинг, что называется: украли название Русь и превратили его в Россию.
Это название не народное. Оно искусственное.
Но именно с этого началось мифотворчество Великой России или Великороссии.

Не прошло и 100 лет как Россию-Московию стали называть истинной Русью.

Московитов стали называть русскими или великоросами.
Русины-украинцы вдруг стали «малороссами».
Ложь столько раз повторили, что она стала казаться правдой.
Но не стала правдой.

При этом завоевание Руси Московией перестало признаваться.
Какое завоевание? Одна земля, один народ.
Разве можно завоевать свой народ?

Нет. Максимум объединить, собрав воедино.
Благое дело, да?

Ложь, имеющая начало, но не имеющая конца.
Подлость, аналогичную которой в истории и найти трудно.
Когда Московия изменила свое название, русины изменили название своей земли.

Чтобы не отожествлять Русь и Московию, Русь стали чаще называть Украиной.

И себя стали чаще называть не русинами, а украинцами.
Потому что разные народы и называться должны по-разному.
Теперь русинам-украинцам усиленно рассказывают, что их не было.
Что названия у народа не было, поэтому народа не было.
Что народа не было, потому что названия у него не было.
Что государства своего в русинов-украинцев не было.
Все эти бла-бла-бла о едином народе и братстве – все оттуда.
Из вранья во благо империи.

Откуда взялся старший брат?

Придумался только XX веке. Только в 30-х годах XX века.
То есть, этому понятию всего около 70 лет.
Старший брат – это типа россиян украинцу, Россия Украине.
И всем остальным народам СССР Россия тоже старший брат.
Сталин – отец, а Россия – старший брат.
Три «славянских народа» огласили равными, но русских ВСЕГДА писали первыми.

Российский народ был первым среди равных.
Некоторые, как известно, всегда равнее других.
Хотя нет. Разве важна национальность? Ни в коем случае.
Поэтому 5-я графа была обязательна к заполнению (национальность).
Поэтому народы СССР депортировали, исходя из записи в этой графе.
Поэтому сейчас Россия свою агрессию в Украине оправдывает «защитой русских».

Неважно, что в Крыму русских только половина.

Неважно, что в восточных регионов Украины русских еще меньше.
Кого волнуют другие народы и нации?

Видим только русских, остальные подвинутся.

Миф про первенство и старшинство россиян до сих пор пропагандируется.
Как же иначе возобновить Российскую империю или подобие СССР во главе с Россией?

На каком основании иначе украинские земли снова захватить?
Три (не) братских народа

Предки украинского народа – это племена, которые жили на территории современной Украины (волиняны, деревляны, поляны, белые хорваты, уличи, тиверцы и сиверяны) и никуда не переселялись. В X веке русины уже сформировались как отдельный этнос.

Племена, занимающие территорию современной Беларуси (дреговичи, кривичи, радимичи смешавшись с балтами, которые на этой территории поселились раньше них) стали предками беларуского народа.
Ильменские словены сформировали отдельный псковско-новгородский этнос, который только в XV-XVI веке был частично уничтожен, а частично ассимилирован Москвой.

На землях Залесья славянские переселенцы перемешались с финскими племенами и сформировался самый молодой восточно-славянские этнос – московиты, будущие россияне. Это было где-то во второй половине XII века.

Тогда и появились на исторической сцене «великоросы».
Первым из них был Андрей Боголюбский.
Он прославился тем, что разрушил в 1169 году Киев.
Сжигал, убивал, грабил, брал в плен.

Свои города так не уничтожают. Только чужие.

Это не было что-то типа «гражданской войны» между русинами.

Русь и Киев были чужими князю из Залесья и его войску.

Кстати, его российская церковь не так давно признала святым.
Факты историков-врунов, обосновывающих великодержавие, не смущают.
Для этой цели ложь – самое первое средство.

Ломоносов, Миллер, Соловьев, Ключевский, Покровский и куча других ученых писали, что основа народа Московии – это финно-угорские племена (чудь).
Некоторые из них говорили, что в россиянах 1/5 славянской крови.
И это бы все неважно было, если бы сами россияне не хотели быть первым и главным славянским народом.

В дополнение к статье.

Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану, своему суверену и хозяину, правопреемнику Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени…

1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды, и ее Европа справедливо относила к Азии.

4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени (!?).

5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгизидов (родственник Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, который якобы прибыл из Рима править Московией.

6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей — малороссами.

7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной, якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым.

8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все голоса.

9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-руськие Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.

10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов.
Источник

Перевод главы из книги К. Маркса «Секретная дипломатия XVIII века». В тексте нет такого понятия, как Русь, вместо него используется Россия, русские, даже когда речи идет о времени, известная нам, как Киевская Русь. Умышленно это сделано, или это особенность повествования самого автора, можно узнать, ознакомившись с оригинальным источником.

http://scepsis.net/library/id_883.html#a129

http://slid-ua.com/index.php/ru/blog/blogi-see-ru/entry/karl-marks-sekretnaya-diplomatiya-xviii-veka-poyavlenie-rusi-preemstvennost-otryvki-iz-knigi

http://exlibris.org.ua/nakonechny/

http://egil-uloff.livejournal.com/223041.html

http://www.hrono.ru/statii/turan_ru.html

Zuzan

Zuzan

Висловлювання іноземців про Україну та українців

  • 23.12.14, 10:03

1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".

1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".

1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".

"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".

1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).

1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).

1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".

1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).

1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".

"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).

Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"

1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".

Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".

"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".

"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".

"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".

1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".

1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".

1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".

1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).

1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".

"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).

Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".

Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).

1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".

"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".

"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).

1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).

1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).

1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).

1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".

1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки."

Zuzan

Zuzan

День народження Сонця непереможного

  • 20.12.14, 19:32

Зимове сонцестояння… День починає прибувати, збільшується Світло Дажбоже, бо вже Сварог покотив “Колесо живучого Явлення” до весни…


Разом з Різдвяним Дідухом входять до нашої хати “добрі духи Лада” – душі наших далеких Пращурів, а в наших рідних обрядах оживають не просто предківські звичаї, – оживає сама Україна. Оживає наш український дух!
Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших Предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: “Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага” (Велесова Книга, дошка 15-А).


Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими предтечами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують і українські космогонічні колядки. Порівняємо для прикладу зачин однієї колядки з піснею Ріґведи, перекладеною Лесею Українкою:
Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було неба ні землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!… (колядка)

Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,
Що покривало усе те, чого не було ще?
Де було окрите таємне? У хвилях, в безодні? –
Смерті й безсмертя тоді не було;
і ніщо не ділило темної ночі від ясного дня… (Ріґведа).

Найстародавніше Різдво святкувалося давніми аріями в Європі, Індії, Малій Азії, всіма народами, які мали ведійську віру (від санскритського веда – знання, відання). Головним Богом ведійської віри був Митра – сонячний Бог небесного вогню й світла. Традиції його вшанування найкраще збереглися в Персії (сучасному Ірані). Митру уявляли як батька і матір світу одночасно. Тому його зображали двостатевим: статуя з одного боку мала чоловічий, а з другого – жіночий лик. Близько V ст. до н. ч. Митру знали вже як Богиню. Не даремно Геродот зіставляв її з Афродітою; в римлян їй тотожна Венера, а в слов’ян – Лада, Мокоша, Рожаниця. Однак, багато народів продовжували поклонятися Митрі як чоловічому Божеству, пов’язаному з продовженням роду, тому в свідомості наших пращурів Митра також тотожний з Родом, Сварогом.


Наприкінці І тис. до н. ч. культ Митри поширився в Малій Азії і в Римській імперії, швидко витісняючи всі місцеві культи. Радісне сонячне свято було улюбленим серед багатьох народів: урочисті обходи хат з Різдвяними привітаннями, багаті ритуальні страви і напої, глибоко символічні обряди – все це мало забезпечити родючість і продовження роду, дати здоров’я і піднесення духу. Служителі культу Митри мали свою священну відзнаку, яку носили на чолі, у вигляді золототканої пов’язки із символікою сонця. Від імені Бога й сам головний убір називався митрою. Назва свята Різдва латинською мовою звучала “Дієс Наталіс Соліс Інвікті”, що означає: День народження Сонця Непереможного.


До кінця 4 ст. н. ч. культ Митри був серйозним конкурентом Ісусу – культу страждання й скорботи. Тому в 325 р. християнське духівництво (на Нікейському соборі) погодилося поєднати митраїстську сонячну обрядовість з ідеєю умираючого і воскресаючого Бога (яка також була відома в багатьох давніх народів від Єгипту до Малої Азії та й загалом усієї Європи). Саме з 4 ст. почалося інтенсивне впровадження двовірських (змішаних) обрядів Різдва. Навіть головний убір християнських священиків назвали ім’ям язичницького Бога – митрою. В день народження Сонця було встановлено день народження Ісуса Христоса, а інші свята природнього астрономічного календаря – дні інших Богів арійської віри – поєднали з днями “святих мучеників”.


Однак, і досі в українських обрядах Різдва відчутні прадавні космічні мотиви Сотворення Світу – Різдва Світла (Небесного Вогню, Сварога), народження Води (Небесної Вологи, Богині Дани) – цих двох першопочатків життя. Саме першотворчі елементи, Вогонь і Вода, є центральними постатями містерії творення Всесвіту. Вогонь – потрійна животворна сила, що постає в символах Сонця, Місяця й Зорі. Вогонь своїм теплом пробуджує животворну Воду. В тій воді сам Сварог купається, поєднуючись з Водою Даною:
Пане господарю,
На твоїм дворі ялинка стоїть,
Тонка, висока, листом широка.
На тій ялинці трійця горіла,
Три іскри впало, три морі стало.
У першому морі Господь купався,
У другому морі у ризи вбирався,
У третьому морі став на Престолі (колядка).


Весілля Неба і Землі відоме давно в усій Слов’янщині: “Се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо весілля їм, де творець є Сварог, а навпроти нього – жона його. І се празднество мали робити, як для мужа і жони, і ми – діти їхні” (Велесова Книга, дошка 30). Вірогідно, це Весілля справлялося навесні (Великдень), а в грудні (через 9 місяців!) народжувався Божич – син Сварога – Дажбог. На Покуті стоять найвищі святощі Роду – Дідух (сніп хлібного колосся) і Баба (пучок соломи чи сіна). Саме в них зимують чоловічі й жіночі духи-покровителі Роду (влітку вони живуть на нивах, у травах). Споживаються споконвічні свячені страви – каша (кутя), мед, узвар, Різдвяний коровай, смажене порося, різноманітні пироги, книші, вареники – символи родючості. До речі, слово каша має глибокі індоарійські корені: воно близьке до санскритського *каші, що означає сонце і назву народу країни Каші (сучасна Варанасі, куди й досі з усього світу ходять паломники як до святої місцевості). Книш – поминальний пиріг з відкритою м’ясною начинкою (“щоб дух ішов”), бо душі пращурів насичуються одним запахом свіжої їжі, яку готують їхні нащадки. Навколо столу – вся українська родина – діти й онуки Дажбожі. Таким чином, святковий бенкет має поєднати три часи народного буття: минуле (предки), сучасне (ми) і майбутнє (ще ненароджені покоління українців).


Різдвяні обряди також відомі вже у Велесовій Книзі: “Це Велес навчив праотців наших орати землю, і злаки сіяти, і жати віна-вінча (обрядовий вінок з колосся) на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і честувати його як Отця Божого” (дошка 8/2). Дідух-сніп – символ Сварога-Рода і водночас нашого пращура: “вогнище творимо Дубу і Снопу, який є Сварог – пращур наш” (дошка 15-Б).


Різдвяне деревце (вишня, дуб, явір, сосна, ялина, яблуня, виноград), які часто згадуються в колядках, – символи осі світу, яка своїм крутінням приводить в рух увесь Всесвіт, водночас, воно є й Деревом Роду, що поєднує всі три сфери буття і три часи: Наву (корінь – предки, минуле), Яву (стовбур – земне життя, теперішнє) і Праву (крона, листя – Божественний закон, майбутнє).


Давність цього образу підтверджує археологія: дерево як символ Життя (Райське дерево, Світове дерево) існувало в багатьох найдавніших міфологіях світу. Воно є головним мотивом у мистецьких (можливо, культових) виробах різних народів. Зображення дерев знаходимо також у культурі Трипілля (VI-III тис. до н. ч.). Цікаве зображення дерева є на сокирі з оленячого рогу, знайденій неподалік села Дударків (на Київщині), вік якої, на думку археологів, близько 4 тисяч років. На малюнку: дерево, а біля нього коні, свині, змія і сонячні знаки, на звороті – чоловік, жінка і птах. 


Всі ці малюнки чи мотиви можуть бути віднесені до Різдвяної символіки: кінь – символ світанку (пор. небесний кінь Світовида), свиня – жертовна тварина на Різдво, змія – символ землі, водної Богині (навіть її назва походить від земея – земля). Чоловік і жінка – батько й мати, птах – дух (синівська енергія, символ Різдва). Може бути, що на цій сокирі відображений один з найдавніших міфів про Сотворення Світу. Очевидно, що рогова сокира навряд чи використовувалась для рубання дерева чи інших твердих речей. Її призначення суто ритуальне. І нині в різдвяному обряді батько родини “відрубує” сокирою все зле з порога хати. Сокира, як і дуб (дубове листя), – символ Перуна – Бога Громовика, опікуна чоловіка-воїна, але водночас – і “небесного живчика”, що несе блискавичну енергію (живлющу силу), яка надає рухливості всім істотам і росту всім рослинам.


Чи не тому Різдвяні пісні (колядки) зберегли далекий відгомін присутності Перуна на Божественному бенкеті і його ходіння на Землю в пошуках Різдвяного Птаха? Адже знаємо, що давнім Богам в наших обрядових піснях надавали імена християнських святих: Велесу – Власія, Перуну – Петра або Іллі, Мокоші – Матері Божої, Хорсу – самого Христоса, Сварогу – Саваофа та ін. Свята Вечеря Ісуса з дванадцятьма апостолами – також копія сонячного міфа, але вже з історичними дійовими особами і цілком земним змістом.


За таких умов спробуємо відтворити (реконструювати) основний Різдвяний міф наших пращурів, взявши за основу кілька гуцульських колядок, записаних Володимиром Гнатюком, що мають спільні сюжетні мотиви, а саме Різдвяний бенкет Богів-Сварожичів (очевидно, первісно 12 Богів-місяців, пор. відому казку).


А у лісі, у лісі, та й у Медоборі *,
Ой, Дажбоже! (приспів після кожного рядка)
Блудили блудці сімсот молодців,
Приблудилися до цього двору,
До цього двору, та й до веселого.
А у цього Господаря двори виметені,
Двори виметені, столи встелені.
А за тими столами самі Богове,
Самі Богове та й веселії,
Тільки нема Святого Різдва.
Рече Сварог Богу Перуну:
– Перуне, послуго моя,
Піди принеси Святеє Різдво.
Не пройшов Перун і півдороги,
Здибало Перуна чудо-чудноє,
Чудо-чудноє, вогнем страшноє –
Його перестріло сиве голуб’я,
У нього з рота полум’я йшло,
У нього із очей іскри скакали.
Перун вжахнувся, назад вернувся.
Рече Сварог до Бога Перуна:
– Ой, Перуне, послуго моя,
Чом ти не приніс святеє Різдво?
– Ой здибало мене чудо-чудноє,
Чудо-чудноє, вогнем страшноє,
А я вжахнувся, назад вернувся.
– Не було то, Перуне, ніяке чудо,
А то є святеє Різдво.
Було б його на руки взяти,
Сюди принести, на стіл покласти,
Зрадувалися б усі Боги,
Що перед ними Різдво сіло:
Ой, устаньмо та й вклонімося,
Святому Різдву поклонімося!
Ой, Дажбоже!


[*Медобори – назва місцевості, де найдовше в Україні трималась язичницька святиня Світовида (на думку місцевих жителів, до XVII ст.), а в 1848 р. знайдена його статуя, названа “Збруцьким кумиром”. Нині Тернопільська обл., неподалік Гусятина].


Різдво має своє конкретне втілення в образі птаха (духовного символа). Птах з вогненними крилами нагадує Сонце. Іскри, які летять з його очей – ніщо інше, як творча сила Природи, яка й творить Різдво Світу (“три іскри впало – три морі стало…”). Однак, нема нічого дивного й у тому, що Перун – цей грізний Бог грому і блискавки – тікає від вогненного Різдвяного птаха, – вони є парою протилежностей: Перун – сила, енергія, а Птах-Сонце – дух, світло. Саме їхня боротьба утримує світ в рівновазі, порівняємо: “А обаполи Білобог і Чорнобог перуняться, і тим Сваргу утримують, аби Світу не бути поверженому” (Велесова Книга, дошка 11-А). Таке поєднання матеріального і духовного притаманне всім міфам і легендам про народження Богів чи героїв. Порівняємо також легенду про народження Дажбожих онуків, де Дажбог виступає духовною запліднюючою силою, а Велес – матеріальною земною силою, яка дає тіло (одяг душі): “Дажбог дав йому вимолене… тут Бог Велес отрочат приніс” (дошка 16).


В усіх космогонічних колядках птахи створюють Світ, наприклад, “три голубоньки радоньку радять, Дажбоже! Радоньку радять, як світ сновати…”. Вони витягують з дна морського (первісного хаосу) золотий пісок і золотий камінь, з якого створюють Небо, Землю, Сонце, Місяць і Зорі. Вони упорядковують світовий хаос, перетворюючи його на космічний лад (порядок). Інший мотив: “Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!… На тій сосноньці сив сокіл сидів”, пірнувши в Дунаєць, він дістав три насінини, з яких створив чорну Землицю, яру пшеницю й зелену травицю. Ще інший мотив: волхви будують терем-храм для Небесних Богів Сонця і Місяця, а в цей терем “Сокіл улетів, на престолі сів” і Божу службу служив за господарів, їхніх діточок, рідну землю.


Таких птахів у науці прийнято називати деміургами. Цікаво, що первісно слово деміург в грецькій мові означало майстра, ремісника, художника, загалом митця. В релігії – це завжди творець Світу, Бог. Вогненний птах є творцем у багатьох народів від Європи до Індії, аж до Америки, наприклад, у віруваннях індіянців Канади. У філософії Платона деміург – ідеальне первоначало всього сущого. Творче начало у багатьох релігіях пов’язане з духовністю (Божественним бажанням), воно невловиме витає в повітрі, підноситься до Небес (до Сварги), тому в культовому мистецтві Дух Божий зображається саме у вигляді птаха, і ця символіка не нова і в сучасних світових релігіях. Уявлення про виникнення світу з хаосу не суперечать і науковим фактам, хіба що вони оформлені в поетичні народні міфи, пісні та пов’язані з ними урочисті священні ритуали, які й досі носять суто національний характер і мають етнозберігаючий зміст.


Згадки про свято Коляди маємо у Велесовій Книзі, яка є пам’яткою V-IX ст., але розповідає й про події ще давнішої доби. Тут описаний прекрасний звичай на великі свята (яким є й Коляда) припиняти всі війни та сварки між народами, між сусідами чи родичами: “Свята наближаються до нас, і ті свята: перше – Коляда, друге – Яр і Красна Гора, Овсяна велика і мала. Йдуть ті свята, як муж іде з города до села огнищанського. І тими землями мир гряде од нас до інших, і од інших до нас” (37-А). В деяких колядках згадується Коляда як Богиня, яка приходить напередодні Різдва, а за нею йдуть колядники – виконавці священних пісень на її честь. Це і є та давня жіноча постать Сонячного Бога – його божественна пара, яка народжує сина – Божича. Саме Божич-Коляда (новонароджений Дажбог) вступає в хату, щоб почати нове Коло Свароже. Довгий час вважалося, що назва Коляди походить від римських “календ”.


Однак, можемо бачити його близький зв’язок ще з давньоарійським кала – коло, – слово, що вживалося для позначення точного відрізку часу, періоду, епохи тощо. Санскритське Кала-сакра – колесо часу (рік), Коло Свароже, тобто 12 Місяців – знаків Зодіаку (хоча іноді їх бувало й 13). Кожна тваринка (знак Зодії) наділяється в цю Різдвяну ніч чарівною силою і може розмовляти. Тому в наших українських обрядах тварини запрошуються до хати, господар їх пригощає, – це символізує той Різдвяний бенкет всіх знаків Сварога-Зодіаку, яким на столі обов’язково має бути поставлено 12 страв.


Народження Світу (космосу), як уже згадувалось, відбувається шляхом перетворення хаосу (коли все змішане) на певний лад (порядок, послідовність). Тому Боги, чи Брати-Місяці, можуть зійтися докупи й сісти за один стіл тільки раз на Рік, власне на Різдво, “коли не було неба, і землі”, щоб після цього бенкету вже приходити почергово, кожен у свій час за календарем.


У Велесовій Книзі рік ще має назву “від Коляди до Коляди”, а Різдвяне побажання волхви висловлювали так: “Славимо Дажбога і буде він наш кровний заступник від Коляди до Коляди! Хай плодить на полях і дає нам траву для худоби, і дає нашій худібці в загонах умножатися, і зерна житнього багато, аби мед віщий заколотити і варити. Бога Світла славимо – Сонце, аби минула зима й повернуло на літо. Тому-то співаємо славу, як і отці наші в полях!” (дошка 31).

Zuzan

Zuzan

Новий год (рік), або обрізання ? Що святкуємо ?

  • 20.12.14, 19:26


Незабаром "новий рік". Або - скоро "новий год"...

Такого “свята “ раніше в Україні не існувало й його ніхто не святкував, до речі, й сьогодні дуже багато українців не святкують це нав'язане свято.

Багато люду насправді й не здогадуються, що це за свято, що саме вони святкують...

Спробую розтулмачити... Дату "новий" god в життя слов'ян принесла людина під дивною "хвамілією" - РОМ-МАН-ОФФ, або так званий Петро перший, а зовсім не "взяту з потолка"... Rom-man-off, людина з Риму (дослівно)... Він приніс цю дату з тодішньої Європи, з римської церкви, тому й GOD, дослівно - бог. До чого бог, та ще й "новий"? А справа в тому, що головний герой християнської релігії - Ісус саме у цей день пройшов іудейській обряд - ОБРІЗАННЯ. По іудейськм релігіозним віруванням, тільки після цього дійства малюк чоловічої статі вважався "чистим", "очищеним", і ставав повноправним членом суспільства іудеїв. Християнська церква й досі відзначає "день обрізання Ісуса Христа", хочай НЕ АФІШУЄ цього, по зрозумілим причинам, бо не визнавати цього, то означатиме ставити під СУМНІВ те, що ЯКО-БИ писали апостоли, та то їх справи, християнські, хай самі в догматах й розбираються, нам важливіше встановити причинно-слідчий зв'язок, доповнюючи його різними прямими та косвенними фактами. А факти нам талдичать, що Ісус народився 24 грудня, а через 8 днів, як то положено по талмуду, 31-го, пройшов обряд обрізання. Тобто, став "новим" членом суспільства, ну а якщо Ісус - бог, то й, звісно, став "новим богом (годом)"... РПЦ, звісно, все це відзначає із відомим зміщенням у календарі, АЛЕ, все те ж саме... Факти незаперечні...

У наших пращурів, слов'янських родоводів, були нові ЛІТА, що роспочиналися у день весіннього равнодення, коли ніч дорівнює дню. Взагалі, ми діти Землі, Мати-Макош, і Сонця, Яра, Яриї (Ариї), тому все життя проводили по Сонцю... Рік, або Рок, теж не наша доля, бо Рок то тягар, який добродій порадить близкий людині ще одного Року? От і живемо нині з Роками, тягарами... В мову це слово прийшло з християнством... Я не маю нічого проти християн, але це так. Ми часто рахуємо ЛІТАМИ, не замислюючись, - а чого так? Наприклад - літня жінка (чоловік), літопис, проЛЕТІв (час), тощо... То ж повні цикли обертання Землі навКОЛО Ярила рахувались саме ЛІТАМИ, що є природньо і не прив'язано ні до яких ритуалів, чи тягарів (Років)... Раджу слов'янам пошукати свої РІДНІ традиції... До речі, так звані Колядки проводять й досі у дні зимнього Сонцестояння, 22, 23, 24 грудня. Після чого Ярило знов "народжується" і починає "рости". Чи не цей астрономічний факт був взят творцями історії про Ісуса? Бо 24 грудня теж вважається "рождеством Христовим"?... КОЛядки... КОЛО... (св. МиКОЛай)... Подумайте, слов'яни, подумайте...

Теж саме й 8 березня, примусово "святкуємо"  вбивство християн - http://blog.i.ua/user/2777459/1599541/ - читати тут.

Прошу віруючих християн на мене не ображатись, вони мають право на свою віру, і я поважаю їх право. Але я пишу з позиції світогляду своїх слов'янських пращурів, тої ісконної віри що була задовго, набагато задовго, до появи християнства на слов'янських теренах... Без образ...

Всім здрави! Довгі літа! Яриї!


Zuzan

Zuzan

Порада Яценюку від українців

  • 20.12.14, 10:57

Zuzan

Zuzan

Російська імперія побудована на брехні

  • 18.12.14, 18:25

У першому виданні Британської енциклопедії 1771р немає жодних згадок про Російську Імперію. Там написано, що найбільшою країною світу, яка займає майже всю Євразію, є Велика Тартарія. А Московське князівство, куди до цього часу вже посадили правити Романових, є лише однією з провінцій цієї величезної імперії й називається Московська Тартарія. Представлені карти Європи та Азії, на яких все це добре видно. А вже в наступному виданні Британської енциклопедії вся ця інформація відсутня повністю.

"ІСТОРІЯ РОСІЇ" - незважаючи на те, що в 18-19 столітті, придворні історики посилено створюється й переписується історія нової Росії,  до самого 1946 року, в академічній історії не було єдиної думки про те, що історія Росії бере початок саме в Києві . Карамзін, письменник-романіст, татарин за національністю (з роду Кара Мурзи), першим склав «офіційно» нову версію історії Росії. У Татіщева все було по іншому, але татіщевські архіви зникли майже безслідно. Переписуючи історію, стару «версію» потрібно було обов'язково знищити. Що й зробили .... Багато істориків дотримувалися точки зору, що історія Росії починається з 13-14 століття з формування Московського князівства, а пізніше у 14-15 ст.  російської народності. Й це історично правильно та справедливо. Але в такому випадку, існує інша історична основа й на думку партійного керівництва, погана основа, особливо в умовах посиленого національного самовизначення в Україні та Білорусі. Виникає питання - що ж відбувалося на 70% території сучасної Росії до того як з'явилося Московське князівство? Загадка й таємниця покрита мороком. У «радянській школі» цього не вчили. Не вчать в російській й зараз.
               А навіщо? Достатньо міфу Карамзіна. Вчили ж міфам імперським та радянським. Чому немає реальної історії більшості територій тобто корінних народів сучасної Росії та й самого російського народу? Є багато варіантів історії Росії, але це все історія царів і імперії, але правдивої історії російського народу немає !!! Реальна історія та культура народів Росії зведена на рівень місцевого фольклору. Чому історію Уралу й Зауралля, Сибіру, Алтаю і далекого Сходу російські школярі вивчають саме з періоду завоювання Єрмака, Дежньова і т.д.? А що до цього там нічого і нікого не було? Не було росіян - значить не було !? Так, тому що не має місця в історії Росії нічому «неросійського», немає місця реальній історії народів, які й є ця сама Росія сьогодні.              
  Як не було місця реальній українській та білоруській історії, культури та мови народів Середньої Азії в царській Росії та в СРСР. А якщо щось й згадувалося, то або в зменшувальному значенні, або тільки про роль вихідців з цих народів у Російській державі, яких відразу ж поспішали оголосити або зробити росіянами. При цьому ці вихідці не мали ні права писати на своїй рідній мові, ні вчитися, а часто і навіть називатися ім'ям свого народу. 
М.В.Гоголь, подорожуючи по Європі й зупиняючись в одному з пансіонів, при заповненні анкети в графі національність, власноруч по-французьки записав «ukrainien». Навряд чи великий письменник міг би собі дозволити це в Петербурзі або Москві. Подібну "наглость" йому б не пробачили. Це відмінний приклад того, якою була внутрішня політика в царській Росії й що відчував сам Гоголь. Не дарма гасло "Росія - тюрма народів" був відомий усій Європі. Так, сьогодні на Кубані в деяких школах, та й то факультативом, викладають українську мову, тільки вивчається він там як «місцева балачка» тобто навіть не як діалект української мови, а як «непорозуміння». Згадка про українську мову - табу. Чому російський школяр - башкир або татарин, народ якого, має не менше, а більш давню історію, культуру, писемність, літературу ніж "русский" повинен вчити в школі історію своєї країни як бере початок з часів створення Київської Русі? Це не їхня історія, й не історія карелів, мері, ерзя та мокші і т.д. яких вже фактично стерли з етнічної карти на угоду утворення під назвою Росія. Так, в Татарстані та інших регіонах Росії вивчають історію рідного краю - але це скоріше рівень етнографічних гуртків, а не вивчення реальної історії свого народу. Справжню ж історію цих народів намагаються підмінити на великий й сильно розпухлий за останні 300 років «великоросійський міф». Уже фактично підмінили.
 Державу з назвою Московія цар Петро I перейменував в Росію своїм указом (!) аж в 18 столітті, в 1721 році !!! 
Навіщо? Відповідь проста. Для того, щоб Московію стали вважати Русью, (Київ ще у 11 столітті був більш розвинений ніж Лондон та Париж, Московії взагалі не існувало), для збільшення «давнини» московському царству і що більш важливо для створення основи проведення політики міфічного «збирання земель Русі» - а насправді відвертою загарбницької війни, поневолення і розграбування сусідніх народів. Саме тому Петро і перейменував Русь-Землю, Руську споконвічну, в якусь малороссію та великороссію, яку ніхто так не називав вже більше 400 років. Навіщо Петру I саме після підкорення Русі - Києва знадобилося брати грецькі назви, пояснювати не потрібно нікому - в середні століття була Русь і була Московія, а за Петра стала Великороссія і Малороссія, тобто як би Русь не зникла, а в новій якості з'явилася. Історичні ж основи придумали пізніше.

«КИЇВ  - мати міст російських» - як і багато інших історичних штампи, є міфом який має центральне значення в створюваній міфічної історії Росії. Навіть якщо припустити, що Олег сказав ці слова, то ніякого відношення до Московії і вже тим більше до сучасної Росії вони не мають. У ті часи не було ні першої, ні другої. Була Русь. А основними територіями Русі в ті часи були землі сучасної Білорусі та України. Навіть Новгород і Суздаль входили в розуміння Русь, тільки в дуже широкому сенсі цього поняття.


Слово о полку Ігоревім (та ін. Писемні пам'ятки) - документ був "знайдений" за дивних обставин, але парадоксально, як міг бути «загублений» настільки важливий історичний документ? Ще більш цікавий той факт, що копія яка залишилася написана в 18 столітті, тобто саме в той період коли царі Московські посилено писали і створювали історію «государства Российского». Той текст, який існує сьогодні це  адаптована й прилизана копія 18-19 ст., Яку вперто видають за давній оригінал й зразок давньоруської мови». Саме так викладають у російських школах.
"Давня Русь й Московська Русь" - термін активно вводиться в 19-20 ст. Те, що таким чином Росія намагається вести наступність й показати «старовину» своєї історії це зрозуміло, але цікаво інше. Як ці князі можуть вважатися "давньоруськими" якщо слова «русский» вони не знали !? Та й не було тоді такого слова. Було слово Русь і Руський - але на Русі відношення до території сучасної Росії воно точно не мало. Російський філолог Даль наголошував й неодноразово наполягав на тому, що слово «російський» правильно писати з однієї «с» - руський, саме це слово похідне від Русь. Закріплення ж назви країни як «Россия», народу як «российского», а громадян як «россиян» - лише зайвий раз підкреслює штучність даних назв і понять. А поява в сучасному обороті назви «російськомовні» тобто окремої культурно-лінгвістичної одиниці це фактично визнання появи певної національно знеособленої маси, яка є результатом «радянської русифікації» народів колишнього СРСР. 
Дуже б здивувалися князі Київські, якби раптом, дізналися що через тисячу років, держава яка знаходиться за тисячі кілометрів, буде вважати їх виключно своїми "російськими" древніми предками, а народ, культуру й мову сучасної України на землях якої ці самі Київські князі жили й ким самі були - типу як «історичне непорозуміння». No comments. Адже на цій основі побудована вся історія Росії !!! Насправді історичне непорозуміння сама Росія - бо немає іншої такої країни в світі, де змішано стільки культур і народів, а історія якої настільки штучна, надумана й брехлива, створена спочатку на угоду політики імперії царської, а пізніше на угоду ідеології імперії радянської.
 Плем'я Мокші назвало свою річку Москва, а переклад цієї назви, з мови Мокші, звучить як «брудна вода» !!! Будь-які інші мови Світу не можуть перевести слово Москва !!! Слово «кремль» - татарське і позначає зміцнення на височині !!!

"ВОЛГА - РУСЬКА РІКА" - історично землі Поволжі це татарське ханство і батьківщина волзьких булгар й мали там свою державу, задовго до появи Москви і формування т.зв «росіян». Остаточне підкорення Поволжя відбувається тільки в 18-19 ст. При цьому і сьогодні 60% жителів Поволжя це "луноліке" населення, тобто з явно не руським розрізом очей і в більшості сповідує іслам.
  У середні віки всі картографи Європи писали і проводили кордон Європи уздовж кордонів Русі (Русь - це територія нинішньої України) !!! Московія - улус, зі своїми фінськими народами, завжди була складовою Орди, і її Європа справедливо відносила до Азії !!!
До речі Москва заснована , не Ю. Довгоруким, як стверджують  московити, а за розпорядженням хана Менгу-Тимура, онука хана Батия - "створити усул Моксель",  москвинські правителі (як би вони не називалися) найвірніші нукери  Золотої Орди, сплять і бачать тільки одне - захват й поневолення чужих країн і народів. Сьогодні Золота Орда трансформувалася в РФ й не більше.
  Московія (Росія) платила данину Кримському Хану, своєму суверену і господарю, який був правонаступником Золотої Орди, аж до 1700 года !!! Цар Московії зустрічав кримського посла на Поклоній горі, садив його на свого коня, сам пішим, під вузду, вів коня з кримським послом в Кремль, садив його на свій трон і вставав перед ним на коліна !!!
 У 1610 році, в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідов (родич Чингісхана), і на трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його на Царство церква дала йому прізвище Романов, який нібито прибув з Рима правити Московією !!!

"Давньоруські БИЛИНИ" - існує міф про те, що це билини 11-13 століть нібито записані в центральній європейської та північній частині Росії. Почнемо з того, що в північній частині Росії навіть в 15-16 столітті мало хто говорив на зрозумілій російській мові, там проживали зовсім інші народи. Насправді всі вони написані і записані в 18-19 столітті, причому адаптовані для масового «народного» читання на усередненій великоросійській говірки. Цікавий приклад «істинно російської» казки «Колобок» - в російській мові навіть слова «коло» немає, але є в українському та руській, означає «круг» й тільки в такому випадку відразу стає зрозумілий сам персонаж даної казки. Цікавий і Пушкін. Руслан у Пушкіна - це російський (!) Витязь. З таким же успіхом «російський витязь» міг носити ім'я Аслан або Нурсултан. І це б не викликало питань у сучасників Пушкіна. Це не викликає сумнівів у Пушкіна, це нормально, він веде мову саме про руського (!) Витязя. І це правда - саме такими часто й були ті, кого називали «руські» витязі в Московському князівстві. Кирюшу Міненбаеву (Кирило Мінін) разом з Пожарським стоїть пам'ятник, як істинно «руській» особистості.

Билиця: упросився зайда-москвин до українця переночувати. Українець  пригостив його вечерею, постелив ліжко й почав молитися. Зайда слухає і раптом перебиває  молитву: «А ты как молишься? Так незя молиться». Обурений українець відказує, що він є господарем хати й має право молитися, як хоче. Москвин, показуючи на свої лапті, що висіли сушитися, питає: «А чьи это лапти?» — «Ну, то твої», — каже господар. «А как лапти мои, то я здесь хозяин», — проголошує зайда.

Катерина II, після окупації останньої вільної Руській Держави - Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р, своїм наказом веліла назвати угро-фінські племена Московії якимись великоросами, а українців - справжніх русичів - малороссами !!!



«УКРАЇНА - ОКРАЇНА, А СЛОВО ВИГАДАЛИ У 19 СТОЛІТТІ.» - Якщо слідувати логіці, то міліція походе не від грецького слова, а від словосполучення "милі обличчя", а "Росія" від слова "розсіяти"? Втім, тут скоріше як з тієї опери - "кому що хочеться, той те і чує" ... .. достатньо відкрити європейські карти 16-19 століття щоб побачити, що слово "Україна" як позначення земель й країни давно були відомо в Європі. Почитайте наприклад Боплана (вже йому можна довіряти) який в 17 в. сам був на українській землі і назвав її на своїй карті не інакше як "Україна - земля козаків.", тому що так себе і свою землю й називав народ України ще задовго до появи Боплана в Україні 17 в. Й навпаки ті ж європейські карти 16-19 століття зображують Московію як частина Великої Татарії. Це факти з якими сперечатися складно ....

«Росія зібрала ЗЕМЛІ УКРАЇНИ» - від Сяну до Дону - так вимагали Винниченко з Грушевським, у тимчасового уряду Керенського, закріплення меж українських земель - саме за етно-географічною ознакою. Але це було неможливо бо виникало питання: "А де ж тоді власне історичні етно-географічні землі росіян?" А відповіді на це питання не існує. Дуже часто можна почути ще один міф про те, що Росія зібрала українські землі для України. Можливо, й те частково. За що ж повинна бути вдячна Україна? За те що подарували полякам Холмщину і Підляшшя? Або за те, що зникли мільйони українців Курська, Воронежа, Кубані, Рязанщини, Курщини, частини Смоленщини, Брянщини. Орловщини? Ці території мали велике українське населіне. За переписом в Росії 1926р на цих землях проживало понад 2,2 мільйонів етнічних українців. Але вже в 1939 згадуються лише тисячі. Та, що там говорити - процес йде і сьогодні: перепис 1989 року в Росії - 4,3 млн. українців,  перепис 2001 вже українців 2.4 млн. Ось так ....
 Ніхто і ніколи не бачив в оригіналі договір про возз'єднання між Московією та Україною, нібито підписаний Б. Хмельницьким і Царем А. Романовим !!! Вигадка самих московитів, насправді Гетьман України за золото найняв військо московитів для війни з Річчю Посполитою (Польща), але король Сигізмунд та цар Московії домовилися й разом вдерлися військом до України поділивши її між собою на правобережну та лівобережну.  Московія знехтувавши  всі умови договору просто  захопила владу. Що ще раз доводить зраду та брехню московитів.  
  Вже кілька століть археологи Московії шукають артефакти, що підтверджують достовірність Куликовської битви, (звільнення від монголо-татарського іга), але поки безуспішно, от тільки байку про перемогу Д. Донського над Мамаєм виспівують досі, на всі голоси !!!  насправді ж Московське князівство перестане платити данину і знайде реальну самостійність тільки після розвалу Орди і розриву з ханствами. А відбудеться це тільки у 16 столітті тобто через кілька сот років.Так само московити вигадали й битву О.Невського, доказів битви не знайдено.
 Псковська, Новгородська, Смоленська області Росії, - це колишні слов'яно-руські Князівства, і до угро-фінської Московії не мали ніякого відношення, доки Московія-Орда не окупувала їх відповідно в 1462, в 1478 і в 1654 роках !!! А в інших областях Росії (Московії) ніколи не мешкали слов'янські племена і народи !!!

«РУССКИЕ І РОСІЯ» - цікаво хто з мері, весі, ерзя, мордви, вепсів, комі, удмуртів, перм'яків, мещери, чуді і ін. Народів які населяли більшу частину Росії в середні віки, вважав себе росіянином або говорив по-россійськи? Ніхто. Може неодноразово насильно хрещені татари Казані, Поволжжя, Сибіру були росіянами? Теж ні. Так, де ж «споконвічні російські землі», де їх російські споконвічні території? Де канонічна Росія? її немає. Ці землі лежать навколо Москви? Можливо. Росією всякі «вчені» жириновські й леонтьєви називають й Україну й Білорусь, але вважають й Комі й Бурятію й Якутію теж Росією. Парадокс? Виходить, що Росії немає. А де ж саме сама вона Росія? Де її «російське серце» так би мовити, де ? Де її етно-географічна батьківщина? У Києві? Смішно ...... й сумно одночасно, тому як не правда. Чому неможливо на карті показати, де ж власне споконвічна етнокультурна земля росіян? Тому, що такої землі немає. Можливо, хтось скаже, що Новгород, Суздаль, Ростов дали життя Московії та Росії, що після Києва й туди «переїхала» Русь. Але це ж відверта брехня й міф створений імперськими «істориками» у 19 столітті. Новгород і Суздаль стають частиною Московії тільки при Івані Грозному після рагрому й розграбуванні. А до цього вони вважалися окремими князівствами, зі своїми укладами життя, специфічною мовою, культурою й менталітетом який відрізнявся від московського. А якщо відкинути весю цю «великорусську» шовіністичну маячню ? Давайте подивимося прямо й реально хто, де жив й на якій землі? Що вийде? А вийде ось що. 1. Меря, весь, ерзя, мурома, вепси й т.д. НЕ Русь - ці народи де жили у 8-10 столітті, там жили й у 12-14, але там їх вже НЕМА сьогодні бо всі вони у 15-16 столітті й пізніше «російськими» стали. 2. Кривичі, дреговичі, сіверці, поляни - Русь, пізніше всі ці землі руські - народ руський, мова руська, себе русинами називали й там, де жили в 9-10 столітті ТАМ Й ЖИВУТЬ СЬОГОДНІ у 21 столітті - й сьогодні називаються українці та білоруси. Новгород та Суздаль були захоплені і практично знищені, вольності й порядки які існували в них були заборонені спеціальними указами Московських князів. Знать та купців або просто вбивали, або змушували переїжджати до Москви. Дике Московське царство формувалося вогнем та мечем, жило війнами. Війни й були тією м'ясорубкою, яка переварювала малі народи та створювала новий народ «московсько-російський». Інакше кажучи, "російська людина" - це носій "російської культури й вигаданої історії", що сформувалася у 15-17 столітті та штучно "систематизованій" завдяки політиці Петра I й пізніше у 18-19 столітті завдяки діяльності мужів російської науки та культури, а пізніше за радянської влади завдяки «правильному» утворенню народів СРСР. У СРСР всім були відомі освітні інтернати в Середній Азії та Сибіру. Дітей забирали з сімей, на багато місяців. Далеко від дому, під виглядом безкоштовної обов'язкової (!) освіти проводилася звичайна русифікація. Діти втрачали мову, культуру, навички ремесел, господарювання своїх предків, відривалися від традиційного засобу життя - таким чином, під «благим» закликом доступної освіти була знищена ідентичність багатьох народів Росії. Сумна доля  народів Півночі та Сибіру відома всім - майже поголовне пияцтво, зникнення ідентичності, традиційних промислів і зміна традиційного засобу життя. Що далі? Вимирання або повна русифікація. Письменність татар, чувашів, калмиків? Нас вчили у школі що такої ніколи не було, а російською навчили їх писати й читати. Майже так .... Тільки спочатку, росіяни відібрали у цих народів власну грамоту на основі арабського письма, потім в 1920х змусили писати по латині, ну а потім в 1930-40х перевели плавно на кирилицю. Зрозуміло, що їхньої історичної спадщини як би не стало,  не стало й  їх ... .Тому що написано по іншому. Вже давно в Росії "російським" вважається той, у кого рідна (перший) мова - російська. тобто "Російський" й "російськомовний" - поняття еквівалентні. «Російськими» сьогодні є дуже багато татарів, удмуртів, башкирів, чувашів, колмиків, якутів, бурятів і т.д. яких насильно хрестили, починаючи ще з часів Івана Грозного, Петра 1 й до Столипіна. Вся система освіти та суспільно-політичного устрою також працювала на появу «росіян» серед тих народів, які навіть слов'янами не є. Сьогодні важко сказати скільки «росіян» у самій Росії є слов'янами за походженням. Очевидно меншість, менше 30%. Офіційна статистика не відображає цієї дійсності. У цьому зв'язку дуже цікаві заяви політиків й навіть президента Росії про захист прав «російськомовних» в сусідніх країнах. Чи не так? А по суті це нова версія старого міфу про «збиранні земель руських». Тільки сьогодні йдеться про збирання людей та земель «російськомовних». За цим стоїть звичайна спроба прикрити неоімперські агресивні наміри, ні більше ні менше. Перепис 1926 - в Россі на території Брянської, Курської, Смоленської, Рязанської областей налічує більше 2 млн. українців.  Але вже в 1939 році їх менше 400 тисяч. За переписом 1989 року в Росії проживало 4.6 мільйони українців, в 2001 вже тільки 2.4 мільйона. Куди ж поділися 2 мільйони? За період з 1900р по 1990р на території європейської та південній частині сучасної Росії, а також в Сибіру було асимільоване близько 10-15 мільйонів українців - і це тільки за офіційними даними переписів Росії. А скільки було таких асимільованих білорусів, татар, башкир, бурятів, калмиків та дітей зі змішаних шлюбів, які по «заведеним правилам» ставали звичайно російськими !? Десятки і десятки мільйонів. Ось це й є сучасний російський народ т.зв. росіяни. Феномен «кріпосного права» це феномен істинно московський й він багато чого пояснює. У всьому світі рабами були представники інших народів та рас. Й тільки в Росії рабами було своє ж населення.
 Втім, це не дивно, князі Московського царства ставилися до народу не інакше як до чужинців, а назва «чернь» була назвою власного народу, що відмінно демонструє ставлення до цього самого народу. Але й сам народ, змушений був ставитися до князів як раб до господаря. Рабське поклоніння перед знаттю й чиновниками характерно для Сходу, це все елементи азіатської культури, яка й стала невід'ємною частиною Московії.  От же - Золота Орда та її дочка - Московія, - це єдині країни світу, які тримали в рабів власний народ !!! Це й пояснює вічну відсталість багатою на природні копалини Московію від порівняно обділених на природні ресурси європейських країн !!! Адже ефективність роботи вільних людей набагато вище, ніж рабів !!!  
До "укладення" так званого союзу України з Росією в 1654 селяни в Україні були вільні - жили не легко, але вони не були нічиєю власністю й працювали на себе. А в містах діяло Магдебурзьке право. Містам Московії таке було не відомо. Саме тому поступово народ проживавши на території істинної Русі (в більшості своїй це сучасна Україна та Білорусі) й який називав історичну віру свою, мову свою й себе - руським, пізніше при більш тісних контактах з Московською державою в 17 столітті зрозумів, що сам він може бути ким завгодно, але тільки не тим московитом, москалем «російським», тобто не в тому розумінні «руським» яке в це слово вкладали на Московії. Саме в цей період складається чітка самоідентифікація мешканців України як народу Русі, які не є «московськими росіянами». Саме тому виходить на світ стара назва «моя країна, вкраїна» - Україна. Цим самим противопосталялась назва "вкраїна" як моя країна, "загальному" для росіян і українців назвою Великоросія. Московія ж навпаки починає посилено асимілювати народи. Насильно хрестити татар та язичників півночі. Указом Петра татарам які брали християнство належало навіть звільнення від податків на 3 роки. А Столипін навіть землю безкоштовно давав, правда в Сибіру .... Можливо, в ті часи 17 ст. й бере свої корені українська ідея протиставлення себе Росії. Ну не бажав народ Русі-України називатися по-московськи «російським» - він таким не був, він був завжди руським, але це різні речі, які Росія намагається підмінити й змішати. Русь Мала та Русь Велика - так перекладається назва Руссия Міноріс але ніяк не малоросія. Знав це й цар Петро й саме тому знову з'явилося на світ слово «Великоросія» та «Малоросія». Які вже майже втратили за сотні років свої значення. Самі російські селяни, як писав посол Австрії в кінці 16 століття, на питання хто вони за національністю, відповідали - селяни або християни, тобто абсолютно ідентифікували себе росіянами. А про назву своєї країни «Росія» говорили, що земля їх називається «Рассея» тому, що «народ наш розсіявся по цій землі багато».

«РОСІЙСЬКА ДУША» - загадкова, як ще люблять говорити в Росії. Насправді дана «загадковість» досить умовна й не є секретом. Відповідь проста, це плід взаємодії азійської та європейської культури, адже саме на стику цих двох культур з'явилася та створювалася так звана російська нація й держава. Росіяни - азіати в Європі й європейці в Азії. Москва столиця - «Азіопи»?

"РОСІЙСКA МОВА" - великий та могутній, саме так нас вчили в школі, це він «перший», а всі інші слов'яни навколо нього. Російський сформувався в 16-17 століттях, а граматика й лад створені ще пізніше вже Ломоносовим, який взявши за основу підручники та книги Руських князівств ВКЛ створював, крок за кроком, граматику й лад російської мови. А Пушкін привніс в цю мову багато цікавого та нового. При цьому сьогодні посилено подається думка, що український це "ополячена" російська мова тому, що в ній ніби багато польських слів. Але цим просто намагаються пояснити її відмінність від російської для самих же росіян - щоб не замислювалися про зайве. Насправді, за цим ховається спроба прикрити величезну кількість запозичень в російській мові з тюркських мов, особливо татарської, мов фіно-угрів, мері, веся, ерзя, чуді тобто русифікованих народів уральської та північної частини сучасної Росії. А на справді, слів в українській більше не польських, а загальнословянскіх, саме тому білорус та українець краще росіянина розуміє польський та чеський, сербсько-хорватський та ще краще Словацьку мови. Ну, а словацької окупації України вже точно не було. Лексика ж з білоруською мовою збігається на 60%. й це чітко показує який саме народ має справжню, а не вигадану історію, історичні та культурні корення й на якій території - на території істинної Русі, а не вигаданої "Московії". Тому що ці два народи й є спадкоємці та продовжувачами Русі. Відомий російський лінгвіст Даль писав, що не міг повноцінно спілкуватися з селянами в Підмосков'ї. Вони не розуміли ту мову, на якій він говорив й вивчав. Й це відбувалося всього у 100-150 верстах від Москви, що ж можна говорити про російську глибинку !? Неодноразово Даль заявляв, що мова Русі називається руською, й пишеться саме з одним «с», але Даля ніхто не слухав, прислухалися до указів Петра I. Адже саме руською називали свою мову на Русі й люди похилого віку в Україні навіть у 20-му столітті ,  чітко протиставляли її язіку московському який й є нововигаданний "русский" з 2-ма "с". 
Про походження багатьох «исконно русских» слів, в "руськості" цих слів, сьогодні не виникає сумніву навіть у викладачів російської мови в самій Росії. Однак якщо проаналізувати лексичний склад російської мови, то виявляється, що від слов'янських мов залишилося в ньому не дуже багато. Але залишилося достатньо від штучного й використовувався тільки для письма та служби церковнослов'янської. Й це не дивно бо Ломоносов брав за основу саме церковнослов'янську й використовуючи підручники вчених руських мужів Русі середніх віків - у той час частині Великого Князівства Литовського, створював й систематизував московську російську мову. Саме тому сучасна російська мова пронизаний багатьма запозиченнями з церковнослов'янської, яка на Русі до кінця 17 століття виконувала функцію писемної мови. Величезна кількість слів прийшло в російську з мов уральських народностей й з фіно-угорських мов північній та європейській частини Росії - вепсів, мері, комі, весі, Муром, фінов, угрів. У міру завоювання й заселення цих територій люд Московського князівства стикався з явищами, назвами предметів у місцевих народів й переймав їх для позначень у власній мові.

Так, наприклад «російська» околиця походить від карельського. okollisa, волость від карелів. volost, фін. volosti, округ (а) від карелів. okruuka, комі oukruga, село від вепс. deruun, deron, derevn, цвинтар від вепс. рagast і карелс. pogostu, селище від Карельського. posolku, гряда від Карельського. kriadu (a), капуста від Карело-Фінська. kapustahuuhta, нива від Карело-Фінська. niiva, город від карелів. ogrodu і комі akgarod, порожньо, пустку від карелів. puustos і вепс., puust, садиба від карелів. і комі usat'bu, ділянка від карл. ucuasku, поляна від карелів. pluanu, гай від карелів. roshsu і комі rossha, roshta, тундра від прибалт-фін. tunturi, tuntur, канава від карелів. kanoava, konuava, ставок від карел.і ср.фінск. pruttu, pruudu, брід від карелів. brodu і комі brцdu, верста від комі vers і карелів. virsta, шлях від карелів. puwtti і комі "PUTINA" (походження прізвища Путін), віз, тележніца від карелів. telegu і комі telezhnei, стежка від карелів. troppu і комі trioppu, гак від карело-фін. kruwga, kruwkka, волок від комі vцlek, vцlцk, місце від карел.і комі mesta, кряж (крутий берег) від вепс. krдz, krez, вир від комі-карелів. omutta, лисину від карелів. plesatti, криниця від фін-карелів. rodniekku, rodikka, бугор від карелів. buguriccu і т.д. і т.д. Хтось може заперечити, що ці слова навпаки прийшли з російської у карелльскій, вепс. і т.д. Але, на жаль, це не так, схожих з ними однокореневих слів майже немає в інших слов'янських мовах.

Для російської людини саме такі слова звучать особливо «по-російськи» він з ними живе століттями, при цьому білоруські та українські слова здаються чужими (звідси версія про ополячення) - адже саме ці народи завжди жили й живуть на Русі істинної й є носіями її культури. Пізніше деякі слова північних народів потрапили й в українську та білоруську мови вже через русифікацію. Але проходив й зворотний процес. Наприклад, такі слова як квиток, станція, могила, село, хутір, і т.д. були запозичені в комі, карельський та іншх мов з російської мови. Про багатьох тюркських, іранських та європейських запозиченнях в російській мові також знають лише лінгвісти: ТОВАР, КІНЬ, САРАЙ, КАРАВАН, КАВУН, СОБАКА, ХЛІБ, КУХОЛЬ, ЗОНТИК, КОТ, ОБЕЗЬЯНА, БЛОКНОТ, КРАВАТКА, КОМПОТ, МУЗИКА, ТРАКТОР, ТАНК, ГАВАНЬ, ПАРУС, ІКОНА, ЦЕРКВА, СПОРТ, РИНОК, ВОКЗАЛ, МАШИНА, ГОЛ, ИЗБА, СКЛО, ОСЕЛЕДЕЦЬ, СУП, стільці, столи, ОГІРОК, КОТЛЕТА, КАРТОШКА, каструлі, ТАРІЛКА, ЦУКОР, ХОР, ІДИЛІЯ, ПОЕЗІЯ, ГОСПІТАЛЬ, ЯРМАРОК, ШАНС, АЗАРТ, ТЕНТ, МАЙОНЕЗ, БУДИНОК, ШАМПУНЬ, ПРОБЛЕМА, СИСТЕМА, ТЕМА і багато тисяч інших, й це без урахування латинізмів й ранніх запозичень з грецької мови. Науково-технічний лексикон російської мови майже на 100% складається з голландських, німецьких, англійських запозичень. Суспільно-політична лексика складається майже на 100% повністю з грецьких, французьких та англійських запозичень. То де ж власне сам «великий та могутній» російський язік?  Й о якій «Давньоруській» можна взагалі говорити? Російська мова, як гілка східнослов'янського - по суті гримуча суміш письмової церковнослов'янської (штучної,  не розмовної мови!) З десятками різних мов завойованих, поневолених й асимільованих народів. Це природний процес - при тісному контакті не тільки завойовник насаджує своє, але й сам запозичує чуже. Імперські ж й радянські історики скрізь, де тільки можна, термін "східнослов'янський" замінювали на міфічний «древнерусский». Але не було такого народу, не було ніколи й  мови такої. У Києві говір був свій, в Новгороді зовсім інший. Писали по-церковнослов'янською, але на цій мові ніхто ніколи не говорив! Навіщо ж брехати і створювати міф про «древнерусский»? Дуже вже царям московським давнини хотілося.

"БАГАТСТВО РОСІЇ" - чим володіє російський народ, крім земель і багатств інших захоплених народів? Нічим. Що мають корінні народи Росії від того володіння? Нічого. А ось Кремль має, й має не мало ... У «злий», «капіталістичнії» та «західнії» Канаді - не тільки індіанці, а всі жителі "видобувних провінцій" отримують щорічну ренту за використання ресурсів та надр землі на якій вони живуть. Держава ділиться прибутком з тими, кому цей прибуток належить по праву! Наприклад, в 2005 всі жителі, провінції Альберта в Канаді, після стрибка цін на нафту отримали додатково виплату по 400-500 доларів кожен, включаючи немовлят. Ось так, роблять в реально цивілізованих, демократичних країнах. Що зробили в Росії отримавши надприбуток? Збільшили витрати на озброєння. Й за нафто-газо-долари стали ще більше загрожувати сусідам і влаштовувати газові й торгівельні війни. "А чё, деньги чай есть, можна и поиграть в политэкономию". А на народ плювати, як й завжди. Що мають реально малі народи Росії від експлуатації їх надр? Північну надбавку до зарплати й відразу націнку по II та III категорії !? Як й у царські часи, як й у Радянські, так й сьогодні - нічого не мають. Одну брехню імперську. А це й є показник реальних цілей держави, й того куди вона йде.

P / S.
По міфам російської національної свідомості завдано нового удару !!! Спочатку дослідження генофонду російського народу, що проводилися російськими вченими в 2000-2006 рр., Показали, що генетично росіяни - зовсім не слов'яни, а чистокровні фіни, які нічим не відрізняються від мордви (див. Статтю «Обличчя російської національності», №15, 2006) . За повідомленням московського Центру Льва Гумільова від 18 березня, російські вчені вперше в історії провели нечуване дослідження російського генофонду - і були шоковані його результатами !!! У тому числі ці дослідження повністю підтвердили, що росіяни - це не слов'яни, а тільки російськомовні фіни. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали, що ще одна найближча рідня росіян, крім фінів Фінляндії, - це татари: росіяни від татар знаходяться на тому ж генетичному відстані в 30 умовних одиниць, які відокремлюють їх від фінів !!! У міфі про «слов'янські корені росіян» вченими Росії поставлена жирна крапка: нічого від слов'ян у російських НІ !!!! Є тільки близько слов'янський російську мову, але і в ньому 60-70% Не слов'янської лексики, тому російська людина не здатний розуміти мови слов'ян, хоча справжній слов'янин розуміє через схожість слов'янських мов - будь-який (крім російської) .В россії живуть росіяни, але не руські . РУСЬ була й є, тільки КИЇВСЬКА !!!

Храми, церкви, Ви подивіться на купола Київських храмів та храмів на Московії ! Питання Є ?




Zuzan

Zuzan

Історія злочинів срср - доля інвалідів іі світової війни

  • 17.12.14, 10:53
Сергій АЛЕКСЄЄВ, Шут ГУЛАГІН, Сергій Мельникофф, Юрій НЕСТЕРЕНКО, Андреас фон ОССЕН, Лісовий пень, Володимир ПУТІН, Лев ФЕДОРОВ, ІНШІ і Круги Ада «святого» народу. Куди подів народ Богоносець калік-побідиту? - Почитав. Просто страшно стало. Навіть якщо це напівправда. Знищувати тих, хто віддав .... Все віддав, коротше. Нещодавно вночі бачив кінець якогось худ. фільму, де в степ вивозили ешелонами інвалідів і розстрілювали. Перебільшення? Або маленький шматочок страшної правди? Так ви говорите фашисти звірі? Не думаю, що вони своїх героїв убивали ... Зібрав на українському форумі міркування та спогади на тему «куди зникли мільйони інвалідів другої світової війни», відсіяв гавкіт сукають-виблядков під кремлівської стіни генетичних виродків, і ось що вийшло. Довгий шлях до острова Валаам Засилали не всіх поголовно безруких-безногих, а тих, хто жебрати, просив милостиню, не мав житла. Їх були сотні тисяч, втратили сім'ї, житло, нікому не потрібні, без грошей, зате обвішані нагородами. Їх збирали за одну ніч з усього міста спеціальними нарядами міліції і держбезпеки, відвозили на залізничні станції, вантажили в теплушки типу ЗК і відправляли в ці самі «будинки-інтернати». У них відбирали паспорти і солдатські книжки - фактично їх переводили у статус ЗК. Та й самі інтернати були у відомстві ментуре. Суть цих інтернатів була в тому, щоб тихо-ша спровадити інвалідів на той світ якомога швидше. Навіть те убоге зміст, який виділялося інвалідам, розкрадалося практично повністю. У нас на початку 60-х був сусід, безногий інвалід війни. Я пам'ятаю, як він їздив на цьому візку на підшипниках. Але він завжди боявся виїхати з двору без супроводу. Дружина або хтось з рідних повинні були йти поруч. Я пам'ятаю, як батько переживав за нього, як все боялися, що інваліда загребуть, хоча у нього була сім'я і була квартира. Року в 65-66 мій батько вибив для нього (через військкомат, соцзабез і обком) мотоколяску-інвалідки і ми всім двором святкували «звільнення», а ми, діти, бігали за ним і просили покатати. Чисельність населення СРСР перед війною оцінюється в 220 мільйонів з урахуванням населення приєднаних територій Польщі, Угорщини, Румунії та країн Прибалтики. Загальні демографічні втрати СРСР за період 41-45 рік оцінюються в 52-57 мільйонів осіб. Але в цю цифру входять «не народилися». Реальне число втрат населення можна оцінити порядку 42-44 мільйонів. 32-34 мільйони становлять військові втрати армії, авіації і флоту + 2000000 євреїв знищених в результаті Холокосту + 2000000 загиблих в результаті бойових дій мирного населення. Решта зниклі мільйони спробуйте самі пояснити. Острів Валаам, 200 кілометрів на північ від Світлани в 1952-1984 роках - місце одного з найбільш нелюдських експериментів з формування найбільшої людської «фабрики». Сюди з Ленінграда і Ленінградської області, щоб не псували міський ландшафт, засилали інвалідів - самих різних, від безногих і безруких, до олігофренів і туберкульозників. Вважалося, що інваліди псують вигляд радянських міст. На Валаамі їх мало не по головах вважали «цих інвалідів». Вони «мерли» сотнями, але на Валаамский кладовищі ми відшукали тільки 2 прогнилих стовпчики з ... номерами. Не залишилося нічого - вони всі пішли в землю, не залишивши пам'ятника жахливого експерименту людського зоопарку радянського острова. «Нової війни не хочу!» Так був озаглавлений недавно з'явився в ЗМІ малюнок колишнього розвідника Віктора Попкова з серії «Ми вистояли в пеклі!» - портрети фронтовиків-інвалідів художника Геннадія Доброва. Малював Добров на Валаамі. Його роботами ми і проілюструємо цей матеріал. Ай-ай-ай ... Яким совковскім пафосом віє від офіційних легенд під малюнками. Від кращих представників народу, безперервно захоплюючого чужі землі і поставляє зброю всім терористам світу. Ось тільки ветеран цей, вів жалюгідне існування в щурячій норі на острові Валаам. З однією парою зламаних милиць і в єдиному куце піджачішке. Цитата: Після війни радянські міста були переповнені людьми, яким пощастило вижити на фронті, але втратили в боях за Батьківщину руки і ноги. Саморобні візки, на яких Юрка між ногами перехожих людські обрубки, милиці і протези героїв війни псували злиднів світлого соціалістичного сьогодні. І ось одного разу радянські громадяни прокинулися і не почули звичного гуркоту візків і скрипу протезів. Інваліди відразу були видалені з міст. Одним з місць їх посилання і став острів Валаам. Власне кажучи, події ці відомі, записані в аннали історії, а значить, «що було - те загуло». Тим часом вигнані інваліди на острові прижилися, зайнялися господарством, створювали сім'ї, народжували дітей, які вже самі виросли і самі народили дітей - справжніх корінних остров'ян. Безперспективні люди з острова Валаам Н.Ніконоров «Поранений при захисті СРСР» . Олександр Подосенов в 17 років добровольцем пішов на фронт. У Карелії був поранений кулею в голову навиліт. На острові Валаам, на Ладозькому озері, жив все післявоєнні роки, паралізований, нерухомо сидить на подушках. Спочатку давайте трохи порахуємо. Якщо викладки помилкові - поправте. У другій світовій СРСР втратив за різними підрахунками від 20 до 60 мільйонів чоловік загиблими. Ось такий ось розкид. Статистика і військова наука стверджують, що під час бою на одного загиблого доводиться кілька поранених. Серед них є покалічені (інваліди). Який відсоток - судити не беруся. Але, припустимо, невеликий, порівнянний з кількістю вбитих. Значить кількість калік після війни мало обчислюється десятками мільйонів. Моє свідоме дитинство почалося десь року 73-м. Ви можете сказати-померли від ран. Можливо. Мій дід помер від ран в 54-м. Але не все-ж? Десятки мільйонів? Моя мама народилася під час війни. Давним давно вона зронила фразу, якої я по малолітству не надав значення. Вона сказала, що після війни на вулицях було дуже багато калік. Деякі підробляли, деякі просили милостиню або бродяжничали. А потім їх якось відразу не стало. По-моєму, вона сказала, що їх кудись вивезли. Але саме за цю фразу не ручаюсь. Хочу уточнити, що мама у мене - людина без уяви. Тому, якщо вона говорила - багато, то, швидше за все так і було .. Підведемо підсумки: після війни залишилися десятки мільйонів інвалідів. Дуже багато зовсім молоді. Років по двадцять-тридцять. Ще жити та жити. Навіть з урахуванням інвалідності ... Але через тридцять років після війни я не бачив практично жодного. А, за твердженнями деяких, калік не стало через зовсім невеликий проміжок часу після закінчення війни. Куди вони поділися? Ваші думки, панове - товариші ... «Захисник Ленінграда» . Рисунок колишнього піхотинця Олександра Амбарова, який захищав обкладена Ленінград, зроблений на острові Валаам в 1974 році. Двічі під час запеклий бомбардувань він опинявся заживо похованим. Майже не сподіваючись побачити його живим, товариші відкопували воїна. Підлікувавшись він знову йшов у бій. Свої дні закінчив засланим і заживо забутим на острові Валаам. Цитата: Всіх нас, таких от як я, зібрали на Валаамі. Кілька років тому нас, інвалідів, було тут багато: хто без рук, хто без ніг, а хто і осліп до того ж. Все - колишні фронтовики. «Тема навали» на Валаамі Володимир Зак «Невідомий солдат» . Ніхто нічого не знає про життя цієї людини. В результаті важкого поранення він втратив руки і ноги, позбувся мови і слуху. Війна залишила йому тільки можливість бачити. Малюнок зроблений на острові Валаам в 1974 році, куди радянська влада примусово заслала всіх калік війни. Цитата: В 1950 р. на Валаамі влаштували Будинок інвалідів війни і праці. У монастирських і скитських будинках жили каліки, які постраждали під час Великої Вітчизняної війни ... Історія Валаамського монастиря «Розповідь про медалі» . Навпомацки рухаються пальці по поверхні медалей на грудях Івана Забари. Ось вони намацали медаль «За оборону Сталінграда» «Там було пекло, але ми вистояли», - сказав солдат. І його наче висічене з каменю обличчя, щільно стиснуті губи, засліплені полум'ям очі підтверджують ці скупі, але горді слова, які прошепотів він на острові Валаам. Валаам був одним, але найвідомішим з десятків місць посилання інвалідів війни. Це дуже відома історія. Шкода, що деякі "патріотики" викочують очі. Комуністи були гірші шведів. Це найважчі часи в історії Валаама. Те, що недограбілі першим комісаром в 40-х, осквернили і зруйнували пізніше. На острові творилися страшні речі: в 1952-м з усієї країни туди звезли убогих і калік і залишили помирати. Деякі художники-нонконформісти зробили собі кар'єру, малюючи в келіях людські обрубки. Будинок-інтернат для інвалідів та престарілих став чимось на зразок соціального лепрозорію - там, як і на Соловках часів ГУЛАГу, містилися в ув'язненні "покидьки суспільства". «Старий воїн» . Ратник трьох воєн: російсько-японської (1904-1905 рр..), Першої світової (1914-1918 рр..), Другої світової (1939-1945 рр.). Коли художник малював Михайла Казанкова, тому виповнилося 90 років. Кавалер двох Георгіївських хрестів за Першу світову війну, воїн закінчив свою геройську життя на острові Валаам. НЕ МОЖНА носити Георгіївський хрест поруч з залізякою, на якій зображений КАТ твого народу. Доля цього не пробачить. Цитата: А в 1950 році за указом Верховної Ради Карело-Фінської РСР утворили на Валаамі і в будівлях монастирських розмістили Будинок інвалідів війни і праці. Ось це був заклад! Чи не пустопорожнє, ймовірно, питання: чому ж тут, на острові, а не де-небудь на материку? Адже і постачати простіше і містити дешевше. Формальне пояснення: тут багато житла, підсобних приміщень, господарських (одна ферма чого вартий), орні землі для підсобного господарства, фруктові сади, ягідні розсадники, а неформальна, справжня причина: аж надто намуляла очі радянському народу-переможцю сотні тисяч інвалідів: безруких, безногих, неприкаяних, які промишляли жебрацтвом по вокзалах, у поїздах, на вулицях, та хіба мало ще де. Ну, посудіть самі: груди в о-р-д-е-н-а-х, а він біля булочної милостиню просить. Нікуди не годиться! Позбутися від них, у що б то не стало позбутися. Але куди їх подіти? А в колишні монастирі, на острови! З очей геть - з серця геть. Протягом кількох місяців країна-переможниця очистила свої вулиці від цього "ганьби"! Ось так виникли ці богадільні в Кирило-Білозерському, Горицький, Олександро-Свірського, Валаамский та інших монастирях. Верней сказати, на розвалин-а-х монастирських, на зламаних радянською владою стовпах Православ'я. Країна Рад карала своїх інвалідів-переможців за їх каліцтва, за втрату ними сімей, притулку, рідних гнізд, розорених війною. Карала убогістю змісту, самотністю, безвихіддю. Кожен, потрапляв на Валаам, миттєво усвідомлював: «Ось це все!» Далі - тупик. «Далі тиша» у невідомої могили на покинутому монастирському кладовищі. Читач! Люб'язний мій читачу! Зрозуміти чи нам з Вами сьогодні міру безмежного відчаю горя нездоланного, яке охоплювало цих людей в ту мить, коли вони ступали на землю цю. У в'язниці, в страшному гулагівських таборів завжди у укладеного жевріє надія вийти звідти, знайти свободу, іншу, менш гірке життя. Звідси ж результату не було. Звідси лише в могилу, як засудженому до смерті. Ну, і уявіть собі, що за життя потекла в цих стін-а-х. Бачив я все це поблизу багато років поспіль. А от описати важко. Особливо, коли перед уявним поглядом моїм виникають їхні обличчя, очі, руки, їх невимовні посмішки, посмішки істот, як би в чомусь навік провинилися, як би просять за щось пробачення. Ні, це неможливо описати. Неможливо, напевно, ще й тому, що при згадці про все це просто зупиняється серце, перехоплює подих і в думках виникає неможлива плутанина, якийсь згусток болю! Пробачте ... «Вааламская зошит» Євген Кузнєцов «Життя, прожите ...» . Є життя, що виділяються особливою чистотою, моральністю і героїзмом. Таке життя прожив Михайло Звездочкін. З пахової грижею він добровольцем пішов на фронт. Командував артилерійським розрахунком. Війну закінчив у Берліні. Життя на острові Валаам. Інвалідів висилали не з усіх міст, а лише з основних великих міст європейської частини СРСР. Безногий ветеран, який просить милостиню у булочної не хвилював в мухосранск, але був неприйнятний в Москві, Ленінграді, Києві, Мінську, Одесі, Ризі, Талліні, Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Томську, Новосибірську (куди Сталін планував перенести столицю СРСР). Подібні заклади і зараз є. Наприклад, під Харковом у селищі Високий. І в Стрілеча ... Ти впевнений, що там умови сильно відрізняються від Валаамских? Ну що я можу на це все сказати? С.. У .. у .. у .. уууукі! (З форуму). «Ветеран» . Було б дивно, якби першоджерело не переплутав імена двадцяти героїв. Ми не знаємо ім'я цієї людини, тому що в російських ЗМІ двічі повторюється однакова підпис. Відповідь російського чекіста (сучасного виродка) в українському форумі: - Якщо у країни з'явилися кошти на те, щоб влаштувати людей в «місця заслання інвалідів війни», це слід називати злочином режиму? Небезінтресно те, що автор цього висловлювання постійно проживає в Канаді і посилено видає себе на майданца-українця. При цьому, що розсилаються пошту через ФСБ-шна mail.ru, підписує, - "ветеран КДБ". С.. у .. у .. у .. уууукі! - Це не ті, тоді. С.. У .. у .. у .. уууукі! - Це ось ці, сьогодні ... (З форуму) Мені дуже шкода, що живуть ще такі виродки, які мають нахабство заявляти, що всього цього не було. І потім вони себе числять борцями проти фашизму і говорять про «ніхто не забутий, ніщо не забуте». Ви не вважайте нас, сучасних людей, носіями цього вірусу фашизму тільки на тій підставі, що ми говоримо по-російськи ... (З форуму). Ви чекаєте відповіді? Я думаю, це достатня підстава. Ви - СУКИ! 

Zuzan

Zuzan

Купало - свято подорожі у прадавні часи

  • 13.12.14, 05:55
Не помилюся, якщо скажу, що кожному з нас, принаймні раз у житті, мріялося здійснити подорож у прадавні часи, побачити, як жили наші предки, відчути дух давноминулої доби.

Що не кажи, а ми з вами не маємо достатньо можливостей для здійснення хоча б уявної такої мандрівки: для цього в нас мало відповідних музеїв, документальних і художніх книг, творів мистецтва (вони якщо і є, то широкий загал не має до них легкого доступу), ми віддалилися від свого багатющого фольклору, не знаємо пісень, яких український народ створив щонайбільше у світі… 

Але ж у всіх народів існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається і Богом, і людьми: він блукає по світу, як перекотиполе, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо загублений для власного народу. 

А от найпершою ознакою цивілізованих націй є їхня здатність зберігати й передавати нащадкам свою мову, правдиву історію, традиції та звичаї – саме вони єднають попередні покоління з наступними, роблять населення народом, нацією. Пам’ятаєте, якими словами звертався великий Тарас до України-страдниці: 

Чи ти рано до схід-сонця 
Богу не молилась? 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 

Тож чи маємо нарікати на свою долю, якщо не бережемо найдорожче? 

Під час фольклорно-діалектологічних експедицій в північні села Луганської області кінця 90-х–початку 2000-х років ми, викладачі та студенти-філологи, запитували в місцевих мешканців, що вони пам’ятають про традиційні українські свята – календарні та родинні. Старші люди більше розповідали нам про весільний обряд, у їхній пам’яті він найкраще зберігся. А от про традиційні календарні свята спогадів було значно менше.
Не секрет, що в добу СРСР культивувалися не ті свята, які жили в нашого народу тисячоліттями, а нові, штучні свята – радянські. Отож, кілька поколінь радянських людей були відлучені від власних коренів. 

Особисто я вдячна долі, що вона дала мені нагоду доторкнутися до минулого свого народу і не подумки, а реально побувати в дохристиянських часах. Такий екскурс мені допомогло здійснити подружжя Миколи та Віри Аннусових – біловодців, які кілька останніх років розбудовують “зелений туризм” на крайньому сході України. 

Микола та Віра – справжні подвижники – ентузіасти справи, за яку беруться. Педагоги від Бога, краєзнавці, мудрі народною мудрістю люди, що живуть за законами Природи й навчають цього інших. Іще вони справжні просвітителі, а таким талантом наділені одиниці. Знаю родину Аннусових не один рік, і завжди дивуюся їхній енергії і тому, що навколо них завжди вирує здорове життя, до них тягнуться і малі, і старші люди, наділені мораллю. З ними завжди цікаво. Для них головне – не матеріальні, а духовні цінності. 

Пам’ятаю, як кілька років тому обійстя Миколи та Віри Аннусових приймало численних гостей із різних міст, містечок Луганщини і навіть інших країн із приводу відзначення традиційного календарного свята (не лише українського та слов’янського, а ширше – індоєвропейського) – Купала. Тих, хто приїхав сюди транспортом, було більше сотні. І всіх смачно почастували традиційними українськими стравами – варениками (з вишнями, сиром і картоплею зі шкварками), пиріжками, кручениками, сметаною, медом. узваром, цілющим трав’яним відваром; ці страви своїми добрими і вмілими руками приготували пані Віра, її невістка Оксана, Оксанчина сестра Оля. А потім дівчата та жінки, що приїхали, плели вінки з різних польових квітів, дехто робив це вперше. 

Ніхто з присутніх на святі не буде заперечувати, що з самого початку тут панувала особлива атмосфера, була якась емоційно-піднесена аура. Усім хотілося надіти виготовлені вінки, сфотографуватися в них на фоні старовинних хатніх речей, які господарі розташували на подвір’ї, або на тлі річки Деркулу, яка тече прямо в городі, жовто-зеленого латаття на його поверхні, або ж джерела, яке живить цю річку і знаходиться у 50 метрах від городу. І попити цілющої студеної (у 32-градусну спеку!) джерельної води.
А ще дівчата прикрашали квітами виготовлені заздалегідь із очерету, соломи і трави опудала Купайла та Марени. А господиня, вдягнена в таке природне в цих умовах вишите українське вбрання (у такій же вишитій сорочці бігав і її дворічний внучок Ярослав), у цей час роз’яснювала символіку цих атрибутів, акцентувала увагу слухачів на особливостях обряду. Бо не секрет, що більшість гостей була присутня на святі Івана Купала вперше. 

Час спливав швидко. Коли Сонце почало сідати, всі попрямували до заздалегідь підготовленого для здійснення обряду місця. Географічно – це вулиця Набережна селища Біловодська. Красива місцина на берегу Деркулу, протилежний берег якого переходить у типову для слобожанського ландшафту крейдяну гору. 

До цього ж місця сходились і місцеві мешканці різних вікових груп – від малих дітей до літніх людей. Разом усіх присутніх на святі, на мою думку, було не менше трьохсот осіб. 

Не ставлю собі за мету докладно описувати перебіг свята Купала, але відзначу, що його організатори самі розробили сценарій, який відповідає давній місцевій традиції, підготували костюмованих дійових осіб, а це – Луговик, Степовик, Горовик, Польовик, Русалки, Мавки, Водяний, Дана, Лель. Чоловіки – пан Микола з сином Володимиром та його друзями –заздалегідь розклали два багаття: одне тут, на березі, де відбуватиметься основне дійство, а друге – на вершині гори. 

А далі – було справжнє українське свято. Цікаве, пізнавальне, невимушене. Очевидно, таке саме, яке було в наших давніх предків. Із виносом із річки вогню у смолоскипах, урочистим запалюванням вогнища, вкиданням у нього принесених кожним учасником обряду з дому полінців-дрів і торішніх лікарських трав, колективними співами, хороводами, іграми, освяченням вінків, очищенням кропивою, купальським вогнем і водою, інсценізованою боротьбою з нечистою силою, обрядовим пусканням у річку Купала та Марени. 

Майже всі перестрибнули через згасаюче вогнище, а молодь робила це безупинно, парами, взявшись за руки, і всерйоз загадувала при цьому бажання; зайшли у річкову воду; відправили за течією свій віночок із запаленою свічкою, – це було надзвичайно красиве нічне видовище. Усі без винятку були вражені також якоюсь фантастичністю, незвичайністю ще однієї обрядової дії: коли на горі раптом спалахнуло величезне вогнище, біля нього з’явилося таке ж велике палаюче колесо і повільно, а потім швидше й швидше покотилося вниз – тоді почувся колективний захопливий вигук – і колесо скотилося в річку. Це було щось нереальне, фантасмагоричне, глибинне за своїм змістом. А наші давні предки знали напевно семантику всіх обрядових атрибутів і дій з ними, і це їм допомагало в житті.
А потім було приготування кулешу. Готували не один великий казан, а кілька – щоб усі були неголодні. Їли з апетитом, бо було дуже смачно. Ніхто не випивав спиртного – воно тут було зайвим. І не вживав ненормативної лексики, що в наш час буває серед молоді нечасто. 

Іще кілька штрихів. Коли старші жінки, ставши в коло, співали на кілька голосів українські народні пісні, до них приєдналися місцеві хлоп’ята і теж їм підспівували. 

А місцеві парубки, яких тут було чимало, казали, що відпочили на цьому святі по-справжньому, бо вже втомилися “відпочивати” в місцевому парку з пляшкою пива, бо більше там робити нічого. 

Ближче до ранку приїжджі гості-туристи роз’їхалися, розійшлися й місцеві. А ті, хто залишився в господарів, ночували в омшанику, на сіні, і сон їхній був міцний, чому сприяло свіже повітря, запах самого сіна і свіжих цілющих трав, які тут були розвішані. 

Тож низько кланяюся вам, шановні Миколо Івановичу та Віро Андріївно, від усіх учасників свята Івана Купала, за ту чудову й добру казку, яку ви для нас створили. Вона довго житиме в нашій пам’яті. І множитиметься в наших розповідях. Дай вам Бог здоров’я і натхнення, щоб ми іще не раз долучилися до наших прадавніх обрядів, до наших витоків. І разом з вами зберігалися як народ, як нація. 

Ірина МАГРИЦЬКА, 
кандидат філологічних наук, доцент СНУ 
ім. В. Даля

Zuzan

Zuzan

Голодомор був геноцидом української душі

  • 11.12.14, 20:00
Луганськ – Геноцид української нації в СРСР 1933 року має дуже суттєві відмінності від усіх інших геноцидів в історії людства. Інші геноциди ставили собі за мету повне фізичне знищення того чи іншого етносу. В силу певних суб’єктивних та об’єктивних причин це ніколи не вдавалося. Уцілілі частини скривджених народів невдовзі відновлювали ті фізичні втрати та в різний спосіб зазвичай суворо карали винних у цьому катів.
 
Більшовицькі ідеологи Голодомору мали можливість у 1933 році знищити всіх українців у СРСР, але не пішли на це, бо мали зовсім іншу мету: вичавити страшним та болісним очікуванням голодної смерті у всіх українських селян їхні національні, релігійні та ментальні цінності й зробити з них колгоспних рабів-безбатченків. Тобто, на відміну від інших геноцидів, Голодомор завдав нищівного удару по майбутньому української нації, яке й стало для неї її страшним сьогоденням у нібито незалежній Україні.
 
Тільки вже цей постгеноцидний стан нащадків велетнів духу часів козаччини, з якого разом із нащадками їхніх катів насміхаються й високопоставлені невігласи з цивілізованих держав, незаперечно свідчить про катастрофічні наслідки ментального зламу українців у результаті геноциду голодом 1933 року.
 
Тільки цей понівечений голодом жалюгідний ментальний стан сучасної української нації дає можливість існування в незалежній Україні панівної політичної, бізнесової та наукової верстви, яка завжди жила за цінностями «рускава міра» і фізично та юридично нищила найменші паростки українського національного відродження, називаючи його не інакше як проявами фашизму.
 
Тільки байдужі до своїх славетних пращурів постгеноцидні раби-манкурти можуть із гордістю носити сьогодні перекручені на російський манер свої українські прізвища та імена. І не тільки носити, а й із піною на губах відстоювати їх, коли, не дай Боже, сказати їм про їхню штучність.
 
Тільки важко хвора внаслідок цілеспрямованого геноциду нація може не тільки у своїй більшості добровільно відмовитися від своєї рідної мови, але й боротися з нею, як це роблять сьогодні затяті українофоби-українці (нонсенс для всіх інших націй на Землі!) нардепи Колісниченко-Колєсніченко, Гриневецький та Симоненко.
 
Прямим наслідком цього феноменального безглуздя є той факт, що більшість українських вірних ходять до московської церкви, де моляться Богові неукраїнською мовою і ненавидять своїх сусідів, які моляться українською.
 
Тільки постгеноцидні ментальні раби можуть з повагою ставитися до ментальних нащадків катів своїх вільних дідів-прадідів – колишніх штатних комсомольців та комуністів, довіряючи їм раз у раз на чергових виборах керівні посади у своєму місті, області та державі. І не тільки їм, а й усілякому іншому політичному непотребу – бандюковичам, грошовим мішкам та навіть відвертим представникам п’ятої колони, яких усіх об’єднує палка ненависть до української України.
 
Тільки раби ладні терпіти десятиліттями трагікомічні наслідки правління цієї «еліти» в Україні, яка завжди мала, має і буде мати незаперечну більшість у Верховній Раді, бо в неї надійна постгеноцидна електоральна більшість.
 
На цвинтарі хліборобських душ
 
Учорашні колгоспні раби не люблять, бояться тієї землі, яку вони отримали від держави. На відміну від їхніх ще не так далеких пращурів, які господарювали на ній до Голодомору, їхні постгеноцидні нащадки майже всі віддали її в оренду ділкам на кшталт Лозинського і мають за щастя сьогодні по-рабськи прислужувати тим земельним баронам.
 
Так, звичайно, вищеназваний непотріб у Верховній Раді створив для тих рабів та лозинських відповідні законодавчі умови господарювання на землі. Але ж обирали щоразу ту антиукраїнську більшість у парламент не лозинські (бо їх занадто мало для того), а саме ті постгеноцидні селяни, для яких гроші вже давно перестали пахнути землею.
 
На цьому тлі прийдешня земельна реформа за сценарієм уряду Януковича стане за своєю суттю завершальним етапом сталінського геноциду українського села, що навіть теоретично унеможливить його відродження в майбутньому, а разом з цим і всієї української нації. А це стане гарантією довічного панування на нашій землі провідників проросійської України.
 
Ось чому уряд так поспішає сьогодні з тією реформою, відкидаючи при цьому всі заперечення й зауваження своїх політичних опонентів. Більше того, режим Януковича інтуїтивно відчуває свою політично-генетичну спадковість від сталінського режиму. Саме тому за його правління в Запоріжжі було встановлено та поновлено пам’ятник найкривавішому диктаторові в історії людства. Саме тому так жорстоко та масово були покарані ті молоді тризубівці та свободівці, які не погодилися з тим відвертим проявом неосталінізму в Україні.
 
А наше постгеноцидне суспільство мовчки проковтнуло те неподобство, ніби воно його не стосується. Цей феномен, з точки зору всіх здорових європейських націй, пояснюється вельми прозаїчно: постгеноцидні манкурти в Україні не мають у своїх генетично понівечених Голодомором душах почуття національної солідарності та суспільної відповідальності. Такий манкурт нічого не бачить далі власного гаманця. Це унеможливлює побудову громадянського суспільства в постгеноцидній Україні та гарантує «многая лєта» режимові Януковича, який таким чином має досить часу для того, щоб дуже скрупульозно розібратись по черзі з ватажками протестів підприємців, тризубівців, чорнобильців, «афганців», учителів, фермерів тощо.
 
До речі, тільки в нашому постгеноцидному суспільстві можлива така абсолютна відсутність національної еліти, без якої будь-яка держава є приреченою в історичній перспективі. Пояснюється ця відсутність ось чим. Сталінський режим свого часу дуже ретельно, до останньої людини винищив національні еліти в усіх радянських республіках. Але в Україні, крім цього, внаслідок ментального зламу українського селянина після Голодомору 33-го було забруднене саме джерело відновлення цієї еліти на майбутнє.
 
Ось чому сьогодні з нашого села виходить тільки глибоко аморальна псевдоеліта на кшталт Кучми, Ющенка та Литвина, порівняно з якими навіть білоруський бацька Лукашенка (зважаючи на реальні справи всіх цих добродіїв щодо захисту національних інтересів) видається ледь не справжнім елітарієм.
 
Страта української душі
 
А все ж таки, що саме сталося з українцями під час Голодомору 1933 року, що після нього з їхніх сільських хат ураз позникали назавжди самоткані рушники з сорочками та шевченкові Кобзарі з іконами? Чому селяни (разом зі своїми нащадками-городянами) перестали співати чудових українських пісень, стали зневажати свою націю і державу, голосуючи на виборах за зайд-чужинців та відвертих антидержавників? Чому, нарешті, ніде у світі немає таких народів-самогубців, як український?
 
Відповідь на останнє питання очевидна: жоден інший народ не пережив такого страшного штучного голоду, спрямованого більшовицьким Кремлем саме на знищення української душі та вигнання її поодиноких носіїв сьогодні політичними послідовниками сталінізму на маргінес політичного, бізнесового та наукового життя в Україні.
 
Саме Голодомор-геноцид, за спостереженнями великого українця американського походження Джеймса Мейса, докорінно змінив ментальність нашого народу. Незаперечним доказом цієї фатальної для нації зміни може слугувати туга сучасних українських селян за колгоспами. За тими самими колгоспами, куди їхніх дідів-прадідів комуністи змогли загнати тільки за допомогою геноциду.
 
Як відзначають учені та свідки Голодомору, які особисто пережили в радянському українському селі 1933 рік, у конаючої від голоду людини поступово відмирають усі людські почуття, включно з національними. Таким чином абсолютний тривалий голод (а саме таким і був Голодомор) перетворює людину на двоногого звіра, який живе лише інстинктами. Його розум спрямований тільки на задоволення тих інстинктів, а такі поняття, як совість та моральність, для нього, як і для всякого іншого звіра, не існують узагалі.
 
Подальше голодування вже починає руйнувати й інстинкти, зокрема й такий потужний, як материнський. І тоді божевільна від голоду жінка вже здіймає сокиру чи ножа над власною дитиною. Так було не тільки в Україні в 1933 році. Так було і в Єрусалимі в 70-му році від народження Христа, коли римський імператор Тит Флавій, оточивши те повстале місто своїм військом, морив голодом його захисників. Людська природа однакова завжди і всюди…
 
Але найстрашніше тут те, що зі всього втраченого людиною під час тривалого голодування поновлюються тільки інстинкти. Крім цього, пухлі з голоду селяни добре бачили, що більшовицька влада в їхніх селах не голодувала зовсім, а в прикордонних російських селах був лише звичайнісінький голод – приблизно такий самий, який ті села переживали кожного неврожайного року.
 
Тому в постгеноцидних українських сім’ях, звільнених Голодомором від усього національного та християнського, на підсвідомому рівні запанували культ влади та братерства з росіянами як гарантії того, що жах очікування найстрашнішої у світі смерті їх таким чином омине в майбутньому. Жодних інших гарантій цього українське постгеноцидне село не мало, бо влада після Голодомору залишилася тією самою – комуністичною та людожерською.
 
Наслідки насильницької денаціоналізації
 
Ось чому в сучасній Україні така зденаціоналізована й глибоко аморальна політична еліта, яка, за спостереженнями соціологів, у своїй більшості вийшла саме з постгеноцидного села. Сільська сім’я спікера Верховної Ради Володимира Литвина – дуже промовистий приклад цього. Адже, крім нього, вищі державні посади в постгеноцидній Україні обіймають два його рідні брати!
 
Ось звідки такі високі електоральні рейтинги в таких проросійських політичних сил, як Партія регіонів та КПУ, бо тих 17 відсотків етнічних росіян в Україні далеко не вистачило б навіть одним регіоналам для їхнього статусу панівної партії в Україні. Та й далеко не всі наші росіяни голосують за синьо-білих.
 
Зденаціоналізоване Голодомором українське село завдяки сталінській індустріалізації породило й сучасне інтернаціональне місто в більшій частині Україні, в якому національно свідомі українці перебувають у стані найменш чисельної та безправної нацменшини.
 
У цілому ж, суспільство без національної солідарності не здатне до консолідованих протестів проти влади, яка, до того ж, у національно згуртованих країнах ніколи не буває такою відчуженою від громадян, як у нас в Україні. Тому режимові Януковича в нашій зденаціоналізованій та інтернаціональній країні мало що загрожує.
 
Постгеноцидний стан української нації дуже добре відчувають вороги України, які закривають у ній українські школи на користь російських, установлюють пам’ятники катам нашого народу – Катерині ІІ та Сталінові, викорінюють усе українське з південно-східних регіонів нашої країни. Навіщо це вони роблять? Чи не для того, щоб зберегти свої посади удільних князьків після такого очікуваного ними «аншлюсу» України Росією?
 
Чому сучасна Росія на боці Сталіна
 
Окремо хотілось би сказати про тих високопосадовців, які заперечують сам факт Голодомору-геноциду 1933 року. Це гідні послідовники політики «кремлівського горця», який також заперечував Великий голод в Україні перед усім світом. Як стало відомо, його кремлівський нащадок Дмитро Медведєв дійшов у цьому запереченні до цинічного шантажу ледь не всіх керівників країн СНД, щоб вони ні за яких умов не визнавали штучний голод 1933 року в Україні геноцидом.
 
Для чого це робив Сталін, зрозуміло майже всім. Він не хотів зізнаватись у власному злочині планетарного масштабу перед світовою спільнотою. Для чого це робить Медведєв, який не має жодного стосунку до сталінського режиму, зрозуміло одиницям. Особливо враховуючи той факт, що Віктор Ющенко дав свого часу Дмитрові Анатолійовичу особисті гарантії того, що жодних контрибуцій за Голодомор-геноцид Україна ніколи й ні за яких обставин від Росії не вимагатиме.
 
Отже, у жахах Кремля щодо міжнародного визнання більшовицького геноциду українців залишається одне. Таке визнання неодмінно потягне за собою і юридичне визнання на міжнародному рівні постгеноцидного суспільства в Україні. А коли це станеться, то та ж таки світова спільнота докладе певних зусиль для того, щоб той постгеноцидний синдром великої європейської нації все ж таки якось подолати. І тоді постгеноцидна більшість у нашій країні з роками перетвориться у меншість, а згодом і зникне взагалі.
 
А це означає те, що замість численних хохлів та малоросів у нас будуть тільки ментальні українці, які не сприйматимуть цінності «рускава міра» і не відчуватимуть особливого пієтету до «старшого брата». А коли так, то Росія вже ніяк не зможе спинити поступ України до всіх європейських інституцій, включно з НАТО. А це вже для Кремля, враховуючи його імперські амбіції, «смерти подобно».
 
Поки ж йому боятися нема чого. Українці відзначають чергові роковини Голодомору не навесні чи взимку, коли він насправді лютував 1933 року, а за бажанням постгеноцидного манкурта Леоніда Кучми – восени. Поминальні свічки в українських оселях запалюють лише деінде. Політики обмежуються одноразовими листопадовими промовами «за» і «проти» геноциду, а в українських містах-мільйонниках півдня та сходу нашої держави (епіцентрові Голодомору в Україні) з цього приводу збирається в кращому випадку кілька сотень людей.
 
Це був би нонсенс для будь-якої здорової нації. Це норма тільки для тяжко хворої – української…
 
Олександр Крамаренко – публіцист, журналіст

Zuzan

Zuzan

Війни Московії та її міфи 1

  • 11.12.14, 17:26
Історія Московії побудована на міфах.
Міф перший, про миролюбиву Московію. Люди добрі всіх націй. Скільки можливо терпіти це московське хамство, її високопосадовців, представників "культури", ЗМІ, політологів, яке присутньо в 99% ефіру. ДОСИТЬ. ВСТАНЬТЕ З КОЛІН та ПРИСІКАЙТЕ ЦЕ ХАМСТВО. РОЗВІНЧУЙТЕ МІФИ МОСКОВІЇ, ПОШИРЮЙТЕ ПРАВДУ ПРО МОСКОВІЮ

МІФ ПЕРШИЙ

ПРО МИРОЛЮБНІСТЬ МОСКОВІЇ

Прикриваючи свої минулі і майбутні злочини, Москва створила про себе міф, "невинної жертви", яку завжди всі "ображають", "хотять загарбати" та "поневолити". Але факти говорять про зовсім іншу Московію. Історик Ключевський вважав напад Андрія Боголюбського на Київ народженням Московії. Тому від цього і почнемо

Війни, розпочаті Московією

1169 Андрій Боголюбський (суздальський князь) напав на Київ, зруйнував його, пограбував церкви, знищив багато мешканців міста.
1240 Дружини Суздальського улусу брали участь разом із військом хана Батия в захопленні й знищенні Києва.
1240-1242 Дружини Суздальского улусу брали участь у поході хана Батия в Європу.
1247-1249 Дружини Суздальського улусу, князів Андрія і Олександра (Невського), брали участь в поході хана Батия проти хана Гуюка.
1258-1260 Дружини Суздальського улусу були послані ханом Берке у війська хана Хубилая для завоювання Китаю.
1262-1263 Дружини Суздальського улусу, беруть участь у поході Орди для завоювання хулагидів (Азердбайджан).
1269-1271 Дружини Суздальського улусу брали участь у поході хана Менгу-Тимура на Візантію. Командував володимирівською дружиною молодший брат Олександра (Невського) Василій.
1275 Дружини Суздальського улусу у складі татаро-монгольських військ брали участь у поході на Литву.
1270-1278 Дружини Суздальського улусу у складі татаро-монгольських військ здійснили похід на Кавказ.
1281-1290 Дружини Суздальського і московського улусів у складі військ Орди брали участь у загарбницьких походах в Угорщину, Польщу та Іран. Походи були невдалими, з великими втратами.
1301 Підкорення Москвою Коломни.
1302 Підкорення Москвою Переяслава-Заліського.
1303 Підкорення Москвою Можайська.
1319-1320 Дружини Суздальського і московського улусів у складі військ хана Узбека брали участь у поході на Арран, володіння Хулагидів (Азердбайджан).
1330 Дружини Суздальського і Московського улусів посилаються в підкорений монголами Китай, де виступають окремий гвардійський полк в церемоніальних подіях. Згодом був сформований окремий полк вартових із московітів, що "прославляли вірність імперії".
1335-1336 Дружини Московського улусу у складі військ хана Узбека здійснили ще один похід на Арран (Азердбайджан).
1339-1340 Дружини Московського улусу, за наказом хана Узбека і в складі його військ, пішли війною на Смоленськ, який на той час уже входив до складу Великого Князівства Литовського. Похід був невдалий.
1346 Підкорення Московією земель Комі
1371-1386 Війна Московії проти Смоленська, захоплення Медині.
1356-1357 Дружини Московського улусу, на чолі зі "святим" Димитрієм (Донським) за наказом хана Джанібека брали участь у його поході на Персію. Туди ж, за наказом хана був викликаний митрополит Олексій, який після перемоги отримав в подарунок 400 верблюдів різних кощтовностей.
1392 Підкорення Москвовією Мурома.
1389-1393 Підкорення Москвовією Мордовії.
1397-1398 Підкорення Московією Вологди, Устюга, частини Комі.
1389 Початок підкорення Московією Таруського князівства.
1425-1462 Підкорення Московією Зарайського, Тульського князівств.
1447. Підкорення Московією Ростова Великого.
1452 Підкорення Московією Касимівського ханства.
1463 Підкорення Московією Ярославля.
1465 Похід московських військ в Черемиську землю, який супроводжувався неймовірною жорстокістю і пограбуванням.
1463-1496 Війна Московії проти Великого Новгорода.
1469 Похід Московії на Казань.
1472 Підкорення Московією Пермської землі.
1478 Підкорення Московією Карелії
1485 Захоплення Московією Тверського князівства.
1487 Похід Московії на Казань
1489 Північна Удмуртія "приєднана" до Московії
1499 Загарбницький похід Московії за Урал.
1489 Війна Московії проти Пскова і Вятки.
1493-1494 Війна Московії проти Литви (конфедерація України, Білорусії, Литви), захоплення Вязьми.
1500-1505 Війна Московії проти Литви, захоплення Брянська, Чернігова, Новгорода-Сіверського, Путивля, Гомеля та інш.
1506 Московський похід на Казань.
1508 Підкорення Московією Курська.
1510 Захоплення Московією Пскова.
1512 Війна Московії проти Польщі.
1512-1514 Війна Московії проти Смоленська.
1517 Похід Московії на Рязань.
1521 Підкорення Московією Рязані.
1524 Похід Московії на Казань.
1530 Похід Московії на Казань.
1545 Похід Московії на Казань.
1550 Війна Москвії проти Казанського ханства.
1552 Завершення війни Московії проти Казані та її цілковите знищення.
1555-1557 Підкорення Московією Великої Ногайської Орди.
1556 Війна Московії з татарською Ордою.
1556 Захоплення Московією Астрахані.
1557 Башкирські племена "добровільно" приєднались до Московії. Але на протязі сотень років вони піднімали безліч повстань проти Московії.
1557 Завершення підкорення Удмуртії Московією
1557 Адигея захоплена московськими військами
1557 Війна Московії проти Криму.
1558 Московські війська знищили та підкорили Сібірське Ханство
1558-1563 Лівонська війна Московії.
1570 Знищення Московією Великого Новгорода.
1579 Війна Московії проти Польщі (конфедерація Польщі та ВКЛ).
1581-1598 Завоювання Московією Сибіру (Кашлик, Чинги-Тура, Пелим, Кизил-Тура та ін.).
1590-1595 Війна Московії проти Швеції.
1598 Війна Московії проти сибірского хана Кучума.
1600 Військовий похід московських військ до ріки Об у Сибіру.
1608-1618 Війна Московії проти конфедерації (Польща-Велике Князівство Литовське).
1610-1617 Війна Московії проти Швеції.
1611 Придушення московськими військами повстання Болотнікова
1619-1689 Продовження Московією колонізації Сибіру (Південий Урал, Курган, Ішим, Прибайкалля, Якутія, Бурятія, Колима, Анадир, Беріг Охотського моря та ін.).
1632-1634 Війна Московії проти конфедерації (Польща-Велике князівство Литовське).
1632-1634 Війна Московії проти Смоленська.
1637 Війна Московії за Азов.
1643-1652 Війна проти Московії Китаю.
1654-1656 -Війна Московії проти Польщі, зрада Переяславських домовленостей та початок окупації України.
1656-1661 -Війна Московії проти Швеції.
Після Переяславських домовленостей у всіх майбутніх військових походах Московії змушені були приймати участь десятки тисяч українських козаків. Більшість з них загинула за інтереси Московії. Також Україна забезпечувала всі матеріальні витрати московських військ.
1658 Московське військо на чолі з Ромодановським вторглося в Україну напало і пограбувало Конотоп.
1659 Похід 150 тисячної армії Московії під командуваням кн.Трубецького в Україну. Відбулась знаменита Конотопська битва в який відбірні московські війська були знищені.
1661 Похід Московії проти України.
1668-1669 Війна Московії проти Персії, Іраку.
1671 Похід Московії на Астрахань.
1675 Московія вдерлася в Правобережну Україну.
1680-1703 Колонізація Московією Забайкалля, Бурятії.
1676-1681 Війна Московії проти Туреччини, Криму, Молдови.
1681-1684 Колонізація Московією Албазинського князівства (Амурські замлі).
1687 Війна Московії проти Криму.
1689 Похід Московії на Крим.
1689-1725 Продовження Московської колонізації Сибіру (Нова Земля, Чукотка, Таймир, Камчатка, Командорські острови).
1695-1697 Похід московських військ на Камчатку.
1696 Захоплення московськими військами Азова.
1700-1721 Війна Московії проти Швеції, захоплення Іжорської землі (Прибалтика, Карелія).
1701 Війна Московії проти Прибалтики (Лівонська війна).
1705-1706 Війна проти Астраханських козаків, які підняли повстання проти Москви.
1705-1709 Придушення Москвою повстання башкирів.
1707-1708 Придушення Москвою повстання донських козаків під проводом отамана Булавіна, якого підтримали запорожці.
1707-1727 Колонізація Московією Хакасії.
1709 Війна Москви проти України.
1711 Війна Москви проти Туреччини.
1717 Похід Москви на Хіву
1721 Війна Москви проти Прибалтики та Фінляндії.
1722-1724 Війна Москви проти Персії, Іраку.
1724-1739 Підкорення Москвою Калмицького ханства, Кабарди, лівого берега Терека.
1731 Колонізація Москвою Молодшого джузу Казахського ханства.
1733-1735 Війна Москви проти Польщі.
1735 Похід московських війсь на Рейн
1735-1739 Війна Москви проти Туреччини, Криму, Молдови.
Сторінки:
1
…
8
9
10
11
12
13
…
16
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more