1 вересня 1939 о 4 годині 45 хвилин

Колюбакін Володимир Пам’ять героїв Вестерплатте Гданськ відомий як старовинне портове місто і колиска славнозвісної «Солідарності», але не тільки. Назва «Вестерплатте» увійшла до світової військової історії: тут фашистські загарбники почали Другу світову війну і тут-таки вперше отримали належний опір. Хмари над Гданськом Після поразки Німеччини у Першій світовій війні, за умовами Версальського договору, місто, яке німці вважали за своє і називали Данциг, було оголошено вільним. Воно перебувало під юрисдикцією Ліги націй, а його територія входила до митного простору Польщі. 1924 року Польща отримала від Ліги націй дозвіл на розміщення на території Гданська транзитного військового складу і гарнізону для його охорони. Для розташування цього об’єкту було обрано Вестерплатте – невеликий півострів у Гданській бухті, у гирлі Мертвої Вісли, біля самісінького входу до порту.

Саме наявність польського гарнізону на Вестерплатте стала одним із формальних приводів для початку війни. Поляки мали відомості про німецький напад і намагалися вжити якихось заходів для посилення гарнізону. Зокрема, житлові та складські споруди на острові було переобладнано в оборонні, створено кілька опорних пунктів та кулеметних гнізд. Втім, коли Вестерплатте інколи називають „фортецею”, це не так. Наявні оборонні споруди давали можливість відбити короткочасний напад невеликих сил піхоти противника, але не були пристосовані для тривалої оборони від великої армії. За попереднім планом польського командування, це завдання мав узяти на себе Інтервенційний корпус, який повинен був у разі потреби захопити Гданськ із суходолу і надати допомогу гарнізону. Але 31 серпня 1939 року представник польського командування, що прибув до Вестерплатте, повідомив командира гарнізону майора Генрика Сухарського, що рішення про захист польських об’єктів у Гданську відмінено, Інтервенційний корпус розформовано, а німці, за оперативними відомостями, мають напасти взавтра. Гарнізон практично кинули напризволяще. Високий гість закликав Сухарського „прийняти виважене рішення” – тобто, здатися. Не дивно, що, за спогадами очевидців, майор після цієї розмови мав зелене обличчя... Навала На час нападу чисельність гарнізону становила 182 військових. Для ефективної оборони їм явно не вистачало вогневої потужності: одна польова (навіть не берегової оборони!) гармата калібром 76,2 мм, дві маленькі протитанкові 37-міліметрові гарматки та чотири міномети. Основною зброєю були 41 кулемет та 160 гвинтівок. Спроби якось посилити озброєння гарнізону напередодні нападу не мали успіху: німці перепиняли військові вантажі, що прямували до півострова. Натомість вони нарощували свою військову присутність, зокрема, чисельність наземних військ. А 25 серпня до Гданської бухти „з дружнім візитом” прибув лінкор ВМС Німеччини „Шлезвіг–Гольштейн” з ротою морської піхоти чисельністю 500 чоловік. 1 вересня 1939 року о 4,45 ранку лінкор почав обстріл Вестерплатте. З цих пострілів почалася Друга світова війна. В атаку пішла німецька піхота. Втім, сильний вогонь з польських укріплень змусив її відступити.

Натомість тривав масовий обстріл півострова з усіх точок. Єдина гармата захисників Вестерплатте встигла зробити лише 28 пострілів і була знищена ворожим вогнем. Втім, її снаряди вразили ворожі вогневі точки на маяку та кількох високих будівлях у місті. Мало того: група польських солдатів зненацька атакувала німецьке кулеметне гніздо поза територією Вестерплатте і повністю його знищила. Командир групи капрал Анджей Ковальчик за цю перемогу заплатив власним життям. Ще кілька разів за цей день німці атакували польські позиції – так само безрезультатно. Захисники втратили 4 чоловік убитими, німці – 82. Наступного дня до артобстрілів та штурмів піхоти додалися повітряні налети, було знищено всі чотири міномети. Загинули бійці, що захищали КП №5. Майор Сухарський, який знав, що допомоги не буде, віддав наказ про капітуляцію, але проти виступили інші офіцери на чолі із заступником командира гарнізону капітаном Домбровським.

Наступними днями у німецьких наступах на Вестерплятте взяли участь танки. Німці намагалися переплисти протоку на човнах, заповнених морською піхотою. Була також спроба заштовхнути залізницею на територію укріплення цистерну, повну бензину. Дякувати Богові, що поляки вчасно здогадалися розібрати рейки! Капітуляція Попри гарматний обстріл, який майже не припинявся, вогонь захисників не вщухав. Німецькі лави, що намагалися атакувати, одна за одною лягали трупом. Складалося враження, ніби поляків не беруть снаряди. Серед німців поповзли чутки, ніби територію півострова перетворено на суцільну низку потужних бастіонів, з’єднаних підземними ходами, а один з цих ходів веде десь на материк, і по ньому до захисників надходять підкріплення… Насправді безперервні артилерійські обстріли з кораблів та суходолу дуже дошкуляли польським воїнам. Велику кількість укріплень було зруйновано, багато вояків – поранено. У лавах захисників почали відчуватися нестача боєприпасів, харчів, питної води, а також медикаментів для численних поранених, стан яких усе погіршувався. Не надихали і відомості, отримані по радіо: надії на підкріплення швидко танули.

Ввечері 6 вересня знову постало питання про капітуляцію. Капітан Домбровський знову виступив проти, його підтримувала частина солдатів. Але новий німецький генеральний штурм ранком 7 вересня переконав, що сил триматися вже не вистачає. Через те, що велику кількість укріплень було зруйновано, виникла загроза прориву противника на територію фортеці, а рукопашного бою невеликий польський гарнізон просто б не витримав. Тому о 10-15 ранку 7 вересня було оприлюднено наказ про капітуляцію. Її у майора Сухарського прийняв генерал Ебергардт. На фото, зробленому німецьким кореспондентом, видно, як він віддає майорові честь – причому, не по-фашистському, а як у порядному війську, долонею до кашкета. На визнання мужності захисників фортеці, майорові було залишено офіцерську шаблю.

Поранених польських вояків було відправлено під охороною до Медичної академії у Гданську, інших військовополонених розподілили по таборах. Деяким згодом вдалося втекти та приєднатися до Армії Крайової або до польських частин, що були створені в СРСР. Зі 182 захисників Вестерплатте до кінця війни дожили 158. Сумна доля спіткала радіотелефоніста, сержанта Казімєжа Рачинського. Оскільки ще 2 вересня майор Сухарський знищив усі шифри та коди, бідолашний сержант виявився єдиною людиною, яка знала їх напам’ять. Відважний зв’язківець не виказав таємницю ворогам і загинув від рук катів. Майор Генрік Сухарський до 1945 року перебував у фашистських таборах. Це, мабуть, підірвало його здоров’я, бо невдовзі після звільнення, 30 серпня 1946 року майор помер у Неаполі. 1971 року прах Сухарського перепоховали на кладовищі Вестерплатте поряд з його воїнами. Пам’ять За часів соціалістичного уряду Польщі офіційною позицією щодо подвигу героїв Вестерплатте були забуття та зневага: пам’ять Вестерплатте загалом замовчували, а якщо й згадували, то, мовляв, це був вияв не героїзму, а лише безсилого відчаю. Така точка зору була не лише блюзнірством, а й суперечила історичній правді. Захисники Вестерплатте втратили загиблими 16 чоловік, включаючи сюди і сержанта Рачинського, німці – близько 200. Купка польських лицарів привернула на себе три з половиною тисячі гітлерівських солдатів і тим самим полегшила становище оборонців Польщі на інших ділянках фронту. Відновленню історичної справедливості посприяли польські митці. Героїчній обороні Вестерплатте присвячено поему Ільдефонса Галчинського «Пісня про солдатів Вестерплатте». Щоправда, за браком історичних відомостей, які замовчувала тодішня влада, поет керувався міфом, ніби усі захисники укріплення загинули. Втім, завісу мовчання було прорвано. 1967 року вийшов на екрани фільм Станіслава Ружевича «Вестерплатте», який правдиво відтворював історію оборони. Він отримав дев’ять нагород у Польщі і срібну медаль Московського кінофестивалю. Коли фільм ще знімався, 1966 року, у Вестерплатте було встановлено пам’ятник його захисникам.

Тепер тут діє музей Вестерплатте, де представлено документи, макети укріплень і німецького лінкора, відтворено піст чергового тощо. Неподалік – кладовище, де поховано загиблих захисників фортеці. Вояки спочивають на березі моря, під могутніми соснами, на тлі мальовничого краєвиду. Поруч - танк Т-34 з Першої польської бригади імені Героїв Вестерплатте, який брав участь у визволенні Гданська 1945 року. Туди можна дістатися як із самого Гданська автобусом, так і з сусіднього Сопота, звідки влітку ходять на півострів туристичні теплоходи. Володимир Колюбакін, спеціально для "Музейного простору України" prostir.museum

Більш докладно тут: (виділити все)

http://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/fa/Memor_Westerplatte.jpg/300px-Memor_Westerplatte.jpg&imgrefurl=http://ru.wikipedia.org/wiki/%25D0%2592%25D0%25B5%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BF%25D0%25BB%25D0%25B0%25D1%2582%25D1%2582%25D0%25B5&usg=__zUuR8Dw5EjqHa_Sc7-hYiICbwcg=&h=400&w=300&sz=36&hl=uk&start=1&zoom=1&um=1&itbs=1&tbnid=6-CeQw9u4-qYJM:&tbnh=124&tbnw=93&prev=/images%3Fq%3D%25D0%2592%25D0%25B5%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BF%25D0%25BB%25D0%25B0%25D1%2582%25D1%2582%25D0%25B5%26um%3D1%26hl%3Duk%26safe%3Dactive%26sa%3DN%26ndsp%3D21%26tbs%3Disch:1