Подорож до Кам'яної могили

«Кожного року на Новий рік у нас з друзями є традиція…». Знайома і вже заїжджена фраза, чи не так? Тому я почну трошки інакше, тим паче, що до Нового року ще далеко. Так ось. Кожного року вмене є традиція робити подорож до Кам'яної могили, що находиться біля невеличкого містечка Мирне мелітопольського району, славетне також виробництвом однойменної мінеральної води Мирненська.

(Вказівник).

Шлях мій як завжди пролягав через Мелітополь, про який розкажу трошки пізніше. Про Мирне мені розповісти власне нічого, тому що бачив я його лише через скло автобуса та невеличку прогулянку до місцевого магазинчику, де купували оковиту та напої.

Глухий край, ось що спадає, на думку при першому обзорі цього селища. Порожні вулиці,мінімум людей. Проте, біля магазину горлопанила місцева ~~гопота~~ молодь (якщо можна назвати молоддю залитих водярою пацанів) дуже схожа на тих, кого в нас називають словом «бьічье». Відразне враження. Мій провідник місцевими шляхами, мелітополець,а також просто друг та однокурсник, пояснив це явище відсутністю роботи та якихось перспектив у житті мирненьців.

Коротше від Мирного до Кам'яної пішки десь з кілометр, тому ми встигли і поговорити і посидіти при дорозі, та й помилуватися краєвидами.

Останнього разу ми «зайшли» до могили трошки екстремальним образом – перелізши через огорожу, тому в цей раз я наполягав саме на культурному відвідуванні через центральний вхід. (короткий привал )

Саме головне – Могила на місці. Стоїть собі. Це я до того, що начувся від деяких мелітопольців таких байок, як то: могила осіла і її майже не видно та могилу розтягнули на матеріали під будівництво! Смішно, проте у савецькі «шоколадні»часи був такий прецедент. Якийсь, не в міру дружний з розумом та совістю раціоналізатор з місцевих сільських голів пропонував використати піщані глиби пам'ятки для передового будівництва. А чого тут дивуватися? Ми річки пустимо назад і т.д., із савецького фольклору. Пустили дещо…на свою голову.

Вхід нам коштував 10 гривень з одного. Членам профспілок знижки. Жартую. Поруч входу зупинився весільний кортеж, що вселяло якусь високу надію і екскурсійний автобус. Серед екскурсантів виявилися особи з посвідченнями заслужених майстрів України. Але в якій галузі чомусь не пам'ятаю.

Відвідали вперше і музей. Дещо розчарувало його наповнення, бо очікував купу залів і принаймні два поверхи експонатів. Зал виявися один. Вхід -5 гривень. Фотозйомка сплачується окремо. Експонати можна перерахувати по пальцям і для деяких епох взагалі представлені майже в єдиному екземплярі. Це сумно.

Задав співробітниці музею традиційне питання: «Коли відкопаєте печери?» І отримав традиційну відповідь: «Дозвіл на відкопування і подальше екскурсійне відвідування печер нібито є, але фінансування на це діло нема. Вибори. ». Це теж сумно, бо фантазія малює в тих печерах і гротах щось дивовижне, а на справді, розумію, що дивовижне там може побачити лише око археолога і то не факт. Все начебто вивчили, задокументували навіть пронумерували.

Людей на могилі було чимало. Не менше п'ятдесяти, які лише видерлись на різні пагорби.Картина прикольна: хтось бігає за дітьми, дивиться щоб не ляпнулись в якусь ущелину, хтось загоряє лежачі на камінні, хтось слухає промову представників Рідновіри.

Ми теж обійшли всю могилу, послухали, подивилися, полазили серед доступних гротів,посиділи на зручному виступі.

Я не буду тут писати про велич та таємницю могили. Про це вже написано стільки, що можна видавати окремим виданням. І видано. Особисто я планую приїхати сюди ще.Не можу це пояснити, але тут дійсно щось є надзвичайне. Це кожний вирішує сам для себе. Місце яке бачило всі етапи цивілізації людини: від неандертальців до сучасних часів. Ї кожна цивілізація залишала тут свій слід, вважала могилу сакральною. Приїзд двічі до могили Далай-лами та розвідки нацистського «Аненербе» - не випадкові. А звичайні люди шукають в ній щось своє. В багатьох місцях можна побачити залишені по язичницькій традиції монетки. В той мій приїзд знаходили навіть євро. Поклав ія металеву гривню.

(Лекція від рідновірів)

Поруч річка Молочна. Але береги там давно не кисільні. Поросло все очеретом – не пролізти. Глибина біля комплексу Кам'яної по пояс максимум. Все міліє,меліорація добиває шлях, яким колись ходили «із варягів в греки». Помитися не вдалось.

Відламувати щось від цього міста на згадку чи виражати свою ~~дурість~~ любов на камінні вважаю зайвим. Проте такої думки притримуються не всі. Сміття можна побачити скрізь. Написи «тут був вася» взагалі є типовим проявом вандалізму.

Але могила стоїть. І дай Бог простоїть ще не одну цивілізацію. Залишав я могилу з відчуттям свободи у грудях.

(Молочна).

Власне про сам Мелітополь.

Приїжджаю туди в трете і повноцінно так й не оцінив. Звичайно, що після брудного та задимленого Запоріжжя там свіжіше. І людей менше. Проте заробити там важче.

Краще подивитися кілька фото. Своє ставлення до Мелітополя я поки що складаю, то як планую нову поїздку. Хіба що пригадую як там впадає в око засмічення міста бігбордамисумно відомої ПР. Таке враження, що ти в СРСР однопартійної системи. Випадково побачив серед ПР вивіску комуністів. Проте не мені вам казати що яблуко від яблуні… Сміх і гріх.

VIVA Запорізькому краю!!!