Жорстокі уроки ГОЛОДОМОРУ.

Якийсь час тому я спостерігав досить бурхливу дискусію поміж Енн Епплбом (американо-британська журналістка, яка зараз пише книжку про Голодомор - ред) і професором Володимиром Сергійчуком навколо того, чи можливий Голодомор без участі українців. Через не зовсім точний переклад з англійської на українську могло скластися враження, що Енн заперечує геноцидний характер Голодомору. Звісно, пані Епплбом нічого такого не заявляла, але питання, чи був би можливий Голодомор без українців і чи міг би бути геноцид українців без українців, повисло у повітрі.

Днями мені подарували книжку Дмитрія Гойченка "Красный Апокалипсис: сквозь раскулачивание и Голодомор". Це сповідь людини, яка була співпричетна до Голодомору і все життя потім шукала засобів для каяття. Ця книжка кілька разів примусила мене тремтіти. Можу сказати, що жодна інша книжка не доводила мене до того емоційного стану, як ця. Кілька фрагментів я би хотів зацитувати.

Ідеться про те, як автор приїжджає до одного із сіл, де виконує певні доручення. І от він спостерігає хитрощі одного із місцевих комуністів, як той підговорив місцеву шкільну вчительку, щоб вона допомогла з’ясувати, де ховають хліб батьки її учнів.

"Я зашёл в класс, учительница заговорила и я не хотел ее перебивать. Она попросила меня сесть, а сама рассказывала удивительный рассказ о каком-то храбром пионере. Спустя 10 минут она закончила рассказ тем, что этот храбрый пионер все на свете знал и даже то, где его мама и папа спрятали хлеб.

- О чём из вас, ребята, никто не знает, - закончила, подкупающе смеясь, Лиза.

Я поразился, увидел как десятка два детских ручек быстро метнулись в гору. Некоторые нетерпеливые даже встали и послышалось несколько детских голосов:

- Лиза Григорьевна, Лиза Григорьевна, - они настойчиво трясли своими ручками, требуя дать им слово.

- Э, нет, милые дети, - лукаво улыбаясь, сказала Лиза. - Я не могу позволить вам об этом говорить, как наказано у вас дома. А если хотите, мы напишем классную работую. "Где мои папа и мама прячут хлеб".

- Напишем, напишем! - хором закричали доверчивые детки".

(…)

"Послушайте, - сказал я, - но всё же это ужасно… Превращать таким способом детей в убийц своих родителей и себя самих, это же ужасно…"

Є такі моменти, коли зло, прикидається добром. Упізнати його буває дуже складно, особливо у той момент, коли зло виглядає маленьким, білим і пухнастим. Той випадок не був одиноким. Дослідники зафіксували багато подібних свідчень.

Є такий щоденник Нестора Білоуса. Він день за днем нотував, що відбувалося у його рідному селі неподалік Чугуєва на Харківщині. Він описує подібні випадки так само, коли люди, які визбирували останні харчі із хат своїх сусідів, потім самі помирали від голоду.

Величезна кількість українців не розуміла, чим закінчиться їх співпраця зі злом, яке прикидається добром.

І коли я перечитую такі історії, то згадую Донецьк і Луганськ. У 2004-му році ми бачили дільниці, у протоколах голосування яких з’являлося 104%, 116% або навіть 2500% голосів за Віктора Януковича.

Ясно, що і 116% голосів і 2500% - усе це було неможливим без фальсифікацій. Переконаний, що люди, які брали участь у фальсифікаціях виборів у 2004 році, думали, що роблять добру справу, що це вони борються з "бендерівцями", "фашистом" Ющенком. В їх розумінні – вони робили добру справу.

Але боюсь, що це саме той випадок, коли людина у маленькому злі, яке каже, що воно – добро, не впізнає майбутнього великого зла. Але причинно-наслідкові зв’язки діють безупинно. Закони історії діють невідворотньо. І коли стаєш на дорогу зла - воно стає щомить сильніше. І рано чи пізно нищить тих, завдяки яким набуває сили. Когось нищить духовно, когось – фізично.

Мені здається, що частина провини за те, що в Донецьку і Луганську – війна і окупація, лежить на тих людях, які у 2004 та 2010-му році не впізнали великого зла у малому. Потім Янукович призвів до колапсу української державності. На цілком демократичних виборах вже 2010 року за Януковича проголосували 12 млн 481 тис 266 українців. Проте Історія завжди знайде спосіб примусити дорого заплатити за неправильний вибір: злиднями, бомбами чи голодом.

І тому найбільшим уроком Голодомору є навчитися упізнавати зло, коли воно каже, що є добром.

Варто почитати:http://24tv.ua/24_suchasnih_ukrayinskih_pismenniki_yakih_varto_prochitati_n599875