День, коли чоловіки плачуть.

Минулого року 19 січня залишки стін Донецького аеропорту не витримали і впали, упродовж двох діб тоді загинуло близько півсотні військових, які захищали летовище.

242 дні та ночі — стільки вдалося простояти «кіборгам», захищаючи Донецький аеропорт. За офіційними даними, там загинули майже 200 військових. Проте навіть через рік є ще ті, доля яких невідома. «Ми маємо їх знайти, це четверо чоловіків із сьомої роти, чиї ДНК не збiгаються із загиблими» — говорить волонтер, організатор заходу Аліна Бондар. — Ми не маємо ніякого людського права просто залишити цю справу. Імена цих «кіборгів» — Бондар Олександр, Ковальов Юрій, Кравчук Олександр і Степанишин Валерій».

Вшанування пам’яті загиблих «кіборгів» започаткували волонтери, цього року влада ніяк не відреагувала на пропозицію відзначати цей день на державному рівні. «Ми виступили з ініціативою до влади, до Президента задля того, щоб визнати 20 січня офіційним днем пам’яті воїнів-«кіборгів», які захищали Донецький аеропорт, але відповіді поки не отримали», — коментує організатор дня пам’яті Олексій Копишинський.

У залі Будинку офіцерів у Києві, де днями вшановували «кіборгів», не було де яблуку впасти. Зібралося близько 140 членів родин загиблих, а також побратими «кіборгів». У заході взяли участь представники бойових підрозділів, що захищали аеропорт. Церемонія нагородження розпочалася з аматорського відео, яке зняли самі «кіборги», у цей момент сліз не стримували навіть чоловіки, які пройшли війну.

Дружина Героя України Олега Міхнюка Ірина, яка представляє координаційну раду платформи «Люди допомагають людям», зазначила, що на заході члени родин загиблих «кіборгів» внесені у спеціально створену базу. За її словами, унікальність цієї ініціативи полягає у тому, що члени родин загиблих героїв можуть напряму отримати адресну допомогу. «У платформі відкривається профайл на кожного члена родини загиблого, відкривається номер банківського рахунку, і всі бажаючі допомогти цим людям, можуть напряму, оминаючи перепони, надати допомогу, — розповіла Ірина Міхнюк. — Також родини можуть спілкуватися між собою та підтримувати одне одного».

«Сьогодні багато хто говорить про перемир’я, амністію, прощення. Я втратила сина. І особисто я не готова пробачити людей, які винні у вбивстві найдорожчої мені людини, знищенні нашої країни. Вони всі мають бути покарані. В іншому випадку, ми ніколи не вшануємо тих, хто поклав своє життя під час цієї війни», — каже Ніна Брановицька, мати загиблого «кіборга».

УМ