Викриття таємниці "вишиватників".

Українська криза 2013 -2014 рр. і війна на Донбасі, яка триває досі і кінця якої не видно, супроводжувалися і супроводжуються інформаційними диверсіями. При цьому вони слідують не тільки з боку Росії і таких Ефемер як ЛНР / ДНР. У середовищі українських суперпатріотів давно склалася група донбассоненавістніков, які займалися і продовжують займатися виштовхуванням нашого регіону зі складу України. Тим самим крайні «українські патріоти» зімкнулися з крайніми ідеологами сепаратизму. Приклади подібної діяльності з надлишком поставляє Інтернет-ресурс «Zbru» . (Довідка з Вікіпедії : а льтернатівние написання: Сбруч, Збруч) -пріток Дністра на заході Украіни.Дліна 247 км, площа басейну 3330 км. Протікає по Подільській височині, на межі Тернопільської та Хмельницької областей.В 1772-1793 роках від гирла Збруча до Ягорлик йшла польсько-молдавський кордон. У 1793-1809 і 1815-1918 роках. Збруч був прикордонної рікою між Російською імперією і Австрійською імперією (з 1867 - Австро-Угорщиною). У 1921-1039 гг.по нього проходила радянсько-польський кордон).

Найпростіше всього припустити, що цей багатий інтерент-ресурс фінансується росіянами. Однак, набір постійних авторів, серед яких - відомий американський професор Олександр Мотиль, плеяда українських письменників, серед яких Андрухович, Винничук, Прохасько та інші, змушує припустити щось інше. Можливо, руками цих діячів реалізується проект якогось міжнародного консорціуму, завдання якого полягає в тому, щоб дестабілізувати ситуацію не тільки в Україні, але й у всій Східній Європі.

Можливо, автор нижче публикуемого тексту спрощує ситуацію, зводячи все до еволюції свідомості західно-української інтелігенції. Інтелігенція Західної Україні розділена на безліч груп. Розглянуті нижче ідеї - це тільки один невеликий сегмент, представлений в інтелектуальному ландшафті Західної України. Однак, сегмент вкрай небезпечний для єдності країни. Замість того, щоб підштовхувати уряд до реальних реформ і справжньої децентралізації, вони продовжують зіштовхувати між собою регіони. А адже саме відсутність реальних реформ у період правління всіх попередніх президентів є однією з причин української кризи, що спалахнула війни і втрати більшої частини Донбасу. Власне за корупцію, нездатність до конструктивних дій правлячого класу, бездарність військового командування України і розплатилася Донбасом. Шукати ж причини наших невдач в антропологічних характеристиках наших регіонів - це якраз і є прикривати хабарників, які сьогодні «кують» стану на цій війні.

Далі - мова про авторів Zbrucа і розповсюджуваних їм ідеях.

Окремо відзначимо: якби сепаратистський рух не вдалося розпалити на Донбасі, то його організовували б в Галичині. Залежно від результату подій на Майдані взимку 2014 війська могли стояти і під Тернополем, Львовом та Івано-Франківськом.

Про це текст публіциста з Луганської області ».

Аналітичний відділ Центру з вивчення суспільних процесів і проблем гуманізму

Частина 1. «Сепаратизм не з того боку» або Чому західно-української «богеми» так хочеться «ампутувати» Донбас?

(Про опусах Олександра Бойченка)

Нещодавно потрапила на очі досить вдалий жарт. Дослівно не пам'ятаю, але приблизно звучить вона так: «Всякий щирий українець, що вимагає відділення Донбасу - такий же сепаратист, як Гіві з Моторолою». Я спочатку посміявся, а потім згадав, як сам писав, що в нашому Кримінальному Кодексі взагалі відсутнє визначення «сепаратист». Відкрив КК - і виявилось, що стаття 110 («Посягання на теріторіальну цілісність и недоторканність України») цілком і повністю підтверджує правоту невідомого мені гумориста.

Декаданс через століття

Немає різниці, з якого боку фронту вимагати незалежності Донбасу, тому як «Умісні Дії, вчінені з метою Зміни між территории або державного кордону України на Порушення порядку, встановленного Констітуцією України ( 254к / 96-ВР ), а такоже публічні Заклик чі Розповсюдження матеріалів Із Заклик до Вчинення таких Дій - караються ограниченной Волі на рядків від трьох до п'яти років або позбавленням Волі на тій самий рядків ». А «ті самі Дії, если смороду вчінені особою, яка є представником власти, или повторно, або за попередня змов Груп осіб, або поєднані з розпалюванням национальной чі релігійної ворожнечі, - караються ограниченной Волі на рядків від трьох до п'яти років або позбавленням Волі на тій самий рядків ».

Бачите: мова йде не тільки про тих, що хтось хоче відтяпати на свою користь якийсь шматок української території. Ті, хто припускає той же шматок комусь подарувати - він в тій же мірі підпадає під дію ст. 110 КК. Оскільки кінцевою його (їх) метою є замах на цілісність території Української Держави. І це вірно. Бо звідки нам знати, чи діє такий «вишіватнік» унаслідок хронічної дурниці - або він складається на утриманні у розвідувально-диверсійних органів якоїсь (швидше за все - сусідньою) недружньої нам держави?

Це тривале передмову я написав ось до чого. Заклики «ампутувати» Донбас, хоча і стали більш рідко звучати після подій 11 липня в Мукачево, зовсім не припинилися. Потрібно давати їм посильний відсіч. На особливу увагу в цьому зв'язку застужівает інтернет-ресурс «Zbru».

Я переконаний: переважна більшість «майстрів культури», страждають - назвемо це так: сепаратизмом навиворіт - просто ... Ну, не будемо називати їх грубим словом «дебіли», але все ж це хлопці політично наївні, до того ж надзвичайно слабкі. Вони і пишуть свої, іноді вельми чудернацькі, творіння по методі «потоку свідомості». Тобто виливають тендітні свої душі безпосередньо на папір. Або - сьогодні - на дисплеї комп'ютерів. Століття тому це називалося декадансом. Як назвати це явище сьогодення - нехай думають філософи і літературні критики.

А сил «повірити алгеброю гармонію», або, кажучи простіше, зіставити свій «потік» із залізобетонними реаліями буття у цих «майстрів» до кінця творчого процесу вже не залишається. Але. Метод, придатний для написання художнього твору, зовсім не підходить в жанрі публіцистики. Де холодна голова - зовсім незайвий атрибут.

"Задобрити Путіна»

Перейдемо, однак, до прикладів. Ось Олександр Бойченко про, як і слід було очікувати, автор із Західної України (не буду навіть уточнювати, Галичина це, Волинь або Поділля), завершує свою статтю, присвячену європейським страхам перед Третьої Світової, п'янким постскриптумом:

«Є у мене - знаю з досвіду - немного чітачів, котрі вміють читати страшно пріскіпліво, но при цьом щоразу якось прімудряються НЕ зрозуміті прочитаного. І смороду - знаю з досвіду - зараз глібокодумно заповажати, Мовляв, глянь, Який непослідовній: то заявляє, що треба позбутіся Донбасу, а то наводити приклад міжвоєнної Чехословаччини з відібранімі у неї Судетамі и твердити, что путінську Россию треба Зупинити и паціфікуваті. Де логіка? Пояснюю. Трапляються проблеми, Які Україна может вірішіті, а трапляються й Такі, якіх НЕ може, бо смороду далеко не лишь українські. Донбас - це та проблема, якові мі Можемо вірішіті. Шляхом ампутації. Не для того, щоб задобріті Путіна, а для того, Щоб не мати у своєму складі теріторій, Які загрожують існуванню решті країни ».

Смішно, що прізвище автора цього гарячкового тексту закінчується на «енко». Тобто хлопець, з великою ймовірністю - нащадок тих переселенців зі Східної України, може бути, навіть з Донбасу, кого, за комсомольськими путівками, відправляли втихомирювати повстанські краю. Тепер він почитає своїм обов'язком «втихомирювати» Донбас. Шляхом радикального його відсікання. Бентежить тільки ця «психоаналітична» обмовка: «не для того, щоб задобріті Путина». Причому тут глава сусідньої держави, тим більше що догоджати ти її ("главу") як би не маєш наміри? Ну, гаразд, гаразд - жартую.

Це і є чистий «потік свідомості», коли автору просто не приходить на розум додумати вилетіла на свободу безприв'язну думка. А міг би зупинитися на секунду і задуматися: «А яким, власне, чином,« ампутація »Донбасу може усунути загрозу існуванню решти України? Це питання до всіх адептам хірургічного втручання. Скільки разів читав пристрасні заклики позбутися наривається регіону - і жодного разу промовець не намагалися живописати те, що в результаті цієї операції має статися. Гаразд, не з Донбасом - їм на нього наплювати. Але - з покаліченої в результаті країною.

А ну так. Так. Вони ж не футуристи. Вони - декаденти. У майбутнє (future) заглядати не привчені. Доводиться робити це за них. І в першу чергу виникає питання: по якій лінії рубати станемо? Якщо по лінії розмежування вогню - так її вже проведено де-факто і навіть де-юре (Мінській угоді). Або відскочив на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей? Залишивши терористам щойно зведені укріпрайони, промислові гіганти начебто Новокраматорського машинобудівного, «Азовмашу», «Азовсталі», сєверодонецького «Азоту»?

Пішовши з північних районів Луганщини та південно-західній частині Донецької області, ми залишимо терористам чудову продовольчу базу (зараз в їх розпорядженні щось близько10% орних земель регіону). Ми суттєво збільшимо мобілізаційну базу для бандформувань. А з іншого боку, В Україну хлинуть нові сотні тисяч біженців.

... За всіх не скажу, але особисто я в такому приїду в відомий мені місто, випадку відшукаю нашого ... теоретика і примушу вмитися власними кривавими соплями. Іноді це кращий спосіб повернути декадента до суворої реальності.

Буйство фауни

Що особливо забавляє в цих хлопцях - так це їх Непокобелима (приблизно так) впевненість у тому, що вони досконало володіють формальною логікою. Мало того, вони ще й опонентів своїх дорікають у невмінні мислити логічно. Наш заблукалих в трьох соснах декадент - з цієї породи. Ось ще одна довга цитата з іншого його творіння:

«Просто Кажучи, одна сторона считает, что хлопці з центру ї заходженню України повінні ї далі гинут за ті, щоб від нас, не дай Боже, чи не відколовся поселень основном здічавілою фауни заповідник, Утримання которого грозит Економічною ї гуманітарною катастрофою цілій стране. Інша сторона - та, де я - считает прямо навпаки. Про що в такій ситуации можна діскутуваті? ».

Тобто я, мої друзі, у тому числі люди з докторськими і кандидатськими званнями, українські поети, актори, музиканти - «здічавіла фауна»? Хороший аргумент, щоб «відкосити» від призову в армію, яка захищає цілісність країни. Очевидно, себе хлопець вважає прямим спадкоємцем якого-небудь графа Шенборна або всієї австрійської аристократії скопом. Дарма, чи що, він так напирає на логіку :

«Зрештою, и Ранее НЕ Було про що. Бо та сторона, де мене немає, якось прімудрялася донедавна твердити, что на Донбасі Живуть Такі ж українці, як и в решті регіонів, но водночас, что на всех нас - так званні свідомих українцях - лежить велика провина за ті, что ми всі ЦІ роки туди, на Донбас, що не їзділі, русский культура не пропагувалі, цінності свои НЕ пріщеплювалі ТОЩО. То я з такими людьми - людьми, котрі НЕ зауважують, что два ЦІ тверджень разом становляит класичну антіномію - діскутуваті НЕ вмію. Вмію только з тимі, хто вчивсь немного логіку и розуміє: або там живуть Такі ж українці, як ми, а отже, їздіті до них з агітбрігадамі не потрібно; або до них треба їздіті з агітбрігадамі, а отже, там не живуть Такі ж українці, як ми ».

Якось навіть перехотілося бити морду цього послідовникові Платона і Аристотеля, який, прямо всупереч власному призовом, поняття не має, що таке індукція, що таке дедукція і як вибудовуються силогізми. Я вже не кажу про гегелівську логіку «теза-антитеза-синтез» ... Якщо ти не вважав потрібним їздити в Донбас - звідки ти знаєш про його «фауну»? А що стосується питання, чи слід українським діячам культури їздити до «таким же українцям»? ..

Прошерстил Інтернет, і виявив, що наш діалектик пару років тому побував з візитом в Івано-Франківську (сам він з іншої області). На фото в «Галицько кореспонденті» сам Юрій Андрухович дивиться на нього закоханими очима. За «логікою», йому нічого було там робити, оскільки «такі ж українці» в залітних агітбригади не потребують. Або він вважає, що і в Прикарпатті буйствує здичавіла фауна ?!

А якщо серйозно, то в Донбас випливало їхати як мінімум з простої цікавості: «А чи правду кажуть, что у вас тут ...» Підозрюю, хлопцю елементарної сміливості не вистачило. Начитався про наші «розбірки», що закінчуються - для сторони, що програла - польотом в шурф вниз головою. «Та ну їх до бісової матері, ціх клятих східняків».

Чи потребує наша «фауна» у візитах подібних діячів? Думаю так. Ну, не став же б письменник з перших привітань грубіянити господарям. А там, дивись, до третьої чарці всі непорозуміння і з'ясувалися б. У крайньому разі, до пятой.У нас живуть «такі ж» українці. Різниця лише в тому, що українській культурі в регіоні протистоїть сильне інокультурні впливи - агресивне, наполегливе, до всього користується потужною фінансовою підживленням. Український культурний шар у нас нічим не слабше, але такої матеріальної бази, як російської попси тут немає. А та, що є - вона швидше утягивает українство в шароварщину. Так що візити представників європеїзованій української культури Донбасу ніяк не завадили б.

На жаль. Ці самі «представники» чомусь воліють варитися у своєму власному, напевно, дуже затишному, але донезмоги обмеженому маленькому світі. Обмеженому - у всіх сенсах цього слова.

Частина 2. ЛІНІЯ ОБОРОНИ ПО «Збруч» або Як галицька інтелігенція пішла по стопах Табачника

Скільки себе пам'ятаю, завжди захищав галичан від диких нападок «біло-блакитних» опонентів. Але ось, здається мені, прийшла пора, коли доводиться розвертатися на 180 градусів і вставати на захист Донбасу - від деяких, не в міру просунутих, представників «Українського П'ємонту», які замкнулися у своєму «укріпрайоні».

Сакральний потік

Для галичанина інтелігентного водний потік, що відокремлює Хмельницьку область від Тернопільської, має трохи більше значення, ніж для всіх інших українців.

Тут проходила колись межа між Австрійською та Російською імперіями, потім - між Річчю Посполитою та СРСР ... Загалом, між Європою та Азією. 

А оскільки вищевказана соціальна страта однозначно позиціонує себе як європейців, не надто видатна річечка (щось на зразок нашої Луганки) знайшла сакральне значення http://www.grani-t.com.ua/about/news/3119 І воно з кожним днем в непростих нинішніх умовах міцніє.

Про це свідчить не стільки сайт «Zbru», а зміст непреривавшуюся ряду публікацій досить відомих в Україні та за кордоном авторів - Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Юрія Винничука і навіть професора політології з Нью-Йорка Олександра Мотиля.

Тарас Прохасько

Олександр Мотиль

Юрій Винничук

Всі вони, хоч і кожен по-своєму, намагаються довести неукраїнський, а іноді й антиукраїнський характер Донбасу. А довівши - запропонувати оптимальний, як їм здається, вихід: відрізати «запалений» регіон - і справа з кінцем.