14 лисих котів, які виглядають як Володимир Путін

1.

nocoatkitty.com/elf-cats; Time Cover: Platon

 

2.

VYACHESLAV OSELEDKO/AFP/Getty Images; AFP/AFP/Getty Images

 

3.

yamix/shutterstock; DMITRIY ASTAKHOV/AFP/Getty Image

 

4.

thefeaturedcreature.com; TORSTEN SILZ/AFP/Getty Images

 

5.

DON EMMERT/AFP/Getty Images; Bodo Schackow-Pool/Getty Images

 

6.

VYACHESLAV OSELEDKO/AFP/Getty Images; EPA/DMITRY ASTAKHOV PRESIDENTIAL PRESS SERVICE/ITAR-TASS POOL

 

7.

nocoatkitty.com/elf-cats; DAGMAR KIELHORN/AFP/GettyImages

 

8.

EPA/MICHAEL REICHEL; Junko Kimura/Getty Images

 

9.

Alex Rave/wikimedia; Sean Gallup/Getty Images

 

10. 

Ysbrand Cosijn/shutterstock; ALEKSEY DRUZHININ/AFP/Getty Images

 

11.

Tomi Tapio/flickr; VIKTOR DRACHEV/AFP/Getty Images

 

12.

tumblr.com/tagged/sphynx; ALEXEY DRUZHININ/AFP/Getty Images

 

13.

Vadim Ghirda/AP; MIKHAIL METZEL/AFP/Getty Images

 

14.

Alexsey Druginyn/AFP/Getty Images

3.03

Прочитав цю замітку у ҐУҐЛ+ і не втримався - зробив перепост тут.Надто вже все живописно описано.Совкам читати обов’язково.

Панове други Кербасай з Діверсеєм надихнули мене на спогади вже двадцятидвох літньої давності...

Саме під "1 Мая" підійде. Мір, труд, май arbeit macht frei.

Замість епіграфа:

"Если бы захотел, я бы и без твоих удобрений рекорды ставил. Да только к чему они мне, рекорды?"
-- Віктор Суворов "Освободитель"

Замість другого епіграфа:

"В монастыре свободно Настя могла читать хоть Троцкого, хоть Бухарина, хоть Радека. Не запрещалось. Даже рекомендовалось. И висели фотографии вождей, которые врагами оказались. Настя на Троцкого часто смотрела. В глаза портрету. А однажды на руки посмотрела. Большая фотография, спокойное лицо, свободное положение тела, руки на животе. А на руках - маникюр. Ногти товарища Троцкого длинны и ухоженны, как ногти стареющей придворной красавицы.

Почему-то эти ногти Насте покоя не давали. Почему-то возненавидела она их. Предлагал товарищ Троцкий ликвидировать семью и собственность. Предлагал всех организовать в трудовые армии. Только не сказал товарищ Троцкий, кто этими трудовыми армиями будет командовать. И как-то пальцы холеные товарища Троцкого, и полированные длинные ногти под ярким красным лаком не вязались с идеей трудовых армий. Или очень даже с этой идеей вязались. Просто закрыла Настя глаза и представила себе, что есть трудовая армия..."
-- Віктор Суворов "Контроль"


Навмисне вживаю слово "колхоз", а не "колгосп". Бо воно як і "радянський" не притамаманне українському світогляду. Правильно буде не "радянський", а саме "совєцкій". Як кажуть в західноєвропейських мовах.


Надворі був 1990 рік, я щойно закінчив "СПТУ №nnn Трактористів-машиністів широкого профілю" ("вузькими дорогами", як ми дожартовували далі). Ну що таке "широкий профіль" у мілітарі-країні совєтів, пояснювати не треба, особливо коли разом з тракторами вивчаєш танкові дизелі і все таке похідне... ;)

Отже, закінчив. А доки вчився я отримував пен... стипендію в училищі - 10 рублів, потім за успішність накинули ще 5 == 15. Плюс до цього місцевий колхоз, видав мені "Посвідку на навчання". Офіційна така "бомага", завдяки якій, я ніби-то офіційно вже працевлаштований відразу після закінчення училища. Ну і відношення до "вільно-вступників" було не таке пієтетне як до нас "кріпосних" з "посвідкою". До того ж, направляючи нас офіційно на навчання, колхоз платив нам пен... ем... стипендію у розмірі 30 рублів. Як жартував мій батько - "Руб у день і рано дома".

Вчився я там заввиграшки. Вже тоді на гусеничному Т-150 міг закрити сірникову коробочку, а пізніше мені ці навички згодилися, щоб закривати сірникову коробочку на Т-330. Наші "майстри виробничого навчання" на це не здатні були (це для "совєцькіх воїнів", що мені щоразу хизуютсья, як вони в армії керували танком "каг свайей рукой", ага - жоден з них БєлАЗ-а не відчував так як я Т-330-го). Екзамени я здавав лише зі шкільних дисциплін, та й то не з усіх - лише з математики, бо з математикою у мене трохи не ладилося, завжди хотів 5, а вище 4 не вилазив. Ну тупий я був...

За успішне навчання, відразу видали мені та ще трьом відмінникам групи - другий клас і шостий розряд.

Звісно, після трьох років отримування пен.... тю зараза причепилося як гімно до закаблука - стиПЕНдії! від колхозу, я мав два роки на той колхоз відпрацювати, або відразу податися до армії, яка "все списувала". Ну мені до армії було ще до осені чекати, - це півліта, ну і ще півосені за моїми підрахунками. Треба якось витримати колхоз.

Прийшов. Посадили мене на Т-25, відомий як "Владімірєц", невеличкий такий тракторець, з двигуном від ДВШ, двоциліндровий, ~40кс.

- Обслуговуватимеш бази з худобою.

Бригада, де я працював, обслуговувала бази великої рогатої худоби, з одного боку м'ясні бички, з іншого дійні корівки. Їх доять, я підганяю діжку, заливають туди те молоко, я відвожу теляткам, їх там годують. Я відвожу дохлих теляток (що померли за ніч) на бійню, що там з ними далі відбувалося - точно не скажу. Коли купуєте м'ясо заливайте його холодною водою і мніть руками, якщо вода стане аж червоною як кров - дохле телятко ви купили, але то таке - лірика... 

Потім відвезти діжку до парилки, де її пропарять паром +200С. Потім силос корівкам, потім навоз з під корівок, потім знову база, телятка, вивезти теляток, що здохли без матері з ранку до обіду, знову пропарити діжку, відвезти обіднє молоко у бідонах до магазину, вчорашні бідони привезти на парилку пропарити, бо заврішнє молоко скисне щойно залий. Знову поле,силос,навоз,телятка,молокотеляткам,вивезтидохлихтелятоксилоснавоздійня,... фух... 

Обслуговування трактора на ранок......

На роботі я о 06:00 ранку, вдома - о 23:00, мені ще 18 не було. Тобто за законом я мав працювати 7 годин на день. Силяки, навіть закинувши тренування, у мене було предосить. Тому особливо втоми не відчував. Але такий стан справ влаштовував мало, я ж не для роботи народився, а ще ж і життя має бути якесь власне, мене ж і до дівчини однієї тягло страшенно, Олі... Брюнетка і сині очі. Як волошки.

Їв я на ходу. Дядько Сергій - оператор та бог дійного автомату - наллє мені літр молока, я куплю булку - пообідав. Самому молоко брати не дозволяв, лише тоді коли сам наллє, - бо, - каже, - ці курви, миють вим'я коровам, воду до канави не зливають, а кидають присоски у відро і дійня всмоктує. "Змусили мене у автоматиці дійні, зменшити відсотокк жиру та білку, бо автоматика відразу блокувала таку жижу", - побідкався мені цей добрий дядько. Сам голова бригади наказав. А автоматика на той час була якась модна, німецька. Ні, не просто НДР-івська, а саме ФРН-івська! Ага.

Ото він мені наливав завжди молоко ще без тої жижі... Ви, хронічно городскіє, срали б від нього тиждень, звиклії до продмагівських сцяк з написом "молоко"...

...Так минув місяць. Зрозуміло, що зарплатня вас цікавить.

Так я отримав зарплатню.

3 рублі 3 копійки.

ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.

Повторюйте за мною, совки, комуняки та ліваки з борошняними руцями, борці за трудящіхся усєх стран, шоб вам повидохнути усім коліном.

ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.
ТРИ РУБЛІ ТРИ КОПІЙКИ.

Я стояв перед касиркою ніякий, мене душив гнів та образа. Я пішов до обліковниці, вона подивилася, - та тобі ж 17, ти ж по 7 годин працюєш, і то нічого не робиш....

Це вже було поза меж мого обурення і розуміння... Я кинув роботу, сів на веломашину і рвонув до Правління колхозу. Там спочатку та ж історія. Голови колхозу нема, є заступник. Я до нього, він знічєв'я викликає головну обліковницю, - Валю, розберися. Ну хвилин за двадцять Валя "розібралася", повертається. "Йому 17, він працює 7 годин, напружувати його не мають права, там була помилка у зарплатні, йому нарахували 43 рублі 3 копійки."

Я тут же хапаю ручку (кілька завжи висіли прищеплені на нагрудній кишені сорочки), у неї зі столу - аркуш і катаю заяву на звільнення.

Пішло лайно трубами:

Ми тобі стипендію платити три роки, доки ти вчився...
Як це так?
А хто ж працюватиме?
Та як ти смієш?
Та шо за молодь пішла?
Та ось у наші роки...
Та тобі доведеться усі гроші повернути...
Та шо це за ледацюги...
Тахтожпрацюватиме...
Тахтотобі другий клас видав...
Тайшостийрозряд...

Хвилин 40. Я один, і їх ціла зграя колхозних функціонерів з білими руцями і кігтиками як у Хорошковського.

Я неухильно веду своє. А потім їм удар під пахвину, - Я вступаю до інституту міжнародних відносин. Заступник і сів.

- Валю, видай йому трудову, нехай іде під три чорти!

Ось так я став вільним в день моєї зарплатні.

Приїжджаю додому. Кладу перед батьками трудову, повідомляю, що я вже у колхозі не працюю. Кладу поряд з трудовою свою ЗП.

ТРИ
РУБЛІ
ТРИ
КОПІЙКИ

Пояснив усе. Батько (польська лінія без генетичної пам'яті про Голодомор) лише гірко крекнув... - "прокляті комуняки"... Мати (українка, наші предки Святослава бачили і воювали поряд з ним, але у неї генетична пам'ять про Голодомор): - О! Ну хоч на хліб заробив!

І від її слів я заплакав мов дитина...

...

І зараз, умивши пику у вбиральні, лише зміг продовжити цю писанину... Перечитав параграф вище, і знову довелося бігти до умивальника...

...трясця і так тричі підряд... мало не ридма... більше не читатиму...

Пішов до кар'єру. Там сказали, що їм потрібні механізатори як повітря. Т-130, Т-330. Там я став "оператором бульдозера". Приносив ЗП, що були вищі мало не у півтора рази за сумарну ЗП моїх батьків, - розморозили будівництво хати...

Там армія, вона все списала. Повернувся з армії - стройбат, ще попрацював на Т-330, і у 95 вступив до ХДУ на перекладача, закінчив його вже як ХНУ, ще за рік до закінчення взявся за UNIX-и і з ними досі працюю. На громадських засадах перекладаю фільми, серіали, мультики на українську. Бо якщо не хочете вчити українську, вчитимете китайську, будете у кацапів рабами управлінської ланки. А кацапи будуть у китайців "раб-прокладкою" між ними і вами. Але китайці різниці не бачитимуть, - ви ж бо "будіті каваріть паруссскі" і вважатимете за щастя працювати у китайських колхозах.

P.S. Восени 2007-го на базарі, я купляв картоплю. Багато не купляв, хоча мене й агітували відразу на мішок. Я відповів, що вона дешевшатиме до кінця осені. Старий пень у черзі, - ну вам ні хочіцца паддєржать крєстьян?
Я дуже стисло переповів історію про "Три нуль три" і аргументував, що для них нічого не зміниться.
Відповідь була суто кацапсько-окупантська.
"Так в тє же врємєна за трі рубля можна ж била что-та купіть!!!"
Якщо ви думаєте, що я вигадав таку відповідь, поставте себе на моє місце, - ви здатні таке вигадати?
"Ну то нехай ви, ваші діти, онуки та пра-пра-пра онуки отримують стільки ж", - відказав, знімаючи сумку з картоплею з терезів і забираючись додому...
                        Автор тут

Спасибі друзі.Ви - найкращі.

  • 02.05.13, 11:29
З нагоди мого Дня народження прийшла сила-силенна вітань.Вітання продовжують надходити і сьогодні. Дякую вам друзі.Нехай і у вас і ваших сім’ях панує злагода, мир і достаток.Здоров’я вам і усіляких гараздів.Надіюся, разом ми здолаємо ту спільну нашу біду, яка називається ВФЯ.Ну для вас "Queen" сьогодні.

Північна Корея напередодні війни.

  • 28.04.13, 20:37
або комуністична країна-тюрма.
Російський блогер Павло Боярінов відвідав Північну Корею недавно. У складі туристичної групи. Іншим способом відвідати цю країну неможливо виявляється.Коли я побачив його фоторепортаж - мені здалося що то не Земля взагалі а якась інша планета.Щось, наприклад, на кшалт планети Саракш з повісті "Населений острів" братів Стругацьких. І так, ласкаво просимо на "заселений острів".Точніше, на заселений півострів.Коментарі я зберіг авторські, тільки переклав з російської.

               Вирушаючи до Північної Кореї, я планував здійснити своєрідну подорож назад у часі, подорож в історію власної країни. Однак протягом 20 років, що минули з моменту краху СРСР, політичні технології соціалізму теж не стояли на місці.
Я очікував побачити культ особистості. Але побачив щось інше: це не культ особистості, це релігія. Релігія, в її давньоєгипетської формі.


Згідно з офіційною версією, Кім Чен Ір народився на священній горі Пектусан. У момент народження вождя на небі з'явилася нова яскрава зірка. (Насправді він народився в селі Вятское Хабаровського краю і його справжнє ім'я Юрій).
Все, до чого торкався вождь в Кореї, тепер є святинею. Кожній статуї обов'язково потрібно кланятися в підлогу. Якщо у нас в будинках іноді трапляються ікони, то в Кореї в обов'язковому порядку в кожному будинку (класі, адміністратора, вагоні метро і т.д.) є портрети вождів: батька і сина (Кім Ір Сена та Кім Чен Іра). Літочислення в країні ведеться від різдва Кім Ір Сена (зараз йде 102-й рік). Коли вождь помер, сонце стало світити набагато тьмяніше, а орбіта Землі трохи змістилася, що було зафіксовано вченими в усьому світі.
Найбільше сучасне життя Північної Кореї нагадує діяльність релігійної секти.



У Північну Корею не можна приїхати самостійно. Її можна відвідати тільки в складі організованої групи. Відразу ж по прильоту в країну нас взяли під опіку два гіда і водій. Весь наступний тиждень ми провели під їх пильною увагою. І не тільки їх: періодично ми помічали різних людей, які явно стежили за нами і навіть фотографували. Покидати готель без супроводу гіда суворо заборонено. Сам готель знаходився на острові посеред річки в Пхеньяні. Контроль воістину тотальний: гіди знають що ви їсте, куди ходите в готелі, що фотографуєте. Всі кімнати в готелі прослуховуються (але про це нас попередив туроператор ще в Москві).
Вид з готелю


У країні великі проблеми з електрикою. Навіть у столиці світло дають тільки з 8 вечора до півночі. Але навіть в нашому готелі напруга була настільки слабкою, що літр води в чайнику закипав хвилин 20. Світла немає навіть у громадському транспорті. Трамваї ходять з неосвітленим салоном навіть у темряві. Майже вся доступна в країні електрика витрачається на обертання центрифуг на заводах зі збагачення урану і на підживлення напругою колючого дроту, який по периметру оперезав усю країну. У квартирах здебільшого лампочки Ілліча.
Вечірній Пхеньян нагадує місто-привид


З транспортом взагалі проблеми. Приватних машин немає, а велосипеди в обов'язковому порядку ставляться на облік. Машина у приватній власності може бути тільки в тому випадку, якщо тобі її подарує особисто вождь, тобто майже ніколи. У людей є тільки велосипеди. Кожен велосипед в обов'язковому порядку ставиться на облік.


У Пхеньяні рівень життя значно вищий, ніж за його межами. Але навіть в Пьхеньяні автобус возив нас тільки по строго певних вулицях, навіть якщо це було не по дорозі. Фотографувати з автобуса не можна. Взагалі фотографувати можна тільки там, де дозволяє гід і тільки в тому напрямі, в якому він дозволяє. Виходили з положення як могли: у сучасних фотоапаратах є безшумний режим зйомки, але безшумний він номінально, а на ділі все ж трохи чутний. Наш гід відразу помітила, що ми фотографуємо з автобуса і навіть стала переглядати мої фотографії, видаливши деякі, які їй не сподобалися. Наступного разу довелося завертати фотоапарат в куртку, щоб повністю прибрати звук затвора. Так що перепрошую за кривизну фотографій.
А фотографувати з вікон було що.


міські вулички


Черга в тролейбус


Практично все в країні робиться вручну
ремонт тротуару


дорожній ремонт



Навіть залізні дороги ремонтуються голими руками. Робоча сила тут майже безкоштовна.


У країні майже немає нафти, і з цього є два головних наслідки: практично повна відсутність асфальту в країні і вантажівки на дровах. Дороги просто жахливі: голі, роз'їхалися між собою бетонні плити замість асфальту. 200 кілометрів дороги за містом при повній відсутності машин відняли у нас 4 години часу.
А вантажівки з дров'яної тягою дійсно існують, хоча і дуже повільно їздять.


У країні є 2 моря: Західно-корейська (Жовте) і Східно-корейська (Японське). Всі підходи до моря затягнуті колючим дротом під напругою. За офіційною версією, озвученою гідом, це зроблено для того, щоб японці та інші імперіалісти НЕ висадилися на корейській землі з води. У реальності людей позбавляють останньої можливості втекти з країни.


Кожен день туриста в Кореї розписаний до хвилини. Відхилення від програми неприпустимі. Якщо ми заходимо в ресторан або магазин, то тільки в той, що передбачений програмою. Заклад спеціально відкривають для нас, так що перетнутися з місцевим населенням немає ніякої можливості.
Якщо ви надто вибагливі в їжі, то це може стати для вас проблемою: у ресторані немає меню - що принесли, то й їж. Вся їжа за розкладом. Їсти корейську їжу дуже непросто. Вся їжа жахливо гостра. Один раз їли навіть собаку.
Возять тільки по зразково-показовим місцям, в яких гід гордо дозволяла фотографувати, але навіть вони виглядають жахливо.
Ось, наприклад, зразково-показовий дитячий садок. Діти співають патріотичну пісню.


Дітей готували до приїзду іноземних гостей і вони радісно махають нам ручками


Обов'язкові атрибути зразково-показового дитячого садка: гойдалки


карусель


Зразково-показова школа. На уроці фізкультури дітям прив’язують одну ногу: і спорт, і строєм заодно бігати навчаться.


весілля


У будь-якому зразково-показовому закладі всі роблять, вигляд, що нічого не відбувається і вони так і працювали до твого приходу. Хоча цілком очевидно, що всі люди найжорстокішим чином видресирувані.
Зразково-показовий колгосп, заради візиту в який ми проїхали півкраїни. Тут навіть є трактор.



Але навіть у цьому радгоспі ми виглядаємо "білими воронами"


За межами зразково-показового радгоспу орють здебільшого  коровами. Трактор - це дивина для Кореї. Коли я бачу запряжену корову і людей які по коліно стоять у багнюці, я згадую, як виглядають поля по інший бік 38 паралелі, як у Південній Кореї поля обробляються взагалі без участі людини за допомогою повністю автоматизованих комбайнів, що орієнтуються по GPS. Але здебільшого тут працюють просто голими руками.


Коров'ячу тягу використовують навіть у передмістях Пхеньяну і просто в невеликих містечках.


Коли корів немає, запрягають дітей


Зразково-показова перукарня


Це священна хурма. Одного разу вождь подивився на це дерево і з тих пір воно плодоносить за трьох. У цій історії особливо цікаво те, що в неї не просто вірять - її розповідають туристам. У людей взагалі не закрадаються сумніви в божественному могутність своїх лідерів.


Гіди постійно ставлять одні і ті ж питання: ким працюєте (хоча вони це і так прекрасно знають за нашими анкетам з посольства), чим займаєтеся, не журналіст чи ви, чи немає у вас GPS-приймача в телефоні. Після кожної розмови гід все записує. Сказати один одному щось тихо майже неможливо: гід просто суне голову до вас і слухає - таке відчуття, що вони здають іспит на слух перш, ніж стати гідами. Телефони речі віднімати не стали, але переписали і задекларували їх в аеропорту - толку від них все одно не було: ні у одного стільникового оператора роумінгу там немає. Змусили декларувати не тільки всі електронні пристрої, але і всю друковану продукцію. Будь-які книги підлягають декларуванню при в'їзді в країну. І взагалі валізу свій довелося чекати в аеропорту півгодини - напевно несли довго від літака :)
На всіх картах Корею малюють єдиною. Південна частина вважається окупованою американцями.


Поклоніння вождям по істині фантастичне. Мавзолей представляє з себе величезний подвійний храмовий комплекс, одна частина якого відведена батькові, інша - синові. Навіть туристичне відвідування мавзолея представляє з себе довгий ланцюжок ритуалів. Туристів пускають тільки в строгому одязі. На вході в мавзолей потрібно почистити підошви свого взуття, потім здати всі речі в камеру зберігання. Далі  ескалатор довжиною в 1 кілометр (так сказала гід, але є підозри, що насправді ескалатор дещо коротший), який їде зі швидкістю 2 кілометри на годину. Йти по ескалатору не можна, стояти спершись не можна, руки в кишені засовувати теж не можна - поки їдеш на ескалаторі можна тільки стояти солдатиком і слухати патріотичну музику, що грає від усюди. І це тільки на півшляху до трупа. Тіло лежить у величезному залі. Підійшовши до тіла, робиться 1 уклін в ноги спереду і по три поклони з інших сторін.
Потім вся історія повторюється з іншим вождем.

Мавзолей зовні. Усередині фотографувати суворо заборонено і навіть монети з кишені попросили здати.


На вулицях повно військових. Військові крім основного призначення займаються всім, чим завгодно, наприклад, ремонтують вулиці.


У Кореї майже немає світлофорів. Зате багато регулювальників. Майже всі регулювальники - жінки.


Пропаганда і перекручування історії має просто фантастичний розмах. Я думаю, що якщо дати цим людям підручник історії, то вони просто не повірять в те, що в ньому написано - настільки яскраво факти з підручника будуть контрастувати з їх картиною світу.


Гід уважно стежить, щоб на ваших фотографіях ні в якому разі не обрізати зображення вождя, навіть якщо це іконка у вагоні метро - не дай бог сфотографувати статую без голови.
Взагалі метро у Пхеньяні монументально - все за зразком Радянського Союзу. Ми навіть проїхали 1 станцію. Проїзд у метро коштує 1 рубль на наші гроші (зі слів гіда)



Не розумію, звідки у комуністів така любов до сірого кольору. Таке враження, що в країні немає жодної кольорової будівлі.


Я не раз бував у "бананових" республіках і завжди твердо був упевнений, що там люди самі винні у своїй ліні і своєї бідності. Але тут ситуація принципово інша. Люди в Кореї працюють від зорі до зорі і мають 1 вихідний раз в 10 днів (у містах раз на 7 днів), але вся праця цих людей йде на підтримку влади існуючого режиму, на його обслуговування. У відмінності від "бананових" республік, ці люди не винні у своїй бідності. Цим людям підчас нічого їсти, але у них є атомна бомба. Це дуже явно характеризує режим. Гід навіть не соромиться говорити про те, що тих, хто недостатньо старанно плакав на похоронах вождя, засудили до року виправних робіт


Взагалі в Кореї не страшно. Там цілковита ізоляція і ніяка інформація не проникає ззовні. Привід для занепокоєння нам дали лише одного разу. При в'їзді в країну у нас відібрали паспорти, а потім на п'ятий день несподівано повернули, хоча виліт у нас був тільки через 2 дні. І повернули нам їх на День Сонця (день народження вождя), тобто саме в той день, коли багато хто очікував запуску ракет і взагалі мало не початку війни. Все б нічого, але в паспортах значилося, що ми залишили країну 17 квітня, хоча на дворі було тільки 15 число. Тобто штамп стояв майбутньою датою. Але нічого страшного не сталося.

Парадний вигляд на Пхеньян зверху


Ну і наостанок ще кілька фото
















Ургант-жартівник.

Це той, що кришив петрушку у себе на програмі,як червоний комісар українських селян.

Не хочеш писати російською - відправляйся в дурку.

  • 27.04.13, 22:12

Користувач мережі Facebook на своїй сторінці розповів про свій похід в поліклініку за довідкою від лікаря, що необхідна для вступу до ВНЗ, пише IPress.

"Тільки в нашому краю, в "прекрасному" (це через ситуацію, так я його люблю) донбаському краю. На друкованій довідці УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ написати російською, при цьому сказати мені "па-рускі разгаварівай". (Коли я хотів забрати довідку, та казав що мені довідка потрібна). Я все розумію, але така шизофренія мене просто вбиває. Крім цього доведеться приходити та робити нові довідки від лікарів. Мені "геморою" доставили, і собі також. МОЛОДЦІ!", - написав Ростислав Камерістов спочатку.

Вчора він описав свій другий візит до міської поліклініки:

І так, похід номер два до лікарні та за довідкою, вгадайте чим закінчився? Ну просто вгадайте! Коли я сказав що хочу до Львова поступати, на запитання "Пачєму туда?" Я промовчав, потім вона на мене: 

"Хамьйо, ти чєго смотріш в телефон? Что за васпітаніє?"

"Ти аткуда?" – "Артемівськ"

"Сємья откуда твая? Пачєму укрАінскім?" – "Російська не подобається"

"Школа у тєбя какая?" – "Російська"

"ПА-РУСКІ РАЗАГВАРІВАЙ!" – "Тільки державною" (потім другий раз вказала, як мені розмовляти). 
Я встав й назвав її шовіністкою. І мені довідку написала, що мене до дурки до психолога: "Завтра паєдіш." 
Коментарі самого Ростислава тут.

У США успішно стартувала нова україно-американська ракета.

21 квітня 2013 року о 24.00 за київським часом з космодрому на о. Уоллопс (Вірджинія, США) відбувся перший демонстраційний пуск ракети-носія середнього класу «Антарес».

Файл:Antares A-ONE launch.2.jpg

Ракета "Антарес" призначена для виводу вантажів до 5.5 тонн на низьку опорну орбіту, тобто вона може доставляти вантажі на МКС. Ракету створено американською фірмою Orbital Science Corporation на замовлення NASA в рамках міжнародної кооперації за участю України. Вона складається із двох ступенів і космічного вантажного корабля «Сігнус» (третя ступінь). Основна конструкція першого ступеня ракети-носія «Антарес» розроблена Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне»

ім. М.К. Янгеля та виготовлена Державним підприємством «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» в кооперації українськими підприємствами «Хартрон-АРКОС» (Харків), «Київприлад» (Київ), «Хартрон-ЮКОМ» (Запоріжжя), «ЧЕЗАРА», «РАПІД» (Чернігів),а також з російськими.Уперше українська сторона виконала весь комплекс робіт з проектування,відпрацювання і виготовлення матеріальної частини несучої конструкції для першого ступеня ракети на замовлення NASA.Цікаво що двигуни першого ступеня ракети - це модернізовані ще радянські двигуни НК-33. Їх планувалося використати для радянської надважкої "місячної" ракети Н-1.Свого часу американці закупили декілька десятків таких двигунів у російських виробників.У США їх грунтовно модернізували, встановили електроніку, шарніри для управління вектором тяги, переробили на американський тип палива.Наступний тестовий запуск "Антареса" має відбутися влітку.Планується,що "Антарес" доставить вантаж на МКС.Адже конкурент Orbital Science Corporation, компанія SpaceX вже виконала 2 комерційних рейси до МКС.



Його звали Джохар.


21 квітня 1996 року в боротьбі за незалежність Чечні загинув Джохар Дудаєв.
Він був тринадцятою дитиною в сім'ї.
На восьмий день свого народження був висланий совітами  з родиною, як ворог народу.
Освіта отримував, приховуючи свою національність.
Став генералом Радянської Армії і командиром дивізії.
При розвалі СРСР очолив національно-визвольний рух чеченського народу, який захлинувся в крові геноциду влаштованого російською армією в Чечні.
Вічна Пам'ять Герою!

Постскриптум Після поразки національно-визвольного руху Республіки Ічкерія (Чечня) на чолі з націонал-демократом Д. Дудаєвим, Кремль ставить на чолі республіки свою людину. Рамзан Кадиров- васал Путіна, російський колабораціоніст, зрадник чеченського народу, кримінальний авторитет. Кримінальна диктатура путінського васала Кадирова в Чечні нині прищеплює нинішньому новому чеченському поколінню кримінальні, дикі цінності і любов до В.В. Путіна. За 20 років після героїчної загибелі Джохара Дудаєва нинішнє покоління чеченської молоді більше не пам'ятає цінностей і моральних орієнтирів, які прищеплював їм Д. Дудаєв. Нинішня молодь більше не пам'ятає націонал-демократа Д. Дудаєва, тепер вона знає кримінальної колабораціоніста Кремля Р. Кадирова.

ВИСНОВОК: НЕМА ПОГАНИХ НАЦІЙ І НАРОДІВ. А Є ТІЛЬКИ ПРАВИЛО - ВСЕ, до чого торкається РОСІЯ - ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ У ЛАЙНО!
І це чудово розумів Президент Дудаєв. Відеозвернення Генерала в інтерв'ю естонським журналістам незадовго до загибелі:

Загибель Генерала.

З самого початку першої чеченської війни на Президента Дудаєва полювали російські спецслужби. Три замахи закінчилися невдачею. 21 квітня 1996 російські спецслужби запеленгували сигнал від супутникового телефону Дудаєва в районі села Гехі-чу, в 30 км від м. Грозного. У повітря було піднято 2 штурмовики Су-25 з самонавідними ракетами. Імовірно, Дудаєв загинув від удару ракети прямо під час розмови по телефону з російським депутатом Костянтином Боровим. Дружина Президента Алла Дудаєва в інтерв'ю газеті «Коммерсант» розповіла, що знаходилася поруч з Джохаром в момент його загибелі. Вона, зокрема, сказала:
А потім Джохар почав говорити з Боровим. Він сказав мені: «Відійди до яру». І ось я стою разом з Вахой Ібрагімовим на краю яру, рання весна, птахи співають. А один птах плаче - наче стогне з яру. Я тоді не знала, що це зозуля. І раптом - за моєю спиною удар ракетою. Метрів за дванадцять я стояла від Джохара, мене скинуло в яр. Боковим зором побачила жовте полум'я. Стала вилазити. Дивлюся - «уазика» немає. І тут другий удар. На мене зверху впав один з охоронців, він мене закрити хотів. Коли стихло, він піднявся, а я почула плач Вісхана, племінника Джохара. Видерлась, не зрозумію, куди все зникло: ні «уазика», ні Вахі Ібрагімова, йду як у сні і тут спіткнулася об Джохара. Він вже вмирав. Я не чула його останніх слів, але він встиг сказати нашому охоронцю, Мусі Ідігова: «Доведіть справу до кінця». Ми його підняли, віднесли до другого «уазика», бо від першого залишилася купа металу. Хамад Курбанов і Магомед Жаніев загинули, Ваха був поранений. Джохара поклали на заднє сидіння «уазика», поруч з шофером сіл Вісхан, а я забилася ззаду біля віконця. За Вахой вони повинні були потім приїхати. Вони ще думали, що Джохара можна врятувати. Хоча я вже тоді зрозуміла, що не можна, я намацала у нього в голові, праворуч, таку яму ...

Свастика в Червоній армії.

  • 14.04.13, 19:04
    Під час Громадянської війни деякі вояки Червоної армії ходили в атаку  з ось такою свастикою на рукаві.
                   

    Існував ось такий наказ.

          Наказ військам Південно-Східного фронту № 213
місто Саратов 3 листопада 1919
Стверджується відмітний нарукавний знак калмицьких формувань, згідно доданих креслень й описів.
Право носіння надати всьому командному складу і червоноармійцям існуючих і сформованих калмицьких частин, згідно вказівок наказу Революційної військової ради республіки с. р. за № 116.
Командуючий фронтом Шорін
Член Революційної військової ради Трифонов
В. о. начальника штабу Генерального штабу Пугачов


І такий додаток до наказу:
Додаток до наказу військам Південно-Східного фронту з. р. № 213
опис
Ромб розміром 15 х 11 сантиметрів з червоного сукна. У верхньому кутку п'ятикутна зірка, в центрі - вінок, в середині якого "люнгтн" з написом "Р С Ф С Р. ....». Діаметр зірки - 15 мм, вінка 6 см, розмір "люнгтн" - 27 мм, буква - 6 мм.
Знак для командного і адміністративного складу вишитий золотом і сріблом і для червоноармійців трафаретний.
Зірка "люнгтн" і стрічка вінка вишиті золотом (для червоноармійців - жовтою фарбою), самий вінок і напис - сріблом (для червоноармійців - білою фарбою).
У 1920-х роках навіть офіційні газети Калмицької Автономної Області виходили з емблемою "юнден" (свастикою), на яку були поміщені букви "РРФСР", в оточенні вінка з колосків і під п'ятикутною зіркою в червоному ромбі. Така ж емблема була на нарукавних нашивках калмицької червоної міліції в 1920-1925 роках.
 Здається воно вроді би і нічого, але в 2010 році костромського блогера потягнули до прокуратури за те що він використав цей символ у себе на аватарці.Після розмови у прокуратурі блогер аватар замінив, але його товариші по форуму все таки вияснили історію символу.Виявилося що автор знаку - червоний командир Шорін Василь Іванович. В Червону Армію Шоріна привів Лев Троцький.

Росія пішла в наступ на нашу авіацію

Відмова від кооперації із ДП «Антонов»: втрата Україною головного ринку збуту чи стимул для пошуку нових?
10 квітня, 2013 - 10:07
ФОТО РЕЙТЕР
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Максим АРСЛАНОВ: «Це один із аргументів для переговорів з інших питань... Потрібні якісь поступки, наприклад в напрямку Митного союзу»
Валентин БАДРАК: «Потрібно буде знаходити інші можливості для забезпечення обороноздатності країни, тобто військово-технічне співробітництво будувати з країнами Заходу або з країнами, що динамічно розвиваються у Південно-Східній Азії...»

Президент Російської Федерації Володимир Путін доручив прем’єр-міністру Дмитру Медведєву розглянути питання самостійної модернізації літаків без узгодження з іноземним розробником до 1 серпня 2013 року (документ вже є у вільному доступі в Інтернеті).

 «Примите меры по скорейшему внесению в авиационные правила изменений, позволяющих проводить модернизацию воздушных судов иностранного производства без согласования с держателем сертификата типа», — йдеться у дорученні Президента РФ Дмитру Медведєву від 7 січня 2013 року.

Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак розцінює цей документ, як прямий наступ на українського авіавиробника. Адже «воздушные суда», які потребують модернізації у повітряному флоті РФ, переважно виробництва українського ДП «Антонов». Навіть без назви конкретних компаній у дорученні Путіна всім добре відомо, що один зі стратегічних авіаційних партнерів Росії — це Україна, яка отримала у спадок від Радянського союзу потужну науково-технічну базу. І в Білокам’яній ніколи не приховували свого інтересу до цього спадку. В Росії давно мріють самостійно зайнятися продовженням ресурсу, технічним обслуговуванням і модернізацією всіх літаків Антонова, що виробляються і літають в РФ (Ан-140, Ан-148, Ан-158, Ан-124 і застарілі — Ан-24 і Ан-26), каже експерт. Щоб виконати ці завдання Росії може не вистачити кваліфікованих кадрів і російські компанії розпочнуть «перекуповувати» українські інженерні кадри. Тож цілком реально існує загроза, припускає він, що одна з цілей цієї літакової містерії — «поставити на коліна» ДП «Антонова», хоча б шляхом відсікання від контролю власних проектів та різкого зниження рівня кооперації з Україною.

У ДП «Антонов» «Дню» відповіли, що на сьогодні офіційних звернень від РФ до них не надходило. Не знає фінального рішення сусідки і генеральний директор спільного російсько-українського підприємства «Об’єднана авіабудівна корпорація — Антонов» Юрій Грудінін. Він відмовився від будь-яких коментарів, зіславшись на те, що це компетенція керівництва ДП «Антонов». «День» намагався зв’язатися з президентом-генеральним конструктором ДП «Антонов» Дмитром Ківою, але він знаходився за кордоном. Як стало відомо «Дню», зараз Ківа перебуває на міжнародному авіаційному салоні LAAD-2013 в бразильському Ріо-де-Жанейро. Зокрема, там українське підприємство домовляється з країнами Латинської Америки про глибоку модернізацію військово-транспортних літаків Ан-32 силами ДП «Антонов».

Утім, якщо теоретично припустити, що Бадрак правий і загроза усунення українських авіабудівників існує, якими можуть бути наслідки? «Авіанаступ» Росії на українську авіацію в стратегічному плані навряд чи обмежиться тільки однією поставною глави держави. Нагадаємо, що раніше Росія вже заявляла про наміри замінити два українські літаків своїми «аналогами»: Ан-70 на Іл-476 ( модернізація літака сорокарічної давнини) та Ан-140 на Іл-112, який поки що існує на папері. Свідченням збереження цих планів є те, що нещодавно Міністерство оборони РФ підписало контракт на поставку 39 російських літаків Іл-476. А як же тоді бути з ідеєю російського оборонного відомства про закупку 70 літаків Ан-70? Тож, схоже, що російські авіакомпанії почали інтенсивніше лобіювати свої інтереси.

Забезпечуючи «тепличні» умови своїм товарам та відтісняючи таким чином українські літка з внутрішнього ринку, Росія забуває про ризики. Один з них полягає в тому, що для напрацювання нової авіаційної науково-технічної бази потрібно чимало часу, а існуючі розробки не завжди дотягують до українських аналогів. На думку Бадрака, незважаючи на модернізацію, проект Іл-476 за багатьма параметрами залишається старим сорокарічним Іл-76. У порівнянні з новими літаками його витрати на пальне в 1,7 разу перевищують Ан-70. Через малий діаметр вантажної кабіни він може провезти лише 70% існуючого озброєння, на відміну від 98% у Ан-70.

Почесний президент ПАТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв так прокоментував «Дню» питання стосовно розмов про самостійну модернізацію Росією літаків: «Бажання, звичайно, таке є, але гроші треба за все платити... Потрібно платити за розробки...»

З юридичної точки зору самостійна розробка Росією літаків можлива, говорить у коментарі «Дню» оглядач «Центру транспортних стратегій» Максим Арсланов. Адже, продовжує він, через певний час інтелектуальна власність стає загальною. «Але чи вдасться це реалізувати технічно, якщо вся документація знаходиться тут, і в Росії не так багато реально працюючих конструкторських бюро — це дуже велике питання», — говорить він.

Чому Росія іде на такий крок? Арсланов вважає, що більше йде про політичний тиск, аніж реальні наміри самостійно виробляти літака. «Це один з аргументів для переговорів з інших питань... Потрібні якісь поступки, наприклад, в напрямку Митного Союзу», — припускає експерт.

За словами високопоставленого джерела «Дня» у військово-повітряних силах України, зараз не потрібно робити якісь поспішні висновки про подальші «льотні» плани між двома країнами. Він говорить, що якщо і відбуватиметься модернізація АН-140, то лише в межах, на які вже дала раніше згоду українська сторона. І така кооперація вигідна обом країнам. А от з літаком Ан-124 шансів у Росії дуже мало, припускає на правах анонімності співрозмовник «Дня». Цей літак, за його словами, розроблявся на початку 1980-х років. Пройшло понад 30 років і ринку зараз такий Ан-124 не треба. Але є розробки конструкторського бюро Антонова, які впроваджені в конструкцію цього літака, який зараз літає. Так от, продовжує співрозмовник «Дня», аби самостійно виготовити такі розробки конструкторським підприємствам РФ потрібно десяток років. Стосовно подальшої співпраці з Ан-70, то співрозмовник нагадав, що робити якісь припущення рано, бо ніхто офіційно не виходив з міжурядових домовленостей, а самостійно Росія не зможе його виробляти, бо потрібної документації в неї немає.

Україна не повинна допустити розірвання співпраці з Росією, кажуть опитані «Днем» експерти. Адже для України реалізація цього сценарію означає втрату одного з основних ринків збуту. «Поставки здійснюються у дуже невеликих обсягах у Латинську Америку, на Близький Схід чи Африку. Але для нової авіаційної техніки основним ринком збуту є Росія», — розповідає про збут української авіаційної продукції Арсланов. Європі наші літаки не потрібні, додає експерт, бо в них є свої і європейці до останнього захищають свій ринок.

Згодний з ним і головний інженер «Інженере бюро Авіаційного інституту» Григорій Черепащук, який підтримує ідею спільного виробництва літаків в кооперації з Росією. Така ситуація, додає він, «має бути стимулом для пошуку нових ринків». «Ринки треба шукати. Але всі ці країни Єгипту в результаті революцій втрачені, бо туди прийдуть Boing, а не АН. І ринок потенційний ще скоротиться», — говорить він.

«Перед Україною стоїть виклик. З одного боку, їй потрібні серйозні гроші на переозброєння і комплектацію армії, з другого, Російська Федерація демонстративно відмовляється від роботи з Україною за проектами, які пов’язанні з боєздатністю, безпекою і оборонною промисловістю. Сьогодні по всьому фронту, починаючи з протиповітряної оборони, Росія відмовляється від модернізації зенітно-ракетних систем, комплексів і літаків, від фактично всіх авіапроектів, у тому числі від Ан-70 і ремонту по військово-морській тематиці. Потрібно буде знаходити інші можливості для забезпечення обороноздатності країни, тобто військово-технічне співробітництво будувати з країнами Заходу або з країнами, що динамічно розвиваються у Південно-Східній Азії...», — підкреслив нещодавно в рамках прес-конференції Валентин Бадрак.

Наталія БІЛОУСОВА, Віталій СЕЛИК, «День»