СЕМЕН БИТЫЙ

Посадят всех – ничтожного мента –
В цепи стоял – стрелять таких замало! -
Бухгалтершу – смотри, зараза та
Надбавку в гривню не «нарахувала»,

Ещё, наверно, сядет мелкий клерк –
Зачем авто купил для горсовета
За миллион!!! – вот мерзкий человек –
Мэр приказал? – а где бумажка эта?

Но Он - Отец, Герой, Отчизны сын –
Он – Памятник! – и кто ж его посадит? –
Почётный Украины Гражданин! -
Какая гнида на Гаранта гадит?

Богат как Крез, помпезен как король,
В Межгории, средь страусов и стразов,
Счета, охрана – пшла с дороги, голь! –
Средь золотых, в брильянтах унитазов

До склона лет Правитель доживёт -
Печерский суд Гаранта оправдает -
А как помрёт – простит его народ
И искренне над гробом зарыдает!

Дело было вечером,
Делать было нечего.

 
Галка села на заборе,
Кот забрался на чердак.
Тут сказал ребятам Боря
Просто так:

 
- А президент-то наш – мудак.
А у вас?

 
- У нас тоже пидарас.

 
- А у нас  в России газ.
А у вас?

 
- А у нас газопровод.
Вот.

 
- И из нашего окошка
Все Межигирье на ладошке.
А из вашего окна
Лишь площадь Красная видна.

 
- А у нас огонь погас -Это раз.
Бацька всем привёз дрова -
Это два.
А в-четвёртых, наша мама
Отправляется в СИЗО,
Потому что наша мама
Хочет быть свободной, но...

 
С лесенки ответил Вова:
- Мама - зечка?
Что ж такого!
Вот у Коли, например,
Мама – ярый член ПээР.
И у Толи и у Веры
Мамы – партфункционеры.

 
А у Лёвы мама - повар
В Межигирье
Что ж такого!

 
- Всех важней,- сказала Ната,-
Мама член Секретариата,
Потому что к нам домой
Тащит мама ой-ё-ёй.

 
И спросила Нина тихо:
- Разве плохо быть портнихой?

 
Дружный хохот был в ответ
Спорить с этим смысла нет.

 
Мамы разные нужны.
Но не всякие важны.

 
Дело было вечером,
Спорить было нечего.

©

Семён Битый

 
Нищает люд, стране - кирдык,
Нет денег, пенсии зажали,
Но депутатам - в тот же миг -
«На бедность» миллионы дали.

 
Жируют злобные враги,
Азаров банду возглавляет,
Гаранта ж – трогать не моги -
Он ничего про то не знает!

 
Как будто снова Чингиз-хан
На Русь напал, разруху сея,
Но не причём Межгорский Хам -
То всё Европы и Расея!

 
Свободы слова больше нет -
Нет никакой уже свободы,
Но Лидер – как во мраке свет,
Дорожный посох для народа!

 
Он не причём, и нету прав –
Всё вытворяет Хорошковский,
Так кроток у Гаранта нрав,
Межгорский старец – свет в оконце!

 
Продажен суд, и кровь сосут
Чиновники, аж гай колышет,
Но Лидер – каждого услышит,
Он - ангел, честности сосуд!

 
Он, вне сомненья - не причём –
Ты посмотри, какой он душка,
Какие розовые ушки,
И нос – умильным калачом!

 
И если во злобе народ
В Межгорье петуха подпустит –
Он всё простит, грехи отпустит
И аллилуйю пропоёт!

 
Он не причём! Захлопни пасть!
Чего на блог зашёл без спроса?
Кто разрешил? А ну-ка - зась!
Он - не причём!!! И без вопроса!

 
Что «чё?» - харчо через плечо!
Чтоб больше двух - не собираться!
Тебе сказали - не причём!
Вали – проблемы могут статься!

Семён Битый

 
Что, банда и Межгорский Хам,
Зря вы у Кучмы не учились –
Не расстрелял гарант Майдан,
Как ни толкали-горячились.

 
И жив доселе, при деньгах,
Не в танке по дорогам мчится -
Спиной почуял Рыжий страх -
У Кучмы вам бы поучиться.

 
Без войн, смертей жила страна -
Ни капли крови не пролилось,
Власть оккупантская пришла -
И что готовилось – случилось.

 
И это – смертный приговор
Всем вам, кацапское отродье -
Беги стремглав, Межгорский Вор –
Сметёт ведь гнева половодье.

 
Бессмысленно мостить забор -
Никто вам больше не товарищ –
Ни лживый пропаганды хор,
Ни «Беркут» - доигрались, твари.

 
Кровь не отмыть – она на вас,
И ненависть вспухает грозно -
Уйдите сами – пробил час -
Бегите – а то будет поздно!

 

На этой неделе стал известен секрет многочисленных внешнеполитических успехов Президента, которыми он вот уже который месяц не устает приятно шокировать своих поклонников. Как выяснилось, главная фишка Януковича – это система противоречивых, непредсказуемых и просто нелепых маневров, несущих в себе глубокий смысл, объяснить который с точки зрения здравого рассудка невозможно.

Как он это делает, – непонятно. Пока ясно лишь одно: все эти унылые метания удаются Виктору Януковичу совершенно естественным образом, потому что нынешний глава Украинского государства и есть одно сплошное противоречие.

Ну не может мальчик, вскормленный на пресноводной макухе и картофельной ботве, вырасти таким амбалом. Не может президент в первый год каденции любить в школе физкультуру, а во второй – физику (если даже он искренне считает, что это одно и то же). Не может школьник, чьим любимым предметом является также математика, получать на уроках по башке указкой от учительницы этой самой математики. А учительница математики, со своей стороны, не может жить столько лет в страхе за содеянное, чтобы потом при первой же очной встрече со своим кошмаром бросаться ему в ноги с криком: «Ну прости меня, Виктор Федорович!».

Бог простит.

Или взять ту же овеянную легендами бабушку. Никто никогда не сомневался, что Виктор Федорович всегда любил ее больше всех на свете – если не считать, конечно, маму и жену Людмилу. Так вот, однажды живущая в полной нищете бабушка за счет собственного недоедания, жертвуя остатками здоровья, собрала Вите денег на модные штаны с веревочками – и что же сделал любящий внук Витя? Сначала на первой же прогулке вывалял их в каком-то дерьме и порвал, а когда бабушка, рыдая от горя, шлепнула за это Витю по грязной попе, снял их и в отместку спалил в печи на глазах у бедной старухи…

Поскольку историю эту Виктор Федорович рассказывал в парадно-праздничном интервью, он вынужден был добавить, что после этого демонстративного акта вандализма якобы заявил: «Не кручинься, бабка, вот я вырасту, и будешь ты у меня ходить в самых лучших платьях». «И вы выполнили свое обещание?» – с радостным придыханием спросили у Януковича журналисты, предчувствуя выгодный мелодраматический поворот. «Нет, – хищно усмехнулся Виктор Федорович. – К тому времени ее уже не было в живых… Вот такая судьба». Сплошное недоразумение.

Творческий хаос, царящий в мятущейся душе нынешнего президента, отразился и в его детских мечтах. Судя по всему, грезил Виктор Федорович обо всем подряд. Не было профессии, о которой бы он не мечтал, и вещи, которую он бы не жаждал иметь, даже если она и чужая. Однажды мечта о меховой шапке с кровавым подбоем завела Виктора на нары, и с тех пор его главной мечтой стала свобода, обретение которой он празднует каждый год, пусть даже и по-своему, – с кучей ментов, которые умеют незаметно бить людей, предпочитающих отмечать День свободы без чифиря и сухариков с конской колбасой, в печень и по ногам, а также с пластмассовой йолкой на Майдане в стиле «рожки да ножки».

Как известно, эта йолка, в отличие от натуральной, чрезвычайно сложна в конструкции и требует очень долгой сборки с привлечением дорогостоящих специалистов, но в народе говорят, что это требование МВФ, а тендер с одним участником на монтаж новогодней красавицы уже выиграла какая-то фирма «Альтком». И для того, чтобы не пороть горячку в ноябре, как получилось в этом году, в будущем на сборку и разборку йолки будет отводиться по полгода. Таким образом, ко всему прочему, будет воплощена в жизнь еще одна мечта Виктора Федоровича, который вот уже который год мучается проблемой занятости Майдана, и провокаторам из оппозиции придется искать себе другое место для того, чтобы портить бесконечный праздник жизни, выпавший на долю Януковича в недоброй памяти 2010 году.

Что и говорить, многочисленные мечты всегда помогали Виктору Федоровичу добиваться желаемого эффекта. Так, самая разрекламированная детская мечта Януковича – стать летчиком-космонавтом, положим, не отличалась особой оригинальностью, да и не во всякую ракету, прямо скажем, он бы влез, – но с ее помощью Виктор в свое время сумел втереться в доверие к космонавту Береговому, который за это снял со своего юного единомышленника судимости по самому высокому блату.

С тех пор так и повелось. Вручая, например, несколько лет назад паспорта киевским школьникам, Виктор Федорович доверительно признался им, что тоже когда-то мечтал иметь паспорт. Заметим, что для Виктора Федоровича это была вполне естественная мечта, потому что со справкой об освобождении особых успехов в жизни добиться трудно, – но в такие подробности перед школьниками он вдаваться не стал, чтобы не портить приятное впечатление.

На этой неделе неожиданно всплыла еще одна мечта Януковича: оказывается, в детстве он хотел стать еще и кадетом. Об этом он, разумеется, сказал кадетам, потому что никто другой бы шутку не оценил. Уже хотя бы потому, что никаких кадетов во времена детства Виктора Федоровича не было в природе, и знать о них он мог только из советских фильмов про борьбу большевиков с царской контрой, которую эти самые кадеты зачастую и представляли. За такие мечты в те времена можно было, прямо скажем, загреметь покруче, чем за снятую с терпилы шапку… Но юным воспитанникам интерната с усиленной физической подготовкой такие подробности вряд ли известны. Как, впрочем, скорее всего, и самому Януковичу.

Вообще, вчера Виктор Федорович, говорят, много фантазировал на приятные электорату темы. Так, во время посещения сумского театра Янукович якобы заявил, что в детстве мечтал стать актером и сыграть Шекспира в романе Гамлета «Много шухера из ничего», а на насосном заводе поделился с рабочими, что всегда хотел работать насосом, и вот, наконец, мечта сбылась. Очень мощный насос получился из Виктора Федоровича. Такие только в Донецке делают – все подряд засасывают и не подавятся.

Квинтэссенцией сбычи всевозможных мечт главы государства стало посвящение Януковича в «гроссмейстеры дипломатической шахматной доски», которое на этой неделе произвела президентская советница Анна Герман – неутомимая женщина, казалось бы, давно погрязшая в кризисе жанра, но даже сейчас способная удивить. Действительно, трудно представить себе понятия менее совместимые, чем Виктор Федорович и шахматы. Во всяком случае, дальше классического «лошадью ходи, век воли не видать» познания Януковича в хитрых шахматных комбинациях вряд ли простираются.

Однако «дипломатическая доска» – это все же совершенно другой уровень. Здесь галопирующие лошадиные прыжки в самых непредсказуемых направлениях производят чудовищный разрушительный эффект и провоцируют панику в рядах соперника. Не случайно Анна Герман с отчаяния была вынуждена заявить, что «на дипломатической шахматной доске приходится делать неожиданные ходы. И не всегда можно и нужно их объяснять. Надо просто верить Президенту».

Вот так незаметно гроссмейстерское мастерство Виктора Федоровича, которое он упорно оттачивал с того самого дня, как Юлия Тимошенко села в тюрьму, вышло на качественно новый уровень – теперь даже Анна Герман с ее талантами уже ничего объяснить по этому поводу не в состоянии. Тут уж, действительно, остается только верить – в то, что, может быть, как-то пронесет…

Так или иначе, Европе Виктор Федорович уже фактически поставил свой детский мат, ошарашив там всех своим ультимативным требованием немедленно взять Украину в Евросоюз или хотя бы сказать, когда конкретно можно ожидать оформления соответствующих бумаг. Конечно, с какой-то стороны удивление Брюсселя прорезавшимся на старости лет у Януковича агрессивным «евроромантизмом» выглядит несколько притворным. Там в любом случае уже успели понять, что документальное закрепление сроков присоединения Украины к ЕС Виктора Федоровича волнует меньше всего. И даже если для смеха пойти ему навстречу, Янукович немедленно потребует вступления Киева в Евросоюз уже в этом году, после чего столица объединенной Европы должна быть срочно перенесена в «Межигорье», потому что «для нас это вопрос принципиальный», – и так далее в том же духе вплоть до того момента, пока Запад не плюнет на приличия и не даст Виктору Федоровичу коленом под зад.

В итоге выглядеть эта изощренная комбинация заслуженного гроссмейстера «дипломатической шахматной доски» будет примерно так:

Фактически все уже к тому и идет. На этой неделе ЕС уже заявил, что на декабрьском саммите парафирования Соглашения об ассоциации Украине не видать, как украденных «донецкими» промышленных активов. Киев немедленно отгавкался в привычном духе – мол, не очень-то и хотелось, а Левочкин даже пустил сплетню, что в день саммита Виктор Федорович, красиво вильнув филейной частью, улетит в Москву заводить себе друзей и оказывать влияние на людей. А на следующий день Янукович с таким притворно грозным видом, будто опять собрался выжигать каленым железом коррупционеров, которых еще не подмял под себя Юра Енакиевский, замкнул красиво начатую главой АП комбинацию: без всяких интриг, вот так по-простому, с одного раза объяснил, где он будет 19 декабря: «Буду там, где мне необходимо быть!».

Очень информативно получилось. То ли Виктору Федоровичу так сильно запала в душу фраза Анны Герман про то, что его «неожиданные ходы» не нуждаются в объяснениях, то ли он сам уже настолько запутался в своих беспорядочных одноходовках, что ничего толком объяснить просто не в состоянии…

В общем, поскольку Европу Янукович обыграл, осталось благополучно сдаться на милость Евразии. Тем более, что Владимир Владимирович Путин, оценив решительность, с которой Виктор Федорович отстоял перед Западом свое право держать Тимошенко в тюрьме не считаясь не то что со здравым, а вообще хоть с каким-нибудь смыслом, тоже ударился в самый что ни на есть оголтелый внешнеполитический «романтизм». И пока Янукович играл мускулами лица перед камерами, требуя уважения обнаглевшей Европы к независимой системе правосудия Родиона Киреева, выяснилось, что для скидки на газ Москве уже одной украинской трубы мало – нужно вообще все и желательно сразу. Эта штука называется ЕврАзЭС, и все «неожиданные ходы» Виктора Федоровича на «дипломатической шахматной доске» в последнее время направлены именно в этом направлении.

Видимо, в изощренную голову украинского президента пришла очередная неожиданная мысль. А именно – что после вступления в Советский Союз Путина ему что-то оставят на безбедную старость. Хотя тут и земляному зайцу понятно, что уже через год-другой после «воссоединения братских народов» максимум, что останется у Виктора Федоровича, – так это разве что клубный домик с пенечной дорожкой и, может быть, подземный тир, чтобы была возможность при желании застрелиться без свидетелей тремя пулями в голову. По логике все той же Анны Герман, этот закономерный итог «неожиданных ходов» Януковича и будет «больше всего отвечать национальным интересам Украины».

Если они, конечно, к тому времени останутся, эти интересы.

©

Недолугий банкір, витягнутий однією жінкою на вершину влади,
за п’ять років його перебування там перетворив аванс, що видав йому
український народ на Майдані, на мільйони на своєму банківському
рахунку. Своїми діями та бездіяльністю, безвідповідальністю,
марнотратством, корумпованим оточенням за своєю подобою, дружбою з
бандитами, відвертим переслідуванням власних шкурних інтересів, зрадою
нації на останніх виборах він заплямував все українське, на чому
паразитував, в т.ч. і пам’ять про Геноцид.

 
Росія шаленіє при кожній згадці про Геноцид в Україні і світі і
заперечує його. Проте беззаперечним доказом Геноциду є результати
переписів 1926 та 1937 рр., за якими кількість українців зменшилася
більш як на 15%, а росіян збільшилася більш як на 20%. Адже в оселі
померлих українських родин, які Красная Армія не випускала за межі
організованої зони смерти, масово заселялися російські колоністи.

 
Чи є українською держава, парламент якої відмовився на державному рівні у
2012 році вшанувати пам’ять жертв Голодомору? Чи є українською держава,
яка не визнає борців за Незалежність України? Питання риторичні.

 
Цілком природно, що обсяг української мови в ефірі ця держава урізає до
5%, а українську історію, мову, освіту ґвалтує україножер-російський
націоналіст. Цікаво, яку ще наругу над українцями треба вчинити, щоб до
них, нарешті, дійшло, що давно пора усвідомити стан окупації з 1921 року
і виборювати свою, українську державу.

 
Наявна держава не відбулась як держава українського народу через
неспроможність недовинищених за 70 років окупації націонал-патріотів,
які дозволили без будь-яких умов надати громадянство всім колоністам та
колаборантам і залишити при владі колоніяльну номенклатуру, що
об’єдналась з "соціально близьким" криміналітетом і лягла під нього.

 
Націонал-патріоти чомусь уперто визнають українською державою уламок
імперії, "перебудовану" російську колонію УССР з усіма її збереженими
інституціями і кадрами, що привласнили і зганьбили українські
національні гасла і символи.

 
Процес нищення української мови і культури в нібито українській державі
відбувається набагато інтенсивніше, ніж це було в СССР. Рівень життя
катастрофічно впав, економіка розвалена, щорічно привладним кримінальним
капіталом з країни виводяться вкрадені в народу мільярди доларів і
вкладаються в економіки багатих країн. Мільйони людей, щоби вижити,
вимушені шукати заробіток за кордоном. З кожним роком посилюється
"зачистка" території України від української присутності і збільшується
залежність від Росії. Не отримуючи належної відсічі, з кожним роком все
більше нахабніють антиукраїнські сили.

 
Після ганебної остаточної здачі їм Юдою-Ющенком країни вона перебуває в
стані окупації — мовної, культурної, інформаційної, економічної,
військової. Імперська мова залишається панівною і вже вимагає юридичного
визнання своєї зверхности над українською. Боязкі спроби українців
захистити мову та українське інформаційне середовище зустрічають шалений
спротив потужної російської "п’ятої колони".

 
Але чомусь ніхто не наважується в повний голос сказати, що балачки про
“двомовність” та “рівноправність” є блюзнірством, тому що ]“велікій русскій язик” завжди був і в неукраїнській державі продовжує бути зброєю нищення української мови і культури.
І це природно для долі будь-якої мови і культури під ярмом будь-якої
імперії. Так само, наприклад, велика англійська мова була зброєю нищення
ірландської, а велика німецька — чеської. Проте на відміну від
українців ірландці і чехи вибороли свої національні держави. Звичайно,
справа не в самій мові, а у її використанні як зброї. За часів існування
Руху як політичної сили половина його була російськомовною. Є досить
багато російськомовних патріотів европейської української України
(етнічних росіян в тому числі), які розуміють, що несе їм консервація в
Україні злочинного "русскаго міра", і не хочуть жити в ньому. Проте їх
нема кому об’єднати разом з українцями в політичну націю, яка могла би
відновити українську державу Українську Народну Республіку.

 
Успішна спроба створення реальної політичної нації через Антиімперський
Блок Народів була здійснена в 1943-1944 рр. Романом Шухевичем. Росіяни,
білоруси, євреї, грузини, вірмени, азербайджанці, казахи, узбеки, татари
пліч-о-пліч з українцями боролися за відновлення Української Народної
Республіки. Можливість виникнення цієї справжньої політичної нації є
найголовнішою небезпекою для Росії, і агентурою її спецслужб,
інтригуючи, підбурюючи, нацьковуючи, розділяючи, вбиваючи, зроблене все
можливе, аби послідовників Р.Шухевіча в Україні не було. Проте
воскреслим зародком цієї справжньої політичної нації був наполовину
російськомовний Майдан, зраджений Ющенком.

 
Через відсутність достойної відсічі російська “п’ята колона” вкрай
знахабніла, вчиняє вереск про “етноцід русскіх на Украінє” і навіть уже
претендує бути “корінним народом”. Адже колонізація і нищення
української нації йде сотні років, за які на нашій землі виникли цілі
покоління колоністів. Вони дуже люблять нашу землю, але вважають її
своєю, російською. Вони звикли бути панами на нашій землі і хочуть ними
залишитись. Вони зневажають українців та їх мову і не хочуть її знати.
Вони хочуть, щоб наша мова зникла, і всі українці на нашій землі стали
"русскімі".

 
Чому ж ніхто не наважується сказати, що “русофобія”, про яку стільки
галасу, є природним наслідком кількасотрічної агресивної українофобії?

 
Чому ж ніхто не наважується сказати, що Геноцид 1932-33 рр. був лише найбільш трагічним епізодом кількасотрічного Етноциду?

 
Що повне знищення української нації, повне її російщення і
асиміляція з винищенням непокірних, колонізація земель, звільнених від
українців, — геополітична мета Москви, яка століттями паразитує на
українських економічних, природних, культурних, интелектуальных,
людських ресурсах. Більш ніж наполовину ця мета вже досягнута, адже до
Переяслава українців було більше, ніж московитів.

 
Чому ж досі замовчується, що Наказ 0078/42, по НКВД та НКО СССР від
22.06.1944 р, про повну депортацію українців, який тривалий час вважався
німецькою фальшивкою, є справжнім? Адже він уже був знайдений там, де і
повинен був бути — в архіві виконавця цього наказу, В.С. Рясного,
наркома внутрішніх справ України з 1943 р. Злочин не був здійснений в
повному обсязі тільки через суто технічні причини та занадто велику
численність українців. Звичайно ж, каяття за злочини проти інших націй
не є природним для росіян, на відміну від цивілізованих націй, як,
наприклад, німецька.

 
Російська імперія при всіх царях, імператорах, генсеках, президентах
проводила політику поступового нищення української нації. Найбільш
талановиті та здібні забирались до Москви. Гляньте хоч на
Государствєнную Думу — багато хто, вже «русскіє» в багатьох поколіннях
бойки, вакуленки, денисенки, корнієнки, лисенки, нестеренки, потапенки,
яковенки, ющенки навіть не змінили українські прізвища. Непокірних та
неблагонадійних чекала смерть, негайна або відтермінована, в Сибіру з
ГУЛАГом.

 
Наслідки 350-річного перебування України під ординсько-московським ігом
для українців трагічні. Москва принесла на вільну українську землю
кріпосне рабство і злочинний ординський спосіб життя жорстокість,
насильство, злодійство, хабарництво, підступність, брехню, нахабство,
хамство, алкоголізм, наркоманію, брудну ординську лайку, зневагу до
людської гідності і життя, до інших націй (в першу чергу – до
української).

 
Захоплення України було найкоштовнішою здобиччю Московської Орди за всю
її історію, без якої вона не змогла би стати імперією, що претендувала
навіть на світове панування.

 
Українці широко використовувалися Ордою і як гарматне м'ясо в її
численних загарбницьких імперських війнах. Лише завдяки українцям
Московський улус Орди в 1783 р. зміг підкорити Кримський, якому ще
молодий Пьотр як васал платив данину, і захопити Крим. Сьогодні Крим
після депортації в 1941-1944 рр. корінних народів також заселений
російськими колоністами. Але з двохсот тисяч кримських татар, які
виборюють свої права на рідній землі, півмільйону кримських українців
варто було би брати приклад.

 
Сотні років йшло планове переселення українців на інші землі імперії, де
для них створювались умови для російщення, а українські землі
заселялися російськими колоністами. До речі, прибалти мали колоністів
подекуди більше половини населення, але не дали їм громадянських прав.
Тому прибалти вже мають майже европейський рівень життя.

 
На жаль, на відміну від євреїв, вірмен чи ромів українці підкоряються
асиміляції. Чисельність їх в Росії з кожним переписом неухильно
зменшується. Під тиском оточення, ворожого до будь-яких проявів
українства, за сотні років поневолення стати “русскімі” вже примушені
десятки мільйонів українців. На жаль, є вже і україножери з українськими
прізвищами. Нав’язана меншовартість і залякування українців дають змогу
ординцям нахабно стверджувати, що українці самі не хочуть мати в Росії
українські школи і користуватись рідною мовою. Той, хто хоче залишитися
українцем, ризикує добробутом, свободою і навіть життям.

 
В той час як в Росії об’єднання українців заборонені, в Україні сотні
об’єднань російських колоністів закликають до "воссоєдінєнія". Цілком
природно, що цю державу не цікавлять українці за межами країни.

 
За останніми опитуваннями три чверті росіян не визнають за українською нацією права на існування.

 
Тож скільки можна терпіти нав’язуване нам гундяєвими, дугіними,
затуліними, табачниками, толочками, корніловими фальшування історії,
брехню про “братство”, “єдіний народ” та замовчувати, що нічого
спільного зі слов’янами корінний російський етнос не має. Адже він
походить від злиття угро-фінських племен з татаро-монголами, а
Московське князівство було засноване у другій половині XIII століття як
улус Золотої Орди. І все це доведено ще у XVIII-XIX століттях
археологічними, антропологічними та історичними працями російських же
вчених А.Богданова, А.Уварова, А.Шахматова, В.Тізенгаузена, В.Татіщева,
А.Лизлова т. і. та підтверджено в ХХI-му науковими дослідженнями В.
Белінського та незалежних російських вчених з використанням методів
генетики. Звичайно, для російських колоністів в Україні та їх
прислужників, колишніх українців, росіяни є рідним, або "братнім"
народом, але хіба не кидається в очі кричуща різниця між народами?
Московит як нащадок чингісханова ординця завжди прагне загарбати чуже,
українець — захистити своє. Для українців Орда продовжує бути такою ж
загрозою, як і для наших західних слов’янських братів, які проте знайшли
захіст в ЕС і НАТО. Московія не терпить вільних, дружніх народів на
своїх кордонах. Усі вони для неї повинні бути або васалами, або
ворогами.

 
Бути українцем в Україні досі непрестижно, а багато де і небезпечно.
Подекуди можна навіть говорити про апартеїд. Якщо за російськими
колоністами з українськими паспортами, що прагнуть до "двойного
гражданства" та "союза" з
наступним “воссоєдінєнієм”, стоїть Росія, а в Україні — “Партія
Регіонів”, філіал КПРФ, “прАгресивні” соціалісти, “Русскій Блок”, “Союз
русскіх общін” та інші численні об’єднання колоністів, за євреями — США,
Ізраїль та два конгреси в Україні, за угорцями — Угорщина, за румунами
Румунія, за татарами — їх меджліс і Туреччина, то за розгубленими,
роз’єднаними і упослідженими українцями реально нема нічого. Ті, хто міг
би їх очолити, передбачливо кинуті привладними бандитами за грати.
Псевдонаціоналістичні організації, насичені аґентурою ворожих спецслужб,
успішно дискредитують український націоналізм в очах людей, роздмухуючи
антисемітизм і тим самим приховуючи реального ворога.

 
Тож чи не пора, нарешті, українцям усвідомити, що вони залишаються
бездержавною нацією, і відновити УГВР Українську Головну Визвольну
Раду як представництво українського народу та АБН Антиімперський Блок
Народів?!

 
Тож чи не варто всім, хто хоче залишитися українцем на своїй землі, а не
на вигнанні, нарешті усвідомити, що маячня про якісь "закони",
"конституції", "суди", "вибори", "демократію", толерантність”,
“порозуміння”, “компроміс” при пануванні родоплемінної ОЗГ, що захопила
країну, веде до руйнації і самознищення української спільноти?!

 
Компроміс між вибором Цивілізації чи Орди, між “бути чи не
бути” неможливий. Єдиний аргумент, який сприймають україноненависники —
це сила. І тільки сила в українській, а не постколоніальній,
постгеноцидній державі може примусити їх знати своє місце!

 
Якщо в Україні европейці за самовизначенням будь-якого етнічного
походження хочуть жити, як живуть люди в цивілізованих  країнах, де
бандити сидять в тюрмах, а не в урядах і парламентах, а колоністи та
совки хочуть жити, як живуть люди в злочинному "русском мірє", то чи не
пора, нарешті, подивитися правді в очі?

 
Чи не пора, нарешті, для об’єднання в боротьбі за Українську Державу
насамперед розвіяти облудну мару нав’язаної неукраїнською владою
"єдності" з колоністами та їх прислужниками як на Сході, так і на
Заході?

 
Як справедливо cказав колись злий геній Жовтневого Перевороту, «щоб
об’єднатися – треба як слід розмежуватися». Чи не пора, нарешті,
визначитися "хто є хто" і розмежуватися: українцям з малоросами,
хохлами, янучарами і манкуртами, росіянам з кацапами і москалями,
євреям з жидами?

 
Та чи здатні українці, нарешті, перестати наступати на ті ж самі
історичні граблі і об’єднатися для опору хоча б перед розстрілом? На
жаль, вони досі нездатні навіть зробити аналіз причин національної
поразки-2010, поіменно затаврувати зрадників та усвідомити безглуздість
гри в "демократію" з шулерами і бандитами при будь-яких "законах" цієї
гри.

 
Невже є віщими слова нашої великої поетки Ліни Костенко, одного з
небагатьох представників справжньої української еліти, які мали гідність
та мужність відмовитися від знеціненої і знеславленої нагороди
держави-мачухи?

 
“Мені соромно за мужчин моєї нації. Вони можуть
схопитися за голову, за серце, за матню, за кишеню — вони ніколи не
схопляться за зброю!

 
© MilagrosaJulia, російськомовна українка, [25.11.2011]

 

Многовековой этноцид украинского народа со стороны российской империи
http://politikan.com.ua/2/0/1/42088.htm

 
Відкритий лист Голові Парламентської асамблеї Ради Eвропи
http://www.slovoidilo.com/koordrada-z-pytan-zachystu-ukrayinskoyi-movy/vidkrytyj-lyst-2010-roku/vsi-storinky.html

 
Лінгвоцид української мови триває навіть у незалежній державі
http://www.slovoidilo.com/polityka/lingvotsyd-ukrayinskoyi-movy-tryvaye-navit-u-nezalezhnij-derzhavi.html

 
Етноцид і Геноцид українського народу
http://skarb-papcha.ru/content/view/1105/129/lang,ua/

 
Іван Дзюба: Українофобія від Валуєва до Табачника
http://www.slovoidilo.com/kultura/nova-knyzhka-ivana-dzyuby-ukrayinofobiya-vid-valuyeva-do-tabachnyka.html

©

Накануне
украинских президентских выборов 2004 года оппозиционный кандидат
Виктор Ющенко вызывал возмущение прежде всего своей неадекватностью: как
можно лезть поперед батьки в пекло, как можно хотеть в президенты, если
тебя не желает видеть на этом посту ни твой собственный «батька», ни
«большой папа» в Кремле? Но Виктора Януковича в Москве всерьез не
воспринимали — это Виктор Федорович по своей донецкой наивности мог еще
считать, что Владимир Владимирович воспринимает его как ровню. А
Владимир Владимирович точно знает цену себе — и тем, кто хочет кормиться
с его милостей.

В 2004 году Виктор Янукович президентом Украины
так и не стал. А когда стал, то оказался одним из самых жестких
оппонентов Москвы за всю историю российско-украинских отношений. Но
история с Майданом и его последствиями ничему не научила. В России
продолжают относиться к сопредельным странам как к вотчинам, хозяева
которых должны быть верными данниками и ленниками кичливой Орды. И это
не преувеличение: отношения России с бывшими советскими республиками
строятся даже не по принципу Советского Союза, а именно по принципу
Золотой Орды. Президент России всерьез воспринимает себя в качестве
хана, к которому местные князья должны ездить за ярлыками, а затем и
дань платить — предприятиями, газотранспортными системами, участием в
бизнесе. Нежелание получать ярлык карается — конечно, уже не набегами,
все же иное тысячелетие на дворе, — но экономическими санкциями,
призванными приструнить непокорных вассалов. Причем — как это обычно и
бывало в ордынской практике — от набегов этих страдают холопы и смерды, а
вовсе не сами непослушные феодалы. Когда российская милиция гонялась за
украинцами, посещавшими Россию или работавшими на ее территории после
«неправильной» победы Виктора Ющенко на выборах президента, то страдал
ли от этого сам Виктор Андреевич? Ничуть. Более того, большая часть этих
гастарбайтеров — выходцы из восточных областей Украины, избиратели
Януковича, а вовсе не Ющенко. Когда российские миграционные службы
сейчас гоняются за таджикистанскими рабочими — сильно ли это влияет на
самочувствие Эмомали Рахмона? Что-то я сильно сомневаюсь. Более того:
весь этот обслуживающий персонал, понемногу превращающий москвичей и
жителей других крупных городов России в народ-рантье, образовался прежде
всего благодаря поддержке, оказанной Рахмону и его соратникам в
гражданской войне в Таджикистане. И очень может быть, что люди,
приезжающие сегодня на работу в Россию, — из регионов, проигравших
неистовому кулябцу.

Но еще хуже жителям самопровозглашенных
республик. У украинцев и таджиков хотя бы есть паспорта, за ними стоит
пусть бедное, пусть презираемое Россией, но государство. А абхазы,
осетины, жители Приднестровья? Вот уж где презрение к людям прямо
пропорционально надеждам, возлагаемым на «Большого брата». «Мандариновая
блокада» Абхазии — не того президента избрали, ярлык не выдан — как раз
совпала по времени с украинскими президентскими выборами и стала яркой
иллюстрацией демонстративного неуважения к простым людям, у которых нет
никакого шанса выжить, кроме как продавать эти злосчастные мандарины.
Сейчас ситуация может повториться в Южной Осетии: оппозиционного
кандидата Аллу Джиоеву пытались уговорить отказаться от участия в
президентских выборах еще до первого тура, и от жителей республики не
скрывается, что голосовать нужно за того, кто «понравился Путину». И
одновременно объясняют, как устроена жизнь, приднестровцам:
родственников осмелившегося вопреки указанию Москвы вновь
баллотироваться на пост главы республики многолетнего союзника Кремля
Игоря Смирнова прессуют по полной, приднестровским чиновникам устраивают
многочасовой «досмотр» в «Шереметьеве»…

У Орды не может быть союзников — у нее есть только вассалы и ярлыки. Ярлыки и вассалы.

Новость от Anatoliy Tkachenko

Семен Битый

Ведь прёт навала, серость без конца,
Всё беспросветно, мрак в конце туннеля,
У власти – нечисть, зомби без лица,
Уходит жизнь, дыханье - еле-еле.

 
Те - продались, а те уже в тюрьме,
Напившись крови, кацапня лютует,
Как устоять, как выжить в полутьме,
Потратить жизни крошки не впустую?

 
И власти нет - одно кубло ворья,
Нет оппозиции – теснятся у корыта,
И цель одна – у властного зверья
И у божков, чья карта битой бита.

 
Но ты же – есть, ты жив, ты – человек,
Ты – не один, чья совесть «не сгинела»,
И есть мозги, и мысли в голове,
Таланта капелька – уже, считай, полдела.

 
И не молчать – вор любит тишину,
И темень любит – воровать и грабить -
С мечом бумажным вышел на войну? -
Хотя бы так – не смейтесь, Бога ради!