Просо (лат. Panicum) — род однолетних
травянистых растений семейства Злаки. В Азии, Америке, Африке, Европе
произрастает до 500 видов проса. В дикорастущем виде просо — сорняк,
либо кормовая трава.

 
За оппозицию прискорбно!
Чтобы повыситься в цене
Она опять клевещет злобно
Что, мол, продуктов нет в стране.

 
И чтоб нелепые вопросы
Народу не проели плешь,
Наш Агропром сказал, что проса
В стране родной - хоть жопой ешь!

 
На море волны, как овечки…
Ликуй и торжествуй, народ!
Пятьсот четыре тонны гречки
Китайский тащит теплоход.

 
Ему б конвой под флагом НАТО,
Чтоб ценный груз уберегли,
А сомалийские пираты
Слюной голодной изошли!

 
Но что мне рис и кукуруза,
На кой мне манка, чёрт возьми!
Я просо буду жрать от пуза –
Зловредные пусть знают СМИ!

 
Милей мне весть о горах проса
(Ведь можно брать хоть сто мешков!), -
Чем ария Каварадосси
Любимцу всех властей Гришко.

 
На заседаниях Кабмина
Вовсю тревожится Премьер –
Жратвы проблемы и бензина
Потребовали срочных мер.

 
И вспомнил прошлое геолог
И повелел нам указать,
Что к процветанью путь недолог -
Лопату только надо взять,

 
Чтобы с весельем и азартом
Спешить весной на огород -
Ведь каждый лишний взмах лопатой
Растит товарооборот.

 
И пусть услышит всякий дачник
Как заливается баян,
Который дёргает Табачник -
Не тот, что Д., а тот, что Я.

 
Уже весенний ветер веет
И обнадёжился народ,
Что скоро жёлуди поспеют,
Лопух озимый в рост пойдёт.

 
Во благо же электората
И удобренья, и корма,
Гудит комбайн, и пашет трактор
И не скудеют закрома.

 
А ну, навалимся всей шоблой -
И вмиг исчезнет дефицит!

 
                  ***
Ведь власть у нас должна быть доброй -
Так Анна Герман говорит.

©

Робити рекламу проросійським або православно-проросійським організаціям – річ остання. Вже навіть тому, що справа це марна, оскільки, як і кожен культурно-історичний атавізм, вони й без реклами мають сталий контингент поціновувачів (чи то пак, адептів) і нікого принципово нового до своїх лав уже не рекрутують. Інша справа, що згадувати їх і їхню діяльність завжди цікаво також через те, що в них знаходять прояв радикальні (наскільки це можливо серед цієї верстви вкрай консервативних людей) думки. А точніше, ідеї та переконання.

От, приміром, питання: як сприймає українська людина сьогоднішню владу Януковича сотабачнікі? Відповідь може коливатись у межах від різкого неприйняття до терплячої нехоті. Незадоволення, страх, нелюбов, ненависть, неповага, гнів – це емоції, які українська людина відчуває чи не до кожної влади в Україні. Часто це емоції, в яких ірраціональне неприйняття будь-якої влади поєднується з цілком намацальним, конкретним незадоволенням – гречано-бензиновим, наприклад.

Проте нікому серед незадоволених не спаде на думку приписати цій владі невластиві їй якості. Ця влада кримінально-поліційна, чиновницька, олігархічна і, звичайно ж, проросійська, як у діях, так і у своїй суті. З однієї простої причини. Тільки Росія, її влада, її цивілізаційний вибір дозволяє утримувати на плаву такі дивні сателітарні утворення в центрі Європи, як режими Лукашенка або Януковича. Росія підтримує своїх «сучих синів», тримаючи їх у радіусі собачого повідка. Абсолютно так само, як колись підтримував своїх «сучих синів» у межах соціалістичного табору СССР.

І якщо у випадку з останніми для цієї підтримки, яка реально часто оберталася сировинно-технічним утримуванням, була потрібна вірність ідеям соціалізму або так званої «народної демократії», то сьогоднішні «сучі сини» Росії – вже за відсутності диктату соціалістичної ідеології – повинні поділяти її культурно-цивілізаційний вибір. Нинішня влада поділяє його не лише з великої охоти або для вигоди, а тому що іншого просто не уявляє.

«Русский мир» – певна штучна система віртуальних вартостей, утворена на уламках совєтської імперії та приправлена російсько-імперськими штампами – у принципі не пропонує жодних механізмів, крім добре випробуваної владної вертикалі, авторитаризму та поділу на дуже бідних і дуже багатих. Уся його міфологія сьогодні досі фактично тримається на листі ченця Філофєя до царя Васілія Третього під назвою «Послание Великому князю Василию, в котором об исправлении крестного знамення и о содомском блуде», де вперше було викладено хрестоматійне «яко два Рима падоша, а третей стоитъ, а четвертому не быти».

Що, крім невіртуальних енергоносіїв і сировинної бази, пропонує світові сьогоднішня Росія? Якусь викривлену форму цезарепапізму? Нам чудово її видно й так. Усьому світові теж. Хтось намагається наслідувати російські політичні моделі, будучи при тверезому умі? Здається, ні. Істинне, канонічне православ’я – не таке, як у болгарів і греків? Ми сходимо до їхніх церков і порівняємо. Чи, можливо, велику російську культуру? Ми підемо до бібліотеки і почитаємо Толстого, Платонова і Єрофєєва. Чи, може, велика російська культура – це Іґорь Крутой, група «Любэ» і радіо «Шансон», як намагаються переконати? Здається, ні.

Зрозуміло, за рахунок чого об’єднуються країни так званої європейської «ліберальної демократії», де, до речі, знайшлося місце й істинно православним грекам і болгарам із румунами (на черзі такі ж православні серби, чорногорці та македонці). Навколо спільних механізмів і принципів, які, крім патетики об’єднання континенту, несуть цілком вагомі, дані у відчуттях, правила та механізми. Натомість «русский мир», звужений із розпадом СССР до трьох східнослов’янських народів, жодних прогресивних вартостей, правил і механізмів не несе. Немовби ви стоїте у взуттєвій крамниці в пошуках своєї пари черевиків, а вам продавчиня пропонує онучі, а на додачу – «Домострой» і «Протоколи сіонських мудреців». Тому вибір «русского мира» – це не просто самогубство для України, а повне безглуздя й інфантилізм. А надто тоді, коли цей «русский мир» вибирає тебе без жодної твоєї згоди.

Це просто певна відчайдушна спроба, використавши слушний момент у геополітиці, розставити свої прикордонні стовпи, біля яких можна поставити своїх вірних «сучих синів» для охорони. Інша справа, чи матимуть охоту ці «сучі сини», в нашому випадку ще й добряче вражені геополітичною шизофренією (хоч і цілком декоративною), вічно біля цих стовпів стояти? Чи будуть вони довіку виконувати цю роль? Складається стійке враження, що на полі нашої нестерпної любові, росіяни завжди отримують від нас щось конкретне, натомість нам пропонуючи, крім політичної підтримки режиму свого «сучого сина» та розпилу газових грошей, лише абстракції – казки про православну єдність і легенди про Русь Ізначальную.

Й ось я читаю повідомлення православних організацій України, серед яких значиться також і вікопомний «Союз русского народа» (чи то пак «чорносотенці»), точніше, його «Киевское губернское отделение»: «Віктор Янукович, який позиціонує себе як православна людина, отримавши благословення на свою президентську діяльність у Предстоятеля РПЦ Патріарха Кирила та Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира, замість зміцнення «Русского мира», де Україна історично займає одне з центральних місць, ставить задачу інтеграції в західну цивілізацію».

А я от думаю: якщо вона саме така – інтеграція в західну цивілізацію, то яким би було, на думку цих дивних людей, повне злиття в російсько-православному екстазі?

©

Ода на отбытие премьер-министра Украины Николая Яновича Азарова в Китай.

Сегодня, завещав украинцам лопату, потому что с овощами в стране хреново, и цены растут даже на священную для Николая Яновича капусту (верное мерило уровня благосостояния нашего народа), премьер вечерним лайнером отбыл в Китай.

Там он с максимальной пользой проведет время до 18 апреля включительно. В этот день, перед отбытием восвояси, г-н Азаров, как сообщают Українські Новини, намерен посетить мавзолей Мао Цзэдуна.

«Обком» не мог не откликнуться на это событие праздничной одой.

Пекинская капуста

Друзья, не ешьте много на ночь,

А то еще приснится вам,

Как некрасивый злобный Яныч

С лопатой ходит по дворам.

Его седин боятся дети,

Старухи «чур меня!» кричат,

Собаки, Яныча заметив,

Забились в угол и скулят.

А он уже заходит в сени,

И весь район пронзает крик:

Он не отбрасывает тени!

Угрюмый, сумрачный старик...

Куда пойти? Кому лопатой

Путь к процветанью указать?

Когда везде встречают матом

И вслед кричат «… б твою мать!»?

Так, может, за стеной Хингана,

Где над Янцзы парит туман,

Плеснут ему бальзам на раны

И звать все будут Пах Ло Ян?

Что ж, решено: ведь там, в Пекине

Лежит нетленный исполин,

Который с ратью хунвейбинов

Загнал в колхозы свой Кабмин!

И вот, где прежде было пусто,

Мильон лопат вздымает труд!

Повсюду - гречка и капуста

(Ее пекинскою зовут).

И обозрев чужие нивы,

И оценив безмерный труд,

Он скажет в трубку: «Дапошливы!»,

Когда обратно позовут.

"ОБКОМ"

Крошка клерк к царю пришел
И спросила кроха:
Красть безбожно - хорошо
Или очень плохо?

 
Царь ответил: "Тот хорош,
Кто шагает в ногу,
Вырастешь и сам найдешь
Ты дорогу к богу.

 
Мошка ты или сверчок,
Моль иль клоп смердящий,
Знай, собака, свой шесток,
Не перечь смотрящим.

 
Когда твой черед придет
Чалиться на нарах,
Вспомнишь сказку, обормот,
О презлых боярах.

 
Я им деньги, я им власть,
И в Бруней дорогу,
А они - бюджеты красть,
Позабыв про бога!

 
Ишь, удумали кусать
Их кормильца руку!
Будет им, япона мать
На всю жизнь наука!

 
Выступил надёжа - Хам
На боярском сходняке,
Дал боярам по мозгам
На брунейском языке.

 
Царь спросил: "Вам кто позволил
Так безбожно воровать?
Я вас на хрен всех уволю!
Где откаты, Вашу мать?

 
Я вам лох или дурак?
Иль забыли про общак?
Помни кажен депутат,
Кто не чтит Хозяина,
Не вертает денег взад -
Будет бит отчаянно!"

 
А бюджет? А что бюджет?
Денег не было и нет.

©

Прими пол литра первача
И слушай Януковича


 
Нам СМИ твердят, что двадцать пять процентов
Готовы голос за него отдать.
Ну, умственных, простите, импотентов
Нам  в Украине занимать не стать!
Есть люди без мозгов еще,
Что верят в Януковича.

 
Для Ганны с Инной нужен комментарий?
Они — пример заклятых двух подруг.
Но как попала в этот серпентарий
Шановная Марина Ставнийчук?
Скажи, каких шагов еще
Нам ждать от Януковича?

 
Попробуйте заехать в Межигорье
И осмотреть угодья Янука.
Да будь Вы рекордсменом многоборья,
Намнут Вам спину, ребра и бока.
Там много их, качков, еще
В охране Януковича.

 
В Давосе он увикнул Украину,
Студентов без бумаги обучал,
Он новых слов насоздавал лавину,
Не зная орфографии начал.
Понять нельзя без толмача
Все перлы Януковича.

 
Рассказывать он любит анекдоты,
Не помня их начала и конца.
Смеялся, помню я, до слез и до икоты,
Когда он негру предлагал сальца.
Найди, попробуй хохмача
Похлеще Януковича.

 
От кроликов, тигипок, протывсихов
Не досчитались нужных голосов.
Теперь уж поздно поминать их лихом,
Но вывод , к сожалению, таков:
Зря мы избрали сгоряча
На должность Януковича

©

Нинішнє становище з українською мовою в Україні подібне до коливання курсу валют на світових біржах. Коли ми бачимо курс долара США до англійського фунта ми мусимо розуміти – за цими цифрами стоїть змагання двох могутніх світових економік. Так само коли ми говоримо «такий-то % населення України говорить українською» це означає не те що той самий відсоток населення є українцями за генним набором та світоглядом, українців насправді набагато більше. Це означає що саме стільки людей в Україні ще НЕ відмовилися від мови свого народу попри всі намагання агітпропів Російської Імперії, Більшовицького СССР та нинішнього московського телебачення відповідно, або вже будучи русифікованими повернулися знову до мови своїх предків. Це не статична ситуація створена кимось – це постійна боротьба.   Але йдеться не про україномовних. Йдеться про тих осіб, які не просто лишаються російськомовними, але й вимагають до себе «відношення». Які вимагають введення «другої державної» та погрожують нам що «в разі нехтування правами російськомовних Україна повернеться до кордонів ЗУНР». Про суто наддніпрянські формації Запорізького корпусу, Сірої, Харківсько-Слобідської та Чорноморської дивізій армії УНР вони явно не чули, інакше дурниць би не казали. Але мова не про те.   Відкинемо абсолютну більшість – людей які говорять російською, «бо вони так звикли». Їхня мовна ситуація виправляється рекламними і соціальними технологіями, звикли російською – звикнуть і українською. Відкинемо етнічних росіян. Для них російська – елемент самовизначення, проте (до речі) саме етнічні росіяни загалом до української ставляться з цікавістю і без відрази. Мені пам’ятний випадок коли рекламний текст запропонований українською мовою викликав захоплення у співробітника з суто-українським прізвищем Гусєв (що народився і виріс у Волгограді) і зчинив люте збурення у іншого працівника – луганчанина з суто-російським прізвищем Кошовий.   Відкинувши ці загалом незагрозливі групи людей, ми отримуємо кого? Правильно, імперців. Людей які: а) є полукровками і тому долучають себе не до певної нації, а до «born in USSR»; б) незалежно від національності є фанатичними прибічниками відновлення імперії.   Переконатися в цьому не складно. Запропонуйте російськомовному фундаменталісту варіант за якого він матиме (як зараз) книжки-фільми-серіали російською, матиме право на факультативне вивчення російської мови його дитиною в школі, матиме право на російські культурні організації з пушкінськими, тургенєвськими та булгаковськими читаннями, але в школі його дитина вчитиметься українською, в державних установах всі розмови – українською, весь документооберт – українською. Здогадайтеся що він відповість на те? Ні вони не казатимуть що їм складно – вони заявлять що категорично не згодні переходити на українську навіть у такому м’якому варіанті бо….   А я насправді описав реалії в яких жив україномовний громадянин у Східній та Південній Україні в часи коханого ними СССР.   Причина з якою певна категорія наших громадян (до речі на така вже й велика – не більше 15% від усього населення) категорично не сприймає ідею переходу суспільства на українську має просту й зрозумілу назву – імперська пиха. Ці люди дбають не про збереження своїх національних анклавів у складі України, їх це не цікавить. Середовище російськомовних для них – це плацдарм, з якого імперія рано чи пізно знову розверне наступ на ідею української національної держави, аби знову повернути нас у лихом пам’ятну імперську комуналку під владу Москви. Бо знову таки, поновлення імперії, але зі столицею у Києві та з українською мовою єдиною державною, вони не хочуть як не вмовляйте.   Звичайно далеко не всі з них так воліють повернення до імперії, що ладні хоч зараз кидатися із сокирою на танки. Імперство більшості російськомовних фундаменталістів зазвичай носить набагато спокійніший характер. В основі такого імперства лежить кілька усталених міфів, як то:   - «у мене одна тітонька осетинка, друга – марійка і взагалі що поганого в тому аби всі народи жили разом у мирі?» (ідея жити «разом в мирі» з поляками і чехами у ЄС, чи-то не під владою Москви ними відкидається);   - «СССР був великою країною, її всі боялися, там було гарне заможне життя» (стосовно «гарного життя», гадаю ми скоро почуємо що в СССР для всіх був безкоштовний інтернет; стосовно «всі боялися» то де ж ця держава зараз?; а стосовно величі то мені здається що джинси, «Інтел» та «Форд» є кращою відзнакою величі ніж «Калашніков», «Мікоян», «Сухой» та «Міль», бо інших всесвітньовідомих (!!!) бренд-марок тої імперії я не знаю);   - «російська мова – мова шедеврів світової літератури, мистецтва та науки, а що нам дасть українська?» (російськими літературними та мистецькими творами ніхто не нехтує, але якщо людині подобаються Гейне, Шилер та Вагнер їй не обов’язково в житті спілкуватися німецькою; наукові підручники російських авторів (не переклади західних) мають що-менше 20-річний вік, світовою мовою сучасної науки є англійська; українська не дасть нічого окрім відчуття себе українцем – хазяїном цієї землі що називається Україна, якщо вам це не зрозуміло, то і не збагнете).   За тихими імперцями стоять імперці агресивні, ладні (принаймні на словах) вже зараз кинутися на в горлянку кожному «свідомому». В реалі, щоправда кидаються тільки на апріорі слабших. У суперечках, притиснуті до стінки доводами опонента вони завжди рятуються убивчим аргументом: «За нами Росія. Її не переможете». Так. Можливо. А якщо прибрати фактор Росії?   І взагалі. Чи був момент в історії, коли українські імперці лишалися без допомоги імперії зі свідомими українцями сам на сам? Так були. У квітні 1918 року випереджаючи німецькі війська, Запорізька дивізія генерала Натієва перла на Харківщину та Донбас – територію Донецько-Криворізької республіки. Кінні гайдамаки та піхотинці-запорожці за всяку ціну не хотіли віддавати німцям славу переможців більшовиків. Червоні знали що німці йдуть у другому ешелоні і що перед ними – самі українці. Влаштувати «Крути навпаки» можна було б не гаючись (читайте Антонова-Овсієнка). Але «Крут навпаки» не сталося – те що називалося армією ДКСР чкурнуло за російський кордон лише побачивши українців на обрії.   Не кращими з червоних імперців виявилися й імперці білі. При рівних силах, офіцерську дружину  князя Святополк-Мірського (Ніколок Турбіних і капітанів Мишлаєвських) галицькі Січові Стрільці в бою під Мотовилівкою багнетами і прикладами розмазали по білому снігу тонким шаром.   Ідеологема про те, що людство жило у «Раю СССР», але впало у гріх «українства» і відтоді нема йому життя допоки не покається воно і не повернеться до лона імперії, має простий до примітиву недолік – вона зшита повністю з міфів закинутих в мозок людини у часи СССР. Правда ж така що СССР не був великою державою без масових посадок і розстрілів. Економіка СССР була збиткова і витратна. Заводи якими хизувалися у 30-роки побудовані за проектами американських інженерів руками ГУЛАГівських зеків. Велика Вітчизняна війна – лише епізод війни Другої Світової, в якій з 1.09.1939 по 22.06.1941 сталінський СССР був союзником нацистської Німеччини. Проте за помідорами стояли черги, м’яса в магазинах не було тижнями, гоп-стоп у промислових містах був безкарний, за спробу дати відсіч хуліганам (перевищення мір необхідної самооборони) – садили. Керівники м’ясокомбінатів, директори ринків та гастрономів мали закордонні меблі та власні машини. Ні я не проти власних машин і розкошів вдома, але до чого тут просторікування про соціальну справедливість?   Мій сусід був тоді цеховиком – шив на замовлення костюми по іноземних журналах. Його клієнтами були прокурори, партійні працівники і пара комсоргів. Волати про «суспільну рівність» та «боротьбу зі спекулянтами» їм це не заважало. От такою і була та імперія – брехливою та дволичною, вся згори донизу.   Але людині властиво постійно шукати «Країну Біловоддя» з молочними ріками й кисільними берегами. В часи імперії для них такою був Захід. Зараз для багатьох це – колишній совок. Теза про перевагу імперії над національною державою Україна набуває реальних окреслень. Розум відступає – людину опановує мрія. Мрію всіляко підігріває московське телебачення. Імперець перетворюється на наркомана який підживлюється кайфом через ТБ. Не дарма Прибалтика, Грузія та Молдова перетворення у своїх країнах розпочали з того що прибрали московський теленаркотик зі своїх ефірів.   Москві дуже вигідно підігрівати фантомні болі по втраченій імперії. Люди очаровані блиском померлої Імперії підтримують на владі саме ті політичні сили які потрібні Москві. Себто – в своїх державах імперці є вірними захисниками економічних інтересів Дєріпасок, Фрідманів, Вексельбергів, Абрамовичів та інших олігархічних пташенят з гнізда Путіна. Час від часу, коли в самій Росії виникають негаразди, Москва щиро вказує імперіям, де вона їх має насправді, устами чергового Костянтина Косачьова заявляючи що, мовляв, Росія ніколи і не чекала від президента Януковича встановлення другої державної. Маври зробили свою роботу – маври можуть відпочити. До наступних потреб.   Коли на умовну фразу «друга державна» широкі маси імперців знову вишикуються у ноги.   Не дивно що вони так наполегливо вимагають введення «другої державної» навіть розуміючи що цим сприяють посиленню націоналізму серед українців. Імперець готовий терпіти ворожість українців – він свято вірує що «Велика-Неділима» їх усіх притисне до нігтя. Українцеві ж у цих умова треба пам’ятати слова винесені на початок статті. Наявність україномовних в Україні – процес динамічний, який напряму залежить від того скільки українців не піддалися русифікації, чи-то позбулися її назавжди. Ідеться не про вирішення мовного питання у країні – ідеться про боротьбу двох світоглядів. З одного боку національна держава, в якій українець – громадянин та господар своєї землі. З іншого боку – примара давно вже мертвої імперії. Фронт проходить по серцю кожного.   З якого боку опинитися – на своїй землі серед людей свого роду-нації чи на плацдармі імперії, кожен обирає для себе сам. Поки що – ми маємо таке право. Обирати.   Дмитро Калинчук

 

Коли жіночі груди стають зброєю. У боротьбі за демократію і громадянські права представниці української організації FEMEN вдаються до досить відвертих засобів, які не завжди знаходять розуміння в суспільстві. Для самих активісток ефектні акції часто закінчуються арештом, – пише Едуард Штайнер в австрійській Die Presse.

«Ні, це не бордель. І тут не танцюють на столах. Назва закладу на вулиці Пушкінській у Києві навпаки, змушує припустити протилежне. Його назвали «Купідон» на честь римського бога кохання або радше пристрасті, аби у випадку сумнівів добропорядні українські перехожі не заходили сюди або ж йшли в розташовану поруч кондитерську «Віденські булочки» на каву з молоком», – пише Едуард Штайнер.

А в підвалі у «Купідоні», зауважує автор статті, сидять «зіпсутіші» українці і українки. В одному із закутків закладу панує діловитість, а блондинки сновигають туди-сюди і щось обговорюють. «Часом сюди забрідає і міліція, а саме тоді, коли шукає когось з нас», – каже одна дівчина з лідерів групи блондинок Олександра Шевченко. Адже заснована три роки тому жіноча організація FEMEN муляє правоохоронцям очі, зауважує Едуард Штайнер. А оскільки Україна після короткого демократичного експерименту знову стає авторитарною державою, то організацію навіть вважають загрозою. Небезпеку становить громадянський протест, оскільки під час своїх коротких акцій на вулицях Києва представниці FEMEN виступають за політичні свободи і права жінок.

Тут не було б нічого незвичного, якби не форма протесту: активістки демонструють, як правило, топлес. «Ми вважаємо, що єдина можливість привернути максимум уваги до проблеми, – це протест з оголеними грудьми», – наводить автор статті слова засновниці руху Анни Гуцол. – Груди – це зброя, якої бояться можновладці. Спочатку люди дивляться на наші груди, а потім – на транспаранти». А на транспарантах – різні вимоги, як правило, влучно сформульовані, часом за допомогою вульгарних висловів. Наприклад, до річниці правління Януковича під час телевізійного путіністського шоу дівчата запитали в президента: «Звідки ти такий п***й?»

Активістки FEMEN протестували і рік тому під час президентських виборів, нагадує автор статті. На дільниці, на якій голосував Янукович, вони попереджали про можливу окупацію країни олігархами Януковича за допомогою плакатів: «Рятуйте, нас ґвалтують!» 22-річна Олександра Шевченко каже, що зараз не час для ніжностей, а тому протести дівчат досить агресивні. Дісталося також і іноземним політикам. «Кремлівським карликам не дамо», заявили вони під час однієї з акцій до візиту низькорослого російського прем‘єра Владіміра Путіна, протестуючи проти розпродажу країни. А гаслом «Україна – не Аліна» натякали на гаданий зв‘язок Путіна з гімнасткою Аліною Кабаєвою. А за те, що вони нещодавно кидали трусики на італійське посольство, протестуючи проти висловів Берлусконі, трьом активісткам довелося постати перед судом.

Та головним об‘єктом нападу для дівчат залишається внутрішня політика, зауважує Едуард Штайнер. А тому СБУ почала тиснути на приблизно 300 активісток руху через керівництво вищих навчальних закладів. При плануванні однієї з акцій співробітники СБУ витягли Анну Гуцол з квартири і показали список учасниць руху, яким «переламають руки і ноги». Рух FEMEN завжди повідомляв про свої акції, а правоохоронці розганяли їх, кваліфікуючи як «дрібне хуліганство».

Для FEMEN важливо вказати на вороже ставлення до жінок. І йдеться не лише про те, що «Україна – не вагіна», а про те, що брак демократії проявляється у поганому стані з правами жінок, пише автор статті.

Політична коректність не є важливою вимогою в перехідних країнах, зауважує Едуард Штайнер. Наприклад, книга суперечливого українського письменника Олеся Бузини називається «Поверніть жінкам гареми!», за що Олександра Шевченко на презентації запустила йому в обличчя тортом. А у відкритому листі Бузина зазначив, що FEMEN псує імідж України і своїми акціями робитиме рекламу секс-туризму напередодні Євро-2012.

Західні ЗМІ, як правило, із захопленням повідомляють про демократичні протести руху, а керівництво FEMEN стверджує про сотні листів підтримки щодня і приєднання 15 нових учасниць щомісяця. Однак критика на адресу руху лунає не лише з лав противників емансипації. Едуард Штайнер наводить слова відомої письменниці Оксани Забужко: «Якщо ти весь час застосовуєш той самий засіб протесту, то вихолощується ефект та зміст». Хоча Забужко і похвалила рух за окремі акції, зауважує автор статті.

Сама Забужко – піонерка українського фемінізму. Написаний нею у 1996 році роман «Польові дослідження з українського сексу» перекладений 15-ма мовами. Письменниця першою розкрила у формі внутрішнього монологу успадкований її народом з радянських часів рабський менталітет і викрила, як боротьба за владу в суспільстві відображається і в сексизмі слов‘янського розливу. «Роздягнутися – сильний інструмент, – цитує автор статті зауваження письменниці на адресу FEMEN. – Але його треба застосовувати дозовано і влучно». А у випадку FEMEN так стається не завжди. Організації закидають, що молоді активістки могли би вплести жіноче тіло у стару патріархальну структуру.

В Україні панує втома від протестів, констатує автор статті. «При цьому на 20-му році незалежності держави її громадяни борються не лише за національну ідентичність. Громадянське суспільство також бореться за форму протесту і його зміст, після того як здобуті під час Помаранчевої революції свободи зникають», – пише Едуард Штайнер.

І хоча активістка руху FEMEN Олександра Шевченко в «Купідоні» теж говорить про брак культури протестів, сама ж організація поки не сформулювала чітку політичну позицію. Дівчата відкидають пропозиції від політичних партій будь-якого забарвлення, бо бояться, що їх використають. А тому, за словами Анни Гуцол, планують заснувати власну партію.

Але поки що дівчата протестуватимуть – можливо, протягом тривалого часу. «В країні ще є багато проблем, – цитує автор статті Олександру Шевченко. – І вони поки що важливіші, ніж народження дітей, що я, за традиційним українським звичаєм, мала б уже зробити». А про народження дитини, на думку активістки руху, можна подумати і за десять років.

Фото: http://femen.livejournal.com/

КЛЮЧНИК ПРЕЗИДЕНТА
(или о «сантехнике» Пахло)

 
Став премьером, первым делом,
Чтоб не путаться в речах,
Изучил учебник Коля,
«Всё о гаечных ключах».

 
Не болты крутить и гайки,
Два ключа всегда с собой,
А «тереть» народу байки,
«Разводной» да «накидной».

 
Для «работы» с населением,
Достаёт он с вожделением.
Накидной на двадцать пять,
Будет гайки «зажимать».

 
Он «сантехник» одарённый,
Крутит так, что «скрип» стоит,
С каждым новым «поворотом»,
Повышая «аппетит»…

 
И в Европе Колю знают,
Долг страны - ведь долг не свой,
Языком он «заменяет»,
Ключ на триста – «разводной».

 
И дают пройдохе деньги,
Знают клерки в ЭМФЕЭФ,
Что сдерут с народа «стельки»,
Чтоб у власти был «успех».

 
Ну а Коле – всё «до фени»
Все проклятия нипочём
Он «реформы» воплощает,
Вместе с гаечным ключом.
                ***
Точно я про Колю знаю,
Хватит нам мозги «дурить»,
Через год – на «зоне» гайки,
Будет наш премьер крутить.

©

 
Зал палаца «Украина».
Тысяч пять людей принаряжённых.
Сотни флагов бело-синих.
Пучится докладчик напряжённо.
Выше! Дальше! Больше! Глубже!
Всё в стране растёт и возрастает!..
В пене ляпсусов нетленных
Я тону…
…и нежно Вас люблю!

 
Вы двенадцать раз за этот час
Срывали шквал аплодисментов!
Я в восьмом ряду! Смотрю на Вас!
Меня узнайте: я – Витренко!
Пусть мы далеки как «да» и «нет»
И власти грех нас разделяет!
Но у нас одна с времён «совка»
К серпу и молоту любовь…

 

 
Вы такой большой и смелый,
Грозный и бесстрашный, словно рыцарь!
Стая женщин обомлелых
Возле Вас порхает и кружится!
Вы так высоко парите,
Натали средь них не замечая!
Только без меня, мой Витя,
Не шагнуть Вам в личный коммунизм!

 
Вы хотя бы раз, всего на час
Отправьте на фиг Ганку с Ленкой!
Я исполню Вам за этот час
Апрельский тезис от Витренко!
Бело-синей стае красный флаг -
Как «Спартаку» цвета «Динамо»,
Но у нас одна, да-да одна
Элект-оральная любовь!

 
          .  .  .  .  .

 
Я была кремлёвской тенью,
Но всплыла и выплыла из тлена!
Прочь тревоги! Прочь сомненья!
Примой я стою на этой сцене!
Смотрят на меня и видят
Тысячи оскалов удивлённых,
Как взлетаю я над ними
И  на прочих «коммиков» плюю!

 
Вот звенит последний твой звонок -
Прощай, Петруха Симоненко!
И Морозу вставлю я флагшток
Во всю длину шершавым дрвком!
Штатам – красный свет, а НАТО – «нет»!
И над страною засверкает,
Только лишь одна, да-да одна,
Натальи красная звизда…

©

Сумасбродный депутат, положенью свому рад, Никого ведь он не бил, неподсудность он купил, Судьи суки и  менты , будут скоро вам кранты, За  ваш сучий беспредел, чтобы каждый отсидел. Ведь придет народна власть, отыграемся мы в сласть. Будет сучий вам удел, чтобы каждый посидел, Чтобы  в тюрьмах гнил бандит, дух народа говорит, Не народу власть дана, хамам отдана она. Эх наточим вилы остро, и в бочину всадим монстрам, Провернем для пущей мочи, спросим - денег еще хочет? А потом ворам подлюкам, отрубать по локоть руки, И шоб морательный урод, гнобить перестал  народ. Шобы выборы царя, не  будили зверя зря, Щоб народный кандидат, кровью искупал мандат, Шоб зависимость была, кандидата у меня, Если чо? того, не так? сразу я ему в пятак, Захотел ногою пнул, спину предо мною гнул, Вот такая вот беда, когда раб гнобит раба.                                 * * *   В ГПУ совсем одна, сидит Юля у окна, Ждет наверное она, проститутку Литвина. Ведь у этого коня, нету места для клейма. А Литвин пока  не йдет, и не радует народ, Кучму мучит прокурор, тот убивца – просто вор, Крик с открытого окна, вы не мучайте меня, Не убивца, я не я,  допросите Литвина, Мельниченко ставки ждет, правду матку в прессе  жжет, Кто такое вот видал, сколько лет идет скандал, Вы учтите - поворот, отвлекают ведь народ, От волнений и бунтов, и разводят как лохов, Шоу снова на носу, Юле запретят  косу, Диоксин Юща припомнят, экспертизу вновь исполнят, Суд с Лозинским проведут, может что-то продадут, И под эту вот дуду, все реформы проведут, Как наркоз идет пиар, хоть на запах скипидар, Возле носа как морковка, пиар утка - вот уловка. ©