Шовіністичні ілюзії Дмитра Медведєва ....((

Президент Дмитро Медведев, міркуючи про відновлення миру з Грузією і про російсько-грузинську війну 2008 року, в інтерв`ю двом телеканалам і радіостанції «Эхо Москвы» заявив, що особисто йому Саакашвілі «має бути вдячним, тому, що я зупинив війська. Якби вони ввійшли до Тбілісі, то, швидше за все, зараз в Грузії був би інший президент».

Дивно, що юний російський президент з такою легкістю і цинізмом перетворився на прихильника ідей і рішень, з якими трохи раніше так само палко боровся. Утім, боротьба за мир є «війна холодна», а завзятість в гонитві за нереальним завжди ставала головною причиною катастроф у Росії.

Ось деякі «свіжі» історичні паралелі. Коли під час російсько-чеченських воєн всі адекватні політичні лідери світу намагалися напоумити великодержавну Москву, Кремль наполегливо проводив політику війни, розв`язав війну громадянську - для затвердження московського суверенітету над всією територією країни.

І що цікаво, в боротьбі за суверенітет Білокам`яну не дуже турбували бойові втрати своїх громадян, солдатів і офіцерів. Але найцинічніше - це були «точкові удари» по містах і селах в Чечні, в яких гинули мирні люди.

Аналізуючи кілька джерел і дані чотирьох інститутів, що займаються історією двох російсько-чеченських воєн, можна назвати цифри вбитих в боротьбі за «збереження цілісності Росії».

Втрати «федеральних військ» - так у Москві називають особовий склад російської армії - тільки в першій війні: загиблих 5042, зниклих безвісти - 510, поранених, контужених, травмованих - 16098. Втрати чеченських бійців - 17391. Втрати мирного населення - 40 тисяч жителів міст і сіл. Ось, власне, ціна суверенітету «по-російськи».

Але не слід забувати, що потім була і друга «чеченська війна». Загальні втрати, за словами генерала Олександра Лебедя - 80 тисяч, поранені - 120 тис., а Аслан Масхадов називав цифру убитих тільки серед мирного населення - 200 тисяч. Виявляється, можна укласти в могили 300000 власних громадян замість того, щоб зрозуміти очевидну істину в політиці - можливість домовлятися.

Питається, чому Росії можна боротися за суверенітет власної країни, зокрема танками і бойовою авіацією, а Грузії ні? І тоді чому Дмитро Медведєв і Володимир Путін входять до кола «цивілізованих політиків» або, як сам Медведев називає «рукопожимаемых», а президент Саакашвілі - злочинець, вбивця, а руку йому подавати не слід? Хіба грузинський президент живив (фінансово і ідеологічно) сепаратизм у Південній Осетії і Абхазії, озброював місцеві еліти проти Тбілісі?

У своєму інтерв`ю президент Медведєв знов назвав війну проти суверенної держави «примусом до миру». Тут, не міркуючи, доречно пригадати відомий анекдот про те, що: «Примус до щедрості - пограбування. Примус до відпустки - звільнення. Примус до поліпшення здоров`я - побиття. Примус до зміни обстановки - арешт. Примус до весілля - зґвалтування. Примус до дружби - газ по $500 за кубометр».

Ну і найголовніше. Медведєв зупинив війська і «врятував Саакашвілі». «Хай спасибі скаже, що я не дозволив армії ввійти до столиці!» - мужньо декларує Дмитро Анатолійович. Справді, дякувати (!) Медведеву, що не спустив з ланцюга чудовиська, не дав із стародавнього Тбілісі зробити руїну, попелище, зруйнувати мільйонне місто, вбити сотні тисяч людей. Це міркування пацієнта з «Палати №6» чи політика, за яким вдень і вночі два морські офіцери носять ядерну валізку?

Страшно!

Російський державний шовінізм - це (повторимо за французьким філософом) серйозна недуга, тонка суміш гордині з жахливою пихатістю, яка породжує злобу та насильство. Гіпотетично, враховуючи стратегію Кремля - «можливість першою завдати ядерного удару» - цілком можна припустити, що російські політики готові і Київ зробити заручником ідей розділення світу на сфери впливу.

Я не здивуюся, якщо в Україні пролунають гасла і крики: Росія сказилася! Тому треба зруйнувати, розрубати все, що пов`язує Україну з Москвою, інакше нас покусають, заразять сказом шовінізму і теорією «зон життєво важливих просторів».

©