Рожеві сиропи або чим нас годує ТБ

«Телебачення  винайшли для того,

щоб у неписьменних була причина носити окуляри»

Мабуть, немає в сучасному світі людини, котра б не піддавалася спокусі посидіти вечорами у домашньому затишку, переглядаючи улюблені телепрограми. Телебачення стало невід’ємною частинкою нашого життя, воно заполонило суспільство зрадливим мерехтінням екрану, де крім порожніх балачок і абсолютно позбавлених здорового глузду ток-шоу, рідко можна побачити щось справді варте уваги. Звичайно, скажете, не Америку відкрила, адже ця істина давно відома кожному, але чому ж тоді ніхто не може відмовитись від телебачення? Чому ми й досі приймаємо «дозу» його ідіотизму, відчуваючи свого роду радість і задоволення. «Завтра остання серія «Маргоші»», - з блиском в очах каже мені подруга. Вона з нетерпінням чекатиме того завтра, щоб нарешті дізнатись, чи прийме Гоша, котрий нещодавно невідомим чином перетворився на жінку, звичну для нього чоловічу подобу, чи таки залишиться жінкою заради доброго і вічного кохання. Маячня, безглуздя, проте всі дивляться, широко відкривши рота, очікують і сподіваються на «хепі енд». І це, мабуть, не єдиний серіал, конгеніальна ідея якого заполонила глядача, українське телебачення до краю нашпиговане такого роду продукцією. Варто тільки перемкнути канал, як на зміну  всіма обожнюваній «Маргоші» приходить чергова Хуаніта, котра наполегливо шукає свого Педро ось уже 200, а то й 300 серій підряд. Сучасні серіали – найкраща знахідка для будь-якого гумориста. 

Не одноразово ми чуємо від своїх друзів « а я відмовилась від перегляду телепрограм, телебачення для мене перестало існувати, я його не дивлюсь », але не встигне минути й тиждень, як цей друг в захопленні розповідає про чергову серію «Дому 2», де Оля Бузова їла арахіс в шоколаді, а її наречений їздив на гастролі до Греції. Як це захоплююче і цікаво! Реаліті- шоу на телеканалі ТЕТ має одні з найвищих рейтингів серед чималої кількості телепрограм, а де в ньому ідея, де суть, збагнути просто-таки неможливо. Та не тільки «Домом 2» цікавиться українська молодь. Згадаймо лише колоритного Дмитрика ( той що Нагієв) і його відкриті у світ награних чвар і  перепитій «Вікна» у цьому шоу є все, і нецензурна лайка, і взаємні звинувачення, і саркастичні репліки від ведучого, а інколи захоплений глядач може бути свідком перетворення студії на поле для боїв без правил. Тільки подумайте, і все це в одній телепрограмі! Таке пропустити совість не дозволить.

А реклама!! Як же не передивитись черговий рекламний блок? Ось із баночки від миючого засобу вискакує мускулистий, впевнений в собі і веселий мужчина, на прохання господині він обов’язково зробить так «щоб було чисто». Компанія чоловіків п’є пиво на роботі, віджартовуючись до дружини: «у нас тут Запара», а Запару цю звати Андрієм. Як казала темпераментна героїня одного із бразильських серіалів Донна Жура «Це вам не жарти». Українська реклама надзвичайно цікава і корисна.  Завдяки їй можна не лише вимити посуд без світла і виростити гігантського голуба, зателефонувавши за номером «Djuise», а й переконатись в тому, що завдяки «Ред Булу» людина таки може літати. Справжнє дива відбуваються в кожному рекламному ролику. Татко заробляє, лежачи на дивані з телефоном у руках, а мінеральна вода настільки смачна, що дівчина випиває її разом із пляшкою. Реклама – ще один феномен сучасного телебачення.

Але, мабуть, з усім цим можна було б миритись. Адже не вимерли ще справді якісні телепроекти, шоу-програми і фільми. Проте, на превеликий жаль, більшість з них виходить в ефір російською мовою. Телебачення – українське, мова – російська. Дивна невідповідність. Невже українці досі думають, що продукція на російській мові є більш якісною. Від цього безглуздого стереотипу потрібна негайно відмовитись. Звичайно, вже тепер є досить помітні кроки вперед, до повної українізації нашого телебачення. Ми бачимо, як фільми та серіали виходить з українськими субтитрами, а в повторі їх навіть перекладають на українську. Сучасний глядач ще не зовсім звик до такого транслювання екранної продукції, але це необхідна сходинка до якісного телебачення, і потрібно радіти, що її пройдено.

Українське телебачення недосконале, його наповнення частенько залишає бажати кращого, але ж є в нашій журналістиці талановиті люди, які прагнуть перетворити вітчизняне телебачення на якісний продукт, споживання якого приноситиме більше користі і задоволення, а не плавитиме мізки глядачів несуттєвими, позбавленими змісту програмами.   Саме ці люди є опорою для української тележурналістики, і на їх плечах лежить її майбутнє.