Ксюта (маленьке оповідання в ритмі серця...)

Ксюта

В її долонях мирно сиділо крихітне сонечко. Воно то повзало туди-сюди, то зупинялось, то розправляло крильця.. Проте так і не наважилось полетіти. Ксюта знайшла його біля під’їзду. І де ж це миле створіннячко взялось тут серед зими? Принесла додому, щоб показати диво бабусі ( старенька чомусь зовсім не здивувалась).  Маленьке і беззахисне, воно, мабуть, загубилось в таку холоднечу! Ніби сплетіння сонячного проміння на руках, кумедна комашка випромінювала море позитиву. Певно, їй було дуже холодно на вулиці!

Ксюта поклала комашку на книжкову полицю. Поряд лежала її улюблена заколка – теж сонечко, от тільки вдвічі більше і несправжнє. «Вдвох вам буде веселіше», - підморгнула Ксюта двійку подібних, мов дві краплі води червоних «пацьорків». На кухні дівчинку вже чекав гарячий чай з пампухами.

Попиваючи трав’яний напій, Ксюта вмостилась в зручне, сплетене з лози, крісло і глянула за вікно! Там нещадно мела заметіль! Скоро Різдво! Знову будуть колядки, вечірні посиденьки і подарунки. Скоро нарешті повернеться матуся! Дівчинці стало невимовно сумно! Вона знову згадала про сонечко, котре знайшла на подвір’ї. Таке ж беззахисне, крихітне і самотнє, к і вона сама. А так хочеться пригорнутись до рідних матусиних грудей, розповісти, як болить, як пече їй від тієї довготривалої розлуки. Але ж Ксюта вже доросла. Вона все розуміє. В мами тепер інша сім’я, нове життя в чужій країні, куди Ксюта ніколи так і не поїде. Адже її дім тут, поряд зі старенькою бабусею. Бабуся виховала її, навчила розуміти всі перипетії життя, і тепер Ксюта пообіцяла собі, що ніколи не покине свою найріднішу і найдорожчу людину! А мама, як завжди, приїде на Різдво, щоб привітати донечку зі світлим народженням Ісуса. Ксюта знову буде сміятися і радіти подарункам, знову ходитиму з мамою за руку вулицями рідного містечка, знову розповідатиме про свої успіхи і негаразди. Але вона ніколи не наважиться сказати, як їй погано без мами, як вона щодня сумує і щовечора плаче, дивлячись на фотографію з минулорічного Різдвяного вечора.

А колись Ксюта підросте. Вона матиме сім’ю, народить прекрасну донечку, і ніколи-ніколи не залишить її саму. У свої 12 Ксюта вже добре знає, що таке самотність, і якою болючою вона буває…

Дівчинка підвелась з крісла, помила порцелянову чашку і пішла до своєї кімнати. На книжкові полиці лежало тільки одне сонечко – подарована матусею заколка. Місце поряд з нею пустувало. «Все-таки полетіло…» - усміхнулась Ксюта. Вона заколола блискучим сонечком волосся. І кинула погляд на фотографію на стіні. «Я так сумую, мамо…»