Профиль

Zzoryanka

Zzoryanka

Украина, Калуш

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Свежие обои



Мертві "не сидять" вконтакті

Завжди дивуюся, обурююся і взагалі негативно реагую на аватарки зі свічками вконтакті. 

Людина відійшла у вічність. І тут хтось вирішив, що свічка на картинці - ідеальний варіант, щоб привернути увагу до цієї події. Не скажу, що це символ пам'яті. Та свічка на аві стоїть десь тиждень-другий, не більше. На символ вічної пам'яті не тягне аж ніяк. Ні, це привернення уваги. Типу, подивіться "а в мене горе". Ставте сумні смайлики, виливайте свої співчуття в коменти, питайте в приват "що сталося?"!

Знаю, що за упокоєння душі треба молитися і запалювати свічку на могилі. Але щоб змінювати статуси і сумні картинки грузити в нет? Перепрошую, в якій Біблії це пише?)

Ефект стада спрацював на відмінно: хтось один зробив, інші повторили. Особливо кмітливі у фоторедакторі роблять колажі з двох фото: свічечка і портрет померлого. Це вищий ступінь креативу. Потім колаж треба загрузити вконтакт і додати плаксиві смайлики, і вдячні друзі обов'язково зроблять репост. 

Добре,якщо в померлого нема сторінки вконтакті. Якщо вона є, то усі раптом починають на стіні писати слова, схожі на:"земля пухом", "вічна пам'ять"... Кому це адресується - невідомо. Може, Бог то має почитати чи апостоли, ангелики чи душа небіжчика...

Люди деградують. 

Бачила пости вконтакті, типу: "Таточку, чому ви відійшли на той світ...", і фоточки. До кого це питання? Зізнайся собі,дитино,що пишеш це не татові,а френдам в мережі, аби знали,що в тебе біда, тобі важко, і взагалі тебе треба жаліти. Такі питання доречні біля могили померлого, поміж молитвами, в думках. Недоречні вконтакті

Масовий психоз.

Мертві не сидять вконтакті! Мертві живуть у наших серцях.

Для чого?

Для чого існують чорні стрічки?Я маю на увазі ті,котрими обмотують букети,в яких парна кількість квіток.Надзвичайно непотрібна річ. Чиясь тупа ідейка. Ці чорні стрічечки часто прикрашені зображеннями хрестів або написами "вічна пам"ять".Ну жесть,"вічна пам"ять" на квітах, які за день-два зів"януть. Якщо для когось тема стрічок неактуальна,то ви насправді щасливі,бо всі близькі поруч.

День.

Ми святкуємо День твого народження. Ми лиш двоє. А скільки людей було колись? За столом тіснилися, бажали довгих років життя. Якось дико згадувати. А знаєш, двом таки краще. Я не говорю тостів, не змушую нікого їх говорити, а ти не мусиш те все слухати і посміхатися, і дякувати. Словом, так спокійніше.

Я не знаю, як порахувати, скільки тобі років. Ці останні вісім, куди їх додати чи від чого відняти? Чи вони якось окремо, чи разом? І що вони взагалі таке? Що вони? Ніхто не знає. Нікого не питаю, бо не зрозуміють. На такі питання люди сумно похитують головами й роблять глибокий видих. Але аж ніяк не відповідають.

Раніше я розповідала тобі про все, та чи варто зараз? Ти ж усе знаєш чи ні? Розкажу на всякий випадок, ми ж тепер не говорим. Говорю лише я. А ти слухаєш. Чи не слухаєш? І що ти взагалі робиш? Мої монологи замість наших діалогів.Неповноцінно якось.

Я не бачу тебе. Лише портрет, який мені не подобається, бо ти на ньому на себе не схожий. Страшенно дратуюся, бо починаю забувати улюблені риси, і той малюнок стає мені дедалі прийнятнішим. Дурна людська пам"ять.

Я люблю тебе. З Днем народження!

Про день смерті не будем.

Я прийшла Тебе  привітати...

Село vs. Місто

   Довелось мені в дитинстві  переїхати з села в місто. Згадую період переїзду. Був для мене досить важким. Я не хотіла жити в місті. Все повторювала: "Що я там буду робити? Там нудно!". У мене були сотні аргументів. Дитячих. Нині смішних.

   Незважаючи на будь-які мої ультиматуми, спроби шантажу і просто "надуті губи", ми переїхали. Я друзям розповідала тоді, що в селі краще жити. Сподіваюся, ні на кого це серйозно не вплинуло=)  В дитинстві, може, й краще жити в селі, але чим дорослішим тим стаєш, тим менше того "краще".
 
   Місто дає багато можливостей. В селі небагато перспектив.
   
   У місті завжди щось відбувається.У селі завжди щось обговорюється.У місті можна піти на виставу, фільм, презентацію, тренінги, курси і т.д. і т.п. Багато розваг: боулінг, більярд, льодова, спортзали врешті-решт. В селі зате є бари і кафе, різного типу генделики. Але нюанс=) Якщо вас там побачать, то вже всі будуть знати, що ви там були і ЩО ви там робили=)

   У селі люди живуть не так своїм життям, як життям інших. Всі знають один одного, як не в лице, то за прізвиськом, яке має людина. Кожному дають оцінку: та ворожка, та кожної неділі до церкви ходить, та брехлива, той скупий, той багатий, та бідна, той п"є, та гуляє, та добра, той поганий...
  
   В місті менше осуду. Тут людина вільна. Більшість навколо - просто люди. Без оцінок і обговорень.

   У місті особисте життя є особистим. У селі - громадським. Може, це тому, що в селі мало цікавого відбувається і будь-яка ситуація із життя певної людини сприймається як подія величезного масштабу, яку обов"язково треба обговорити.

   Я багато часу проводжу в селі, але переїжджати назад в село я б не хотіла. Повторюю свої фрази з дитинства: "Що я там буду робити? Там нудно!"

   Моя бабуся з мене кепкує, каже, що мене в місто не можна було колись запхати, а тепер випхати з нього не можна. Я (з моєю самоіронією) відповідаю, що то не біда, бо дівку з села можна вивезти, але село з дівки - ніколи=)

На емоціях

  • 04.01.16, 14:47
Закоханість-це емоція.Любов-це почуття.

На емоціях говоряться дурацькі фрази. На емоціях робляться необдумані вчинки. На емоціях пишуться вірші.Щирі вірші.Дуже щирі вірші.

На емоціях вони присвячуються комусь,долітають до вуха,ока,може,серця адресата.

На емоціях доводиться бути недовго. Інколи люди нізвідки приходять у наше життя,щоб потім піти в нікуди.Тут ключове слово "швидко".Швидко з'явитись. Ще швидше зникнути.

На емоціях бути нелегко. Пишеться тоді про весну,а вже зима.

Все закінчилося,так і не почавшись. Я не проміняла почуття на емоцію.Тут без оцінок, без "це добре/погано".Як є.

Очі ховаються від мене.Очам соромно.Мої ж посміхаються. Мої на емоціях були.Були.

Моє. Навіяне...

Я б могла жити без тебе довгі роки, але не сьогодні. Я б могла не питати, не бачити, не чути. Я б... Умовності.

Скільки ще часу в нас? Скільки побажань на майбутнє? У що ти віриш? У кого ти просиш?

Життя - дивна річ, і я хочу вірити, що щаслива. Щаслива річ. Щаслива я. Я б могла вірити. Але ці умовності.

Значення мого я. Значення твого я. Або мого ти. Хто ми, де ми, чому? Питання - у безвість, відповідь - ніколи, нізвідки.

Чи умієш ти не думати? Стояти, чекати, дивитись, мовчати і не думати? Твої думки колись мовчали?

Мої занадто мовчазні. І все дуже складно. Одіваю посмішку, як і всі. Кого турбує чуже горе? Естетика. Хай люди задовільняють свої естетичні почуття, бачачи мене. Як добре, що все можна приховати. Як добре, що це усіх влаштовує.

Нехай не так радісно, та по-справжньому. Кому це потрібно?

Іду в люди. Вони люблять позитив. Уже на хвилі. Позитиву. І хтось скаже: "Я люблю твою посмішку!" І кому яке діло, чи вона справжня?

18.10.2015

Пороги болю...

  • 20.10.15, 22:25
Все пізнається в порівнянні.
Чи багато існує в житті ситуацій,які приносять біль?
І що таке біль? 
Сьогодні я дізналася,що таке образа.Справжня.Чітка.Продумана.
Справжня образа - то і є біль.І не всі вміють по-справжньому ображати.Треба мати талант і не мати серця.

Справжня образа є біль.Біль є справжня образа.

ЦІнуйте довіру, щирість, любов. Не грайтеся почуттями. Не робіть боляче. Не ображайте.
Пороги болю.Ніби високі.Ніби не страшно. А іноді болить безмежно,незважаючи ні на що. Бо для душі пороги не визначені.

Закінчу словами Ліни Костенко:"Чужа душа — то тихе море сліз.Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна"...
                                                 "Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки".

Про дещо і не тільки...

  • 19.10.15, 01:57
Ще навчаючись в універі,подружкам анекдот розповідала(не пам'ятаю,звідки його знаю).

Приїхали Іван з Василем в Київ,йдуть вулицею,а назустріч їм турист.Підійшов до них,питає англійською,як пройти на Хрещатик.Іван з Василем переглянулись,мовчать.Турист питає уже німецькою,де Хрещатик.Іван з Василем дивляться,мовчать.Турист не здається,питає французькою,де ж той Хрещатик знаходиться.Іван з Василем мовчать.Турист махнув рукою і роздратований пішов геть.І тут Іван каже до Василя:"Василю,дивисі,який розумний чоловік,кілько мов знає!".А Василь відповідає:"І шо йому то дало?"

А зараз про інше або не дуже...

Американські психологи для досягнення мети радять формувати цілі.Планувати на роки.Конкретизувати в завданнях на місяці.Потім на тижні,дні. Я,як багато українців(впевнена!),це читаю.Ну розумна порада.Спробуємо...

Мрія з 7-го класу:стати вчителькою.Поетапно реалізовувала:школа,ЗНО,інститут,бакалавр,магістр.Закінчила інститут,отримала диплом.Пише на нім,що з відзнакою:).Оббила пороги відділів освіти,нема зв'язків-нема місця.

Як би цю ситуацію мені американські психологи пояснили?Не для українців пишуть?

А поки я тут пишу про психологів,про себе,про Івана з Василем,якась знайома багата двійочниця викладає в коледжі.І я на її місці подумала б про мене:"І що її то дало?"...

Озлоблені кабінетники

  • 09.09.15, 23:55
Вирішила подати документи.Копії дипломів треба завіряти у відділі кадрів.Прийшла в центральний корпус університету,знайшла потрібні двері,заходжу.9:00год.У кабінеті 6 столів.На місці лише дві працівниці.Чорна груба і біла худа,пліткують.Кажу,щоб завірили копії.Відповідають,що працівниця вийшла,рекомендують чекати на коридорі.Міряю той коридор кроками і думаю,чому ті дві "працівниці" не придатні до завірювання копій.Сама не знаю,кого чекаю.Після того,як в кабінет зайшли три жінки,вирішила,що потрібна мені шановна кабінетниця одна з них,тому зайшла.Створилася черга.Чекаю.Дочекалася.Жіночка встає з-за столу,несе папку якусь до шафи,по дорозі назад затримується,пліткує з подружками,я мимоволі дізнаюся,який хороший в неї чоловік,дитину в садік відвів,сніданок приготував і т.д. і т.п.Час іде.Нарешті підходить до мене.Кажу,що треба копії завірити.Відправляє мене до чорної грубої.Груба дратується,бо її відволікають від пліток.Я дратуюся,через цей цирк.Груба б'є печатки і незадоволено кривиться,щоки звисають.Потім читає мені моралі,що вона не зобов'язана це робити.Я слухаю і думаю про те,що їй треба більше рухатися,спортом займатися.Закінчивши бити печатки,відсувається від розкиданих копій і кричить:"Забирайте".Я думаю,що у неї немає мужчини.І не буде.
10:00год.Приходжу подавати документи.Заходжу в кабінет.Сидить директор із співробітницями,п'ють каву/чай.Бажаю смачного,говорю,що хочу подати документи.Кажуть,щоб я зачекала на коридорі,поки вони поп'ють чай.Я виходжу на коридор з круглими очима. Після чаювання мене покликали.Директрр роздратовані,кричать,не хочуть нічого пояснювати.Нічого.Я пішла зустрітися з викладачем.Поки заповнила заяви,поки пройшла співбесіду,поки зібрала всі документи,минуло багато часу.
13:40год. З повним переліком документів повертаюся до директора. В кабінеті ще двоє таких,як я. І тут директор видає:"Прошу всіх на вихід!У нас обід".

Чого люди такі озлоблені?Чого зневажають одні одних?Риторично.
Розповіла цю історію подрузі, в неї щось схоже: хотіла стати на біржу,але її відправили додому,сказали,щоб приходила о 8:00 ранку,бо вона прийшла запізно (11:00),у них після обіду система висне.

Я згадала собі "Перевтілення" Кафки.Реально в таких ситуаціях почуваєшся комахою,дуже вже дратують ці зверхні погляди.

Словом документи я подала 0 17:00 год. Без кави і без обіду.

Дещо про бабок.

  • 19.08.15, 13:16
З дитинства мені прививали любов і повагу до старших, а особливо до людей похилого віку. І, не думайте, ця повага прижилася. Просто не до всіх. Старенькі люди мають дуже красномовні обличчя. Як на мене,то існує зв'язок між внутрішнім світом людини і її зовнішністю.Старече обличчя є зовнішнім відображенням душі. І на рівні інтуїції, коли я бачу різні обличчя,то якось їх поділяю на своїх і чужих. Все почалося з дитинства,з моєї найкращої й хорошої бабусі. З її лагідного обличчя.Я любила її. Вона померла, коли мені було 8 років. Відтоді усім бабусям із схожими рисами обличчя я завжди хотіла допомогти, чомусь їх жаліла.
Сьогодні бабусі вже не ті,та і я не та( мені уже не 8)). Мене завжди цікавило,чому бабки усі такі віруючі.Завжди мала два варіанти.1-й - тому,що вони бояться смерті, ну і як наслідок, пекла. Іноді мені здається,що у житті вони порушили усі заповіді, і, може, у церкві навіть є дідусі, які допомагали їм в свій час позбавитися цноти до шлюбу. Хто зна.
Бабки заполонили церкву. Їхній відсотковий склад приблизно 65%. Усі лавки зайняті бабками, а якщо і ні, то сідати на них неможна, бо в повітрі витає думка, що то лавки для бабок.Я думаю про те, чи можна мені сісти,коли стомлюся стояти.Треба або сидіти і схоплювати ненависні і зневажливі погляди бабок, або знепритомніти, тоді трошки можна посидіти.
Сьогодні в церкві переді мною стояла бабка. Мені на декілька секунд здалося, що їй зле і вона падає. Виявилося, вона просто хотіла щось роздивитися, а повертати лише голову - то для слабаків,треба цілим тілом розвертатися. Словом вона хиталася цілу службу, ніби дерево в сильний вітер.
Варіант 2-й - їм нема що робити,скучно.А так можна піти на вранішню молитву, літургію, вечірню і т.д. Друзів старих (в прямому значенні) побачити. Я звернула увагу, що бабки дуже змерзають. Половина з них була у светрах зимових на гудзиках. До слова, зараз кінець серпня.
Бабки всьо в церкві знають і всім керують. Нині,на Спаса, керували, де кому класти кошики з фруктами. Фіолетова бабка переді мною навіть двічі пересувала сама мій кошик без мого дозволу, бо він стояв коло лавки, а там хотіла стояти вона. Взагалі,бабка і мене просто виштовхала, бо коло лавки - найкраще місце, бабка не сидить, а припирається і тримається за неї.
Наш священник дуже розумний. На проповіді звучать слова: підсвідомість,філософські течії, теорія Дарвіна. Бабки відверто нудьгують. До слова, коли священик проповідь каже, вони сідають на лавку, бо то проповідь,а потім встають,бо то молитва.
Насправді бабки не погані. То я на ту фіолетову взлилася. В неї недобре лице.
Тут я говорила про міських бабок, бо сільські інакші. Вони як когось нового в церкві бачать,то питають одна в одної: "А сесе чія (чій)?" Про них іншим разом, бо то вже інша історія...

P.s. Прошу вибачення, якщо чиїсь чисті помисли осквернилися читанням мого блогу. Я нікому не нав"язую свою думку.

P.p.s. Фіолетова бабка названа так на честь фіолетового пухового светра, в який була одягнута))))
Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая