Повоенні вірші

Пригадуєш, вранці варив тобі каву,
носив свіжі фрукти, гуляв з нашим псом?
А ти, як завжди, така сонно-ласкава,
Тягла мене в ліжко – ділитися сном.
Ми дуже любили лежати між трав,
Під сонцем палючим, під мирним ще небом,
Зізнаюсь, я навіть обручку обрав,
А ще імена для майбутніх дітей. Колись треба.
Ти все пам’ятаєш і згадуєш часто,
Тримаєш вже місяць засушені квіти,
Які дарував на пероні і щастя
Тобі обіцяв, ти – чекати й любити.
Ти била у груди мене кулаками,
Казала, що там обійдуться без мене.
Вмивалась сльозами, страшними словами
Кляла двоголового. Гарна й шалена.
Коли блокпости потопали в диму,
І чергами кулі свистіли повз скроні,
Я думав про тебе, про тебе одну,
Тримаючи фото в кровавій долоні.
Коли зашивали вщент зранене тіло,
І я розумів – не боєць вже, – руїна.
Я в думці благав, щоби ти зрозуміла,
Була ще кохана у мене – країна.
Стоїш тепер в чорному, як оніміла.
Ненавидиш Нашу й сусідню державу.
На мене чекала, ти дуже хотіла,
Тепер проклинаєш всі гасла про славу.
Хороша моя, не лий сльози марні,
Люби Її дужче, – за мене тепер.
Ви в мене обидві кохані і гарні,

Для вас я і жив, за вас і помер.                     Ірина Лаб'як