Наша Чураївна

Дівчина-легенда, дівчина-пісня, дівчина-душа…

Ця дiвчина не просто так, Маруся Це - голос наш! Це - пiсня! Це - душа!

Народ наш має співучу душу і відкрите щире серце. Ми, українці, маємо пам’ятати ім’я дівчини, яка наповнювала наша душу змістом, любов’ю, відданістю, нескореністю! Дівчина ця вкладала усе своє серце у пісню, пропускаючи кожне слово через душу і віддаючи людям її частку у мелодії!

Багато письменників оспівували прекрасний образ української пісенниці. Та досі багато хто сумнівається у її реалістичності… Але давайте помислимо, чи сприяло загарбницькій владі культивування серед пригнобленого народу образу його натхненниці? Чи могли царі спокійно дозволити розвиватися українській душі – пісні? Удар був спрямований у саме серце українства: у його споконвічну культуру! Почалося перетягування ковдри на себе, масове викривлення фактів, аж до повного заперечення деяких!

Народилася Маруся Чурай у 1625 році на Полтавщині у сім’ї козацького сотника Гордія, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті.

Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.

В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку. Закохані таємно заручилися, і Маруся обіцяла вірно чекати повернення Гриця з війни.

(у 1648р. саме почалась Хмельниччина) Та доля української душі вирішила інакше. Гриць, після приїзду додому, одружився Галі Вишняківні, заможній панянці. Зрада коханого глибоко вразила Марусю, і вона вирішила взяти чари… Проте чи то зумисне піднесла келиха Грицю, чи то він ненароком випив його, а Чураївну засудили до страти. І ось яку відповідь дав на те Богдан Хмельницький:

Що помагає не вгасити духа, Як не спiвцями створенi пiснi? Про нашi битви - на паперi голо, Лише в пiснях вогонь отой пашить. Таку спiвачку покарать на горло, - То це ж не що, а пiсню задушить.

Співачку помилували, та вона вже була не в змозі творити і незабаром згасла у незвісності… Та пісні її залишилися – і „Летить галка через балку”, і „Зелений барвіночку, стелися низенько”, і „На городі верба рясна”, і „Чого ж вода каламутна?..”, і „В кінці греблі шумлять верби”.

Любов сповнювала Марусине серце упродовж усього її життя, хоч і такого недовгого, усього 28 літ одспівала наша легенда.

"…Усе, як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

Така краса висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори. "

"Котилися вози з гори та в долині стали,

Любилися, кохалися, та вже перестали."

"Із-за гори світ біленький, Десь поїхав мій миленький, Десь поїхав, та й немає – Серце моє замирає."