Рожеві окуляри мінус один

Сьогодні все наче інакше. Температура на вулиці вища, хоча впала на градус від учорашньої. Вже й пташки співають, і чуються мені у тому співі якісь незвичайні нотки. Ви думаєте, тьотінька просто начепила рожеві окуляри і розповідає про восьме чудо світу, а міста як були заасфальтовані, так і залишились, як не було нам чим дихати від вихлопних газів, так кисню і не прибавилось! Але окуляри мої звичайні, мінус один, і зір продовжує котися під три чорти…До речі, ніколи не розуміла цього вислову, та й занадто люблю свою голову, щоб зараз над ним її ламати! 

Сьогодні заходила в магазин білизни. Не знаю, що це на мене найшло, чи, може, Юпітер прийняв незвичайну позу, але купила набір рожевого кольору! Я зазвичай бачу речі лише у трьох кольорах: чорному, сірому і коричневому. Брешу, ще чорному у сіру полоску. І тут таке…навіть окуляри зняла перевірити, думала, може все ж рожеві…

Ось уже крокую на шпилькових підборах вулицями закуреного міста, де зелене листя використовує зелену пудру, аби ще здаватися таким. Льодяник тане у роті і так добре відомий з дитинства смак барбарису розтікається по горлу. І тут хрусь…щоб його чорти побрали, зламала підбор! Тепер валяється ця шпилька посеред тротуару вже якась незрозуміла, осоружна, коротше, як не приший кобилі хвіст. І я починаю реготати. Реготати голосно, навіжено, як ніби виливала у цьому реготі всі попередні роки холоду і спокою. Просто заливаюся сміхом. Згадалися рубаї Омара Хайяма:

Сьогодні мені на руку сіла муха,

І я зареготав так, як ніколи не реготав.

Мій улюблений чай зі смаком вишневої кісточки. Аромат наповнює кімнату і ти вже так далеко від цих буденних справ, чиїхось проблем і турбот. Тільки ти і чашка гарячого солодкого чаю в руках. Присмак сахарози надовго затримується у роті і не відпускає тебе зі спогадів.

Котик мурликає поряд. Вже моститься, щоб поринути у свої некольорові котячі сни. Так кумедно поводить вусиками, що й самій захотілося такі мати! В чотири роки у садочку на Новий Рік я попросила у батьків костюм котеняти, а вони вбрали мене сніжинкою, втретє…І знову посмішка на обличчі! Кажуть, вона у мене заворожуюче красива…знали б вони чого це варто бути красунею у 36! Опинилася б я на місці Гаррі Поттера, забрала філософський камінь собі. Та до Гогвортсу мене ніхто не пустить…отак і доживатиму віку у цьому запиленому мегаполісі, постійно кудись поспішаючи, з кимось домовляючись, відповідаючи на безперервні телефонні дзвінки. 

Чай захолов, і смак його вже дратує. У портфелі маса непрочитаних паперів і звітів. Сонце майже зайшло, а мої окуляри нарешті повністю стали прозорими. Крісло-качалка знову залишається стояти у цій бесідці на місяці…Завтра робочий день, моє життя продовжується! А як хотіла казки, то треба було виходити заміж за троля! Або мати справу із сімома нахабними карликами! Власне, ще не пізно…