Віддатись відчуттю

Падало листя. Небо збиралось пролити перші сльози цієї осені. Сонце гралося в зайчиків на асфальті, ковзаючи ледве теплим промінням. Солодка прохолода відчувалася в повітрі, ненав'язливий вітерець кружляв від одного прохожого до іншого.

Чашка наполовину заповнилась чорною рідиною, заражаючи повітря східним терпким ароматом. Тьмяний кран одна за одною вдаряв краплі об дно умивальника, втискаючи у мою свідомість глухе холодне відлуння.

Ранок. В скронях б'ють барабани, по спині бігають мурашки. Всередині відбувається симфонія, розливаючись по тілу живими звуками бадьорої байдужості. За вікном хтось защебетав, а я зробила ковток. Оголені дроти високої напруги проходили під моєю шкірою, та застережні міри приймати було ще зарано.

Посмішка злегка торкнулася губ, змінилася маска, а очі замиготіли мікроскопічними блискітками. Цікаво, а хмари м'якіші за його плече? Ще один ковток.

Сьогодні відкрила книжку на новому параграфі - зв'язне мислення. Новий матеріал все ж дається не без зусиль. Можливо, банальна втома. А може... І це поколювання в животі, як в ніч перед Днем народження або приїздом довгоочікуваних гостей. Невже передчуття чогось нового? Нового, неочікуваного, і від цього не менш моторошного. Вкотре гарячий нектар потік по горлу.

Я опинилася на перехресті з виключеним світлофором і відсутньою зеброю.Так, звісно, веселіше, але в'язнути у лабіринтах зневодженої свідомості надно ліньки. Треба в гори. На повітряній кулі. Він буде кермувати, а я обержено спостерігатиму, щоб не злякати допитливе звіреня перед його останнім кроком до пастки. Залишається тільки зрозуміти, кому тут відведена ця роль.

Думаю, саме час перевірити на м'якість його плече. Знову лягла. Закрила очі і заспокоїлась. Нерви набридли своєю буденністю, сьогодні я сплю на хмарі, все решта йде до чорта.