Осип "Боксер" Хома: моряк і чемпіон з боксу, який став командиром УПА.

"Я бачив Південний Хрест, знаю, як "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки не можу забути рідної Бистриці". Він 24 рази перетнув Атлантику. У Нью-Йорку його тренував сам Бенні Леонард. А потім він пішов у повстанці.

В Українській повстанській армії воювало чимало стрільців, біографії яких достойні сценарію голлівудських блокбастерів. Саме звичайні повстанці були творцями бойової слави УПА. Їхнє геройство, харизматичність та часто непересічність спонукають нас задумуватися над минулим, а часто й дивуватися. Одним із таких був повстанець Осип Хома - "Боксер".

Він народився у Відні в 1917 р., потім родина переїхала до Станіславова (тепер - Івано-Франківськ). Осип змалку мав схильність до пригод та пізнання світу: "Я завжди мріяв про широкий світ, - згадував він, - Бистриця - річка рвучка, але не широка, і мені не раз бажалось прямо втекти у світ і піти на "широку дорогу". Впертий і непосидющий Осип зрештою так і зробив.

Окрім подорожей, його надзвичайно захоплював бокс. Великого зросту та сили, він у численних дворових боксерських боях постійно перемагав. Скоро йому стало зрозуміло, що ні в Станіславові, ані якомусь іншому місті немає достойних суперників.

Батьки не поділяли захоплень хлопця і тому він відважився на кардинальний вчинок: 1932 року втік з дому та у п'ятнадцятирічному віці опинився у польському портовому місті Гдиня.

Тут він отримав набагато ширші можливості: на рингу переміг багатьох суперників, аж поки з часом не зустрівся у поєдинку із двічі чемпіоном Польщі у всіх вагових категоріях Пілатом.

Поєдинок із чемпіоном Осипу Хомі відкривав, здавалось, дорогу у професійний спорт - після переможного бою він став членом польської боксерської збірної, у складі якої виступав успішно проти тодішніх чемпіонів Європи - німців.

Осип Хома ("Віллі"), один із кращих боксерів довоєнної Європи

В одному з поєдинків на ринг проти українця вийшов німець, олімпійський чемпіон Герберт Рунге, який програв бій Осипу. Хома став одним із кращих боксерів Європи.

На жаль, у збірній Осип боксував не довго - його призвали на службу у військово-морський флот Польщі, звідки він згодом перевівся у торговий флот.

Хома не бачив вже можливості реалізувати себе у боксі в Європі, тому, очевидно, вирішив повернутися до мрії дитинства - пізнати світ.

На торговому судні Осип 48 разів перетинав Атлантику, побував у Індії, Північній і Південній Америках, на о. Шпіцберген, в багатьох тропічних країнах. Зважаючи на рівень розвитку тогочасної техніки, слід зауважити, що ходіння через холодну, штормову Атлантику було заняттям не для слабодухих.

За час праці у торговому флоті Хома 24 рази відвідав Нью-Йорк, довготривалі заходи у порт якого використовував для улюбленого хобі - боксу. Ці бої, звичайно, були аматорськими, але для портового боксера давали шанс стати професіоналом.

Невдовзі у Брукліні українець вперше вийшов на ринг як професійний боксер і... відправив у нокаут відомого тоді американського боксера чеха Гавлічка.

Після цього бою на Осипа Хому звернули увагу нью-йоркські боксерські промоутери: він підписав контракт із власником промоутерської компанії "Стенлі Гімнезіум" Гудменом.

Українського боксера взявся тренувати колишній чемпіон світу Бенні Леонард, легенда-легковаговик, який за свою кар'єру провів понад 200 боїв і тільки чотири рази програвав поєдинки.

Бенні Леонард, легендарний американський боксер-легковаговик на прізвиського "Чарівник із ґетто", тренер Осипа Хоми

Але в серпні 1939 року Осип Хома мусив іще раз повернутися до Польщі, щоб виконати до кінця умови контракту із компанією торгового флоту.

Ця поїздка вже вкотре змінила долю Осипа: у Гдині 1 вересня 1939 р. його застає німецько-польська війна, а відтак мобілізація.

У складі гарнізону міста Осип Хома бере участь у запеклих боях із німцями за порт. Тут він потрапив до полону, а далі до німецького концтабору для військовополонених. З часом йому вдалося звільнитися, оскільки німці дізналися, що полонили відомого боксера. Відтак Хома проживав у окупованій Польщі без роботи, і, тим паче, боксу.

Усвідомлюючи, що під час світової війни його народ бореться за свободу для України, Осип встановлює контакти з ОУН, для якої на початках виконує кур'єрські завдання.

Початок німецько-радянської війни 1941 року застав хлопця у Львові, а коли у 1943 р. розпочався набір у дивізію "Галичина", він приймає рішення йти до війська.

Молодого добровольця призначають в артилерійський полк, разом із яким у червні 1944 року він потрапляє в оточення під Бродами і з неймовірними зусиллями виривається звідти. Але в околицях Львова під Брюховичами потрапляє вже в радянський полон, звідки - у концтабір військовополонених за Урал.

В 1945 р. Осип Хома добився репатріації до Польщі як підданий цієї держави. Відтак із Східної Прусії він переїжджає на Лемківщину, де воювала УПА.

На Закерзонні (землях за лінією Керзона - українських етнічних територіях на сході щойно створеної Польської Народної республіки - ІП) Осип швидко налагодив контакти із українським визвольним рухом та приєднався у 1946 р. до сотні "Ударники" Степана Стебельського - "Хріна".

Невідомий повстанець із Осипом Хомою - "Боксером" (праворуч). Лемківщина, 1946 р. Фото: архів Центру досліджень визвольного руху

У відділі, як людина із бойовим досвідом та військовим вишколом, Осип Хома отримав під своє командування повстанський рій та обрав собі псевдо "Боксер". Згодом він став бунчужним сотні в старшинському ранзі поручника.

Численні бої та сутички показали Осипа як вправного артилериста і кулеметника. А в хвилини затишшя колишній моряк і боксер розповідав повстанцям про свої подорожі, або веселив різними трюками.

Демонструючи свою силу, однією рукою за кінець ствола відривав кулемет від землі, а це понад 10 кг, та підносив його над головою. Повстанці дивувалися його силі і жартували та сміялися із своїх друзів, які намагалися зробити те саме з кулеметом, що й "Боксер".

Повстанський побут Осип Хома переносив важко. Завжди голодний, часто босий (мав 45 розмір взуття, яке складно було дістати у підпільному побуті), з трудом витримував довгі марші (від тривалої ходьби і при вазі понад 120 кг йому сильно боліли ноги) він не падав духом та завжди підтримував друзів по зброї. У його присутності дівчата-кур'єри відчували себе у більшій безпеці, як зазвичай.

Після акції "Вісла" (здійсненого в 1947 році комуністичним урядом Польщі примусового переселення українців із Закерзоння на захід країни, на отримані від німців землі - ІП) поручник не перейшов із сотнею на територію УРСР, а залишився на Лемківщині в тереновій сітці ОУН, а восени 1947 р. із рейдовою повстанською групою перейшов у американську зону окупації Німеччини.

Підпільники та повстанці Лемківщини. 1946 р. Зліва направо у другому ряді: повстанець "Яким" та бунчужний сотні "Хріна" Осип Хома - "Боксер". У першому ряді: Богдан Крук - "Мелодія", надрайонний референт Українського Червоного Хреста; "Марійка", районна референтка УЧХ; Модест Ріпецький - "Горислав", член надрайонного проводу ОУН; Анна Черешньовська - "Тетяна", районна референтка УЧХ; Середоха - "Борис", районний провідник ОУН; "Рат" - лікар УПА; Людмила Скірка - "Дора", секретарка надрайонного проводу; "Леся" - кущова ОУН; "Скритий" - районний господарський референт. Фото: архів ЦДВР

Тут, у таборі переміщених осіб в Міттенвальді, Осип Хома востаннє повернувся до боксу: тренував українську табірну збірну, брав участь у національних змаганнях на першість народів DP (displaced persons - "переміщених осіб") у Вюрцбурзі в 1948 р.

Саме в цих таборах доля ще раз звела його із колишнім промоутером, а тепер уже майором американської армії Гербертом. Обоє розуміли, що повернення на ринг для Хоми як професійного боксера не буде: десять років поневірянь, підірване здоров'я та вік не залишили жодних надій.

У 1951 р. Осип Хома із родиною перебрався у США, одружився, у нього народилася донька Тамара. Якось зустрівшись із своїм другом Олегом Лисяком, Осип сказав: "Знаєш, я переїхав так багато світу. Бачив Полярну зорю і Південний Хрест, знаю, як то там "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз".

Закінчилося життя Осипа Хоми трагічно: 30 квітня 1958 р. на сорок першому році життя він помер у шпиталі, не перенісши операції.

http://www.istpravda.com.ua/articles/4d5aebed0745a/

Главный одесский коммунист Царьков отдохнул в компании маленьких девочек в Венесуэле (ФОТО)

Особливу важливу роль у боротьбі УПА з радянськими каральними органами відігравала боротьба із ЧКіськими провокативними групами , що діяли під маскою повстанців. Адже складені із зрадників-запроданців та «розбавлені» оперативниками НКВС такі спецгрупи становили значну небезпеку для визвольного руху.


На бойовому рахунку підрозділів УПА та боївок СБ ОУН цілий ряд успішних бойових акцій з ліквідації спецгруп НКВС та зрадників , що пішли на співпрацю з ворогом. До навідоміих таких операцій належать зокрема такі :
31 серпня 1944 р. в с.Тайкури Здолбунівського району Рівнеської обл. боївка СБ ОУН під керівництвом коменданта СБ ОУН Здолбунівського надрайону , хорунжого УПА Миколи Міськова - ("Бойко" , "Чорнота") виявила та знищила спецгрупу ОББ УНКВС Рівненської обл. , що діяла під маркою повстанців.

ЧКісти під маркою повстанців
В радянському донесенні повідомлялося :

УПРАВЛЕНИЕ ВНУТРЕННИХ ВОЙСК НКВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА

7 сентября 1944 г. гор. Киев.

Сов. секретно

КОМАНДИРАМ СОЕДИНЕНИЙ ВВ НКВД УКР. ОКРУГА

ТОЛЬКО 9, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 23, 24 и 25 стр., 18 кп.

По данным Управления НКВД Ровенской области 31-го августа 1944 года в с. Тайкуры Здолбуновского района бандой "СБ", переодетой в форму военнослужащих Красной Армии, уничтожена спецгруппа ОББ УНКВД в количестве 7 человек.
Бандитами у убитых забраны все документы, в том числе специальные удостоверения за № 625 от 25.8.44 года на имя ПИВОВАРЧУКА Александра Кириловича и за № 631 от 25.8.44 г. на имя ЛИСА Василия Ивановича, в которых говориться, что предъявитель удостоверения является командиром истребительного взвода Управления НКВД Ровенской области и командируется в Здолбуновский район для выполнения спецзадания, для чего в его распоряжении находится 10 бойцов с полным вооружением. Срок удостоверения по 25 сентября.

Ввиду возможности использования бандитами забранных документов в своих преступных целях, с получением ориентируйте начальников гарнизонов в районах Вашей дислокации на предмет задержания указанных лиц.

ВРИО НАЧАЛЬНИКА ВНУТРЕННИХ ВОЙСК НКВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА

ПОЛКОВНИК ПРОКОФЬЕВ

БТУ: Ф.П Потичного –спр-3 , арк-68.

повстанське донесення :

Як бачимо саме добре налагоджена розвідка та використання радянської уніформи і допомогло виконати непросте завдання.

Іншим подібним прикладом є зрада курінного Василя Левочка – «Юрченка». 12 грудня 1944 р. він разом із 2 охоронцями в с.Новини Порицького р-ну Волинської обл. здався підрозділу НКВС. В подальшому «Юрченко» пішов на співпрацю із ворогом та активно діяв у складі спецгрупи НКВС під псевдонімом «Соколенко»

Повстанцям вдалося знищити 2 братів «Юрченка» , однак сам зрадник залишався недосяжним
Для полювання на "Юрченка" командир куреня «Вовки» Мар'ян Лукасевич («Ягода» , «Черник») відібрав добровольців з числа тих, чиїх родичів зрадник здав радянцям.

ліквідатор радянської спецгрупи - Мар`ян Лукасевич - ("Ягода" , "Черник")

В серпні 1945 р. повстанці нарешті досягли успіху . Біля с.Варяж на Грубешівщині спецгрупу «Юрченка»-«Соколенка» разом з куратором від НКВД - лейтенантом Леоновим було знищено :

..28 августа в районе села Варенж Грубешовского уезда бандиты напали на группу 2-го погранотряда, выехавшую на польскую территорию для установления связи с агентурой. Группа состояла из 19 человек, из коих 10 было агентов - боевиков спецгруппы под командованием старшего лейтенанта Леонова.
В результате внезапного обстрела группы убиты Леонов, 8 красноармейцев, 5 агентов-боевиков, 1 агент-боевик взят бандитами тяжело раненым. Спаслись 3 красноармейца раненые и 1 агент.
....
ГАРФ - ф.9401 -оп.2 -спр.98 - арк.384-386

Для повноти картини приведемо повстанське донесення :

Оперативний звіт підрозділів УПА за період

11 липня - 31 жовтня 1945 р.
31 грудня 1945 р.
Данилів

Постій, ЗІ.12.1945 р.
Год. 17.

“Вовки”. Дня 28.8.45.р. о год. 13-ій, к-р Черник одержавши від розвідки повідомлення, що до с.Угринова приїхало одно авто з провокатором “Юрченком" та стрибками, вибрав 15162 (зашифровано) найкращих стрільців і підстаршин, та подався в напрямі битого шляху Угринів-Долобичів, зробити запляновану ним засідку. На краю угринівського лісу поділив стрільців на дві частини. Першу частину в числі 1272 (зашифровано) стрільців, під командою чот. Лиса вислав зробити заставу на битому шляху біля угринівського цвинтаря. 3 другою частиною відїхав до с. Гонятина, де взяв ще кільканадцать стрільців з чоти Дуди. Переїжджаючи через с. Нисмичі, розвідав, що авто зі стрибками ще перед зробленням застави біля цвинтаря від’їхало в напрямі с. Долобичів. К-р Черник зі стрільцями скоро подався на битий шлях Варяж - Ощів, і у віддалі одного км від м. Варяжа зробив засідку. Стрільці були розположені вздовж битого шляху при самім рові.

О год. 15-ій. Зі сторони м. Варяжа наїхало підводою 4-ох енкаведистів з переселенчої комісії. На наказ к-ра Черника, відкрито огонь. По короткій перестрільці 3-ох енкаведистів зістало вбитих, а один зловлений живим. По нашій стороні зістали легко ранені - чот. Дуда і підстаршина Гайда. Їх відвезено. На засідці залишилось 14162 (зашифровано) осіб.
О год. Іб-ій з Ощева в напрямі м. Варяжа переїжджало 9 підвод з польським військом, на кожній підводі було 5-7 осіб. К-р Черник дав наказ відступити 50 м від битого шляху і залягти. По переїзді польського війська наказав вертати на попередні становища. Праве крило, яке вспіло краще залягти, подало по зв’язку, що над’їжджає авто. Кілька хвилин пізніше, точно о год. І6.45, праве крило відкрило сильний огонь. Авто зразу зістало частинно ушкоджене. В шоферці вбитий шофер та ранені: провокатор “Юрченко” і ст. лейтенант Леонов. Авто ведене дальше “Юрченком” підїхало ще до 100 м, скрутило на поле 1 зупинилось. Стрибки, зіскочивши з авта, почали оборонятись. Бій тривав 45 хвилин. Крім двох стрибків, яким далося втекти, усі зістали побиті.

По нашій стороні впав стр. Крук.
Вислід бою.
Втрати ворожі: 20 вбитих, 1-н зловлений, 1-н важко ранений. Знищено одно авто. Здобуто від ворога 3 кулемети Дехтярова, 4 десятизарядки, 2 ППС, 11 ППШ, один кріс і 6 пістолі.
Втрати власні: один забитий, 2-ох легко ранених. Вистріляно біля 1000 шт. амуніції та викинено б гранат.
...
ЦА МВС і АРП, спр. Х/9, т. VI, арк. 37-41

КОМУНІКАТ
Дня 28 серпня ц. р. відділ УПА біля міста Варяжа знищив авто погран. військ нквд. В бою знищено ст. л. Леонова , одного з дуже важних організаторів большевицької агентури , головного провокатора Юрченка та 6 інших енкаведистів і 8 стрибків


Траплялися випадки , коли включені в склад спецгрупи повстанці , пострілявши ЧКістів , знову йшли в підпілля. Один з прикладів - Михайло Ярчук - "Клим" , який саме так і вчинив :

Михайло Ярчук - "Клим"

...О плохой работе Тернопольского областного Управления МГБ свидетельствует ряд фактов. Вот отдельные из них.

В мае 1951 года при проведении агентурной комбинации были пойманы главари банды так называемого Чортковского окружного провода ОУН — "Крыга", "Косач" и "Клим".

Имея в своих чекистских руках таких бандглаварей, при условии глубоко продуманных оперативных мероприятий была полная возможность ликвидировать всех вооруженных бандитов и их связи, действовавших на территории районов южной части области. Тем более, что это был весенний период» когда бандиты активизировали встречи между собой и своими связями.

Но этого сделано не было, а наоборот была проявлена поспешность и легкомыслие. Не изучив главаря банды "Клим" и поверив его обещаниям, что он за несколько дней сам лично ликвидирует всех известных ему вооруженных бандитов, в том же мае месяце 1951 года бандита "Клима" отпустили, дав ему в помощь трех лучших агентов-боевиков.

Причем заместитель начальника отдела 2-Н областного управления МГБ тов. Дубовой и заместитель начальника отделения этого отдела тов. Абышев хвастливо заявляли, что не пройдет и трех дней, как все бандиты южных районов области будут ликвидированы. А получилось так, что этот "Клим" на второй же день при встрече с бандитами-оуновцами в Залещикском районе, расстрелял приданных ему боевиков, а сам с другими бандитами скрылся, рассказав бандитам и подполью о том, что "Крыга" и "Косач" в руках МГБ и о способе их поимки и использовании органами МГБ.

В результате такой беспечности, проявленной работниками областного Управления МГБ, на протяжении последних 6—7 месяцев в южной части области почти никаких результатов по ликвидации бандитов ОУН нет.
...
ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 16. - Спр. 12. - Арк. 44-56.

Були випадки коли народ сам розправлявся з перевертнями .
В січні 1945 р. дезертирував і перейшов на радянський бік "Хмара" - чотовий бригади УПА-Північ "Помста Базару" . Зрадник очолив спецгрупу що діяла в південних регіонах Білорусії та північних районах Волинської та Рівненської обл.

У грудні 1948 р. в с.Самари Ратнівського р-ну Волинської обл. "Хмара" разом ще із 1 членом спецгрупи зайшли до господарства селян - симпатиків ОУН ( з метою їх "розробки"). Селяни , що саме рубали дрова , зрозумівши що перед ними не справжні повстанці , схопили сокири і зарубали обох.

Селянам , які зарубали "Хмару" , Крайовий провід ОУН на ПЗУЗ у наказі висловив подяку.






Повстанське застереження населенню , щодо діяльності радянських спецгруп
http://urb-a.livejournal.com/3804545.html

8-11 вересня 1943 р. чота особливого призначення "Берези" із загону ім. Богуна у кількості 44 повстанців, яка розмістилася у монастирі Різдва Пресвятої Богородиці , в селі Новий Загорів Локачинського району Волинської області, була оточена німецькими карателями. Повстанці були озброєні трьома ручними кулеметами, станковим кулеметом "Максим" і легкими мінометами.

Повстанці на території монастиря, стиснуті кільцем переважаючими силами ворога, хоробро відбивали всі атаки. Фашисти кинули проти повстанців підрозділи мотопіхоти, польських поліцейських, міномети, артилерію, танкетки та 3 літаки-бомбардувальники.

Пам'ятник загиблим бійцям чоти "Берези" під час героїчної оборони монастиря в с. Новий Загорів 8-11.09.1943 р.


Руїни Різдво-Богородицького монастиря, де 8-11 вересня 1943 р. чота УПА "Берези" тримала оборону проти німців з поляками.

Німці проводили масоване бомбардування монастиря і околиць авіацією та гарматний обстріл з танкеток. Однак штурм, який німці розпочали після бомбардування був відбитий. У результаті бою, після 8 атак, німці з поляками відступили, зазнавши великих втрат (точно число загиблих невідоме, але, очевидно, складало кілька сотень осіб, дехто нараховує 400 - 540, інші - 90-100 загиблими). Після цілого дня боїв о 2 годині ночі 12 вересня під покривом туману повстанці на чолі з політвиховником "Гивою" здійснили відчайдушну спробу прориву через німецькі окопи. Вирватися вдалося 12-тьом, троє сховалося в нішах і підвалах монастиря, 29 загинуло в бою.


Тоді загинули:
1.кулеметник Бабій Давид Васильович (1917 р.н., с. Стрільче Горохівського р-ну Волинської обл.)
2.ройовий Брись Семен Петрович (1923 р.н., с. Деречин Іваничівського р-ну)
3.стрілець Гаврисюк Кузьма Степанович (1921 р.н. с. Старий Загорів Локачинського р-ну)
4.стрілець Дорощук Петро Кирилович (1920 р.н., с. Брани Горохівського р-ну)
5.стрілець Зеленський Олександр Антонович ("Зелений", 1922 р.н., с. Озірці Горохівського р-ну)
6.стрілець Книш Іван Григорович (1922 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
7.стрілець Коваленко Олександр Михайлович (1925 р.н., с. Деречин Іваничівського р-ну)
8.ройовий Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович (1923 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
9.стрілець Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович (1922 р.н. с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
10. стрілець Ліщук Іван Петрович ("Вишня", 1922 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну) - дані про участь у бою суперечливі. Можливо ішлося про Григорія Ліщука.
11.Ліщина Михайло (1924 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну) - дані про участь у бою суперечливі, можливо ішлося про Михайла Ліщука.
12. стрілець Максимчук Олександр (імовірно, 1922, з Локачинського р-ну)
13.кулеметник Майко Іван Федорович ("Славко", 1921 р.н.)
14.стрілець Матвійчук Микола Олександрович (1925 р.н., с. Городище-2 Луцького р-ну)
15.чотовий Марценюк Федір (Андрій?, Антон?) ("Береза", імовірно, 1919 р.н., імовірно, с. Княже суч. Сокальського р-ну Львівської обл.)
16.стрілець Мороз Василь Павлович (1923 р.н., с. Риковичі Іваничівського р-ну)
17.стрілець Новосад Василь Романович (1923, с. Риковичі Іваничівського р-ну)
18.стрілець Панасюк Володимир ("Чорний", 1920 р.н., с. Жашковичі Іваничівського р-ну)
19. стрілець Хринюк Степан Семенович ("Терен", можливо, 1923 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
20.стрілець Шеремета (1922 р.н., с. Журавники Горохівського р-ну)
21.стрілець Шуст Іван (1922 р.н., уродженець с. Зборишів Горохівського р-ну)
22. стрілець Янюк Сергій Михайлович (1925 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
23.Невідомий наймолодший (бо мав 17 років)
24. Невідомий росіянин-мінометник
решта - невідомі.

Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович та Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович. Загинули у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.


Майко Іван Федорович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.


Книш Іван Григорович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.


Янюк Сергій Михайлович. Загинув у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.



У брошурі Мелетія Семенюка "Боротьба УПА з німецькими окупантами" вказується, що одного з повстанців, росіянина, німці зловили й повісили. Загиблих героїв місцеві жителі поховали у спільній могилі біля храму. Завдяки спогадам жителя села Старий Загорів Василя Максимовича Барана, записаних влітку 2003 року, можемо ідентифікувати одного з невідомих героїв тієї битви, який у Семенюка виступає як росіянин. Насправді, це українець, уродженець Житомирщини, Андрій Болботко. Вихований у дитячому будинку, на початку німецько-радянської війни рядовий Червоної армії. Потрапив до німецького полону, звідки втік й пішов до УПА. Можливо, він є одним із невідомих бійців чоти "Берези", які поховані у спільній могилі.


Наказ-повідомлення про славетний бій з німцями в с. Новий Загорів Волинської обл. Опубліковано: Літопис УПА. Нова серія. - Т.2. - Торонто-Львів, 1999. - с.505-506.

Бійці УПА, які вижили в бою:

1.Андрійчук Іван (можливо, колонія Зигмунтівка)
2.Бабій Федір Іванович ("Макаренко", 1914 р.н., с. Стрільче Горохівського р-ну Волинської обл.) - кулеметник
3.Баламут Іван Андрійович ("Марко" або "Граб", 1924 р.н., с. Мар'янівка Горохівського р-ну)
4.Бурачинський Андрій Юрійович ("Черешенко", с. Озютичі Локачинського р-ну) - зв'язковий штабу загону ім. Богуна, до складу чоти не входив.
5.Войтович Степан (із с. Твориничі Локачинського р-ну Волинської обл.)
6."Гайсик" - кулеметник
7."Гива" (можливо, Іщук Михайло Петрович, 1917 р.н. с. Підбереззя) - політвиховник
8.Грибок Захар Микитович (1923 р.н., с. Скобелка Горохівського р-ну)
9.Кащук Микола Антонович ("Нора", "Бура", "Скита", 1912 р.н.)
10.Коцюба Петро Михайлович ("Грізний", 1921 р.н., с. Зелене Горохівського р-ну) - ройовий
11.Лукашук Феодосій (із с. Риковичі Іваничівського р-ну)
12.Сорока Петро Миколайович (із с. Скобелка Горохівського р-ну)
13.Стасевич Семен (с. Кваси Горохівського р-ну)
14.Федорчук Василь Леонтійович (1921 р.н., с. Ревушки Турійського р-ну)
15.Якубчук Ніл Ксенофонтович ("Малий", 23.05.1921 р.н., с. Стрільче)
16.Яремчук Григорій Андрійович ("Ліщина", 1922 р.н., с. Довге Горохівського р-ну Волинської обл.)


Яремчук Григорій Андрійович. Учасник бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.

Член суспільно-політичної рефрентури, згодом відомий дисилент Данило Шумук так писав про героїв Нового Загорова:

"Звичайно, коли б це були не стрільці УПА, а червоні партизани, то їм би всім потім присвоїли звання «героїв» і про них писали б багато репортажів, а може й романів. Але це були не червоні партизани, а стрільці УПА. Тим із них, що лишилися живими, довелося потім каторгу відбувати на далекому Заполяр'ї в Норильську. І їх там обзивали «фашистами» й «німецькими підсобниками»..."

Останній з учасників бою, що вижили, Григорій Яремчук, помер 2001 р.

У 2003 р. біля місця бою поставлено пам'ятник, на якому викарбувано імена загиблих солдатів УПА.

Схематично бій проти нацистів у Новому Загорові відтворено в кліпі Тартака й Нічлави "Не кажучи нікому". Поет-шістдесятник Микола Холодний написав поему "Пам'яті 29" (Холодний Микола. Пам'яті 29-ти. Поема-хроніка. Передмова проф. Михайла Шалати. – Дрогобич: Коло, 2003).

Цьому бою присвячено народну пісню "В Загорові на горі":


1. В Загорові на горі,
у старім манастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.

2. "Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи - до загину."

3. "Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна."

4. В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки, *
гудуть авта й літаки -
облягають німаки.

5. "Друзі, алярм, гей вставайте,
манастиря не давайте,
бороніте Україну."
"Здобудемо або згинем!.."

6. Стало дніти у вівторок -
"Їх тисячі, а нас сорок..."
Налягяють німаки -
не даються козаки.

7. Той ранений вже в четверте,
одмагається від смерти, -
"Зажди, смерте, хоч хвилину -
ще зіб'ю з одну машину."

8. Той під розп'яттям конає
і на Христа поглядає:
"Ти за нас вмер, Божий Сину,
і ми гинем за Вкраїну."

9. Стало в середу смеркаться -
залишилось вісімнадцять.
З полеглими попрощались...
Крізь ворожий стрій прорвались.

10. В Загорові, на горі,
спочивають лицарі.
Хрест високий в головах:
"Полягло тут 22"...

11. Спіть спокійно, друзі милі,
у високій цій могилі...
Пімстимо смерть і руїну,
здвигнем з мертвих Україну.

Л-ра:
1.Боярчук П. Бій під стінами храму - Луцьк, 2005. - С.245 - 272.
2.Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. – Т.1. Волинь і Полісся. – Рівне, 2008. – С.313
3.Дзьобак В. 1943-й - рік посилення, оновлення і активізації боротьби//ОУН і УПА в 1943 році. Документи. - Київ, 2008. – С.43
4.Загорів віддає шану боївці особливого призначення // http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=635
5.Шумук Д. Пережите і передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921-1981 рр.) – Київ, 1998 – С.130
6.Щур Ю. Правда відкрилась лише через 65 років. 26.02.2008 http://www.ukrnationalism.org.ua/news/?n=3313

http://urb-a.livejournal.com/3758367.html

У перших днях вересня 1943 р., поблизу села Радовичі Турійського р-ну, відбувся один із найбільших боїв УПА з німцями на Волині.

5 вересня в цьому районі повстанці вели бої з польськими загонами Армії Крайової та базами польської "самооборони". Для операції проти поляків було стягнено декілька куренів групи УПА "Турів".


"Острізький" разом із підлеглими командирами

7 вересня в місці ведення українсько-польських боїв з'явилися німецькі армійські підрозділи. Спершу рота вермахту несподівано натрапила на засідки, організовані сотнями "Байди" та "Кубика".

Громадюк Олексій Романович ( «Голубенко» , «Острізький» ) ( 1912 – 27.12.1944 )

Під час першого бою німці втратили 5 убитими й 11 полоненими. 8 вересня німці відправили каральну експедицію із Ковеля в силі батальйону піхоти (470 вояків) і трьох броньованих машин та бронепоїзда. Розпочалися запеклі бої з використання з обох боків артилерії.

Повстанці, які мали чисельну перевагу, але гірше озброєння, вели бої дві доби (до кінця дня 9 вересня), після чого відійшли вглиб лісового масиву. У боях брало участь 9 сотень УПА (курінь Олексія Громадюка (“Голобенка”), курені “Щуки” і “Яреми”, а також вишкільна сотня артилерії під командою "Розважного", сотня "Запорожця" (сотенний, уродженець Горохівського району) та ін. - ) - всього понад 1000 повстанців під загальним керівництвом Олексія Шума ("Вовчака") Упівці здобули 59 одиниць зброї, убили начебто 208 противників (за свідченням учасника бою В. Новака ("Крилатого") .

Олексій Шум - "Вовчак" (загинув в бою проти німців у травні 1944 р.)

В боротьбі особливо відзначилися сотенний 1-ої сотні Тихон Зінчук ("Кубік"), сотенний 2-ої сотні "Байда" (колишній червоноармієць), який командував навіть після поранення в голову, та чотовий Чайківський ("Трач"), чотовий "Деркач"; стрілець "Каленик", який загинув; кулеметник УПА, житель села Осьмиговичі Василь Севастанюк, який у критичний момент підвівся з кулеметом на повний зріст і нищівним вогнем заставив німців зупинити атаку. Жителем села Гаруша (Турійський район Волинської обл. Іваном Вовком було підбито німецький танк (броньовик?).


Бійці підрозділу УПА

Із боку УПА загинуло біля 40 вояків, було 3 поранених.

Тоді загинули повстанці: Андросюк Леонід Демкович, Наумов Іван, Січкарук Мусій, Романчук Василь Боніфатович, пс. "Муха" - всі уродженці села Купичів Турійського району; Бадера Максим Каленикович, Баран Леонід Миколайович, Марцинковський Василь Андрійович - всі уродженці села Новий Двір Турійського району; Білецький Василь Іванович, Гнатюк Іван Григорович, Рябий Єгор, Терещук Василь Васильович, Терещук Василь Іванович, Сервачинський Михайло, Терещук Олександр, Білецький Іван, Савчук Дмитро, Рябий Феодосій - всі уродженці села Нири Турійського району; повстанець Кухарук із Турійського району; Нечипорук Петро Іванович із села Літин Турійського району; Карпук Андрій Данилович, Башта Іван Микитович, Башта Володимир Микитович -всі уродженці села Гаруша Турійського району; Микитюк Іван із села Радовичі Турійського району; Муравський Сергій Пилипович уродженець містечка Турійськ; Прогонюк Степан Олексійович, повстанець Казбур, Соловенюк Петро, Солтис Адам, Чабан Ничипір, Шейка Петро, Шумський Петро Лукашович - всі уродженці села Вербично Турійського району; Шворак Леонтій Сильвестрович, Терефельський Федір Трохимович -обидва уродженці села Чорніїв Турійського району; Потапчук Петро, уродженець села Будище Ковельського району Волинської області.

Ветерани польського підпілля стверджують, що в цьому бою німці втратили лише 26 своїх солдатів. Однак вказують на те, що тіла німців були сильно помордовані. Навряд чи в такому бою у повстанців була можливість знущатися над трупами.

Помордованими могли бути хіба що 11 німців, захоплених 7 вересня в полон. Скоріш за все правда про німецькі втрати лежить десь посередині. Якщо припустити, що вбитих німців 8-9 вересня було стільки ж, скільки захоплено зброї (59 чоловік) і додати до цього числа 11 убитих полонених і 5 убитих напередодні, то вийде доволі вірогідне число - 75 чоловік. Враховуючи, що повстанців було більше, й що німці атакували на незнайомій території, вони цілком могли втратити стільки людей за три дні.

Л-ра:
1.Боляновський А. Боротьба УПА проти нацистського окупаційного режиму. 1943 рік // Українська Повстанська Армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів, 2004. - С 178
2.Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. Хронологія подій. – Т.1. Волинь і Полісся. – Рівне, 2008. – С. 312
3.Дзьобак В. 1943-й - рік посилення, оновлення і активізації боротьби//ОУН і УПА в 1943 році. Документи. - Київ, 2008. – С.40, 43.
http://urb-a.livejournal.com/3752016.html

6 вересня 1944 р. "Холмська бригада" УПА-Північ чисельністю 360 бійців під командуванням Олексія Громадюка - "Острізького" здійснила напад на гарнізон 169 полку Внутрішніх Військ НКВД в с.Грива на Волині. Ворог втратив понад 40 вбитих. В повстанськоу донесенні говорилося :

... для організації харчів загін під командуванням сотника Остріжського та сотня Боза прибули до с. Грива. Розвідка донесла, що в селі знаходиться около 50-ти большевиків (пограничників). В зв'язку з тим ком. Остріжський дав такий наказ:

а) Сотеному Нерозлучному зробити заставу на дорозі Грива-Гриневичі.
б) Сотенному Кудиярові зробити заставу на дорозі Грива-Карасин.
в) Сотенному Ігорові зробити заставу по дорозі Грива.
г) Вести наступ на місце розташування ворога наказано старшому булавному Бравлинові.

Громадюк Олексій Романович ( «Голубенко» , «Острізький» )

Частини негайно зайняли свої намічені пункти, а старший булавний Бравлин почав наступати. Підсунувшись скрито під школу де мились червоні (цілковито роздягнені) козаки відкрили сильний вогонь. Червоні не змогли схопитись навіть за зброю, так що через 17 хвилин їх цілковито знищено.

Командир Холмської бригади пор. “Остріжський” (лежить у центрі) разом з підлеглими командирами.

На голос кулеметів до села негайно прибула поміч на автомашинах, що наїхала на засідку де стояв Нерозлучний. Підпустивши на віддаль 50-ти м застава відкрила вогонь по автомашині. Вогонь був так раптовий і цільний, що ворог не вспів навіть зайняти становища, а більшість вже зіскочила з машини. Додаткова поміч прибула ще з с. Карасин, що вв'язалась в бій з відділом Кудияра.

фрагмент із радянського документу про знищення сот.Нерозлучним радянської групи що йшла на допомогу гарнізону

На сигнал ракет, що їх подав ком. Остріжський заряджено відмарш. Відділи зійшлися на зібраному пункті. По зроблених підрахунках ворог втратив в бою понад 40 вбитими та більше 30 раненими.

В бою здобуто 1 станковий кулемет "Максима", 5 ДП, 12 автоматів, 16 СВТ та 12 крісів.
...
ЦДАВО, ф, 3838, оп. 1, спр. 91а, арк. 1-2.


Бійці Холмської бригади УПА
http://urb-a.livejournal.com/3723900.html

31 серпня 1944 р. в с.Тайкури Здолбунівського району Рівнеської обл. боївка СБ ОУН під керівництвом коменданта СБ ОУН Здолбунівського надрайону , хорунжого УПА Миколи Міськова - ("Бойко" , "Чорнота") виявила та знищила спецгрупу ОББ УНКВС Рівненської обл. , що діяла під маркою повстанців.

ЧКісти під маркою повстанців

В радянському донесенні повідомлялося :

УПРАВЛЕНИЕ ВНУТРЕННИХ ВОЙСК НКВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА

7 сентября 1944 г. гор. Киев.

Сов. секретно

КОМАНДИРАМ СОЕДИНЕНИЙ ВВ НКВД УКР. ОКРУГА

ТОЛЬКО 9, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 23, 24 и 25 стр., 18 кп.

По данным Управления НКВД Ровенской области 31-го августа 1944 года в с. Тайкуры Здолбуновского района бандой "СБ", переодетой в форму военнослужащих Красной Армии, уничтожена спецгруппа ОББ УНКВД в количестве 7 человек.

Бандитами у убитых забраны все документы, в том числе специальные удостоверения за № 625 от 25.8.44 года на имя ПИВОВАРЧУКА Александра Кириловича и за № 631 от 25.8.44 г. на имя ЛИСА Василия Ивановича, в которых говориться, что предъявитель удостоверения является командиром истребительного взвода Управления НКВД Ровенской области и командируется в Здолбуновский район для выполнения спецзадания, для чего в его распоряжении находится 10 бойцов с полным вооружением. Срок удостоверения по 25 сентября.

Ввиду возможности использования бандитами забранных документов в своих преступных целях, с получением ориентируйте начальников гарнизонов в районах Вашей дислокации на предмет задержания указанных лиц.

ВРИО НАЧАЛЬНИКА ВНУТРЕННИХ ВОЙСК НКВД УКРАИНСКОГО ОКРУГА

ПОЛКОВНИК ПРОКОФЬЕВ

БТУ: Ф.П Потичного –спр-3 , арк-68.

повстанське донесення :


А ось на фото ті хто боровся із ЧКіськими провокативними групами - бійці СБ ОУН :

3 - "Холодний" , 2 - "Цяпка"


Слідчі надрайонової референтури СБ ОУН з Бережанщини: Михайло Гишка ("Крук"), Зиновй Бондарець ("Ромко" )


Боївка СБ ОУН "Яра" з Чортківщини.


еСБісти із Чернівеччини


боївка СБ "Довбуша"




"Лоза" та "Когут"








Боївка СБ "Грізного"

http://urb-a.livejournal.com/3666124.html

Війна після війни: документи репресивно-каральних органів як джерело вивчення діяльності національно-визвольного руху на території Сумської області (до 65-річчя закінчення Другої світової війни)

Період 30-х - 50-х років XX століття в Україні досить складний і неоднозначний в оцінках істориків. Погляди на політичні про­цеси, що відбувалися в ті роки, є часом діа­метрально протилежними, суперечливими. З відновленням Україною незалежності зроб­лено перші кроки з переосмислення ролі і місця Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії в боротьбі українського народу за державність. Особ­ливо активізувались такі дослідження в ос­танні півтора роки. Проте, майже всі до­слідники стоять перед проблемою використання документів противників ОУН - УПА, які переважно «грішать» оціночними суджен­нями та неточностями, з тієї причини, що пи­сались вони в умовах жорстокого протисто­яння та були призначені для використання в пропагандистській роботі. Певною мірою така особливість цих джерел і сьогодні іноді не береться до уваги несумлінними дослідни­ками задля творення уже новітніх міфів.

Останнім часом стають доступними доку­менти з цієї проблематики, які містять факти, вислови та судження, що виходять за рамки кліше про «українсько-німецьких буржуаз­них націоналістів». На момент їх створення вони призначались переважно для інформу­вання вищого начальства про наслідки оперативно-розшукової діяльності, або були листуванням органів МДБ та міліції з партій­ними органами. Частина цих документів - позасудові кримінальні справи управлінь Служби Безпеки України, які передані на зберігання до держархівів областей та ма­теріали архіву УМВС України в Сумській об­ласті. Тож розширюється можливість залу­чення до наукового обігу і висвітлення озна­ченої проблеми на основі тих документів, через призму яких можна більш об'єктивно проаналізувати такі питання, як методи ді­яльності репресивних органів тоталітарних держав-загарбників проти українських пар­тизанів, стосунки останніх з місцевим укр­аїнським населенням і, зрештою, методи та форми діяльності самих учасників українсь­кого руху Опору. Це дасть в руки дослід­ників нові факти, дозволить виявити причинно-наслідкові зв'язки і наблизити нас до історичної правди.

З іншого боку, на сьогодні бракує праць, які б розкривали регіональну специфіку укра­їнського руху опору та боротьбу з ним ні­мецьких і радянських спецслужб, особливо в східних областях України. Нарешті, сама по­становка питання про діяльність ОУН - УПА на сході України до останнього часу наштов­хувалася на усталений міф про теорію і практику українського націоналізму як типо­вого західноукраїнського явища, особливо, коли це стосувалося Сумської області - «ко­лиски радянського партизанського руху».

На сьогоднішній час опубліковано низку документальних праць про український виз­вольний рух таких істориків, як В. Косик1, В. Сергійчук2, І. Білас3. Регіональні особли­вості українського руху Опору, з викорис­танням документів його ворогів, частково досліджені в роботах М. Коваля4, С. Бутка5, О. Яценка6, І. Іванченка7.

Висвітлення діяльності підпілля ОУН на території Сумщини на перших етапах роз­робки цієї проблеми починалося, як прави­ло, з діяльності похідних груп у 1941 ропі. Однак, останні знахідки в Держархіві Сумсь­кої області (далі - ДАСО) свідчать, що Про­від ОУН скористався з подій вересня 1939 року для розбудови своєї агентури на Сході. Ілюстрацією цього є справа зі звинувачення Голотяки Іллі Олексійовича, 1919 р. н., урод­женця с. Жукотин Турчанського р-ну Львів­ської обл. Його арештували на шосткинських торфорозробках у 1940 р. За його зізнан­ням - член ОУН з 1934 року. Одержав псевдо «Дніпро». Серед зверхників називає Рачкевича і «Кіндрата» - районового провідника м. Турка. За їх завданням розповсюджував «Сурму», потім вступив до польської моло­діжної воєнізованої організації «Юнацька Гуфце праця», де займався збиранням інфор­мації про кількість її членства в Стрию, Кра­кові, Варшаві. Серед спільників називає та­ких людей: Жабич Лука Гнатович, Рудий Степан Федорович, Буц Мілько Федорович (Всі троє з Жукотина, останніх двох Жабич переправив на вишкіл до Німеччини), Лехновський Іван Павлович, Угринчук (м. Трускавець), Дністрян Семен, Дякович Олек­сандр (обоє були в м. Шостка). Також він зга­дує про повстання проти Польщі в с. Жукотин у 1939 році, яким керували члени ОУН: Корчинська Ніна Миколаївна та Соболь Бог­дан. Повстання було придушене поляками, а село спалене.

Отже, можна говорити про перебування на Сумщині емісарів від ОУН ще перед ні­мецько-радянською війною8.

Є серед документів ДАСО й інші повідом­лення про перебування кур'єрів від ОУН в Сумській області, а саме: в Кролевецькому, Конотопському та інших районах. Одним з таких кур'єрів міг бути Падалко Василь - хо­рунжий армії УНР, який емігрував до Поль­щі, потім до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. У 1922 та 1934 роках він нелегально приїздив до Києва, де давав розпорядження зв'язковим з с. Дубовичів теперішнього Кролевецького району, Конотопу, Кролевця і повертався за кордон. За словами осіб, які контактували з В. Падалкою і допитувались органами НКВС, подібні підпільні організа­ції існували на Білоцерківшині і Волині9.

Могила В.Падалки на цвинтарі Бавнд-Брук (США)

Третій раз зв'язковий приїздив до Коно­топа влітку 1937 року10. Характерно, що чекістські документи, повідомляючи про другий і третій його приїзд, вже називали Ва­силя Падалку одним із кур'єрів ОУН на сході України11, тоді як у 1922 році він фігурував просто як зв'язковий одного з закордонних центрів. Якщо належність Падалки до ОУН підтвердиться, можна буде говорити про ви­явлення організаційних каналів, якими, як відомо, користувався Євген Коновалець для розбудови підпілля ще у 30-х роках.

Наступний масив документів, які розкри­вають особливості підпільної діяльності ОУН на Сумщині - це матеріали німецьких і радя­нських органів безпеки, і стосуються вони періоду нацистської окупації території Сум­ської області у 1941-1943 рр.

Відомо, що на Сумщину було спрямовано кілька учасників похідних груп для розбудо­ви підпілля, а осередок ОУН в Сумах було закладено учасниками Середньої похідної групи, частина якої після загибелі в Мирго­роді її провідника М. Лемика досягла Сум восени 1941 року. Пізніше, для посилення осередку, було переведено до Сум підпіль­ників з Вінниччини на чолі з обласним про­відником В. Яворівим «Бойком» та Є. Петерзіль12.

Протягом 1942 року підпільникам вдало­ся закласти кілька осередків в районах об­ласті. В Роменському районі організаційну роботу проводив «Остап» (справжнє ім'я не встановлено), який прибув з Полтавщини13. Невідомо з яких причин, але розв'язка на­ступила восени 1942 року.

12 грудня 1942 р. німецький військовий комендант м. Суми повідомляв вищу інстан­цію, що військовою контррозвідкою у Сумах розкрито оунівську організацію, керовану з Києва. «Досі арештовано обласного керівни­ка Сапуна, двох районних керівників і ще 38 чоловік». Далі у повідомленні говориться: «Керівники ОУН (бандерівської) добирають потрібних їм людей і пропонують їх німець­ким установам як особливо надійних осіб... Згідно з деякими чутками ОУН планує ство­рити в Конотопі фабрику боєприпасів... Ор­ганізацію побудовано за «круглим принци­пом». Зовнішнє коло помітно піддає себе не­безпеці, а ядро схопити неможливо»14.

Ще вичерпніше про цю подію повідомля­ло радянське джерело. Старший помічник начальника політичного відділу Центрально­го штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 року засвідчував: «Протягом трьох місяців ідуть арешти (німця­ми) членів ОУН. Арештовано до 3000 осіб. З них у Сумській області 280 чоловік. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН: заступ­ник Сумського бургомістра Седененко, бур­гомістр Краснопільського району Мірошни­ченко - колишній головний бухгалтер Крас­нопільського млина, головний інспектор школи - Сапунін, Погляділов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної Армії. Арештовано 4 перек­ладачі Краснопільського і Сумського комен­дантів з української поліції»15.

Документи Державного архіву Сумської області підтверджують факт розстрілу і спа­лення українських підпільників разом з інши­ми громадянами у дворі сумської в'язниці 20 лютого 1943 року: «В феврале месяце 1943 г. отступая из города Сумы немцы согнали всех арестованных тюрьмы в ямы двух овощехранилищ (...) в количестве 650 человек, заперли двери овощехранилищ, открыли воздушные отверстия и начали бросать туда ручные гранаты, затем вылили в эти же отверстия горячую жидкость и подожгли, в результате чего все находившиеся там люди сгорели живьем. Среди сгоревших были следующие жители г. Сумы: фельдшер 2-ой городской поликлиники Долгополов, фельд­шер железнодорожной станции Сумы Гузик, директор школы № 18 Саленко, учитель одной из школ Сапун и ряд других16.

На сьогоднішній день удалося встанови­ти, що Семен Семенович Сапун до війни був учителем фізики 4-ї Сумської школи, колиш­ній член СВУ, за що і був репресований у 1938 році. З початком німецької окупації йому вдається організувати «Просвіту», під опікою якої діяли школа перекладачів, укра­їнська гімназія, школа художньої вишивки. В школі перекладачів відбувалася підготовка підпільників ОУН.

Що стосується відомостей про діяльність оунівського підпілля в районах Сумщини, то цю тему можна дослідити на основі листу­вання радянських партійних органів. Так, секретар Конотопського міському КП(б)У Хижняк в доповідній записці першому секре­тарю Сумського обкому КП(б)У Іванову по­відомляв, спираючись на оперативні дані спецслужб, що в період німецької окупації на території міста діяло два підпільних оунівських осередки: окружний і районний, ке­рівники яких: Короленко-Таланчук, Судько, Школяренко після війни були взяті органами МДБ в агентурну розробку17. Також началь­ник Лебединського райвідділу МДБ в інфор­мації за квітень 1946 року повідомляв, що в період окупації в місті була організована «Просвіта», а згодом мережа ОУН, один тіль­ки актив якої налічував 50 чоловік18.

На основі цих та інших повідомлень мож­на зробити кілька попередніх висновків сто­совно діяльності підпілля ОУН на Сумщині в період німецької окупації:

Перші підпільні осередки закладалися через утворення «Просвіт», які деякий час були легальним прикриттям для ОУН.

Використовуючи участь в «Просвітах» представників місцевої інтелігенції, оунівці просувають на роботу до місцевого адмі­ністративного апарату своїх представників.

Агенти радянських спецслужб, які, як відомо, також використовували адміністра­тивний апарат, відслідковували діяльність українського підпілля і оперативно інформу­вали своє керівництво.

Репресії гітлерівців проти ОУН не зни­щили всієї підпільної мережі на Сумщині - після 1943 року справою виявлення уцілілих учасників підпілля займалися радянські слід­чі органи.

Слід зазначити, що виявлення підпільної мережі ОУН на Сумщині енкаведисти здійс­нювали шляхом різних провокацій. Вони ще у 1943-1944 рр. активізують створення на східній Україні провокативної мережі «лже ОУН». Це, на їхню думку, давало можливість, з одного боку, виявити давніх членів та спів­чуваючих, які мали зв'язки з ОУН і залиши­лись невикритими радянськими спецслужбами; з іншого боку, виявляти націоналістич­ний елемент, втягуючи його в «організацію», і пізніше позбавлятись від нього шляхом зни­щення або використовувати для агентурної розробки. Таким чином, до речі, енкаведис­ти планували знищити Максима Рильського та Остапа Вишню, щоб звинуватити у цьому злочині українське підпілля. На щастя, Служ­ба Безпеки ОУН дізналася про цю прово­кацію і попередила письменників19.

Згодом сталінськими спецслужбами було створено фіктивний провід ОУН на сході України та ряд регіональних осередків. Та­ким чином, на 5 березня 1944 р., за повідом­ленням радянських органів безпеки, на тери­торії Сумської області було виявлено чотири осередки ОУН, заарештовано 18 учасників і на двох оголошено розшук20.

Останнім часом вдалося розшукати доку­менти, які свідчать про те, що наші земляки брали участь у боротьбі УПА не тільки на за­хідних землях України, а й безпосередньо на території Сумщини. На сьогоднішній день по­ки що залишаються невідомими ті організа­ційні схеми, за якими керівництво українсько­го руху Опору проводило переїзд зв'язкових підпілля та рейди загонів УПА на східноукра­їнські терени. Серед цих груп на території Сумської області в завершальний період вій­ни та в різний час після неї відомі такі:

-         боївки братів Супрунів і братів Лузанів - Олександра та Івана (про них трохи далі).

-         боївка «Дулі», яка, за повідомленнями радянських джерел, «просочилася» з Волині і діяла на території Глухівського та Кролевецького районів. Вона здійснювала успішні напади на колгоспи, сільради, використову­ючи при цьому лісисту місцевість. У травні 1946 р. під час засідання сільради с. По­ділки, на якому обговорювався план поши­рення внутрішньої позики, партизани від­крили по активістах вогонь, убили секретаря парторганізації. Про це стало відомо Хрущо­ву, який особисто контролював проведення операції проти повстанців21.

-         Зовсім невелика група УПА під керів­ництвом братів Семенцових діяла на Глухівщині. Згодом вона поширила свою діяльність на Путивльський та Шалигинський райони. Відомо, що 30 травня 1947 р. відбувся ос­танній бій упівців із міліцією, який тривав по­над 4 години. Частина бійців загинула, ін­шим вдалося вийти з оточення. Остаточно міліція ліквідувала цю групу восени 1948 р.22

Проте найбільшого розголосу набула ді­яльність невеликої боївки УПА, яка оформи­лася в липні 1944 року на території Роменського та Недригайлівського районів. її очо­лював уродженець с. Вовківців Роменського району Цуб Микола Іванович. Він мав по­стійний зв'язок з Головним Командуванням УПА, неодноразово їздив на Рівненщину, звідкіля привозив інструкції про плани на­ступних дій. Сама група була невеликою - всього 6 чоловік, і складалася в основному з жителів сіл Вовківців та Погожої Криниці, терен яких був основною базою повстанців. Інструктивні наради за участю симпатиків з місцевого населення проводились на х. Ши­рокий Яр Роменського району. Завдання цього загону полягало в проведенні зброй­них акцій проти установ та представників радянської влади. При чому акцентувалася увага на тому, щоб знищувати тільки тих кол­госпних активістів, які були відомі своїм жор­стоким поводженням з мирним населенням. Під час експропріацій майна колгоспів по­встанці вели роз'яснювальну роботу серед населення про мету своєї боротьби23.

У ніч з 11 на 12 листопада 1944 року цим загоном було проведено напад на бригаду колгоспу ім. Будьонного (с. Вовківці), такий же наліт було здійснено 15-16 листопада в с. Погожа Криниця. Причому, як повідомля­ли своє начальство агенти НКВС: «все награ­боване майно і продукти харчування бан­дою було роздано населенню, яке співчува­ло їй і надавало всіляку підтримку»24.

Листівка (іл.1, іл.2), яку розповсюджувала боївка УПА по селах Роменського і Недригайлівського районів

(Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-5988, т. 2, арк. 580 (пакет).

Після вбивств кількох активістів Недригайлівський та Роменський райвідділи НКВС попросили допомоги з обласного центру. Було заведено агентурну справу «Автоматчики». Оперативну групу ББ («борьба с бан­дитизмом» - рос.) з виявлення і знищення за­гону УПА очолив підполковник держбезпе­ки Юсфін. Для агентурної діяльності Органи НКВС завербували одного жителя с. Вільша­на Недригайлівського району, який став «учасником» загону. Крім того, колишній ва­тажок однієї з кримінальних банд, перевербований працівниками НКВС, одержав аген­турну кличку «Гром» і був закинутий в район дій загону Цуба. 16 листопада 1944 року він зустрівся з Цубом біля хутора Ракова Січ Коровинської сільради Недригайлівського ра­йону і з того часу регулярно повідомляв сво­їх господарів про чисельність, місце перебу­вання та плани партизанів.

У ніч з 12 на 13 фудня 1944 року по­встанці ще розповсюджували листівки УПА в Погожій Криниці, Вовківцях і Коровинцях, не знаючи про те, що кожен їхній крок уже контролюється ворожою агентурою. Ко­ли «Гром» повідомив про заплановані замахи на місцевих партійних керівників, було здійс­нено операцію відділу ББ із знищення загону Цуба. 19 грудня 1944 року під час бою в х. Широкий Яр Роменського району командир загинув, учасники були схоплені25. В штаб-квартирі повстанців була захоплена зброя та 60 листівок Головного Командування Україн­ської Повстанської Армії. Про подальшу долю арештованих вояків нічого не відомо.

Фото, вилучене в одного з учасників боївки УПА - Василя Ємця з підписом на звороті:

"На добрую память своєму сину Васі О. В память Отечественной войни 1944 року 24 сентября. Ємець О.П." 

(Архів УСБУ в Сумській області, спр. П-5988, т. 2, арк. 580 (пакет). 

З повідомлень Сумського обласного управ­ління НКВС видно, що на боротьбу з укра­їнськими повстанськими загонами були ки­нуті значні сили каральних органів і партій­ного активу. Так, тільки в травні 1944 року було проведено 60 суцільних прочісувань в населених пунктах та 6 лісових масивах пло­щею в 58 км2, завербовано 677 агентів се­ред місцевого населення, у червні того ж ро­ку було організовано для тієї ж мети 18 опе­ративних бойових груп з числа комуністів, комсомольців та колишніх радянських пар­тизанів26. У доповідній записці на ім'я нар­кома Внутрішніх Справ УРСР Рясного за жовтень 1944 року говорилося про те, що: «вся агентурна сітка, як по відділу ББ, так і по районах області була виключно скерова­на на викриття контрреволюційного націо­налістичного підпілля». Водночас наголошу­валось на необхідності виявлення «дезертир­ського і бандитського елементу як бази повстанського руху».

У секретних донесеннях Конотопського міського відділу МГБ Конотопському райко­му КП(б)У за березень 1948 року повідомля­лося, що «На территории Конотопского и Кролевецкого районов продолжительное время действовала террористическая банда УПА, основным кублом этой банды являлось с. Озаричи, так как в селе Озаричи прожива­ли и скрывались главари банды УПА, братья Лузаны»27. З іншого документу відомо, шо брати Лузани: Олександр та Іван, у березні 1948 року на чолі свого загону здійснювали напади на партійні та радянські установи, розташовані в Конотопському і Кролевецькому районах Сумської області та Коропському районі Чернігівської області. «При чем во время налетов на культурные обьекты, как-то: клубы и ленуголки, конторы колхозов и сельсоветов, уничтожали портреты руководителей партии и советского правительства, и революционные плакаты...»28. Інше повідомлення доносить, що в селі По­півка, Конотопського району діяла боївка УПА під керівництвом братів Супрунів: Ти­мофія і Григорія29.

Отже, спираючись на ці та деякі інші до­кументи, можна стверджувати, шо протягом 1947-48 рр. на терені сіл Бочки, Попівка, Озаричі, Тулушка, Ленінське (Спаське), Ко­зацьке, Любитово велася справжня партиза­нська боротьба під ідеологічними гаслами ОУН-УПА.

Як видно з документів відділів ББ по Сум­ській області, така діяльність збройного під­пілля ОУН серйозно непокоїла радянське керівництво. 17 вересня 1947 року на адре­су начальника УМВС в Сумській області Со­колова прийшло розпорядження Т. Строкача: «Не пізніше 3/Х - 47 р. надайте дані про антирадянські прояви: Терористичні акти, диверсії, розповсюдження антирадянських листівок, прояви націоналістичного банди­тизму, скоєних учасниками ОУН та іншими антирадянськими елементами за період з 1/Х - 47 р. по 10/Х-47 р./

В повідомленнях опишіть кожен випадок антирадянських проявів, вказавши при цьо­му характер проявів, ким вони скоєні і на якому грунті»30.

У цьому ж документі розміщений звіт, з яко­го відомо, шо «В ніч на 20 січня 1947 року бандугрупуванням УПА, яке розроблялося по агентурній справі «Бойовики» було здійснено збройний напад на колгосп «Переможець» ху­тора Зазірського Глухівського району»31.

У ніч на 15 серпня ц. р. два учасники УПА, озброєних автоматами, здійснили на­пад на контору колгоспу с. Ленінське Кролевецького району. При цьому сторожам вони заявили: «ми не бандити, а люди котрі бо­рються за самостійну Україну. Ми колгосп­ників не грабуємо, а беремо тільки в колгос­пах, так як все одно усі продукти будуть ви­везені комуністами, а колгоспникам нічого не залишиться»32.

Отже, на основі нещодавно виявлених до­кументів можна зробити висновок, що Провід ОУН, а згодом і Головне Командування УПА, наполегливо працювали над закріп­ленням своєї ідеологічної та військової при­сутності на північно-східних землях України. В період II Світової війни і після неї окремі боївки УПА діяли і на території Сумської об­ласті. Більш того - їх дії знаходили підтримку місцевого українського населення, особливо в період голоду 1946-1947 рр.

Проте, тільки дослідження всього комп­лексу документів ворожих спецслужб, а та­кож документів самих структур ОУН-УПА дасть можливість створити цілісну картину того, що відбувалося на Сумщині під час Другої Світової війни і протягом майже деся­ти років після неї.

http://history.sumynews.com/xx/1939-1945-sumshchina-v-roki-ii-svitovoji-vijni-bojovi-diji-okupatsiji-rukh-oporu/item/685-viina-pislia-viiny-dokumenty-represyvno-karalnykh-orhaniv-iak-dzherelo-vyvchennia-diialnosti-natsionalno-vyzvolnoho-rukhu-na-terytorii-sumskoi-oblasti-do-65-richchia-zakinchennia-druhoi-svitovoi-viiny.html

25 липня 1942 р. в Києві від німецьких куль загинув Крайовий провідник ОУН Дмитро Мирон - "Орлик".




Дмитро Мирон - "Орлик" походив із родини муляра. Мав чотирьох братів і сестер. У 1916 р. померла мати. Навчався у Бережанській і Головній (Академічній) львівській гімназіях. Гімназію закінчив з відзнакою в 1930 р. Ще під час навчання втупив у Юнацтво ОУН. Член Пласту. Вступив на юридичний ф-т Львівського ун-ту (1930 р.). Під час студій став членом Крайової екзекутиви.
Уперше заарештований у травні 1932 р. на Зелені свята під час сутички з поліцією, яка намагалася розігнати українців, що прийшли на Личаківське кладовище вшанувати українських воїнів.

У жовтні 1933 р. – 2-й арешт за належність до ОУН і поширення націоналістичної літератури. Засуджений на 7 р. в’язниці. Відбував покарання в тюрмах м.м. Равіч і Вронки. На підставі амністії в 1936 р. термін ув’язнення зменшили на 2 р. і у серпні 1938 р. Мирон вийшов на волю. Оскільки відновитися в ун-ті йому як політично неблагодійному не вдалося, влаштувався на роботу в газету «Нове село», бібліотеці НТШ. З лютого 1939 р. знов уведений до КЕ, політично-ідеологічний референт, редактор «Бюлетеню ОУН», очолював провід на українських етнічних землях в німецькій зоні окупації (Лемківщина, Перемищина, Холмщина, Підляшшя).

У серпні 1939 р. був делегований на ІІ Великий Збір ОУН в Римі. У вересні 1939 р. повернувся до Кракова. Навесні 1940 р. – нелегально перейшов кордон і прибув до Львова, де 24.03.1940 р. було відновлено після арештів НКВС КЕ, членом якої став і Мирон. Для створення осередків ОУН у Києві залучав Юрія Стефаника і Омеляна Пріцака. Під псевдонімом «Максим Орлик» видав засадничу працю «Ідея і чин України» (1940). Був автором «44-х правил життя українського націоналіста».



На початку травня 1940 р. після чергових арештів НКВС було відновлено КЕ та всі обласні проводи. Провідником КЕ став Мирон (у грудні його змінив І.Климів). З грудня 1940 р. був курсантом старшинської школи ОУН ім. Коновальця в Кракові (вул. Баторія, 14). Готував матеріали до ІІ Великого збору ОУН (революційної), що відбувся у квітні 1941 р. в Кракові. З червня 1941 р. перебував у Австрії, де займався ідеологічним вишколом бійців батальйону «Роланд».

З початком ВВВ Мирон був одним з керівників (разом з Я.Старухом і В.Куком) особливої похідної групи (30 чол.), що мала проголосити Акт відновлення Української держави в Києві. 31.08.1941 р. у Василькові німці заарештували членів групи і відправили до Львова через Білу Церкву – Житомир – Луцьк. У Луцьку Д.Мирон, В.Кук і Т.Онишкевич утекли з-під варти і дісталися Львова. У вересні 1941 р. Мирон брав участь у І конференції Проводу ОУН(б), на якій був призначений провідником Осередньо- (Північно-) Східних Земель (ОСУЗ/ПСУЗ). 27 вересня він одружився, а 29 вересня знову вирушив до Києва. До Києва прибув у жовтні, де його заступником став П. Сак («Могила»).

Навесні 1942 року Дмитро Мирон останній раз повернувся додому, щоб скласти звіт Проводові ОУН, а у квітні взяв участь у ІІ Конференції ОУН, що проходила на Бережанщині.




Листівка, присвячена загибелі Д.Мирона

24.07.1942 р. бл. 15-ї години біля Володимирського собору в Києві двоє агентів СД впізнали Д.Мирона, арештували його і повели в штаб-квартиру на вул.Короленка, 33. Біля Оперного театру (ріг вул. Фундуклеївської (Б.Хмельницького) і Театральної (Лисенка) Мирон раптово кинувся тікати і був поранений у ноги.
Його доставили в клініку медінституту, проте 25.07. він помер від утрати крові.

Витяги з документів СД:

"24.7.42 у Києві був встановлений провідник руху Бандери в Східній Україні, який використовував псевдо Піп, Андрій і Мудрий. При спробі встекти він був поранений і пізніше помер."

Прикмети та фіктивне прізвище Мирона німцям видав утримувач конспіративної квартири на вул. Саксаганського Скузь.

Зрадника було викрито, і вночі 7.11.1942 р. Скузя і його брата Леоніда (також донощика гестапо) вбили старшини 201 батальйону Василь Сидор (майбутній командир УПА-Захід)і Юліан Ковальский (майбутній Перший начальник штабу УПА. , у травні 1943 р. разом із штабом загинув в бою з німцям), що перебували в Києві у відпустці.


Ліквідація оунівцями 2-х гестапівських запроданців - братів Скузів , відображена в донесенні СД :

В начале ноября в Киеве были убиты СС-вербовщик и украинец из вспомогательной полиции, оба служащие Управления полиции безопасности и службы безопасности Киевского округа. Убийство совершено двумя личностями, одетыми в немецкую жандармскую форму. Это были, несомненно, члены бандеровской группы, действующие по указке своего руководителя Могилы. Оба, ставшие жертвами убийства, в течение нескольких недель успешно работали по разоблачению нелегальных бандеровских групп в Киеве и напали на след вожака Могилы

Оунівці які ліквідували гестапівців - Василь Сидор і Юліан Ковальський :

Василь Сидор (майбутній командир УПА-Захід)


Юліан Ковальский – «Гарпун». (1917 – 13.05.1943) - сотник УПА (посмертно). Перший начальник штабу УПА.

Біля місця загибелі Д.Мирона встановлено меморіальну дошку.


Сестру Д.Мирона Тосю закатували в тюрмі НКВС у Тернополі в червні 1941 р.
http://urb-a.livejournal.com/3285359.html