Правильно, але не справедливо

Тут я маю зазначити олігарха в нашому розумінні, а не класичному.
Тому спробую визначити, що я маю на на увазі під цим терміном:
Олігарх це той, хто заробивши гроші будь-яким чином, надалі інвестує їх у владу, щоб за допомогою влади отримати ще більші бариші. Яким чином створився цей прошарок суспільства?
Перше і головне, яким чином добуті перші гроші — вихідний капітал. Більшість наших олігархів сформувалася в буремні 90-і роки, коли відбувався розпад комуністичної системи.
1.Отже першочерговий доступ до грошових потоків і запасів мали представники так званої номенклатури — більші чи менші партійно-комсомольські бонзи. Вони успадкували майно почилих в Бозі КПРС та комсомолу. Вправніші — наклали руку на капітали профспілок — “школи комунізму”. Немалі прибутки принесли вправних ділкам і похідні структури компартіїї та її апарату — будинки відпочинку, бази, санаторії та іже з ними, включно з розподільниками (згадайте систему постачання “дефіцитом” в совіцькій системі, “магазини об'їдків”) — це також хтось вдало приватизнув. Отже перший шлях — гроші партійно-номенклатурних структур, вкрадені в людей і повторно вкрадені першими “демократизаторами”.
2.Демократизація СРСР пішла шляхом створення “альтернативних шляхів набуття власності” — за відсутності розробленої законодавчої бази — безмежне поле для різних аферистів та пройдох. Росли, як на помийці різноманітні отруйні грибочки “пірамід”, “трастів” та інших МММ-ів, які потім скористалися приватизацією і маючи невеликі капітали і величезне нахабство (прикрите “кришою”, як правило) скупили всякі, також аферистичні, (але це афера державного рівня!) “цінні папери” — ваучери, сертифікати та інший мотлох, яким держава старалася обдурити простих громадян і на цій базі заснували суперкорпорації, не дуже переймаючись вкладниками “цінних паперів” та їхніми п рибутками — дивідендами. Другий шлях — гроші людей, вкрадені за допомогою аферистичних махінацій переважно колом “наближених” до номенклатури пройдох.
3.Але чому ви вважаєте, що тільки члени компартії могли розікрасти все, не допустивши до корита й інших? — спитають мене. Відповім — Звичайно ні!
В невизначеному полі законодавчої сумятиці та недорозуміння, кримінальні клани також вдало могли “відмити” криваву грошву і вступити на шлях “капіталізації”. А потім також — скуповувати сертифікати, набувати у власність підприємства і т.д. Широко це пішло в Донбасі, але і в інших теренах не надто відставало. Третій шлях — гроші вкрадені раніше, відняті та набуті шляхом прямого грабунку (рекет) людності, зокрема перших хто повірив в “ринкову економіку” і рвонув на ринок заробляти, мотаючись в Польщу, Югославію та Прибалтійські республіки головним чином за товаром.
Ви можете назвати ще способи набуття стартового капіталу, які були вдало використані в Україні і стали “стартовим майданчиком” для створення супербагатства в знедоленій і пауперизованій країні? Я не можу. Є синтези цих способів, але інших — не бачив. Винятком можуть служити хіба супергонорари “зірок”, але і вони були тільки складовою частиную п. 2 класифікації, наведеної вище. Найвправніші багатії використали всі три шляхи набуття капіталу і саме з них утворилися “олігархи”. Розшифровувати детально не буду, хіба трохи — щодо першого репресованого олігарха трохи пройдусь.
Попереджаю — я не юрист, але як і більшість людей, прекрасно розумію, шо таке справедливість і знаю, що хоча слово “юстиція” і озанчає “справедливість” латиною, але спільного з нею має небагато. Всі знають про суд “по закону” (ius) і “по справедливості” (людський) і знають, що далеко не завжди вони співпадають. Люди оправдовують відвертих грабіжників Кармелюка чи Робін Гуда, бо ті грабували “по справделивості”, але засуджують законопослушного Понтія Пілата, котрий юридично був абсолютно невинною людиною і навіть “умив руки” — грав “на публіку...” . Отже я зараз виступатиму “по справедливості” хоча цей метод підлий по своїй суті і веде до простого аргументу “...а у вас негрів лінчують...” при апроксимації (в ньому принйнято вносити як приклад третіх осіб).
Юля Володимирівна Тимошенко дуже цікава постать в українському політикумі. Це олігарх, який має значну популярність між людей, причому з позитивним знаком. Схильна до популізму і демагогії, прекрасний дискутант і розумна пані, вона викликає певні емоційні почуття, і як вродлива жінка, і як успішний політик. Ось такий синтез, при всій її брехливості (вона й досі на вказала своєї національності публічно!) ми її таки любимо. Свій капітал вона здобула переважно на синтезі п. 1 і п. 2 моєї класифікації, п. 3 менше присутній, але вона настільки ностальгічно і розчулено згадує стартовий проект — відеосалон, що я не можу не згадати, завдяки якій продукції і популяризації яких цінностей приносили вони прибуток. Тільки не треба мені доводити, що то був виняток - “не треба нас дурити, ми ще не зовсім п'яні” - так казали ми в молодості. А створення “Єдиних систем” взагалі неможливе без п.1, навіть теоретично — головою Січеславщини тоді був Лазаренко... І необхідно капіталу салон на його створеня не дав би при найкращих виторгах і прокатах. Навіть якби він захопив монопольне право демонстрації “Титаніка” - не вигоріло б! Отже без п. 2 нікуди!
ТО чи “по справедливості” сидить ЮВ?
Звичайно! ТАК! Не можу її прем'єрство відносити до якогось винятку в нашому процесі зубожіння. Вона не виділялася більшою зажерливістю ніж інші прем'єри, але і меншою — також. Отже вона винна як і всі інші наші очільники в зубожінні народу і держави. Тож сидить заслужено.
І навіть приємно — Україна таки правова держава! Перші особи держави таки можуть сісти. Демократія! Торжество справедливості!!!
? Звичайно НІ! Має похибку сама черговість “посадки”! Бо більше за неї завинили принаймі ще 2 особи. Їх би й посадити першими, а потім вже заповнювати “жіночі зони”! Ці особи — Леонід Кравчук і Віктор Ющенко.
Перший прийшов до влади на хвилі національного піднесення — здобуття віками омріяної Незалежності. Національне і громадянське піднесення давало підвалини для побудови Української України — Незалежної Соборної Держави Українського етносу “без холопа і тез пана” за влучним висловом Ярослава Стецька. Натомість перший Президент потратив свій термін на розбудову і заснування системи корупційної влади колишньої номенклатури. Своє бездарне президенство він ознаменував гучними скандалами — навколо “Бласко” та смішними — йдеться про “хатинку” — шале в Альпах... Словом “номенклатурний націоналіст” Л.М. Кравчук винен в першу чергу в тім, що знецінив ідею незалежності України. Кари гідний злочин! Люди доведені до розпачу його економічними експериментами, проголосували за добре зрозуміле і звичне зло — парторга великого підприємства — Кучму. Про цього я говорити не хочу ніц. Тільки зазначу, що його дві каденції закінчилися практично повстанням — “помаранчевою революцію”. Щоб довести Українців до рішучих кроків, треба їх допекти так, як нікого в світі! 

І на хвилі цієї карнавальної “революції” до влади приходить бухгалтер Ющенко Віктор Андрійович. Були всі підстави очистити Державу від нечисті, реалізувати популярний лозунг “Бандитам тюрми”, ліквідувати залишки окупаційної ідеологічної мішури. Якщо друге ВА ще якось робив (видється, щоб усунути конкурентів із “старшого покоління”), то щодо першого — нічого абсолютно. Навпаки, колишні, ще кучмівські злодюжки, посіли чільні місця в економіці та розкраданні країни. Він зберіг весь апарат корупції і тілки посилив його “новою кров'ю” своїх “поплічників-кумів”. Його видатна своєю безхребетністю каденція закономірно закінчилася псевдообранням на Президента “сильної руки” — Януковича В. Ф. Тут доречно відзначити, що його основним конкурентом була таки теж “сильна рука” — Тимошенко Ю. В.
І вже те, що Ющенко знецінив, девальвував національні ідеї варте щонайжорсткішої кари! Не меншої кари гідне й те, що посилив та укріпив ряди корупціонерів в Україні.
Отже, те, що Тимошенко посадили — цілком правильно, логічно, несправедливо тільки те, що саме її посадили першою... Зважимо на пом'якшувальні обставини — вона не етнічна Українка, жінка, і не обнімала всієї повноти омріяної нею влади. А віддуватися приходиться їй.