Різдзвяний павук
- 25.12.24, 21:27
З очерету... відкрилося натхнення. Один павук вже за два дні )
Можу навчити тепер ))
Останні статті
- Різдзвяний павук
25.12.2024, 21:27 - Христос народився, убрали кацапи з лєнти
24.12.2024, 23:02 - Alexander Zaitsev - Goose
08.12.2024, 20:12
Свіжі фотографії
Alexander Zaitsev - Goose
- 08.12.24, 20:12
Goose
Alexander Zaitsev
Release Date 2024-12-06
Label 7th Cloud
Catalog 7CLOUD1652
Українська книгозбірня ч.14
- 04.12.24, 20:13
— А хіба ж ти, — озвавсь батько Пугач, — не казав нам, окаянний, як підмовляв нас у городи: «Ходімо, батьки, зо мною, заведемо свої порядки по всій Україні?» Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю, а запорожці будуть судити й рядити всю Гетьманщину по своїм звичаям?
— Казав, — одвітує Брюховецький, — і як казав, так і зробив. Самі бачите, що запорожці тепер перші пани на Вкраїні; понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну. Нема вже й тепер ні в міщанина, ні в мужика се моє, а се твоє, все стало обще; козак усюди став господарем, як у себе в кишені. Чого ж вам іще хочеться? Щоб я за дурницю бив киями козака? Ні, сього не буде: я своїм діткам не ворог.
— За дурницю! — кажуть діди. — На чім держиться Січ і славне Запорожжє, те повернув ти на сміх!
— Нехай собі й держиться, коли йому так до смаку. Ми між людьми будемо жити по-людськи, а кому в нас не по нутру, той нехай іде на Січ їсти сушену рибу з сировцем.
— Ми таки й підемо, гаспедів сину! — каже батько Пугач. — Ти нас не випихай коліном. Тілько добре собі пам'ятай, що брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся. Плюйте, братці, на його гетьманство! Ходімо до своїх куренів! Гей, діти, хто за нами?
Січові батьки думали, що так і висипле козацтво на їх оклик; аж козаки мовчки мовчать да один за одного туляться.
— Хто за нами? — покликне ще раз батько Пугач. — Кому любо з нечестивим пройдисвітом у гріхах погибати, зоставайсь тут; а хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги!
Тілько ж і за другим разом ніхто ані з місця.
— Так ви, бачу, усі одним миром мазані! — каже тоді батько Пугач. — Пропадайте ж, ледащиці! Щоб вас так щастя-доля покинула, як ми вас покидаємо! Пху! Плюю й на той слід, що топтав із паливодами! Плюйте й ви, батьки, — каже своїм товаришам, — а на прощаннє скажем сьому Іродові, чого ми йому бажаємо: воно ж йому й не минеться.
От і почали діди один за одним виходити з колеса.
І зараз первий, обернувшись, плюнув на свій слід да й каже:
— Щоб же тебе побив несвітський сором, як ти нашу старість осоромив!
І другий плюнув да й каже:
— Щоб на тебе образи падали!
І третій:
— Щоб тебе пекло та морило! Щоб ти не знав ні вдень ні вночі покою!
І четвертий:
— Щоб тебе, окаянного, земля не прийняла!
І п'ятий:
— Щоб ти на страшний суд не встав!
І, вийшовши з радного колеса, забрали свої коні з чурами да й рушили до Низу.
Українська книгозбірня ч.13
- 02.12.24, 08:45
"Гість не знаходив нічого для себе поживного.
Та, видно, не дуже й потребував. Він просто гортав «малюнки», відпочиваючи від утоми в цій затишній кімнаті — хатині відомого архітекта й будівничого, над плодами його безсонних ночей, творчих поривань, над різними здійсненими й нездійсненими задумами, відтвореними артистично на папері чи просто зафіксованими якимись химерними лініями-натяками, хапливими рисками, гієрогліфами, що нагадували собою ембріон, туманний початок чогось, що не мало ще ні форми, ні назви, саму ідею. Це, видно, було йому цікаво. Гість гортав далі мовчки.
— О! — вирвалося в нього нарешті. — Ха-ха!! Значить, вішаємо партизанів?! Ого!.. — він промовив це суворо, з притиском, дивлячись із-під лоба одним оком на Максима.
В руках він тримав велику чорну гравюру — вирізку з місцевої газети.
— Так, — промовив Максим байдуже, — то моя гравюра, лінорит...
І додав по хвилі, дивлячись, як обличчя гостя наливалося кров'ю:
— То копія з Густава Доре — «Христос на Голготі»... Великоднє...
Гість навіть оком не зморгнув.
— От якраз, — промовив він із притиском. — Це все одно!.. — Й почав складати гравюру вчетверо. І тяжко було збагнути з інтонації його голосу — чи він дурний і про Христа на Голготі, а тим більше про Густава Доре, ніколи не чув і взяв це за сюжет із сучасности та й маскує своє невігластво, а чи він глузує з Максима?..
А може, він глузує глибше й тяжче? Максимові видався його голос занадто саркастичним, «Тоді він геніяльний пройдисвіт, а іронія його страшна...»
Інтонація голосу начальника спецвідділу зраджувала, що він таки добре знав про Христа на Голготі.
А гість склав гравюру вчетверо й подивився примруженим оком на Максима з-під лоба.
— Знаєм ми вашого брата, — промовив він якось чудно й сховав гравюру в пляншетку. Погляд його зачепився за образ «Йосип і Марія з дитям утікають у Єгипет».
— Це теж із Густава Доре? — спитав він, цілком правильно вимовляючи ім'я великого мистця.
— То ви що... — він хотів сказати «і богомаз?», але не сказав цього слова, а сказав після павзи інше: — ...й богів малюєте?
— Ні. — І Максим сказав, чий то образ.
— А-а... — протяг гість. — Це той, що його повісили німці? Гм... — І, нагнувшись знову над столом, промурмотів тихо, ніби про себе, але так, щоб Максим чув: — Поспішили, але добре зробили... Менше роботи... — а оком на Максима".
Українська книгозбирня ч.12
- 01.12.24, 21:40
"Григорій взяв її за руку і стис. Міцно-міцно. Вона не віднімала своєї руки.
— Дурна, ти дівчинко. Ти не знаєш, що то за один. За тиждень тут всі нетрі поставлять догори ногами — шукатимуть... Це великий собака. Але Бог є на небі! Є! Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив.
А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину.
І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він, — його помічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років каторги. Двадцять п'ять років! А я всіх маю двадцять п'ять. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ...
Я поклявся, що буду їх вбивати, як скажених собак.
І я втік з ешелону. Вони мене везли з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік.
Вистрибнув на ходу з скаженого поїзда, — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя.
І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя. Сміливі завжди мають щастя, як казала твоя мати...
Обійми її міцно за мене і поцілуй її за мене... сестро.
Наталка враз нагло припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно — це розставання. Це навіки. Боже мій! І поцілувала... Ой, як шалено! Все вклала в цей поцілунок, всю душу".
Українська книгозбірня ч. 11
- 30.10.24, 19:52
"Зійшло гаразд, потяг став на місце. По другій путі летів угору маневровий станціонний паровоз, і його машиніст, кацап, пробігаючи мимо Терещенка, почав висвистувати на паровозному свистку щось таке, що толкувалося буцім-то «ха-хол ду-рак... ха-хол ду-рак», на що Терещенко, теж свистком, відповідав гнучкою трикутньою лайкою".
Українська книгозбірня ч. 10
- 24.10.24, 23:53
Хотів би цитатою Вас підтримати, але не маю, не дочитав поки. Так розвивалося то сьо, а потім зарвало мозок. Круто.. Дуже рекомендую до прочитання. Перший твір цього автора. навіть екраінізація є. Совєцька, але тре глянути. А Є.
Українсьа книгозбірня ч.9
- 19.10.24, 21:19
" - Українці, отче добродію, все були, позвольте собі це сказати.
- Прошу дуже.
- Тільки не знали, що вони українці, І загалом не знали, хто вони такі. Тут називали себе русинами, а там малоросами, а бо й прямо православними. А я довідався, хто такий, і тепер вважаю своїм обов'язком боронити свого національного імені і освідомлювати других.
- А хіба, на вашу гадку, "русин" - то щось обидливого?
- Борони Боже! Я того не кажу, але слово "українець" ставить справу ясніше.
- Як?
- Русини є тільки в Галичині, а українці живуть аж до Дону".
