Колись давно був у моєму житті чудовий період, коли я займався ремонтом медичного обладнання в одній із лікарень Львова. В цей час в реанімаційному відділенні працювала молода та симпатична сестричка на ім’я Оленка. Вона була дуже спокійною та врівноваженою людиною. Жодного разу не чув, щоб вона підвищувала голос чи сварилась. Завжди говорила тихо та лагідно, старанно та відповідально виконувала свою роботу.

Ось одного разу заходжу я в реанімаційну палату по своїх ремонтних справах і бачу, як Оленка намагається зняти кардіограму в щойно прооперованого дідуся, який ще не відійшов від наркозу.

  Закладає Оленка паперову стрічку в кардіограф, натискає кнопочку «Старт» і ось вони... пішли удари серця на паперовій стрічці. Пішов запис першого відведення, потім другого відведення, почався запис третього... І тут дідусь, який лежав собі спокійно, почав чомусь ворушитись, сіпатись та йорзатись. На це одразу відреагувала стрілка кардіографа. Вона також почала конвульсійно смикатись та вимальовувати всяку нісенітницю. Тобто кардіограма вийшла спотворена.

В таких випадках Оленка лагідно просила пацієнтів, аби вони розслабились та заспокоїлись, лежали спокійно, допоки вона не зніме кардіограму. І слова її діяли магічно. Але як це все пояснити непритомному дідусеві?!! Він же все одно не почує.

Нічого не сказала Оленка. Просто заклала нову стрічку, поклала легенько на дідуся руку, почекала, допоки він заспокоїться, та знову почала запис. Ось пішло перше відведення, пішло друге, пішло третє... ні не пішло! Дідусь знову зайорзався!

І не знаю, скільки часу це все б продовжувалось, але в цей момент Оленку терміново покликали і їй на заміну прийшла інша медсестра. Оленка пішла, а нова медсестра прийнялась за запис кардіограми. Пішло перше відведення, пішло друге і, як ви вже здогадались, підійшов момент, коли наш дідусь знову захотів все зруйнувати своїми спонтанними рухами. Реакція нової медсестри була миттєва. 

- Ти, старий пеньок! СИДИ ТИХО!!!  Дідусь затих моментально. Стрілка кардіографа лише чуть смикнулась, але продовжила впевнено вимальовувати удари серця. Медсестра швиденько дописала решту кардіограми, склала її в “гармошку”, написала прізвище пацієнта, проставила час і дату та швидко вибігла з палати.

І лише після цього я посмів ворухнутись. А дідусь і надалі продовжував спокійно та чемно лежати, чекаючи на зустріч із своєю свідомістю.

У пам'ять про загиблих в Другій світовій війні.