Стаття з цією назвою активно обговорюється в інтернеті. [Приєднана картинка] читати можна тут Коротко йдеться про те що люди розучились читати. Їм (нам) важко читати довгі тексти, ми більше ковзаєм поглядом по рядках, наборах інформації і втрачаєм здатність до концентрації, вдумливого читання. Доповню, а особливо отупляє сидіння в соціальних мережах "doing nothing" витрачаючи весь час на "small talks". Мозок вчиться не аналізувати, а відсіювати зайву, ...

Читати далі...

-- Ти радиш, просто отак здатись? -------------------------- Кажу: ні, я хочу що б ти віднайшла душевний спокій. Я намагався поводитись як друг, а не священник. Тепер час розмежувати, боже від кесаревого. Кажу: ходім до церкви. Вона погоджуєтья. Ідемо. Невеличка приміська церква. Потрапляєм якраз на вечірню службу. Ми молимося разом. Молимось довго. Я молюсь за неї і за Кубу. Стає трохи легше. Молитва корегує хід думок. Ну от і влип, а так гарно все...

Читати далі...

Рената запрошує до себе. Ми у неї. Маленька двокімнатна квартирка, (подарунок батьків Куби на весілля). Квартирка дуже охайна, багато квітів, книг. При вході нас зустрічають дві кішки та собака. Тварини підібрані на вулиці. З кімнати виходить Куба. Дійсно, таке враження що він тільки но прокинувся (а вже година четверта дня). Дві кімнатки вони поділили: більша їй, менша йому. Подружнім життям видно тут не пахне давно. Про мене він вже в курсі. Іще б!, якщо наші телефонні розмови...

Читати далі...

Ми ідемо пішки вздовж набережної. ... Вона: я хочу розлучатись, а він ні. Я мовчу. -- Стосунки з самого початку були скоцькі. -- Продовжує вона, -- І це вже триває шість років. -- Це ж був твій свідомий вибір. Чи не так? -- Це була помилка юності. Ми вчились в одній школі, найпрестижнішій школі міста, між іншим, я єдина була у класі хто не з сім"ї крутеликів. Куба (так звати чоловіка) був найнормальніший з них усіх. Одружились на перших курсах, вважай...

Читати далі...

На тижні ми зустрілись з Ренаткою. Вона зустріла мене після занять коло школи. Ми знову довго говорили. Наша зустріч могла б видатись романтичною. Та зараз я, вибачте, скіпну нашу розмову, і перейду до суті. ............ Лише тепер я зрозумів що та повага, те особливе ставлення яким я насолоджувався у місії, в Європі могли похвалитись брати мої, хіба сторічча тому! Тут на мене дивились так, як Ренатка -- з насторогою... Ряса в Європі більше не...

Читати далі...

Розмова починається з дрібниць: хто як п"є чай, плетеної серветки, синтетичної фабрики у Торуні що виробляє віскозну нитку. Якось швико розмова стає пердметною. Рената одружена, її чоловік син директора тої самої фабрики. Стосунки не склались вона хоче розлучатись. (Я був правий коли ще в машині подумав що їй не до моїх одкорвень, вона шукає відповіді на свої запитання, шукає опори.) Намагаюсь висловлюватись нейтрально, не як священник, але і не як приятель. А що Таня? Що шукає вона. Вона ...

Читати далі...

Хоч кухня і одна на поверх, вона поруч. Я чую всі перемови в кімнаті. Дівчата говорять між собою англійською. Видно Таня соромиться говорити польською, хоч наче стверджувала що розуміє. Наша кухня це щось таке номінальне, приказка про церковну мишу "це про тут". Роздивляюсь полиці. Не густо, хербатка (чай) наче є, навіть заварна. А от печива чи цукерок... Такого тут не водиться. Наріжу хліб, от якесь варення (ми не горді). Поки я вирішую господарські питання,...

Читати далі...

За ці чотири роки змінилась моя Польша. Ні, не я її змінив. Якраз те що мріяв змінити залишилось, а то й посилилось. Суспільсто, все більше розділялось на шпальти. Ті шпальти формувались за статками, а не подуху. Суспільні надбання такі як залізниця школи, занехаювались. Хоча, треба віддати належне, зі встипом до Євросоюзу, відновлювались старі будови, я ще раз подивився на блискучу дорогу. (Дорога просто усіх компліментів). Нарешті я вирулив із міста, при виїзді помітив двох...

Читати далі...

(от чим-чим, а хорошими дорогами Африка не розбалувалала) Саме так, у Африці, я провів останні чотири роки, рік у Руанді та три в Камеруні. Їхав туди я повний упереджень, їхав бо мусив. Та за ці чотири роки я полюбив її всім церцем. Якби ви знали яка вона щира! яка вона тепла!... Натомість Європа зустрічала мене холодною зверхністю, і це було не лише неприємне відкриття, а й те, від чого я геть відвик. До дому я повертався через Рим. На два дні затримався провідати...

Читати далі...

Тільки нарешті вийшовши з приміщення, і мружачись на світло, я відчув який сьогодні особливий день. Осінь вступала в своїй права, її особливий, стиглий дух наче висів у повітрі, темна хмара щедро оросивши місто дощем відповзла далі і розляглась на заході над сонцем залишивши під собою лише невелику смугу . Проміння падало горизонтально на місто, заставляючи виблискувати найяскравішими кольорами: дахи стали багляними, трава аж світилась смарагдом, листя дерев блищало золотом. Я дуже...

Читати далі...