Мільйон років по тому...

Мільйон років. Коли ми зустрічаємося зі згадуванням такого або співрозмірного з ним проміжку часу, то переважно, мимоволі чи несвідомо, навіть до пуття не уявляємо собі, наскільки насправді він великий. Тому, перш ніж переміститися у часі на таку відстань, давайте на доволі простенькому наочному прикладі спробуємо усвідомити співвідношення між нею та більш знаними й значущими для нас часовими відтинками, що мають безпосередній стосунок до підґрунтя подальшої розповіді.

Дослідженнями геному сучасної людини, які визначають його мінливість і швидкість цих змін, вдалося встановити, що еволюція її як виду, тобто виду Homo Sapiens Sapiens, почалася 200-250 тисяч років тому, отже, триває протягом цього періоду часу. Нехай ми візьмемо більше значення, 250 тисяч років, ба навіть тоді побачимо, що в проміжок у мільйон років може вкластися чотири таких еволюції.

Звісно, різні школи істориків дають різні оцінки тривалості існування сучасної людської цивілізації, тої цивілізації, до якої зараз належить кожен з нас, але у середньому можна визначити її у 12 тисяч років. Тобто, за мільйон років могло виникнути, розквітнути й занепасти близько півсотні таких цивілізацій, якщо довільно, проте вірогідно, взяти тривалість "темних" проміжків між ними у 8 тисяч років.

Ось такий дійсний масштаб має відтинок часу у мільйон років, якщо розглядати його відносно тривалості еволюції та існування розумного виду живих істот, а також тривалості життєвого циклу цивілізацій, утворених цим видом. І якщо врахувати результат нещодавніх спільних досліджень натуралістів, екологів та археологів, яким з'ясовано, що для цілковитого поглинання дикою природою матеріальних надбань й ознак цивілізації після раптового зникнення її творців достатньо лише декількох сотень років, то стає очевидним, що протягом мільйона років можливе існування різних видів розумних істот, що змінюють один одного, а протягом існування кожного з таких видів — різних цивілізацій цих істот, що одна за одною проходять свій розквіт і занепад. При цьому кожен наступний розумний вид, кожна наступна цивілізація не буде мати ніяких знань про попередників, якщо цілком не усвідомить можливості їх існування та не розпочне цілеспрямовано їх пошук, враховуючи, що тривалість "темних" проміжків часу між ними значно більша, ніж кілька сотень або навіть тисяч років.

Проте, якщо знання з минулого можуть зберегтися й знайти відгомін у міфах та артефактах, то знання з майбутнього не можуть подолати шлях проти стріли часу. Здається, що не можуть. Вже досить давно фізики мають підстави вважати що будова нашого Всесвіту налічує більше вимірів, аніж чотири знайомого нам простору-часу. Там, у невідчутних інших вимірах є інформація про увесь Всесвіт, його минуле і майбутнє, про кожен його квант простору та часу. Це має назву Хроніки Акаші. Й окремі розумні істоти, окремі люди якимось, поки що незбагненним чином, мають доступ до Хронік і можуть зчитувати звідти інформацію про події будь-де у просторі й часі нашого Всесвіту, в тому числі й у майбутньому. Ось таким чином знання з майбутнього теж можуть потрапити у сьогодення.

Отже, всі необхідні попередні пояснення зроблено, і можна продовжувати розповідь. Найкраще вести її, ніби описуючи документальне відео, котре хтось нам показує. Саме тому, що цю стрічку показує хтось, багато чого, про що було б цікаво дізнатися, на жаль, не знайдеться у цій оповідці.

Земля. Велична планета повільно обертається, наближаючись із далечини космічного простору. Під блакитним куполом атмосфери пропливає синя гладінь океанів та яскрава зелень материків. Поверхня планети наближається ще, і вже можна розгледіти подробиці — та вони дуже незвичні. На нічному боці не видно світляних скупчень великих міст, натомість більшу частину оповитих темрявою материків вкривають широкі розсипи дрібних різнокольорових вогників. І на залитих променями Сонця материкових просторах теж не помітно ані біло-сірих плям мегаполісів, ні стрічок шосе та залізниць, ні площ оброблених ланів, ані навіть пустель. Скрізь тільки найрізноманітніші відтінки зеленого — ліси, степи, тундра, савана, з окремими клаптиками блакитних озер та смугами річок. Лише трохи згодом, приглядівшись більш уважно, око помічає, що поміж дерев розкидані, проте не рівномірно, а утворюючи невеликі розсіяні скупчення, кулі розмаїтих кольорів світлих, ненасичених, пастельних відтінків. Дивовижні відкриття — й разом із цим, десь на межі свідомості, невідступне відчуття прірви часу, що розділяє звичне для людського розуму та побачене щойно. Мільйон років. А ще — це інша цивілізація.

Заключні метри зниження — і ось м'яке приземлення біля однієї з куль. Зблизька вже добре видно її розміри — діаметр кулі приблизно метрів тридцять, десь як дев'яти-десятиповерховий будинок людей. А ще біля кулі видно тих, хто в ній мешкає. Це — цивілізація вивірок.

В тих вивірок сіре хутро, а на животиках — біле. Розміром вони десь у півтора рази більші за сучасних американських сірих вивірок і близькі до каліфорнійських лисячих. Пропорції частин тіла в них не змінилися, порівняно з сучасними, і по деревах вони лазять так само пречудово, особливо дітлахи. Ходять та стоять ті вивірки на двох ногах, тримаються прямо, і руки в них вільні. Молодші вивірченята ходять усюди без одягу, а от старші підлітки та дорослі всі одягнуті. Стосовно одягу — це дуже цікаво: вивірки ходять у жилетках, але це у них власне не для одягу як такого, бо шубка та пухнастий хвіст — все у тих вивірок залишилося, а щоб носити з собою, у кишенях чи зашитими у ту жилетку, різні пристрої, інструменти та приладдя.

Різнокольорові кулі – це, як легко здогадатися, будівлі, в яких ті вивірки живуть та працюють. Різні помешкання, для приватних, промислових, офісних та інших потреб, в цих будівлях теж сферичні. І все це напівживе, тобто зроблено за допомогою біотехнологій, не збудовано, а виростає. Наприклад, треба в будівлі додати кімнату — вона виростає. Декілька десятків, але ніколи не більше сотні, куль утворюють вивірчине місто. Але одна куля — це не еквівалент людського будинку, як можна було б подумати, а, скоріше, району, житлового, промислового чи адміністративно-офісного.

У вивірчиному місті кулі-будівлі стоять серед дерев, органічно вписуючись у природне середовище. Між ними не прокладено жодних шляхів, навіть пішохідних доріжок немає. Це може здатися надзвичайно дивним, якщо не знати, що в кожній кулі є відділення телепортації, а простіше — телепорт. Ті вивірки його винайшли, і використовують для усіх більш далеких, аніж межі будівлі, переміщень живих істот та речей. А ще у місті на кожен десяток великих куль є одна куля меншого розміру, десь утричі, і вона цілком відведена під телепорт, що сполучає міста по всій Землі і не тільки. За цими ознаками вивірки опанували всю Сонячну систему, і не буде дивним, якщо в них є колонії біля інших зірок, і вони безпосередньо комунікують із іншими цивілізаціями Галактики.

Взагалі, всі засоби, технічні, побутові, одяг тощо, якими користуються ті вивірки, зроблені із застосуванням біотехнологій — вони напівживі, вони не виготовляються і не збираються, а ростуть із зародків, що своєю чергою вирощуються з генетично модифікованих клітин рослин. Повною мірою це стосується і комп'ютерів, які тут є скрізь. Дуже цікаво дивитися, як вивірки своїми ручками працюють на комп'ютерах. Ручки в них майже не змінилися, з кігтиками, тільки п'ятий пальчик з'явився, відріс. А комп'ютери в них усі планшетні, але за формою вони не прямокутні, а круглі, й пікселі на екранах розташовані не прямокутною матрицею, а по спіралі, що розгортається від центру до краю. І шрифт там дуже вигадливий, заснований на спіральних та колових графічних елементах. Використовують вивірки комп'ютери так само, як зараз люди — обробляють різноманітну інформацію.

Також цікаве спостереження, як ті вивірки додавали ще одне приміщення в офісний будинок. Та будівля схожа на гранатовий плід, якщо згадати, то у гранаті зовні шкірка, а під нею безліч зерен. Так ось кімнати там, вони як зерна, тільки не так щільно, а між ними переходи трубчасті.

Власне, треба було додати ще одну кімнату в ту офісну будівлю. Немає проблеми, зараз прийде технік і все зробить.

Прийшов технік — товста вивірка в червоній жилетці, та каже присутньому загалу: "Зараз вийдемо в міжкімнатний простір, ви мені розкажете та покажете, що й де ви хочете собі мати, і будемо робити." Всі кивають, мовляв, добре.

Технік підходить до того місця в кімнаті, де видно голу стінку, й "гризь" стінку зубами. Стінка розповзається, і з'являється круглий отвір, крізь який уся компанія вибирається назовні, після чого отвір заростає. Й ось там одна висока худа вивірка в чорній жилетці починає показувати пальцем і пояснювати: "Ось тут хочемо кімнату, а переходи треба зробити ось туди, сюди й туди." Тоді питається технік: "А якого кольору кімнату хочете?" Відповідають офісні вивірки, що пурпурного. Ну, гаразд, зробимо.

Технік дістає з кишені таку собі невелику коробочку із різнокольоровими зернятками й починає перебирати, шукаючи потрібний колір. Знайшовши, кладе зернятко на долоню й близько хвилини постукує по ньому кігтиком. Після тих маніпуляцій вивірки-техніка зернятко підіймається в повітря, летить до того місця, яке було раніше вказано, й починає рости. Коли зростання закінчується, з оформленої сферичної кімнати вже виростають труби-переходи та прямують до визначених інших кімнат.

Технік спритно підбирається до кімнати, що виросла, і знову "гризь" зубами стінку, стінка лупає. Технік люб'язно запрошує всю чесну компанію до новоствореного приміщення, після проходу всіх стінка заростає знову. Там всі захоплено озираються та в один голос хвалять техніка. Взагалі там усі вивірки базікають без упину.

Наразі, мабуть, давно вже хочеться поставити запитання, що настирливо виникають знов і знов протягом всієї розповіді. Щонайменше, два. Перше: яким чином у вивірок, при значно меншому об'єму їхнього мозку, можливий розвиток розуму, рівнозначного сучасному людському? Й друге: куди і чому щезли із Землі всі люди, людська цивілізація?

На перше запитання є відповідь, що має поділ на два аспекти. По-перше, має значення не саме об'єм мозку. Вирішальне значення має кількість нейронів, яка навіть при меншому об'ємі може досягти рівня мозку людини за умови більш високої їх щільності. По-друге, можливе опанування цивілізацією вивірок феномену колективного розуму, нехай навіть і частково. Ознаки наявності в тих вивірок проявів колективного розуму підтверджуються освоєнням ними технології телепортації, бо на фундаментальному рівні обидва явища ґрунтуються на принципі тунельного взаємопроникнення інформаційних або матеріальних об'єктів. Разом з тим, підвищена щільність нейронів у мозку та колективний розум не виключають один одного, а можуть взаємно доповнювати, що зумовить набагато більший ефект, аніж вони дали б поодинці.

Відповідь на друге запитання може бути дуже проста і зовсім не драматична: людське суспільство у своєму розвитку досягло стадії галактичної цивілізації та, розселившись по Галактиці, зоставило материнську планету наступному виду розумних, що зможуть повторити успіх людей на шляху до зірок і, разом з тим, зберегти Землю у безпеці та її природу квітучою.

© Володимир Хохлов