у всесвіти далекі і незнанні

стираючи у пам’яті сліди

лети моя любове невблаганна

і там нарешті спокій свій знайди

лети туди де не живуть надії

куди не потрапляє й тінь моя

там тільки Бог єдиний хто зуміє

тебе пізнати як спромігся я

фото з мережі

І сяяв день. І сніг кудись ішов.

І вічності було йому замало.

Мовчало небо ніжно про любов,

І про красу задумливо мовчало.

Цвіли думки. Про затишок і світ.

Про щось таке, чого не знають книги.

І час лишав ледь-ледь помітний слід,

І той ховавсь від погляду під снігом.

фото з мережі

І вечір був. І миготіли зорі.

І нишком час ішов до таїни.

З бездонної небесної комори

На світ холодний випадали сни.

Була печаль, жива і безіменна.

Варив туман плітки на молоці.

І ще була думок маленька жменя,

Падає сонячний плід.

Хмарами миється вічне.

Котиться-котиться світ

У втаємниченість січня.

Хрумкають валянки лід.

Денне поставило кому.

Котиться-котиться світ

Тільки сонечка не стане

За крайнебом тишини,

У тумани-океани

Вийдуть дивнії човни.

Хтось накришить трохи хліба,

Витре клопоти з чола,

І спіймається сон-риба,

Приходь! Приходь! Тебе чекати варто!

Як не у яву, хоч би у думки.

Коли небесні плутаються карти.

Коли цвітуть черешнею сніги.

Коли усе розпука затопила.

Коли підступне лізе через край.

Приходь коли життя уже не миле

І трохи сенсу й кольору додай.

фото з мережі

Залетить знову Бозя

З довгих мандрів сюди.

Посиніють морози.

Побіліють сади.

Подобрішає місто.

Усміхнеться село.

Стане ніжно і чисто,

Як давно не було.

малюнок Ореста Кузіва

Німа зоря і дощик легкокрилий

Вклонились новоявленій добі.

Небесний Хтось нагнівався впівсили,

Вспокоївся і геть пішов собі.

Десь у гіллі поворушилась птиця.

Холодний вітер. Дихання. Роса.

І видиво чудес уже не сниться,

Вони самі грядуть, ті чудеса.

фото з мережі

В небі місяць мармеладою.

День пропав на стороні.

Тихо осінь листопадає

В листопадовім вікні.

Квітка свічки сіє промені.

Час пішов у таїну.

І поснулі сни за комином

Бачать теплую весну.

малюнок ШІ

і зрушаться гори

і пагорби теж

на попіл пухкий

перетворяться ріки

не стане учора

і завтра

і меж

і більше не буде

ніколи й довіку

не стане морського

й небесного дна

пощезне багате

пощезне убоге

залишиться милість

єдина

одна

залишиться милість

і більше нічого

Бо зрушаться гори й холми захитаються, та милість Моя не відійде від тебе (Ісая 54:10)

 фото з мережі