Німа зоря і дощик легкокрилий

Вклонились новоявленій добі.

Небесний Хтось нагнівався впівсили,

Вспокоївся і геть пішов собі.

Десь у гіллі поворушилась птиця.

Холодний вітер. Дихання. Роса.

І видиво чудес уже не сниться,

Вони самі грядуть, ті чудеса.

фото з мережі

В небі місяць мармеладою.

День пропав на стороні.

Тихо осінь листопадає

В листопадовім вікні.

Квітка свічки сіє промені.

Час пішов у таїну.

І поснулі сни за комином

Бачать теплую весну.

малюнок ШІ

і зрушаться гори

і пагорби теж

на попіл пухкий

перетворяться ріки

не стане учора

і завтра

і меж

і більше не буде

ніколи й довіку

не стане морського

й небесного дна

пощезне багате

пощезне убоге

залишиться милість

єдина

одна

залишиться милість

і більше нічого

Бо зрушаться гори й холми захитаються, та милість Моя не відійде від тебе (Ісая 54:10)

 фото з мережі

Приходь, світанку. Завітай і ляж

На ґанку білосонячним промінням.

Скидає ніч туманний камуфляж

І утікає в невідоме тінню.

Уже пора для кави та чаїв,

Будильнику, що сон крихкий розвіє.

Приходь, світанку. Світ цей зголоднів

Дріботить дрібота дощова.

Сивий ліс по маківку умитий.

В мокрім світі губляться слова

Про тепло. Про сонечко. Про літо.

Світить яр шипшиновим вогнем.

Дотліває вечір неквапливий.

Жовтих днів малесенький Едем.

Жовтих снів нерукотворне диво.

фото з мережі

Поїхали до млина,

Там є річечка стомлена,

Там комиш і верба.

Там у кольорі сонячно,

Там години безпомічні

І міліє доба.

Поїхали ген,

Де цілюще навколишнє,

Ми намелемо борошна

Осінь у темряві світиться.

Мліють будинки зволожені.

Орденом Повного місяця

Небо за щось нагороджене.

Зорі невидиме стріпує,

Хмарами тішить летючими.

Спить неминуче під липами.

Ходімо в дощ. У сирість. У дрімоту,

Куди гриби з грибочками втекли.

Де сиплеться із неба позолота

І ліс взуває жовті постоли.

Де все таке ріднесеньке, неначе

Ми саме там з'явилися на світ.

Де спить їжак і бачить сни їжачі,

І світиться зорею древній глід.

не плач жоржинонько

осінь буде

тумани затишні

вийдуть в люди

останні яблучка

натрусять зливи

не плач жоржинонько

все буде диво

Ще на баштанах пахли літом дині

І в небо розбігались вітряки,

А теє небо, небо ясно-синє

Ковтало світ. І відстань. І думки.

Цвіли жоржини. Дотлівали маки.

Гримів на всю оркестр цвіркунів.

А осінь подавала тихо знаки.

Мовляв, пора. Для туги і для снів.