Богдан Скробут. На Київській землі (поема)

14

Добра багато схоронили,

В могильники звезли його,

В містах дружинники ходили,

Бо мародерство теж було.

Там злодій ліз в склади, в квартири,

Машини крали з гаражів,

В аптеки лізли наркомани,

Зламавши рами вітражів.

Таке творилось: мужність, горе

І підлість виродків була,

Пролито сліз, як кажуть, море –

Це з мирним атомом війна.

15

Та все ж таки, чому це сталось?

Чому четвертий блок горів?

Там пильно все контролювалось,

Чого ж реактор той хотів?

Чому він вийшов з-під контролю?

Чому відбився він від рук?

Чому він вирвався на волю –

Знав Щашенок і Ходемчук.

Та їх тепер вже не спитати

Чим був розгніваний уран,

Бо Шашенок не встиг сказати,

А Ходемчук...навіки там.

Мабуть його останні сили

Хотіли лихо відвести...

Та квіти на „його" могилу

Було б блюзнірством принести.

16

Тепер лиш висновки комісій

І світового МАГАТЕ

Дають можливість зрозуміти

Про те порушення страшне.

Про суть його експерименту,

Про швидкість роторну в запас,

Як до критичного моменту

На „винос" збільшували час.

І наслідок: зросла потужність,

Температура піднялась,

Так блискавично, сильно дуже.

Контролю більш не піддалась.

Активну дію стержнів ТВЕЛа,

Досягнень хім- і фіз-наук

Втілив в життя від соцсистеми

Лісник-партієць Ходемчук.

Так мирний атом в кожну хату

Проник і свій напіврозпад

Беззмінно буде „дарувати"

Десятки, сотні літ підряд.

17

Урок всім людям, всій науці,

Майбутньому нових століть,

Не можна вибух той забути,

А треба висновки зробить.

Прогрес науки є і буде,

Назад не буде вороття

І дуже пильно треба, люди(!)

Цінити Землю і Життя.

В дитинстві, в юності чи в старість

Чого би не зробили ми,

Та ж для Землі дітьми зостались,

Ще не розумними дітьми.

Хіба це розум? Наша сила?

З чим ми зустрілися в ті дні...

Той саркофаг – страшна могила

Стоїть на Київській землі.

(КІНЕЦЬ)