Богдан Скробут. На Київській землі (поема)

11¶

А в кратер атомного блока

П'ять тисяч тон піску в мішках

В ті дні скидали з вертольота

Герої, що забули страх.

І стіни виросли бетонні

Щоби закрити гамма-фон.

Металу вкладено там тонни,

Точніше - десять тисяч тон.

І так, цей блок захоронили

Кипучий смертний той розмах

І всі його безмірні сили

Замурували в саркофаг.

Не башта це, не піраміда

І не китайський древній мур,

Архітектурна ця могила -

Вершина всіх архітектур!

12¶

В людей напруга неймовірна,

Був в перших днях панічний страх

Потім ... звичайне все, буденне,

З байдужим поглядом в очах.

Бо з тим, що вже дістало силу

Гуртом боролись всюди, скрізь

Добротну землю хоронили

Без стогону, жалю, без сліз.

Земля, котра родила хлібом,

В могильник мовчки полягла...

Не мовчки. З криком: „Люди! Діти!

Я ваша мати! Я..! Я..! я...!

13

Загальнолюдське горе стало,.

Чорнобиль всіх нас примирив:

Японці техніку давали,

Американці лікарів.

Бригад немало побувало

І з всіх республік в цих місцях

І праці вкладено чимало,

Щоб збудувати саркофаг.

Щоби очистити місцевість

Від тих активних речовин

В яких розпад на „альфа", „бета"

Буде не рік і не один.

Дезактивацію робили.

Дороги мили і дахи

І „рижий" ліс похоронили -

Такі вони людські гріхи.

(далі буде)