Богдан Скробут. На Київській землі (поема)

8

Тим часом атомний характер

Страшенну силу в собі мав.

Уран - графітовий реактор

То завмирав, то вибухав.

Ренгенним світлом він світився

Неначе з кратера стовпом.

Незримим променем стелився

Пронизував усе кругом.

Дивився атом в небо оком

Так, ніби світ вже покорив.

Стовпом вогню з руїни блока

Він блідо-сірим світлом бив.

Із прірви вирваної в блоці

Розпадом атом вилітав

І осідав на кожнім кроці

Весняну землю застилав.

9.

Та більшою була загроза

Непоправимої біди

Як став басейн-барботер повним

Радіаційної води

Страшно розпечений „висів"

Реактор, виведений з ладу

В потужності мільйонних сил.

З хімічним грізним елементом

В басейн-барботері вода,

їх поєднання стало б смертним.

Біда була б непоправима

Непередбачена ніким...

Не допустить з'єднань між ними"

Завдання всіх було таким.

І неможливо це забути

Як відвернули від біди,

Як відкачали люди в муках

Десятки тисяч тонн води.

Так небезпеку відвернули

Той не розбуджений ще гнів.

І всі полегшено зітхнули

З фатальних тих тринадцять (!) днів

Полегшено... Хіба це слово

Зняло тягар з людських плечей?

Робота йшла цілодобово,

Напруженість думок, очей.

Напругу ту ніхто не міряв,

Ніхто на трудність не зважав,

Той подвиг, де життям платили

Зразковим всім навіки став.

Це подвиг? Бо зберіг пів людства

По всій Європі від біди

І від можливого погубства

Радіаційної води.

(далі буде)