Як українець героєм британської імперії став

Незвичайна доля українця з Поділля Пилипа Коновала здатна й сьогодні здивувати людину, звиклу до пропагованого світу “не героїчність” і “вторинність” Української історії.

---

Пилип Коновал – єдиний українець-кавалер найвищої військової відзнаки Британії – Вікторіанського хреста

---

---

Після того, як галичанин став військовим міністром Китаю, дивуватися військовим здібностям українців ніби вже й нема чого. Адже Українські Січові Стрільці так і залишилися найшляхетнішою армією в історії Європи, про яку з повагою згадують навіть її колишні противники – поляки, а досвідом Української Повстанської Армії захоплювалися і французький президент де Голль, і кубинський “вічний революціонер” Фідель разом зі своїм легендарним однодумцем Че Геварою. Але й далі дивують долі наших людей, які, потрапивши в армії чужих країн і здобувши там найвище визнання, так і залишаються невідомими землякам. Одним із них є капрал канадського 47-го піхотного полку Пилип Коновал.

---

Пилип Коновал народився 15 вересня 1888 року у подільському селі Кутківці (теперішня Хмельницька область). Відбувши примусову військову службу, молодий вояк вернув додому. Але щоб утримати сім’ю, був змушений вибратися на заробітки. У 1913-му через Владивосток дістався до Канадського Ванкувера. Працює на різних роботах, тримаючи напрямок на схід Канади. Коли в Оттаві довідується про початок першої світової війни, разом з іншими десятьма тисячами українців вступає добровольцем до канадського (на той час британської армії) Експедиційного корпусу.

---

Капрал Пилип Коновал зі своїм відділом опиняється біля французького містечка Ланс. 21 серпня 1917 противник затиснув канадську армію у кліщі. У відділенні Коновала загинули всі старші офіцери. Про атаку годі було і мріяти: через безперервний кулеметний вогонь не можна було підняти голови. Тоді Пилип сам рушив на кулеметне гніздо. Товариші були певні, що капрал не повернеться. Зненацька кулемет замовк, і по якомусь часі Коновал з’явився, тягнучи його під пахвою.

---

Виявилось, що він, вступивши в рукопашну з кулеметниками, переміг дев’ятьох солдатів. Потому, атакувавши друге гніздо, захопив ще й трьох полонених. Знищивши два ворожі кулеметні гнізда і відкривши дорогу для наступу, заворожений від куль подоляк ще раз кинувся в атаку.

---

Тут його і полонили. Однак Коновалу вдалось звільнитися від пут. Покінчивши ще із трьома ворожими солдатами, він знову притарабанив кулемет. Три вилазки, 19 ворожих вояків і три кулеметні гнізда… Коновал змінив ситуацію на цілій ділянці фронту.

---

Уже в своєму шанці, під час рапорту офіцерові, в його лице влучила випадкова куля. Відтоді довелось йому носити дві металеві відзнаки: орден і кулю, одну – на грудях, а другу – в обличчі. Про подвиг Коновала писала преса. І ось, 15 жовтня 1917 року перед Букінгемським палацом у Лондоні на великому військовому параді король Георґ V, потискуючи невеликому на зріст подолякові руку, нагородив його Хрестом Вікторії – найвищою нагородою Британської імперії. При тому король сказав: “Ваш подвиг є найвідважнішим і непорівнянним у моїй армії. Прошу особисто прийняти мою подяку”.

---

---

Хрест Вікторії – найвища нагорода Британської імперії

---

---

Саму відзнаку заснувала королева Вікторія у 1856 році як найвищу нагороду за відвагу і хоробрість під час бойових дій у Британській імперії та країнах співдружності. Орден є одночасно найвищою військовою відзнакою Канади. Він відлитий із бронзи трофейної московської гармати, яку захопили англійці в останньому бою Кримської війни у Севастополі. Кожен хрест є іменним, із викарбуваною датою подвигу. Досі за 154 роки цією відзнакою нагородили чи не тисячу вояків. Серед них тільки 94 – канадці. Власники цієї нагороди, за неписаною традицією, не вдягають інших бойових відзнак, бо Хрест Вікторії є доказом найвищої хоробрості і не потребує іншого підтвердження. При зустрічі з кавалерами ордена, англійські королі мусять вітатися і віддавати почесть першими.

---

Після тяжкого поранення Коновал і далі служить. Його ще не раз відзначали орденами. Він був помічником військового аташе при посольстві Великобританії, служив у Канадському лісничому корпусі. Згодом, разом з іншими українцями, був у Канадському сибірському експедиційному війську, що його готували до боїв із більшовиками. Там його звела доля із Василем Енгельгардтом, нащадком поміщика, у якого служив Тарас Шевченко. Потім Коновал вступив до генерал-губернаторської піхоти в Оттаві.

---

Після того щаслива зірка Коновала почала тьмяніти. Далася взнаки стара рана. На нього посипалися всілякі негаразди. Під час сталінських чисток безслідно пропала його родина. Коновал впав у депресію. Опинився без роботи. Про колишнього героя, здавалося, забули. Аж 1939-го в Оттаві відкривали пам’ятник героям війни, на посвячення якого прибув наступник Георга V. Коновала запросили як найпочеснішого гостя, і вже король Георг VI знову потис руку подолякові, дякуючи за його подвиги.

---

Після випадкової зустрічі на святі з таким самим кавалером Хреста Вікторії, який служив приставом у канадському парламенті, Коновал дістав там роботу прибиральника. Коли здивовані парламентаристи запитували, зиркаючи на орден, чому він тут працює, Пилип відповідав: “Там я чистив рушницею, а тут мушу шваброю”.

---

Прем’єр-міністр Канади Вільям Маккензі, побачивши героя Канади, який миє підлоги парламенту, призначив його особливим сторожем кімнати 16, а якщо простіше – свого власного офісу.

---

Але фінансове становище Коновала від того так і не стало кращим. Коли прем’єр-міністр Великобританії Ентоні Іден у червні 1956 запросив його на обід у Вестмінстері з нагоди сторіччя заснування ордена (на який запросили ще триста кавалерів Хреста Вікторії), у Пилипа забракло грошей на дорогу. Він звернувся за допомогою до українців з відділів Канадського легіону. І до Англії таки дістався.

---

Згодом він став головою Товариства українсько-канадських Ветеранів. Помер Коновал на 72-му році життя. У його похованні брав участь полк з усіма військовими почестями на цвинтарі Нотр-Дам в Оттаві.

---

Коли при оформленні анкети для вступу у Спілку військовослужбовців Коновала запитали, чому він демобілізувався, герой відповів: “Тому, що закінчилась війна”. Іншим разом, відповідаючи набридливим журналістам, чому пішов сам в атаку, сказав, що набридло лежати у мокрому окопі і дивитися на безпорадність канадської армії.

---

Орден Пилипа Коновала тепер у Канадському військовому музеї. У національній галереї Канади є його портрет. А нещодавно у Канаді встановили чотири меморіальні дошки, які трьома мовами (англійською, французькою та українською) розповідають про подвиг Коновала. Три – у місцях, де служив Пилип, ще одна – в селі Україна, провінція Манітоба.

---

Та навіть встановлення пам’ятних таблиць не обійшлося без казусів. Дехто з військового командування не хотів тримовного напису, хоча кошти були забрані виключно українськими ветеранами. Тільки втручання вищих канадських українців-офіцерів вирішило справу.

---

Українсько-канадські ветерани 360-го відділу легіону, що носить ім’я героя, вирішили встановити його пам’ятник і в Кутківцях. Цей проект схвалив уряд Канади. Над ним працював львівський скульптор Петро Кулик, автор пам’ятників Івану Підкові у Львові та в Черкасах, Іванові Франку у Торонто, Володимиру й Ользі у Чикаго. Відкриття пам’ятника Пилипу Коновалу на його маленькій батьківщині, у селі Кутківці, відбулося 21 серпня (у день того славного бою під Лансом) 2000 року. Канадський військовий літак привіз на відкриття оркестр того самого 47 полку, в якому служив Пилип Коновал. Майже після ста років українець із дивною, переплетеною металом долею, отримавши далеко поза своїм краєм нагороду, виготовлену із захопленої колись в Україні московської гармати – повернувся в бронзі у своє рідне село, щоб стояти над Збручем.

---

Богдан Малина